Пошились у дурні

Дві неділі парторг разом з правлінням колгоспу складали плани, як відвернути людей від Церкви. Вони і в минулі роки немало сушили собі над цим голову, та цього року ситуація незвичайна: 1 травня і Великдень співпали. Що тільки не робили партійці у попередні роки: знімали трудодні, штрафували, висміювали у районній газеті, у колгоспних "Будяках" та "Колючках"... Не допомагало. Комсомольці разом з молоддю та всією громадою водили біля церкви гаївки. А тут ще й інша "прикрість": завідуючий складом комуніст Іван Нечипорук перед самими святами поховав свого батька разом із священиком...

Актив вирішив зробити відкриті партійні збори. А щоб заохотити людей, за колгоспний рахунок запросили духовий оркестр та артистів з філармонії. Скрізь по селі порозвішували афіші, а колгоспний "брехунець" вранці та ввечері інформував про безплатний концерт. Та навіть не зважаючи на це, людей до клубу довелося заганяти силою і погрозами. Заледве приміщення заповнили наполовину. Зважаючи на присутність представника з району, парторг вирішив всю злість зігнати на завідуючому складом, хоч спершу його думали пожаліти, адже був інвалідом з дитинства.

-Товариші комуністи і колгоспники! Сьогодні у нас на порядку денному справа комуніста, завідуючого складом Івана Нечипорука. Щоб винести справедливе рішення, просимо товариша Івана щиросердечно розказати про все. Прошу, -парторг вказав рукою на трибуну.

Іван підвівся з місця і підійшов до трибуни.

-Дорога моя родино, - почав він, - дорогі мої односельчани, товариші комуністи.

Іван повільно обвів очима зал, потім глянув на президію... Якось кумедно позіхнув, навіть не прикриваючи рот рукою, загадково усміхнувся і продовжив:

- Коли мене приймали в партію, то казали, аби я чесно жив і все правдиво виконував. Тому брехати я не можу. Та хоч би й хотів, то не вдасться, бо ви все виділи, адже були на похороні. Мене звинувачують, що я похоронив батька з священиком. То неправда. Батька опустили в яму і закидали землею, а я сам видів, і думаю, що ви всі виділи, як священик з цвинтаря стежкою пішов додому поза городи, бо туди йому ближче. А де він дівся -я не знаю. Але точно знаю, що з батьком я його не похоронив.

А щоби доказати, що я говорю правду, я готовий хоч зараз піти до нього і привести сюди, щоб ви переконалися, що я говорю правду. Думаю, що він мене послухає.

Іван відійшов від трибуни, і не сходами зійшов вниз, а просто стрибнув зі сцени і подався до виходу. Зал зайшовся реготом, люди почали аплодувати.

- Стой! Остановите его! - кричав представник райкому.

- Іване, вернись! - горланив парторг.

Завскладом вийняв папіросу і, очевидно, для того, щоби й собі не засміятися, вклав її в уста і вийшов з клубу.

... Пройшли роки. Люди в селі ще й досі зі сміхом згадують ту історію, як Іван пошив партію в дурні.

Напевне, пройде ще не одне десятиліття, а люди будуть згадувати комуністичний режим. Хай ти - найчесніший, найрозумніший, ти все одно був ніхто і ніщо, якщо не вліз у те сміття, болото. І, навпаки, хай би людина була не просто дурна, а навіть напівбожевільна, п'яниця і розпусник (не кажучи вже про злодія, бо вони майже всі були злодіями), якщо така вступила у партію, то вона автоматично здобувала владу, і прості люди змушені були з нею рахуватися.

На шляху очищення від того гною мине ще не одне покоління. Те сміття треба буде вимітати десятками, а може й сотнями років, поки всі не повірять у правду, а правда - це Бог.

Дата добавления: 2015-10-30