Промисловість

За обсягами промислового виробництва Україна належить до промислово-розвинених країн. Понад 50 тис. промислових підприємств забезпечує промислове виробництво для більш ніж 70 підгалузей промисловості, що складає третину загального обсягу ВВП і майже половину товарів і послуг, а також 4/5 експортної продукції. Поряд з тим, промисловий сектор чинить значний вплив на навколишнє природне середовище через деформованість його структури, зокрема переважання її сировинної складової (понад 60%). У той же час, промисловості притаманні висока матеріалоємність те низька енергоефективність виробництва, що зумовлює високий рівень впливу на довкілля. Крім того, спостерігається високий рівень зносу основних засобів виробництва, вкрай недостатнє оснащення очисним обладнанням найбільш забруднюючих довкілля підприємств, використання застарілих технологій та устаткування.

У період 2001–2006 років у промисловому секторі відбувалося зростання виробництва на 72%, що підвищило потребу в споживанні палива та паливо-мастильних матеріалах на 26%, та призвело до збільшення шкідливих викидів в атмосферне повітря із стаціонарних джерел на 22%, значну частку яких становлять викиди метану від шахт. Повільніший ріст шкідливих викидів у порівнянні із зростанням промислового виробництва пояснюється його частковою модернізацією переважно на великих металургійних комбінатах. Загалом, через надмірну концетрацію промислового сектору в окремих регіональних утвореннях, негативний вплив промислової діяльності на довкілля переважно справляється в Донецькому регіоні та м. Києві.

Основні завдання національної екологічної політики, спрямовані на посилення екологічної складової у промисловій політиці та вирішення екологічних проблем потребують:

· удосконалення структури промислового виробництва, поступове згортання екологічно шкідливих виробництв;

· стимулювання впровадження більш чистих технологій і систем виробництва, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, в тому числі шляхом надання фінансової допомоги господарюючим субєктам на їх впровадження;

· удосконалення управління промисловістю, нагальне впровадження сучасних систем менеджменту, сертифікації промислового виробництва, продукції, її якістю за міжнародними стандартами;

· зменшення негативного впливу на довкілля в промислових регіонах, особливо у старопромислових районах і центрах, для яких характерна надмірна концентрація підприємств важкої індустрії та складний екологічний стан.

Основні заходи щодо вирішення завдань Стратегії передбачають:

ü сприяння технічній модернізації і поліпшення технологічної структури виробництва з поліпшеними техніко-економічними показниками, зменшеною енерго- і ресурсоємністю виробництва, комплексною автоматизацією та інформатизацією виробничих процесів;

ü стимулювання запровадження чистих технологій і систем виробництва на основі розроблення та впровадження Стратегії та цільової програми запровадження чистого виробництва;

ü створення умов для запровадження ресурсо- й енергозберігаючих технологій, маловідходних та екологічно безпечних технологічних процесів на основі реалізації секторальних програм розвитку промисловості;

ü формування ринку екологічних робіт та послуг, постачання на ринок приладів, засобів автоматизації та устаткування для охорони довкілля;

ü поступовий перехід на системи екологічного менеджменту (ISO 14001), якості (ISO 1900), сертифікації продукції і виробництва, запровадження системи всеохоплюючого запобігання та контролю забруднень;

ü вдосконалення системи стандартизації та метрології на основі міжнародних норм; впровадження систем рециклінгу,

ü поліпшення стану поводження з відходами і рекультивація земель.

Для успішного виконання основних завдань та заходів стратегії необхідно забезпечити:

- розроблення та реалізацію стратегії та цільової програми запровадження чистого виробництва в Україні;

- посилення екологічної складової в секторальних програмах розвитку промисловості в Україні з наданням пріоритету екологічним інвестиціям щодо поліпшення якості повітря, зменшення обсягів викидів і скидів, мінімізації утворення відходів;

- удосконалення економіко-правового механізму з метою стимулювання впровадження чистих, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем, широке застосування екологічного аудиту та сертифікації виробництва;

- налагодження ефективного екологічного контролю з метою управління техногенним навантаженням, раціональним використанням природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил.

Енергетика

Українська енергетика, яку уособлюють екологодеструктивні галузі паливно-енергетичного комплексу чинить небезпечний і постійно діючий вплив на природне середовище як у локальному, так і регіональному маштабі, а за окремими показниками (за викидами у повітря NО2 і SO2) - у континентальному і, навіть (CO2 i Чорнобильскі радіонукліди)- у планетарному маштабі.

У загальному обсязi шкідливих викидів України в атмосферне повітря на підприємства ПЕК припадає більш ніж 85% всіх викидів SO2 та летючих органічних сполук, більше 63% всіх твердих викидів та біля 50 % викидів оксидів вуглецю і азоту. Половина таких викидів утворюється тепловими електростанціями та котельнями. Найбільш парниково небезпечними викидами метану є вугільні шахти, нафтові та газові свердловини, нафто- і газопроводи та нафтопереробні заводи. На долю ПЕК також припадає біля 30% всіх забруднених промислових скидів країни, з яких 28% створюється у вугільній промисловості. Значний внесок у забруднення довкілля привносять відвали та терикони (понад 1200) від 125 шахт та 25 вуглезбагачувальних фабрик, третина з яких самозапалюється і горить, викидаючи у повітря більш ніж 500 тис. тон шкідливих речовин в рік.

Хімічно більш чистою, але найбільш небезпечною у радіаційному відношенні є українська атомна енергетика з її недосконалими ядерними реакторами та ненадійними сховищами радіоактивних відходів, про що свідчить радіаційна катастрофа 1986 р. на Чорнобильській АЕС та її масштабні наслідки і створені ними сучасні проблеми з саркофагом.

До основних екологічних проблем енергетики належать значна зношеність основних фондів і очисних споруд (в окремих підприємствах до 90%), вкрай недостатнє фінансування її програмних екологічних заходів, надмірна (у 3 – 3,5 разів вища, ніж у розвинутих країнах світу) енергоємність продукції та послуг, майже повна відсутність економічних і організаційно-правових стимулів природоохоронної діяльності та недостатня екологічна культура технічного і управлінського персоналу. Розвязання цих проблем потребує здійснення наступних довготермінових завдань:

· підвищення енергоефективності виробництва, впровадження політики максимального енерго- та ресурсозбереження в енергетиці та галузях споживаючих енергію і енергоносії;

· розвиток альтернативної енергетики;

· максимальну утилізацію і використання відходів виробництва енергії та видобутку енергоносіїв з направленням частини вилучених коштів на впровадження екологічних програм;

· мінімізацію негативного впливу атомної енергетики на довкілля, забезпечення розвитку радіаційно безпечної ядерної енергетики і використання доступних відновлюваних джерел енергії та оптимізація можливостей вироблення альтернативних енергоносіїв (біогазу, водню тощо);

· упровадження в енергетиці сучасних технологій та інноваційних проектів, що забезпечать зменшення викидів забруднюючих речовин, зниження рівня шумового та електромагнітного забруднення, збільшення обсягів теплової та електричної енергії, яка виробляється когенераційними установками;

· відмову від хибної традиції недофінансування екологічної складової в енергетичних програмах та проектах, при якій тимчасова вузькогалузева економія коштів приводить до набагато перевищуючих збитків та витрат в інших галузях економіки;

· розробку та ініціація впровадження на законодавчому рівні розвинутої системи спеціальних організційно-правових, нормативно-технічних та сприятливих фінансових (митних, податкових, інвестиційних тощо) заходів, спрямованих на швидке і безперешкодне виконання визначених у стратегії розвитку енергетики екологічних програм;

· максимальне використання можливостей розроблених в рамках Кіотського протоколу програм і заходів з торгівлі квотами та програм спільного впровадження технологій, направлених на зменшення викидів в атмосферу кліматично небезпечних парникових газів.

Основні заходи щодо вирішення завдань Стратегії передбачають:

ü Підтримку раціональної утилізації енергетичних ресурсів через досягнення більшого збереження на основі Стратегії розвитку енергетики до 2030 року та цільових програми розвитку енергетики, та створення умов для більшого використання відновлюваних джерел енергії (гідро, -вітро -геліо) в загальному обсязі споживаня енергії до 5% в 2012 році та до 10%; в 2020 році;

ü Зменшення енергоємності виробництва ВВП на 23% до 2012 року на основі впровадження енергозберігаючих технологій у секторальній політиці і надалі сприяти зменшенню енергоємності ВВП на 42% до 2020 року у порівнянні з 2005 роком з метою досягнення стандартів Стратегії розвитку енергетики до 2030 року;

ü Стимулювання проведення капітальних ремонтів і технічного обслуговування промислових і комунальних котелень у секторі теплопостачання з метою скорочення втрат енергії до 30% до 2020 року

ü Оснащення вугільних ТЕС ефективними електрофільтрами, системами очистки димових газів від оксидів сірки та азоту для вловлення твердих частинок (пилу) та впровадження на блоках вугільних ТЕС котлів з ЦКШ, установками десульфуризації;

ü Оснащення вугільних шахт системами відбору та утилізації шахтного метану;

ü Впровадження на вуглезбагачувальних фабриках установок очистки вугілля від сірки та ефективних нових технологій зменшення його зольності;

ü Впровадження на нафтових свердлови-нах засобів відбору та утилізації попутного природного газу Суттєве (з 72-75% до 85-90%) підвищення глибини переробки нафти на нафтопере- робних заводах

ü Впровадження заходів по сутєвому скороченню втрат газу та нафти при їх видбутку, переобці і транспортуванні

ü Сприяння у оснащенні котлоагрегатів енергогенеруючих компаній вітчизняними автоматичними комплексами контролю (аналізатор кисню в димових газах 151 ЕХ 02, газоаналізатор “Марс-5”)

ü Розробка додаткових заходів по проміжному зберіганню РАВ на АЕС України до 2020 р. та введення в експлуатацію не пізніше 2020 р. сховища довготривалого захоронення РАВ після виділення з них залишків придатних для подальшого використання радіоактивних елементів

ü Будівництво та ввод в експлуатацію нового об’єкту Укриття - 2 над саркофагом зруйнованого 4-го блоку Чорнобильської АЕС та комплексу технологічного обладнання для виділення матеріалів, які містять ядерне паливо, і радіоактивні відходи, та інші системи, призначених для перетворення цього енергоблоку в екологічно безпечну споруду і забезпечення радіаційної безпеки персоналу, населення та оточуючого природного середовмща

ü Будівництво та ввод в експлуатацію нового сховища відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2) Чорнобильської АЕС;

ü Забезпечення розвитку наукових і технічних досліджень щодо сталого енергетичного виробництва;

ü Розробку сучасного законодавства та економічних механізмів для сприяння розвитку відновних джерел енергії та енергетичної ефективності, мобілізація інвестицій для проектів з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ);

ü Стимулювання впровадження сучасних енерго-зберігаючих технологій з високою ефективністю і низькими викидами в довкілля шляхом встановлення чітких цілей та часових рамок, заохочення розвитку децентралізованих тепло- та енергосистем та застосування більш чистих технологій, зокрема більш чистих вугільних технологій.

Транспорт

Транспортна галузь України є однією з найбільш розвиваючим сектором діяльності в останні роки. Вона значно впливає на життя людини в позитивному та негативному значенні. Із збільшенням транспорту особливо погіршується якість природного середовища. Транспорт України є одним з найбільших забруднювачів атмосферного повітря (викиди шкідливих речовин автомобільним транспортом в атмосферне повітря у 2006 році зросли на 45% у порівнянні з 1998 роком і становили 95% викидів від пересувних джерел чи 33% від загального обсягу шкідливих викидів до повітряного басейну). Негативний екологічний вплив транспорту особливо відчутний у містах, де викиди автомобілів становлять 80% – 90% від усіх шкідливих викидів в атмосферне повітря, а також уздовж магістралей, де концентрація забруднюючих речовин часто перевищує гранично допустимі рівні в 3 – 5 разів. Існує необхідність використання високоякісного палива та більш екологічно чистих автомобільних двигунів.

Ступінь зносу основних засобів транспорту у 2006 році склав 64%, що перевищує гранично допустимі нормативи експлуатації транспортної техніки, та не забезпечує безпеку перевезень пасажирів і вантажів і охорону навколишнього природного середовища. Серед інших проблем негативного впливу транспорту на навколишнє середовище є: шкідливий вплив при будівництві автомобільних шляхів; акустичне забруднення від неякісного рухомого складу, незадовільного дорожнього покриття; негативний вплив на довкілля при перевезенні небезпечних речовин, радіоактивних речовин, в т.ч. аварійні забруднення через використання неякісної, застарілої техніки, рухомого складу, та слабкого контролю.

Перехід до системи інтегрованого екологічного управління на транспорті полягає в посиленні екологічної складової в транспортній політиці, забезпеченні досягнення відповідних рівнів екологічної безпеки на всіх видах транспорту й запровадження екологічного моніторингу функціонування всіх об'єктів транспортної системи.

Довгостроковим завданням в транспортній галузі має стати зменшення негативного впливу транспорту на якість повітря, особливо в містах, в тому числі через зменшення викидів від автомобільного транспорту. Це завдання необхідно поетапно впроваджувати через реалізацію природоохоронних заходів та додержання більш жорстких нормативів щодо викидів транспорту. Необхідно забезпечити здійснення заходів обмежувального та економічного характеру (наприклад, обмеження руху важкого автомобільного транспорту в крупних містах тощо).

Основні завдання національної екологічної політики в транспортній галузі потребують:

· сприяння впровадженню екологічно безпечних видів транспорту (залізничного, громадського транспорту тощо) та стимулювання використання альтернативних видів палива, в тому числі дизельного пального, біопалива, водородного палива,

· оптимізацію структури рухомого складу транспорту через якісне його оновлення на всіх видах транспорту;

· оптимізацію дорожнього руху на території великих міст, подальший розвиток громадського електротранспорту;

· стимулювання виробництва транспортної техніки, що забезпечує високий рівень енергозбереження, безпеки перевезень пасажирів і вантажів та охорону навколишнього природного середовища;

· гармонізації планів розвитку транспортної мережі країни з вимогами, принципами та пріоритетами розвитку екомережі, невиснажливого використання, відтворення та збереження біо- та ландшафтного різноманіття,

· підвищення кваліфікації та посилення вимог до персоналу, який обслуговує транспортну техніку та відповідає за її стан і експлуатацію.

Основні заходи щодо вирішення поставлених завдань передбачають

ü перехід до прямого застосування європейських нормативів (євро-2, євро-3) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобілів та двигунів через обладнання двигунів міських та міжміських автобусів очисними механізмами, їх дизелизацію тощо до 2012 р., перехід до нормативів (євро-4, євро-5) вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобілів та двигунів як громадського транспорту, так і в особистій власності – до 2020 р.;

ü стимулювання енергозберігання та підвищення його ефективності на транспорті через запровадження сучасних систем енергозбереження та діагностики технічного стану транспортної техніки, перехід на альтернативні види палива, в т.ч. біопаливо з метою досягнення його частки в загальному споживанні палива на рівні 2-3 % у 2012 р., й на рівні 5% у 2020 році;

ü створення до 2010 р. випробувально-дослідницького центру енергоефективності та екологічності колісних транспортних засобів з метою підвищення контролю за якістю паливно-мастильних матеріалів, дотриманням та встановленням більш жорстоких стандартів на автомобільні бензини і дизельне паливо, стимулювання використання альтернативних видів палива;

ü прискорення списання транспортних засобів, ремонт та поточне утримання екологонебезпечних видів транспорту, удосконалення структури парку транспорту екологічно безпечним рухомим складом, підвищення вимог до забезпечення екологічної безпеки та надійності рухомого складу транспорту через досягнення критично безпечного рівня зносу основних засобів до 2012 р. – 50%, до 2020 р. – 30-40% (на сьогодні ступіь зносу основних засобів транспорту перевищила межу критичного рівня і складає 63%);

ü забезпечення розроблення та реалізації регіональних та державної екологічних програм на транспорті щодо викидів забруднюючих речовин у повітря до 2009-2010 рр.., з метою стабілізації викидів в атмосферне повітря на рівні 1990 р. – до 2012 р. й поступове зменшення викидів до рівня 50-60% від усього обсягу викидів в містах, через застосування механізму «забруднювач (користувач) платить»;

ü вдосконалення якості та безпечної ширини дорожнього покриття в містах з метою посилення безпеки руху транспортних засобів, в т.ч. для пішоходів та велосипедистів шляхом запровадження удосконалених норм та стандартів на транспорті (розширення рядності руху, створення велосипедних доріжок тощо), а також контролю за його рухом (через застосування самоокупних автоматизованих пристроїв контролю за дорожнім рухом);

ü удосконалення транспортної мережі в крупних містах з обов’язковим виведенням транзитних магістралей для вантажного транспорту за житлову забудову, за межі міст;

ü запровадження вдосконалення галузевих нормативно-технічних документів з питань охорони навколишнього середовища, збільшення частки коштів, що виділяються на природоохоронні заходи при розробці проекту та будівництві автодороги (відвід поверхневих стоків у випаровувальні басейни, будівництво шумозахисних стінок, влаштування міграційних переходів для тварин, висадження зелених насаджень тощо) до 2010 р.;

ü підтримка інноваційних проектів, спрямованих на розвиток електричного транспорту з низькими шумовими характеристиками, в т.ч. монорельсових транспортних систем, легкого метро, тролейбусів, трамваїв тощо;

ü удосконалення шумових стандартів та запровадження шумового моніторингу з метою зменшення шумового навантаження через створення умов проїзду за принципом «зеленої хвилі», уникнення заторів в крупних містах;

ü підтримка екологічної освіти та підвищення кваліфікації працючих в транспортному комплексі в галузі екобезпеки;

ü підтримка громадського контролю з метою зменшення негативних ефектів впливу транспортної галузі на здоров’я людини та природне середовище.

Дата добавления: 2015-10-30