Я не прийшов до праведних, а до грішних

- О, кого я бачу! Йосипе! - Здивовано і водночас радісно промовив Юрій, розвівши руки для обіймів колишнього товариша і співпрацівника, а люди вже тебе хоронити збирались. От і вір їм. Добре, що не повірив, а то лише сорому набрався би, якби прийшов до тебе з вінком.

"Так, це не сон, це дійсність, - перебуваючи в обіймах товариша, думав Йосип. - Який добрий Спаситель! А ми? Які ми невдячні..."

- Юрасику, друже ти мій, не від тебе першого чую я ці слова, бо так воно й було. Але Бог змилосердився, простив мої гріхи,

- і Йосип у своїх сімдесят п'ять захлипав, мов мала дитина. Плакав більше з радості, ніж сорому чи жалю. - Все було: інсульт, параліч, палиця, був прикутий до ліжка, але Бог любив мене, негідного, і простив. Ніколи не думав я, що прийду на ріку, на Водохрестя, та ще й без палички.

Повз них проходили сотні людей, тримаючи в руках прикрашені посудини з освяченою йорданською водою. Але вони, захоплені розмовою, здається, не помічали того.

- Юрасю-ю-ю! Ти не повіриш, бо я й сам не міг спочатку повірити... Христос мене вилікував... Так, так, Христос... І то через сон.

Йосип стишив голос майже до шепоту і чітко викарбовував кожне слово, немовби боявся, що люди почують, не повірять та ще й висміють.

- Сниться мені, що я лежу на ліжку. Раптом відкриваються двері і входить Ісус Христос. Не промовивши ні слова, Він підійшов до ліжка і почав пильно дивитися мені в очі. Обличчя Його було лагідне, і в той же час відчувався якийсь докір. Я не витримав того погляду і, більше з сорому за свої гріхи, ніж страху, хотів закрити обличчя подушкою. Саме в цю мить Спаситель промовив до мене: "Скажи мені, Йосипе, чим ще мені спасти тебе від вічних пекельних мук? Я покарав тебе хворобою - ти не каєшся. Щоб ти подумав над своїми вчинками і спас свою душу - прикув тебе до ліжка, але ти і далі грішиш. Повернув тобі мову, аби ти молився. А ти?.."

В цю мить я побачив, як з добрих Ісусових очей покотилися сльози, а обличчя Ісуса стало ще суворішим. Я дуже налякався, сором обпікав мою душу. Хотів піднятися з ліжка, упасти до стіп Ісуса і попросити прощення за всі мої провини, але згадав, що недуга прикувала мене до ліжка. Саме в цю мить Спаситель підійшов до моєї палички-помічниці і милиць, взяв їх і різким голосом наказав мені: "Встань і вилий оту отруту, що не допив вчора і вовіки..."

Я прокинувся. Піт облив мене з ніг до голови, я ввесь тремтів. "Встань!" - той голос ще довго дзвенів у моїх вухах. Це Ісус сказав мені: "Встань!" І я повірив. Я повернувся на ліжку і опустив на підлогу ноги, які вже більше півроку були неслухняні. Без милиць попрямував до шафи, де залишилась невипита "отрута" і вилив її.

До ранку я не заснув. Клякнув перед образом Спасителя і довго-довго, плачучи, молився. Сповідався перед живим і всюди присутнім Ісусом, Який і досі стоїть перед очима. Сповідався з цілого життя. Згадав, як Його Матір, Пречиста Діва Марія, рятувала мене у найнебезпечніших обставинах часів війни, голоду і лихоліть. У роки гоніння і переслідування Церкви кожного дня і неділі спішив до чудодійного джерельця в урочище Бучники на місце спаленої каплички, або у Стрийський костел. Залишав усе і спішив до Бога.

Та ось, коли з Божої волі Україна і Церква стали вільними, я згрішив перед Богом, і то тяжко згрішив. Після Служби Божої я часто став відвідувати всякі пивнушки - "Ластівки", "Левади", "Лілеї". Через деякий час я зовсім покинув Церкву, перестав молитися. На просьбу, а інколи докори дітей та жінки, відповідав грубо, здебільшого сам старався вчинити скандал, аби була причина випити. Так я став налоговим алкоголіком.

А там - хвороба за хворобою. Замість лікування я продовжував віддавати все на горілку. Заборона лікарів і жінки для мене ніби не існували. Я кричав, вимагав, аж плакав, щоб дали хоч сто грамів.

Добрий Спаситель, явившись мені уві сні, в одну мить вилікував мене. Соромно мені, але я про цей випадок розповідаю всім, хоч не всі вірять.

-А я, Йосипе, вірю тобі. Пам'ятаєш Федора Загайного з Кіровоградщини, який у нас працював? Так він розповідав мені про свого батька, голову колгоспу, який дванадцять років пролежав у ліжку: хвороба відняла ноги після того, як він дав вказівку познімати на цвинтарі усі хрести.

Хоч і пізно, але він зрозумів свою помилку, почав щиро молитися і просити Бога про прощення за гріхи. І ось у Велику П'ятницю пробудився зі сну і попросив, щоб жінка зварила йому моркви на сироватці. Це вибагливе прохання немало здивувало його рідних, але волю чоловіка-страдника жінка виконала. І ось, як розповідав Федір, на другий день Паски, коли все село йшло на гроби, щоб помолитися за душі померлих, його батько без милиць прийшов на цвинтар, щоб просити пробачення у всіх за злочин проти них і Бога.

А ще рівно через три роки скликав до себе усіх дітей, близьких і далеких рідних, сусідів, представників влади. Перед тим покупався, молився з самого ранку до обіду, а коли всі зійшлися, мовив до них: "Дорога дружино, рідні мої і вся громадо. За те, що я наказав зняти усі хрести з гробів, Бог і душі померлих тяжко покарали мене. Не так боліло мене тіло, як душа. Я 12 років просив у Бога прощення за мій гріх. У сні мені явився Ісус Христос і промовив: "Твоя молитва вислухана. Я не прийшов до праведних, але до грішних... Приготуй їжу з моркви і сироватки, а рівно через три роки, якщо ти праведно житимеш, я тебе заберу до вічного життя".

Потім дав настанови дітям. Усіх благав не грішити і виконувати Божі заповіді. Сказав, де його похоронити, а як настануть кращі часи, а вони скоро настануть, поновити хрести і відправити заупокійну Службу Божу за всіх померлих.

Дата добавления: 2015-10-30