Національна екологічна політика і розвиток держави

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА.. 4

Національна екологічна політика і розвиток держави. 4

Перспективи розвитку національної екологічної політики. 5

Мета, основні принципи національної екологічної політики. 7

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕРАЛЬНІ ЦІЛІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.. 9

Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки. 9

Підвищення якості повітря ат запобігання змінам клімату. 9

Підвищення якості поверхневих і підземних вод. 11

Підвищення рівня лісистості 13

Мінімізація відходів та екологобезпечне поводження з ними. 13

Припинення втрат біо та ландшафтного різноманіття, формування екомережі, розвиток заповідної справи. 16

Удосконалення регіональної екологічної політики. 18

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ІНТЕГРОВАНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ІНТЕГРАЦІЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ В СЕКТОРАЛЬНІЙ ПОЛІТИЦІ 21

Становлення системи інтегрованого екологічного управління. 21

Основні завдання інтеграції екологічної та секторальної політики. 22

Промисловість. 22

Енергетика. 24

Транспорт. 26

Житлово-комунальне господарство. 27

Cільське, лісове та рибне господарство. 29

Рекреація та розвиток туризму. 31

Зміна моделей споживання та виробництва. 33

Розділ 4. Забезпечення екологічно збалансованого природокористування. 36

Екологічно збалансоване використання земель. 36

Екологобезпечне водокористування та запровадження басейнового принципу управління водними ресурсами. 37

Екологічно-збалансоване лісокористування. 39

Екологічно стале надрокористування та забезпечення охорони надр. 40

Невиснажливе використання тваринних та рослинних ресурсів. 43

Екологічно збалансоване використання морських екосистем.. 45

РОЗДІЛ 5. ІНСТРУМЕНТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ.. 48

Становлення системи інтегрованого екологічного управління. 48

Розвиток екологічного законодавства. 48

Екологічна сертифікація та нормування, екологічний аудит. 49

Економічні інструменти реалізації національної екологічної політики та джерела фінансування природоохоронних заходів. 53

Наукове забезпечення національної екологічної політики. 60

Розділ 6. Механізм виконання та контролю реалізації стратегії 62

Індикатори ефективності національної екологічної політики. 62

Механізм моніторингу, оцінки й удосконалення дій з реалізації політики. 63

РОЗДІЛ 7. ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ.. 64

РОЗДІЛ 8. НАЦІОНАЛЬНІ ПЛАНИ ДІЙ З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ. 65

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Національна екологічна політика і розвиток держави

Розвиток держави у ХХІ столітті спирається на поєднання глобальних тенденцій зростання та регіональних соціально-економічних та політичних впливів, на пошук шляхів розвитку держави за умов конкурентного середовища та проникнення й підвищення ролі транснаціональних корпорацій у економіці. Основні важелі соціально-економічного зростання держави спираються на екологічно небезпечні галузі, а саме – важку індустрію, хімію, нафтохімію. Внутрішній ринок все більшою мірою відкривається для сумнівних продуктів харчування, перш за все пов’язаних з використанням ГМО. Фактично вичерпаними є можливості природного відновлення основних водних артерій країни. Поряд з тим, міжнародні виклики до формування національної політики і стратегії розвитку держави все більшою мірою будуть пов’язані із використання екологічно безпечних технологій, достигання вимог екологічної безпеки на внутрішньому ринку товарів та послуг, на збереження та примноження біорізномаїття, дотримання раціонального природокористування.

Сталий розвиток України може бути забезпечений тільки через створення необхідних умов для реструктуризації і зниження антропогенного впливу на довкілля до науково обґрунтованого рівня, підтримування життєзабезпечувальних функцій біосфери, відновлення якості природних екосистем до рівня, що гарантує його сталість; через стале використання природних ресурсів, отже, через створення системи гарантій невиснажливого використання та збереження для майбутніх поколінь природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни; через участь у формуванні глобальної системи екологічної безпеки, що передбачає активну співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою збереження біосфери – середовища існування людини. За відсутності ефективної системи управління в галузі охорони довкілля, і в контексті повільніших, ніж очікувалося, структурних реформ та модернізації технологічних процесів, зростання економіки призводить до високих рівнів забруднення та підтримки старих неефективних підходів до використання енергетичних та природних ресурсів, що вимагає суттєвого підвищення дієвості та ефективності державної екологічної політики.

Екологічна політика – основа сталого розвитку, тому на часі формування єдиної узгодженої збалансованої екологічної політиці держави, збереження та відновлення природних ресурсів як пріоритетного напряму державотворення у ближчій та відділеній перспективі. Екологічна політика має спиратися на цілісну оцінку економічного ресурсу забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства та екологічного ресурсу підтримання функціонування і відтворення природного середовища життєдіяльності не тільки людини, а й живих істот, всіх складових біосфери. Це потребує від державних інституцій, посадових осіб, усього суспільства особливого розуміння і дій щодо застосування екосистемного підходу в практиці державного планування й управління національного розвитку та життєдіяльності.

Державна політика євроінтеграції та вступу до СОТ потребує розробки і затвердження національної екологічної політики з урахуванням рішень Йоханесбурзького саміту зі сталого розвитку та Пан-Європейських конференцій «Довкілля для Європи». Ухвалені дотепер документи є занадто декларативними і не конкретними, являють собою концептуальну основу для розробки національної екополітики. Першим кроком необхідно визначити основні фактори, що спричиняють деградацію природного середовища, а саме:

 ресурсомісткість економіки, експортна орієнтація й відносна висока прибутковість базових галузей промисловості;

 низька ефективність економічних механізмів природокористування;

 різке послаблення управлінських та контрольних функцій держави протягом 90-х років минулого століття та повільне відновлення дієвого контролю за використанням і охороною природних ресурсів;

 тінізація господарських відносин у сфері природокористування;

 низький рівень екологічної культури широких верств населення.

У зв’язку з цим розвиток держави має спрямовуватись на:

· державну підтримка розв'язання проблем збереження довкілля та соціально-економічного розвитку суспільства на основі їх неподільності, взаємозв’язку та взаємоузгодженості;

· формування механізмів інтеграції завдань збереження довкілля у стратегію соціально-економічного розвитку;

· стимулювання інноваційних розробок та інвестиційних проектів спрямованих на впровадження ресурсозберігаючих технологій, модернізацію існуючих техніко-технологічних процесів, розвиток наукоємних галузей промисловості;

· створення системи збалансованого управління розвитком суспільства, що стимулюватиме збереження довкілля і відновлення його природних властивостей, забезпечить невиснажливе використання природних ресурсів та ефективний розвиток продуктивних сил;

· врахування можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин та етнічних груп, залучення громадськості до підготовки планів дій щодо збереження довкілля, формування ефективної системи пропаганди ідей сталого розвитку, створення відповідної системи виховання та навчання.

Дата добавления: 2015-10-30