Відхід від головних принципів соціалізму. Утворення адміністративно-командної системи влади та управління.

У січні 1935 р. відбулися суттєві зміни в управлінні країною, в тому числі і зміна назв структур влади. Всеукраїнський з'їзд Рад було переіменовано у з'їзд Рад УСРР, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет - у Центральний Виконавчий Комітет УСРР, Президію Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету - в Президію ЦВК УСРР. З січня 1937 року Україна змінила офіційну назву на Українську Радянську Соціалістичну Республіку, яка проіснувала до 1992 року.

Для забезпечення політичних рішень компартії щодо індустріалізації країни та колективізації сільського господарства потрібно було впроваджувати нові підходи до роботи органів влади. Для виконання директив ЦК при раднаркомах союзних і автономних республік були створені комісії за участю представників державних, партійних, профспілкових органів, завданням яких було забезпечення контролю за виконанням рішень партії і зміцнення дисципліни. Це був один з кроків до побудови державної тоталітарної системи.

Прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. стало новим етапом реформування системи вищих і місцевих органів державної влади і державного управління. Вищим органом державної влади СРСР стала двопалатна Верховна Рада СРСР у складі Ради Союзу і Ради Національностей. Вищим органом державної влади УРСР з цього часу стала Верховна Рада республіки, місцевими органами влади - місцеві Ради депутатів трудящих.

Раднарком утворювався Верховною Радою і являв собою найвищий виконавчий і розпорядчий орган державної влади УРСР.

Наркомати поділялися на союзні, союзно-республіканські та республіканські. Для посилення ідеологічного впливу впроваджувалась система прийняття спільних рішень Раднаркому і ЦК КП(б)У з господарських питань.

Щодо загальної кількості та переліку комісаріатів, то в залежності від поточних ситуацій з'являлись нові установи, реформувались старі, але загальна тенденція була зорієнтована на розширення управлінського апарату та централізоване управління країною.

З метою подальшої централізації управління та створення системи кадрової роботи 5 червня 1941 р. Раднарком СРСР прийняв постанову про утворення державної штатної комісії. Без її дозволу урядам союзних республік було заборонено проводити будь-яку реорганізацію апарату, утворювати нові установи і організації

Всі ці заходи здійснювалися під пильним оком ЦК партії, оскільки вже на повну потужність працювала система номенклатурного забезпечення кадрової політики. Без попереднього узгодження з партійними органами не можна було здійснити жодного призначення на посаду в органах державної влади. При цьому від рівня посади рівень необхідного узгодження та затвердження залежав напряму.

На місцевому рівні Ради депутатів трудящих обирали виконкоми у складі голови, його заступників, секретаря і членів виконкому. Виконкоми Рад безпосередньо підпорядковувались одночасно Радам і виконкомам вищих рад. Місцеві Ради утворювали також свої органи управління - відділи і управління, що підпорядковувались як самій Раді депутатів трудящих та її виконкому, так і відповідному наркомату УРСР. Таким чином, на місцевому рівні діяла система подвійного підпорядкування, що не дозволяло в класичному розумінні реалізувати право населення на самоврядування при жорсткій централізованій системі партійно-державного управління.

У цих умовах набирав сили сталінський тоталітарно-репресивний режим, який встановив у країні абсолютний контроль над усіма сферами суспільного і господарського життя. Сприятливі умови для цього створило і неформальне зрощення державного, партійного, профспілкового, господарського апарату. Для регулювання кадрової політики в складі апаратів ЦК ВКП(б) і ЦК республіканських компартій були утворені управління кадрів з відділами відповідно до галузей державного управління, економіки, суспільного життя, які займалися формуванням номенклатури партійних та господарських кадрів.

Державний апарат став повністю підпорядкованим відповідним партійним комітетам та їх секретарям, які на своєму рівні вирішували долю як окремих підприємств, так і цілих галузей промисловості, адміністративно-територіальних одиниць, прикриваючись при цьому рішеннями колегіальних органів. Такий підхід, у свою чергу, при загальному жорсткому репресивному режимі породжував безвідповідальність конкретної посадової особи за стан справ.

Суттєво послабили рівень кадрового забезпечення державної служби "чистки" та прямі репресії проти старої управлінської еліти, що були здійснені Сталіним та його оточенням наприкінці 30-х років. З 1956 делегатів ХVІІ з'їзду ВКП(б), серед яких більшість являла собою керівників вищих державних, партійних, профспілкових установ, керівників промислових підприємств, 1108 осіб найближчим часом було арештовано. Майже 70% від складу ЦК було фізично знищено.

Індустріалізація та колективізація, їх характер. Постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації». Закон про охорону соціалістичної власності від 7 серпня 1932 року.

Запровадження необмеженої системи централізації в управлінні господарством, загальне (всесоюзне) функціонування транспортних засобів, фінансової системи, органів обліку матеріальних ресурсів — все це надавало економіці України колоніального характеру. Вже в другій половині 20-х років (1924—1927 pp.) до загальносоюзного бюджету відраховувалося 20 % українського капіталу більше, ніж за часів Російської імперії.

Скасувавши неп, керівництво країни взяло курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму". Головна проблема, яку необхідно було вирішити у зв'язку із взятим курсом на індустріалізацію,— це фінансування розвитку промисловості, особливо важкої. Не маючи змоги одержати іноземні позики, а також через відсутність внутрішнього капіталонагромадження (націоналізація підприємств різко знизила ефективність виробництва, а ігнорування законів ринку позбавило змісту саме поняття промислового прибутку) Сталін і його оточення почали швидкими темпами розвивати важку промисловість за рахунок перекачування в неї коштів, що нагромадилися в сільському господарстві, легкій промисловості, торгівлі та в інших галузях.

Керівники країни не розуміли чи не хотіли розуміти, що недооцінка товарно-грошових відносин, систематичне нехтування інтересами села, зволікання з розв'язанням соціальних пробл-ем (забезпечення квартирами, товарами широкого вжитку) неодмінно позначиться на розвитку самої промисловості, що було підтверджено результатами першого п'ятирічного плану (1928/29—1932/33 pp.). Досить докладно складений і ретельно обговорений, цей план не був втілений у життя. З двох варіантів плану (відправного і оптимального) за основу було взято оптимальний. Крім того, за вказівкою Сталіна, оптимальний варіант був скоригований в бік збільшення за окремими пунктами: з чавуну, нафти, сільськогосподарських машин та інших показників. Фактично виплавлення чавуну в 1932 p. становило 6,2 млн т, хоча за відправним варіантом передбачалося 7 млн т, за оптимальним — 10 млн, а підвищене завдання — 17 млн т. Відповідні показники були щодо виробництва тракторів:

53 тис., 170 тис., фактичне виконання — 49 тис., автомобілів — 100 тис., 240 тис., фактичне виконання — 24 тис. Подібне становище було й з іншими плановими завданнями. Проте Сталін, незважаючи на провал першого п'ятирічного плану, у січні 1933 p. на весь світ заявив про те, що перший п'ятирічний план виконано достроково — за чотири роки і три місяці. Не були виконані завдання і з валової продукції промисловості, а щодо продуктивності праці при запланованих 110 % було досягнуто лише 41 %. Саме з цього часу 'радянська статистика перестала бути справжньою наукою про кількісну сторону виробництва, а перетворилася на вірну служницю тоталітарного режиму, яка здатна була фальсифікувати стан справ не тільки в економіці, айв суспільстві в цілому.

Не був винятком у цьому відношенні й другий п'ятирічний план на 1933—1937 pp., до якого було включено ряд нереальних, економічно необгрунтованих завдань, які не були виконані. Досягти рівня, передбаченого першим і другим п'ятирічними планами, чорна металургія і тракторобудування змогли лише в 1949 p. Серйозні зриви були характерні й для передвоєнних років третьої п'ятирічки (1938 — червень 1941 p.).

Отже, Головна ідея п'ятирічних планів з індустріалізації країни і одночасного піднесення життєвого рівня населення в ході так званого соціалістичного будівництва не була втілена в життя, особливо щодо піднесення матеріального рівня життя народу.

У таємній постанові ЦК ВКП (б) від 30 січня 1930 року "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" власники господарств, що підлягали ліквідації, поділялися на три категорії. До першої віднесли "учасників і організаторів антирадянських виступів і терористичних актів". Вони мали бути ізольовані в тюрмах або таборах. До другої категрії віднесли тих, хто здійснював "менш активний опір" кампанії розкуркулення. Їх разом із сім'ями виселяли в північні регіони СРСР. Розкуркуленим родинам, які не чинили опору, повинні були надаватися невеликі земельні ділянки за межами колгоспних масивів, спеціально збудованих виселках. Будівництво виселків потребувало коштів, а тому було мертвонародженою ідеєю. Проблему розв'язали у найпростіший спосіб: стали висилати за межі України усіх розкуркулюваних.

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ ИСПОЛНИТЕЛЬНЫЙ КОМИТЕТ СССР

СОВЕТ НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ СССР

ПОСТАНОВЛЕНИЕ

от 7 августа 1932 года

ОБ ОХРАНЕ ИМУЩЕСТВА ГОСУДАРСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ, КОЛХОЗОВ И КООПЕРАЦИИ И УКРЕПЛЕНИИ ОБЩЕСТВЕННОЙ (СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ) СОБСТВЕННОСТИ

За последнее время участились жалобы рабочих и колхозников на хищения (воровство) грузов на железнодорожном и водном транспорте и хищения (воровство) кооперативного и колхозного имущества со стороны хулиганствующих и вообще противообщественных элементов. Равным образом участились жалобы на насилия и угрозы кулацких элементов в отношении колхозников, не желающих выйти из колхозов и честно и самоотверженно работающих за укрепление последних.

Центральный исполнительный комитет и Совет народных комиссаров Союза ССР считают, что общественная собственность (государственная, колхозная, кооперативная) является основой советского строя, она священна и неприкосновенна, люди, покушающиеся на общественную собственность, должны быть рассматриваемы как враги народа, в виду чего решительная борьба с расхитителями общественного имущества является первейшей обязанностью органов советской власти.

Исходя из этих соображений и идя навстречу требованиям рабочих и колхозников, Центральный исполнительный комитет и Совет народных комиссаров Союза ССР постановляют:

I.

1. Приравнять по своему значению грузы на железнодорожном и водном транспорте к имуществу государственному и всемерно усилить охрану этих грузов.

2. Применять в качестве меры судебной репрессии за хищение грузов на железнодорожном и водном транспорте высшую меру социальной защиты — расстрел с конфискацией всего имущества и с заменой при смягчающих обстоятельствах лишением свободы на срок не ниже 10 лет с конфискацией имущества.

3. Не применять амнистии к преступникам, осужденным по делам о хищении грузов на транспорте.

II.

1. Приравнять по своему значению имущество колхозов и кооперативов (урожай на полях, общественные запасы, скот, кооперативные склады и магазины и т.п.) к имуществу государственному и всемерно усилить охрану этого имущества от расхищения.

2. Применять в качестве меры судебной репрессии за хищение (воровство) колхозного и кооперативного имущества высшую меру социальной защиты — расстрел с конфискацией всего имущества и с заменой при смягчающих обстоятельствах лишением свободы на срок не ниже 10 лет с конфискацией всего имущества.

3. Не применять амнистии к преступникам, осужденным по делам о хищении колхозного и кооперативного имущества.

III.

1. Повести решительную борьбу с теми противообщественными кулацко-капиталистическими элементами, которые применяют насилия и угрозы или проповедуют применение насилия и угроз к колхозникам с целью заставить последних выйти из колхоза, с целью насильственного разрушения колхоза. Приравнять их преступления к государственным преступлениям.

2. Применять в качестве меры судебной репрессии по делам об охране колхозов и колхозников от насилий и угроз со стороны кулацких и других противообщественных элементов лишение свободы от 5 до 10 лет с заключением в концентрационный лагерь.

3. Не применять амнистии к преступникам, осужденным по этим делам. Председатель ЦИК Союза ССР

М. Калинин

Председатель СНК Союза ССР

В. Молотов (Скрябин)

Секретарь ЦИК Союза ССР

А. Енукидзе

Дата добавления: 2015-10-30