Удосконалення регіональної екологічної політики

За відсутності законодавчо визначеної національної політики сталого розвитку залишається неврегульованою регіональна екологічна політика, що призводить до конфліктів між органами управління центрального і місцевого підпорядкування (обласного, міського) та до безвідповідальності. Регулярно трапляється неузгодженість функцій і повноважень, визначених у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища», інших екологічних законах, а також у законах і підзаконних актах з місцевого самоврядування.

Особливістю України є наявність значної кількості депресивних регіональних територій із значною екологічною деградацією. Це радіаційно забруднені території Київської, Кіровоградської та інших областей, підтоплені території, території зсувів, повеней тощо. Така особливість не враховується як пріоритетна в регіональній екологічній політиці. Екологічне оздоровлення і екосистемне відтворення депресивних територій має стати головним пріоритетом регіональної екологічної політики та управління. У Концепції державної регіональної політики аспекти екологічної політики не узгоджені з аспектами інших політик, унаслідок чого еколого-господарська система регіонів не збалансована. Нинішня система державного екологічного управління занадто централізована, недемократична і, по суті – відомча. Потенціал регіональних екологічних політик не розвивається і не підтримується.

На даний час фонди охорони навколишнього природного середовища фактично є цільовими бюджетними рахунками в складі державного бюджету та бюджетів відповідних територіальних рівнів. Вони не є юридичними особами. З метою покращення системи фондів ОНПС, був підготовлений проект Закону «Про Національний екологічний фонд». Законопроектом передбачалося (а) трансформувати діючу на трьох рівнях систему фондів ОНПС у дворівневу (один національний та 27 місцевих фондів, які включають республіканський Автономної Республіки Крим, 24 обласні, Київський та Севастопольський міські); (б) надати фондам статус юридичних осіб; (в) використовувати кошти фондів для здешевлення кредитів комерційних банків, які спрямовані на природоохоронну діяльність. У 2006 році проект закону був відхилений Верховною Радою.

Отже, в Україні немає адекватної регіональної екологічної політики узгодженої з європейськими принципами, хоча певні ініціативи у регіональній політиці свідчать про її значний потенціал. Не зважаючи на надмірну централізацію і недемократичність державної системи екологічного управління, в Україні є приклади ініціативних та активних регіональних політик й місцевого управління. Це Донецько-Придніпровський, Запорізький, Харківський регіони, м. Київ. Вони мають свої концепції сталого розвитку, які містять аспекти ефективної регіональної екологічної політики.

Удосконалення регіональної екологічної політики, зменшення негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне середовище передбачає:

· розв'язання нагальних екологічних проблем у промислово розвинутих регіонах;

· проведення класифікації регіонів за рівнями техногенно-екологічних навантажень, створення банків геоінформаційних даних та карт техногенно-екологічних навантажень;

· оптимізацію процесів, швидкого розширення території міст;

· удосконалення планування територіальної структури міст, зменшення концентрації і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території;

· припинення руйнування навколишнього природного середовища великих міст, скорочення площі зелених насаджень міст і зелених зон, зниження рівня забруднення водойм, шумового та електромагнітного забруднення;

· підвищення ефективності функціонування системи водозабезпечення та водовідведення, модернізацію та реконструкцію очисних споруд населених пунктів, будівництво очисних споруд за новітніми технологіями;

· упровадження інструменту стратегічної екологічної оцінки регіональних планів і програм.

Глобальні та європейські принципи регіональної екологічної политики ґрунтуються на екосистемному підході і полягають у наступному:

ü розроблення і здійснення регіональних стратегій із залученням цільових індикаторів

ü збереження екосистем з метою подолання сучасних тенденцій щодо їхньої деградації;

ü забезпечення сталого збалансованого землекористування з використанням екологічно раціонального територіального планування та управління земельними ресурсами;

ü створення комплексної регіональної інфраструктури охорони, оздоровлення і відтворення навколишнього природного середовища та його екосистем (водокористування, землекористування, санітарно-гігієнічна структура, системи поводження з відходами тощо);

ü розвиток чистого виробництва, стимулювання екологічного підприємництва, доступність екологічної інформації;

ü розроблення регіональних стратегій, покликаних стимулювати зміну нераціональних регіональних структур споживання, з урахуванням місцевих культурних традицій.

Основні заходи до 2012 р.:

ü розробити і ввести в дію тимчасовий регулятивний документ з регіональної екологічної політики, спираючись на чинне законодавство України про місцеве самоврядування, європейські орієнтири та досвід регіонів з розробки і здійснення екологічної політики. У перехідному регулятивному документі визначити пріоритети вирішення регіональних еколого-соціальних проблем з відповідними механізмами розподілу відповідальності і ресурсів;

ü запровадити регіональні (обласні) і місцеві екологічні програми дій за методологією, рекомендованою Регіональним екологічним центром для країн Центральної та Східної Європи;

ü мають бути створені національний і регіональні (обласні) екологічні фонди з чіткою і прозорою системою управління. Метою таких фондів має стати покращення складної ситуації з фінансуванням природоохоронної діяльності в перехідний період;

Основні заходи передбачають до 2020 р.

ü впровадження басейнового та екосистемного принципів екологічної політики на рівні місцевих та регіональних планів, проектів, програм;

ü скорочення викидів та скидів забруднюючих речовин на одиницю ВВП порівняно з 2000 р. на 30%

ü забезпечення пришвидшення оновлення природоохоронних фондів на підприємствах базових галузей промисловості на 50% порівняно з 2007 р.

ü впровадження обов’язкової сертифікації зі зниження природно-техногенного ризику господарювання (об’єктів, технологій, видів діяльності) згідно стандартів ЄС.

Дата добавления: 2015-10-30