Маніфест від 17 жовтня 1905 року, його політичне та юридичне значення. Зміни в структурі органів державної влади.

В Росії відбувалася криза влади. Бачачи гостроту положення, Микола ІІ звернувся по допомогу до Вітте, якому нещодавно вдалося підписати на більш-менш прийнятних умовах угоду з Японією.9-го жовтня Вітте надав государю меморандум із викладом поточного положення справ і програмою реформ. Констатуючи, що з початку року "у розумах відбулася щира революція", Вітте вважав укази від 6-го серпня застарілими, а оскільки "революційне шумування занадто велике", він приходив до висновку, що треба приймати термінові міри, "поки не стане занадто пізно". Він радив царюю: необхідно покласти межу самоправності і деспотизму адміністрації, дарувати народу основні свободи і встановити дійсний конституційний режим. 3

Поколивавшись тиждень, Микола ІІ вирішив поставити свій підпис під текстом, виготовленим Вітте на основі меморандуму, але при цьому цар вважав, що порушує присягу, дану під час вступу на престол.17-го жовтня був виданий маніфест, що формально означав кінець існування в Росії необмеженої монархії.

У тексті цього знаменитого документа: висловлюючи свою скорботу з приводу "смут і хвилювань", що охопили державу, государ визнає необхідним "Об'єднати діяльність вищого уряду", на обов'язок якого він покладає "виконання непохитної нашої волі:

1) дарувати населенню непорушні основи цивільної свободи на засадах недоторканості особи, свободи, совісті, слова, зборів і спілок;

2) не зупиняючи призначених виборів у Державну Думу, залучити тепер же до участі в Думі... ті класи населення, що нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши засим подальший розвиток початок розвиткуй загального виборчого права знову встановленому законодавчому порядку, і

3) установити, як непорушне правило, щоб ніякий закон не міг сприйняти силу без схвалення Державної Думи і щоб виборним від народу забезпечена була можливість дійсної участі в нагляді за закономірністю дій поставлених від нас влади."

"Об'єднаний уряд" утворив Раду міністерства, головою якої (тобто першим російським прем'єр-міністром) був призначений Вітте.

Поява Маніфесту 17-го жовтня викликала розгубленість влади на місцях і не внесла швидкого заспокоєння. Якщо помірно-ліберальні кола готові були прийняти створене маніфестом положення як виконання їхніх бажань конституційного перетворення Росії, то ліве коло, соціал-демократи й есери, не були ні в найменшому ступені задоволені і вирішили продовжувати боротьбу для досягнення своїх програмних цілей ("не бажали нагайки, загорненої в пергамент конституції"); з іншого боку, праві кола відхиляли поступки революції, що у Маніфесті 17-го жовтня, і потребували зберігання необмеженого царського самодержавства.

Незабаром після появи маніфесту залізничний страйк припинився, але "смути і хвилювання" не тільки не припинилися, але й поширилися по всій країні: у містах відбувалися то революційні, то контрреволюційні демонстрації, причому в багатьох містах контрреволюційні юрби "чорносотенців" громили інтелігентів і євреїв; у селах розливалася хвиля аграрних погромів - юрби селян громили і палили поміщицькі садиби.3-го листопада був виданий маніфест, що обертався до селян із призовом припинити безладдя, що робиться прийняття можливих мір до поліпшення положення селян і відміни выкупних платежів за селянські надільні землі.

Державно-правові реформи, обумовлені подіями першої російської революції, вселили надію на можливе перетворення самодержавства в конституційну державу. Дійсно, маніфест 17 жовтня 1905 року обіцяв багато чого: виборче право і скликання Державної думи, недоторканість особи, свободу слова, совісті, зборів і спілок, амністію політв'язням - було від чого закрутитися голові. Але потім були внесені зміни в основні державні закони. Багато в чому це був крок назад в порівнянні з маніфестом, але ліберальний табір думав, і не без підстав, що Росія стала на шлях реформ, що призведе її до створення вільного конституційного ладу. Реформістська ідея об'єднувала всіх прихильників правової держави, але в розумінні його сутності мали місце серйозні розбіжності. 4

Так, представникам “відродженого природного права" припадало вести боротьбу не тільки з відвертими реакціонерами, але і з тими ліберальними мислителями, що належали до позитивістської школи права: М.М. Ковалевським, Г.Ф. Шершеневичем, Н.М. Коркуновим і ін. Розходження в підходах до розгляду питань взаємодії права, моралі і влади полягало, головним чином, у трактуванні природи права і характеру його зв'язку з державою, а отже, і в вирішенні проблеми співвідношення держави й особистості.

Вважаючи державу первинним стосовно права і людської особистості (яка розумілася соціологічно, тобто як похідна від суспільства і держави), позитивісти відхиляли природні, що існують незалежно від держави і тим самим невідчужувані права людини, що належали їй з моменту народження. З їхньої точки зору, право взагалі і права людини зокрема є усього лише встановлення держави, втіленої в законодавстві. Відповідно, і основна вимога правової держави - обмеження влади правом - розумілася як обмеження влади законом, тобто самообмеження влади. Такий підхід і в теорії, і на практиці вів до ототожнення права і закону, до визнання того, що будь-який закон, прийнятий державою, носить правовий характер, оскільки в ньому виражається суверенна воля законодавця. Положенню особистості в суспільстві надається вкрай нестабільний характер, тому що права людини, даровані їй державою, можуть бути завтра ж державою і відібрані. Крім того, позитивістсько-утилітарне трактування права не створювало умов для сприйняття його народом як визначеної культурної цінності, авторитетної не в силу закону, що примушує, а сама по собі.

Дата добавления: 2015-10-30