У БОГА ВСЕ МОЖЛИВЕ

-Мамо-о-о, - заливаючись рясними сльозами, хлипаючи, як мала дитина, видавлювала з горла кожне слово Софійка. - Я..., я..., я... Мене лікар Дринь післав до тебе на пораду. Я..., я... знову...

-Щознову?.. Вагітна?..

-Так...

Тепер уже заридала мама. Упавши на коліна перед дочкою і прихилившись до живота дочки, вона немов прислухалася до стукоту серця одномісячної крихітки, а при цьому не стримувала сліз, що котилися по її щоках. Бо це були сльози радості. Вона жваво піднялась на ноги, пригорнула до грудей Софійку, а потім взяла її за плечі, віддалила від себе і знову пригорнула. Заходилась цілувати дочку в обличчя, в уста, в очі.

-Донечко моя, моя голубко, ластівко, це я вимолила у Бога таке щастя для тебе і себе. Ти навіть не уявляєш собі, скільки Служб Божих правилось за тебе, щоб ти стала матір'ю. Я кожного місяця наймала Служби Божі, до того ж в різних місцях.

-Але лікар сказав, що він остерігається за моє здоров'я, а тим більше - не дає гарантії на щасливі роди. Ти ж знаєш, що під час перших пологів мені робили кесарів розтин. Лікар пропонує аборт, тому і відправив до тебе на пораду, - все ще схлипуючи, але поступово опановуючи себе говорила Софія, чекаючи на мамине рішення.

- Ні, донечко... Тільки не вбивай дитину! Здайся під опіку Божу і Пречистої Діви Марії. Я вірю, і ти також вір, що все буде якнайкраще.

-Але ж Василькові всього півтора рочку, а я...

- Не переживай, не зможеш - я розрахуюся з роботи.

І мама знову пригорнула до своїх грудей дочку. Як і колись в дитинстві, вона гладила її голівку, потім її пальці чи то механічно, чи навмисне сковзнули із золотистого волосся на шию, доторкнулися до вух. Мама легенько обвела пальцем довкола одного вуха, потім зробила те саме навколо другого. На якусь мить вона затамувала подих; її серце забилось частіше - на згадку про ту страшну трагедію п'ятирічної давності.

Мама підняла очі до образу Матері Божої Неустанної Помочі і з її уст полинули слова: "Матінко Божа, яка Ти добра і милосердна".

- Софійко, немовби про себе говорила Марта, все ще дивлячись на образ, - коли тебе виписували з лікарні, то професор сказав: "Життя, з Божою поміччю, врятували, та вона ніколи більше не дасть життя. Ця аварія зробила її безплідною". А бачиш, який Бог добрий. І якщо на те Його Воля, не йди проти неї. Життя дається раз. Не бери тяжкий гріх на душу.

-Дякую, мамцю, дякую... Ти в мене наймудріша порадниця. Ти - найкраща мама в світі.

... 1991 рік. На автошляху Бучач-Чортків сталося зіткнення двох автобусів. Понад сорок людей потрапили у лікарню. Найбільше потерпіли Софійка і ще одна студентка. Поломаний таз, травмована голова, грудна клітка, живіт, майже обірвані вуха. Дев'ять днів не наважувались лікарі на операцію. Йшла боротьба життя і смерті. Страшно було дивитись, як із живота Софійки звисали сім дринажних катеторів.

А вона, Марта, жодного дня не відходила від ліжка, хіба що для того, щоби через знайомих передати на Службу Божу за виздоровлення Софійки. А її уста безупинно шепотіли молитву.

У день операції, що тривала чотири години, правилося шість Служб Божих, а Марта клячала перед дверима операційної і продовжувала молитися.

Після операції сили прибували до Софійки, наче вода із незамуленого джерельця. А лікарі не переставали дивуватися. Шрами на тілі не рубцювалися, а розсмоктувалися. Найбільше мама переживала за обличчя і вуха, що дуже важливо для дівчини. Але, дякуючи Богові, нині нічого не помітно.

...Роки пробігли, наче вода у річці. Тепер щаслива мама, бабуся і дідусь тішаться-потішаються внуком і внучкою, яких змалку навчають молитися і любити Бога. Адже у Нього все можливе!

Дата добавления: 2015-10-30