Розробка та прийняття Конституції РСФСР 1918 р., її зміст.

Прийняттю Конституції РСФСР 1918р., передувала непроста боротьба за її зміст. ІІІ Всеросійський з'їзд Рад, що відбувся в січні 1918р., висунув підготовку Конституції РСФСР у якості однієї з першочергових завдань Радянської влади. З'їзд, зокрема, доручив Центральному Виконавчому Комітету підготувати наступному з'їзду Рад основні положення Конституції РСФСР.

Затверджена ІІІ Всеросійським З'їздом Рад у січні 1918 року декларація прав трудящих і експлуатованого народу разом із затверджуваної V Всеросійським з'їздом Рад Конституцією Радянської Республіки становлять єдиний основний закон Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки.

Кожна влада, що наставала, особливо в результаті перевороту й тим більше соціальної революції прагне закріпити свою легітимність конституцією, затвердженої або всенародним референдумом або вищим представницьким органом законодавчої влади. Це важливо також для впорядкування державного апарата, створюваного новою владою, взаємини центра й місць і т.д.. И більшовики це добре розуміли. Уже на ІІІ Всеросійському з'їзді Рад прийняті були такі важливі акти як "Декларація прав працюючого й експлуатованого народу" і постанова "Про федеральні установи Російської Республіки" основи, що заклали, майбутньої радянської конституції. Тоді ж (у січні 1918 р.) ІІІ Всеросійський з'їзд рад доручив ВЦИК розробити проект Конституції. Однак реально ВЦВК зміг зайнятися питанням про конституції лише після ратифікації ІV Всеросійським з'їздом рад Брестського мирного договору.

Цей основний закон вступає в дію з моменту його опублікування в остаточній формі в "Звістках Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету Рад". Він повинен бути розповсюджений всіма місцевими органами Радянської влади й виставлений у всіх радянських установах на видному місці.

ІІІ Всеросійський З'їзд Рад доручає Народному Комісаріату Освіти ввести в усіх без вилучення школах і навчальних закладах Російської Республіки вивчення основних положень дійсної Конституції, а дорівнює і їхнє роз'яснення й тлумачення.

Однак у зв'язку з різким загостренням у лютому-березні 1918 р. міжнародної обстановки (припинення в Брест-Литовську мирних переговорів з Німеччиною й настанням німецької армії), а також ускладненням внутрішнього становища Радянської Росії вся увага більшовицької партії й Радянського уряду було спрямовано на збереження радянського ладу. Робота ВЦИК по розробці Конституції була тимчасово відкладена.

ІV Всеросійський з'їзд Рад, що відбувся 14-16 березня 1918 р., носив позачерговий характер. Вся робота цього надзвичайного з'їзду була пов'язана з питанням про висновок Брестського мирного договору з Німеччиною. За пропозицією фракції більшовиків з'їзд ратифікував мирний договір, укладений у Брест-Литовську. І тільки після твердження Брестського мирного договору Радянська влада одержала можливість зайнятися організацією систематичного й повсякденного державного керування всіма областями соціалістичного будівництва.

До весни 1918 р. у самих головних своїх рисах зложилася система вищих органів влади й керування, і підходив до кінцю процес організації державного апарата на місцях. Однак не було ще досягнуте ні структурної однаковості в будівництві місцевого державного апарата, ні необхідного узгодження у взаємодії центральних і місцевих органів, заснованих на послідовному проведенні принципу демократичного централізму. Компетенція різних державних органів також не була належним чином визначена. Потрібно було додати вже сформованому у своїй основі механізму Радянської держави необхідну стрункість і відсутню йому чіткість у роботі всіх ланок державного апарата.

30 березня 1918 р. пленум ЦК РКП(б) з ініціативи В. І. Леніна рекомендував ВЦВК утворити Конституційну комісію для підготовки проекту Конституції РРФСР, щоб подати його на затвердження Всеросійського з'їзду Рад. Головою комісії було обрано Я. М. Свердлова, секретарем - В. А. Аванесова. Конституційна комісія ВЦВК працювала від 5 квітня по 5 липня 1918 р.

До складу комісії поряд із більшовиками увійшли есери, максималісти, ліві комуністи, які виступали проти основних принципів Радянської держави, закріплених 3-м Всеросійським з'їздом Рад. Заперечуючи принцип диктатури пролетаріату, вони намагалися звести Ради до рівня органів господарського управління.

Конституційна комісія складалася з 15 чоловік. У неї ввійшли: від більшовицької фракції ВЦВК - Я. М. Свердлов, М. Н. Покровський, И. В. Сталін; від фракції лівих есерів - Д. А. Магеровський і А. А. Шрейдер; від максималістів - А. И. Бердников (з дорадчим голосом), а також представники народних комісаріатів зі справ національностей, юстиції, фінансів, по військових справах, внутрішніх справ і ВСНХ. На першому організаційному засіданні комісії, що відбулись 5 квітня 1918 р., її головою був обраний Я. М. Свердлов.

19 квітня 1918 р. на засіданні комісії ВЦИК голосували по трьох проектах: більшовиків, М. А. Рейснера, есерів-максималістів. Комісія прийняла проект більшовиків. Подальша робота над розділами проекту проводилася трьома підкомісіями.

Робота в комісії проходила в умовах боротьби фракцій. Участь у комісії есерів трохи ускладнювало роботу, хоча скільки-небудь істотного впливу на її хід зробити не могло, оскільки більшовики переважали в комісії: проти 2 - 3 есерів могли виступити 10 - 12 більшовиків. Зіткнення думок були не тільки на міжпартійній основі, але й виникали між самими більшовиками. Створювалася перша в історії людства Конституція соціалістичної держави, що не має ніяких прецедентів, а досвід нового державного будівництва був досить невеликий.

Боротьба розгорнулася, насамперед, навколо питання про диктатуру пролетаріату, основного конституційного принципу. Ліві есери виступили проти того, щоб у Конституції була закріплена ідея диктатури пролетаріату.

На противагу Декларації прав трудящого й експлуатованого народу, есери і ліві комуністи склали Декларацію прав та обов’язків трудящих і проект «Основних засад Конституції РРФСР». їхня Декларація не містила ідей союзу пролетаріату і селянства за керівної ролі пролетаріату, державної власності на основні засоби виробництва, право націй на самовизначення аж до відокремлення.

За остаточного розгляду проекту Конституції в комісії РКП(б) під керівництвом В. І. Леніна в основу Конституції було покладено найважливіші рішення 3-го Всеросійського з'їзду Рад - Декларація прав трудящого й експлуатованого народу і постанова «Про федеральні засади Російської республіки».

"Проект Конституції Трудової Республіки", представлений есерами-максималістами, також заперечував ідею диктатури пролетаріату. Таку позицію займали по ряду принципових питань "ліві комуністи", які, власне кажучи, також заперечували необхідність перехідного від капіталізму до соціалізму періоду й необхідність сильної держави диктатури пролетаріату.

Проект Конституції було подано на затвердження 5-го Всеросійського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, який зібрався в Москві 4 липня 1918 р. Дві третини з'їзду були більшовиками. На засіданні з'їзду з доповіддю про діяльність Рад-наркому виступив В. І. Ленін, про діяльність ВЦВК - Я. М. Свердлов. За цими доповідями з'їзд прийняв резолюцію, в якій схвалив зовнішню і внутрішню політику радянської влади. Не знаходячи підтримки на з'їзді, ліві есери спробували захопити владу шляхом організації контрреволюційного заколоту, який закінчився поразкою.

10 липня з'їзд продовжив роботу, але вже без участі лівих есерів. Того ж дня він затвердив першу Конституцію РРФСР. 19 липня 1918 р. її текст опублікували «Известия», і вона набула чинності. Конституція складалася з шести розділів: Декларація прав трудящого та експлуатованого народу; Загальні положення Конституції РРФСР; Конституція радянської влади; Активне і пасивне виборче право; Бюджетне право; Про герб і прапор РРФСР.

Остаточна розробка проекту Конституції для подання його V Всеросійському з'їзду Рад була доручена спеціальної комісії ЦК РКП(б) на чолі з В. И. Леніним. 3 липня 1918 р. ця комісія під головуванням В. И. Леніна розглянула два проекти: Комісії ВЦВК, внесла в нього деякі положення із проекту Наркомюста. За пропозицією В. И. Леніна в текст Конституції (вступним розділом) була включена Декларація прав працюючого й експлуатованого народу, а також доданий ряд статей.

Розділи Конституції було поділено на 17 глав, а глави - на статті (загалом 90).

Конституція декларувала перемогу соціалістичної революції в Росії та створення пролетарської держави. У ст. 1 закріпили положення, що вся влада в центрі й на місцях у Радянській республіці належить Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Конституція проголосила принцип диктатури пролетаріату. У ній декларовано права трудящого та експлуатованого народу. Конституція проголошувала свободу зборів, мітингів, створення організацій. Преса звільнялася від залежності від капіталу і зобов'язана була служити інтересам робітничого класу і найбіднішого селянства (статті 13-16).

Почесне право захищати соціалістичну батьківщину надавалося лише трудящим. Це право визнавалося за всіма громадянами незалежно від статі, расової та національної належності. Гарантувалося право політичного притулку тим, хто у себе на батьківщині або в іншому місці переслідувався за політичну діяльність в інтересах пролетаріату (вони могли стати громадянами республіки). Ставилося завдання дати трудящим повну всебічну безплатну освіту. Праця оголошувалася обов'язком усіх громадян. Підтверджувалися відокремлення церкви від держави і школи від церкви, свобода релігійної та антирелігійної пропаганди. Закон засудив імперіалістичні війни, колоніальну політику.

За державним устроєм РРФСР проголошувалася вільним союзом вільних націй як федерація радянських національних республік.

Конституція юридично оформила перехід у державну власність відібраних в експлуататорів земель, промислових підприємств, громадського транспорту, запровадила монополію зовнішньої торгівлі.

Верховним органом влади було проголошено Всеросійський з'їзд Рад, обраний із представників міських Рад пролетарів за нормою: один депутат від 25 тис. міських жителів, а з селян - від 125 тис. жителів. Нерівність представництва пояснювалася тим, що потрібно було забезпечити політичне керівництво новим суспільством з боку більш організованого, більш свідомого, хоч і порівняно нечисленного на той час класу робітників. В. І. Ленін казав, що така нерівність має тимчасовий характер та обумовлена специфічним становищем Росії - селянської країни, де переважна більшість населення, особливо на селі, була неписьменною. Доводилося враховувати й те, що жителі села за рівнем політичної свідомості, організованості значно відставали від жителів міст. Цей принцип виборчого права утвердився ще до Жовтневого перевороту, в 1917 р., в період виборів делегатів на 1-й Всеросійський з'їзд Рад.

З'їзд Рад мав скликатися не рідше двох разів за рік. На його скликанні могли наполягати як самі делегати, так і місцеві Ради, за умови що вони представляли не менше третини всього населення республіки. У період між з'їздами влада належала Всеросійському Центральному Виконавчому Комітетові, склад якого було визначено у 200 осіб. ВЦВК оголошувався вищим законодавчим, розпорядчим і контрольним органом. Розмежування між законодавчою і виконавчою владою в умовах жорстокої боротьби з ворогами не проводилося.

В. І. Ленін виступав проти принципу поділу влади навіть у Радах і роз'ясняв, що політична влада перебуває в руках одного класу. Тому члени ВЦВК працювали в наркоматах, тобто одночасно перебували в різних органах влади і управління. Водночас Конституція оголошувала, що Рада Народних Комісарів як центральний урядовий орган республіки обирається ВЦВК і підпорядкована йому. ВЦВК міг замінити наркомів, скасувати або призупинити будь-яку постанову РНК. Найважливіші загальнополітичні декрети рекомендувалося подавати на розгляд і затвердження ВЦВК.

До складу Раднаркому входило 18 комісаріатів: іноземних справ, військових, морських, внутрішніх справ, юстиції, праці й соціального забезпечення, освіти, пошти й телеграфу, національностей, фінансів, шляхів, землеволодіння, торгівлі й промисловості, продовольства, державного контролю, охорони здоров'я, а також Вища Рада Народного Господарства. При кожному наркоматі була колегія.

Місцеві органи влади, за Конституцією, складалися з волосних, повітових, губернських (окружних) та обласних Рад. У межах відповідної території влада належала з'їздові Рад області, губернії, повіту, волості, а в період між з'їздами - відповідному виконкомові. Строк повноважень депутатів установлювався дуже короткий - усього три місяці, що давало населенню можливість швидко замінити тих, хто, на його думку, не виконував основних завдань радянської влади.

Конституція визначила основні принципи виборчої системи. Право обирати й бути обраними до Рад надавалося всім трудящим із 18 років. Виходячи з принципу національної солідарності, Конституція надала політичні і трудові права іноземцям.

Конституція позбавила виборчих прав осіб, які експлуатували найману працю, церковнослужителів, членів династії, яка царювала в Росії, службовців, агентів і чиновників старої поліції. Ця категорія осіб, яка складала тоді 20% загальної кількості громадян, не допускалася до виборів у Ради. Такі обмеження у виборчих правах - одна з умов держави, яка намагалася встановити диктатуру класу, що становив явну меншість населення Росії.

Усі вищі органи влади формувалися в порядку багатоступеневих виборів у спосіб обрання депутатів Радами або з'їздами Рад.

10 липня 1918р. Всеросійський З'їзд Рад як вищий орган нової влади, що встановилася в результаті державного перевороту, прийняв Основний Закон, що закріпив принципи організації Радянської влади, форму правління, територіальне пристрій, відносини влади й народу, державні символи. Це була власне кажучи перша в історії Російської держави формальна конституція, представлена в єдиному нормативному акті.

У своїй постанові про прийняття Конституції (Основного закону) Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки з'їзд указала: "Затверджена ІІІ Всеросійським з'їздом Рад у січні 1918 р. декларація прав працюючого й експлуатованого народу разом із затверджуваної V Всеросійським з'їздом Рад Конституцією Радянської республіки становлять єдиний Основний Закон Російської Радянської Федеративної Республіки". Остаточну редакцію Конституції з'їзд доручив ВЦВК. Відредагований текст Конституції був опублікований 19 липня 1918 р. Із цього моменту Основний Закон РСФСР уступив у дію.

Основний Закон РСФСР від 10 липня 1918р. "вживив" у свідомість російського народу феномен за назвою "конституція", однак його сутнісна порочність обумовила аномальний виродливий розвиток реальних конституційних відносин. Конституція не була задумана й не з'явилася тому механізмом обмеження влади в Російській державі. Навпроти, вона закріпила повновладдя Рад як сугубо централізованої системи (вищестоящий міг скасувати будь-яке рішення нижчестоящого), а Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК мали право брати до свого ведення всі питання за своїм розсудом.

Крім узаконення прямого насильства перша Конституція РСФСР проголосила пряму нерівність серед населення країни. Наприклад, особи, що не ставляться до найбідніших верств населення, не мали політичні права, зокрема виборчим. Таким правам, як воля слова, печатки, зборів і союзів надавалися сугубо політичний характер, вони закріплювалися тільки за працюючими (п.14, 15, 16 глави 5 розділ ІІ). Але й ці нечисленні волі, надані окремої частини населення, були аж ніяк не безумовні. Пункт 23 глави 5 розділу ІІ говорив: "Керуючись інтересами робітничого класу в цілому, РСФСР позбавляє окремих осіб і окремі групи прав, які використаються ними на шкоду соціалістичної революції".

Сама ідея знищення експлуатації людини людиною відразу замінялася ідеєю експлуатації людини державою: уводилася загальна трудова повинність (п. "е" глави 2 розділ ІІ). Повністю заперечувався принцип поділу влади (п.31 глави 7, п.62 глави 12 розділ ІІІ), визнаний у правовій теорії невід'ємним елементом конституції.

Дата добавления: 2015-10-30