Візьми свій хрест і йди за мною

Зарваниця. 21 травня 2006р. Б. Проща Івано-Франківської Єпархії. З усіх найвіддаленіших сіл, не говорячи про міста і містечка, йдуть і їдуть паломники, а ті, хто в час великого чуда дам обітницю щорічно хоч раз у рік пішком прийти з подякою до своєї Спасительки, ось уже третю добу йдуть пішки. На самому кінці гурту паломники з Івано-Франківщини йдуть з хрестом і образом Чудодійної Зарваницької Матері Божої, а з ранцем за плечима йде бабуся років 70-75. На хвилинку зупиняється, зволожує ковтком води пересохлі губи, ховає пляшечку у кишеньку ранця, робить на грудях чіткий великий хрест, цілує розп'яття, вервички і поспішає за гуртом паломників.

- Пане водій, - звертається старший групи, - у нас є тут вільне місце. Підберіть оцю жіночку.

- Можете і не зупинятись, - говорить жінка, яку на її вимогу підібрали, - вона не сяде. А водій злегка плавно пригальмовує. Та даремно. Паломниця, посміхаючись устами і очима, чемно і щиро подякувала водієві, побажала щасливої дороги і якось по­молодецьки, підтюпцем, прибавивши ходу, поспішає за гуртом.

- А що ви її знаєте, вона з вашого села? - одночасно перепитали і водій і старший групи.

- Ні, вона не з нашого села, а з сусіднього, Добровода, Монастирського району, але її всі знають. І тепер, і за часів переслідування два-три рази в рік пішки йде до Зарваницького чудодійного джерельця, після того чуда, яке сталось з її дитиною.

- Де?., дома чи тут у Зарваниці?

- Ні, тут у Зарваниці. У неї народилось дитятко. Лікарі зразу зауважили вади, хоч надії на виздоровлення жодної не мали, але щоб потішити молодих батьків, зокрема маму, говорили, що з часом може дитятко переросте.

Але хвороба з кожним місяцем все більше прогресувала. Не говорячи вже про мову, блудний нецілеспрямований погляд, руки і ноги були майже безвладні. Після багаторазових відвідин дитячих лікарень району і області, та навіть столиці, старенький професор, напевно глибоковіруюча людина, сказав: "Вашу дитину хіба Господь Бог і Пречиста Діва Марія спасуть. Даремно витрачаєтесь. Медицина при цих недугах безсила. Шукайте поради у Бога."

"Шукайте поради у Бога", - ці слова додали сили, духа і надії на зцілення через чудодійну силу Зарваницької Матері Божої і Її джерельця. Коли дитина була ще маленькою, то мама несла немовля перед собою на грудях у ношах із хустки. Від усяких транспортних послуг категорично відмовлялась.

Дитятко росло, хоч не розвивалось. Обітницю, яку дала перед Пречистою Дівою Марією, мама сповняла сповна. Кожного року брала у ряднину-верету сина і пішки з молитвою долала 18 кілометрів. По дорозі вишукувала зручне місце, щоб могла присісти і зручно підняти свій хрест, свою ношу. Коли родина і друзі докоряли і застерігали її, а нерозсудливі язики називали її божевільною, вона спокійно відповідала. "Надія вмирає останньою. Я вірю і надіюсь на Боже чудо. Адже Ісус Христос сказав. "Візьми свій хрест і йди за Мною."

Не знаю за чиї гріхи, бо своїх тяжких не пригадую, може батьків, дідів або прадідів страдаю. Кажуть старі люди, що за тяжкі гріхи, а особливо кривоприсягу страдає навіть сьоме покоління.

Незважаючи на злі язики, ця Мати-героїня, чи то дощ, чи спека, бо переважно літом, на власній спині, у сільській ряднині, крок за кроком, з сухим хлібом і чистою водою, з великою надією і любов'ю у серці, спішила до Заступниці скривджених і знедолених. Цілу дорогу молилась і плакала над долею своєю і дитини, але якось особливо вірила у милосердя і поміч Пречистої Діви Марії і Господа Бога. І ось сьомий раз, долаючи відстань у 18 кілометрів, украй змучена, мама опускає з плечей на траву ряднину, щоб її розкрити і вкотре помити синочка цілющою водою. І... о диво! Дитина, яка від дня народження не ставала своїми ноженятками на землю, не доторкалась руками жодного Божого творіння: ні квітів, ні трав, які так люблять діти; до всього байдужа дитина, до співу небесного птаства, порхання метелика, і ніжної материнської ласки, вперше ніжно усміхається, немов з приємного сну піднімається, простягає ангельські рученята до мами-мучениці, мами-героїні, вперше піднімається на ніженьки і робить сміливі кроки. Чи то від щастя, чи від радості, бо на чудо вона завжди сподівалась, і вірила, тільки не таке, у мами відняло мову. Чи хвилину, чи дві вона стояла у заціпенінні, бо час здавався їй вічністю, а потім душею, як її здавалось на цілу долину, так голосно закричала крізь сльози радості, але це тільки їй здавалось, бо насправді з пересохлого горла і пересохлих потрісканих уст вийшли тільки тихі звуки: "Люди, вірте і любіть Бога, і ваша віра спасе вас і тих, за кого молитесь." Запанувавши над собою, щаслива мама цілувала, пригортала своє чадо до грудей і цілувала, цілувала і голівку, і рученята, і ноги, одночасно відмовляючи всі молитви до Пречистої Діви Марії. Потім впала на коліна і цілувала святу чудодійну землю. І так на колінах, тримаючи своє щастя за ручку, йшла до джерельця. Підкріпившись чудодійною водичкою, обмивши пересохлі уста, облила усе своє тіло, дала волю сльозам. Це були сльози вдячності і радості. Пройшли роки, щаслива колись мама, а тепер бабуся кожного року спішить до колишньої руїни, а тепер величавої святині, щоб подякувати Пречистій Діві Марії за те неймовірне чудо, яке одержала за велику віру, любов і надію до Господа Бога і Матері Божої. Незважаючи на роки, як і раніше пішки і натще серця. Щасливий, здоровий і життєрадісний син, з сім'єю по-декілька разів у рік відвідують чудодійне місце.

Пресвята Чудодійна Зарваницька Матінко Божа, Покровителько нашого багатостраждального народу, не опускай нас з-під Своєї опіки!

Дата добавления: 2015-10-30