Спроби ліквідації кріпосного права.

Намітився в XVIII в. криза кріпосницької системи набагато чіткіше проявляється в першій чверті XIX в. Але це не слід розуміти як повний занепад, господарство кріпосної Росії пристосовувалося до нових умов і розвивалося.
Все частіше відзначаються спроби застосування в поміщицькому господарстві ма-шин, нові методи обробітку землі з використанням агротехнічних досягнень науки.Причому «по-новому» прагнуть вести господарство не тільки поміщики, а й заможні селяни, які починають активно вико-ти сільськогосподарські машини. З'являються перші заводи по виробниц-ству сільськогосподарських машин. З 1806 р. уряд дозволив бесп-шлінний ввезення в країну сільськогосподарської техніки. Ширше впроваджуються но-ші культури: цукрові буряки, картопля та ін Освоюються нові землі на Україні, Дону, в Заволжя.
Чисельність населення Росії за першу чверть XIX ст. збільшилася з 36 до 53 млн осіб за рахунок приєднання нових областей. Різкіше виявляються суперечності між поміщиками і селянами. Дві основні форми креп-стніческой експлуатації - панщина та оброк - доводяться поміщиками до пре-справи. Панщина включала в себе, крім роботи селянина на панської ріллі, ще й роботу на кріпак фабриці та виконання різного роду госпо-ських робіт на поміщика протягом усього року. Вартість панщинних повин-ностей до кінця першої чверті XIX в. збільшилася в два рази. У багатьох слу-чаях панщина брала у селянина 5-6 днів на тиждень, що надалі при-водило до переходу селян на «місячину», тобто перетворенню їх в кріпосних рабів, які не ведуть власного господарства, а отримують від поміщика тільки продукти харчування та одяг.
Якщо до кінця XVIII ст. оброк від селянського господарства становив 1-5 руб. з душі, то до кінця першої чверті XIX в. він досяг 30 руб.
Усередині самого класу селянства починається процес розшарування. Поя-вилася сільська буржуазія в особі селян-власників (головним чином в середовищі державних селян), які отримали за законом 1801 можливість набувати у власність ненаселені землі, брати в оренду землю у по-мещіков.
Внутрішню політику Олександра I можна умовно розділити на два етапи: перший (1801-1815) - як реформаторський, лавірування між консерв-ватівной катерининської знаттю і молодий ліберальної аристократією; вто-рій (1815-1825) - як консервативний, охоронний («аракчеєвщина»).
Олександр I із друзів своєї юності - представників дворянської знаті - П. Строганова, В. Кочубея, А. Чарторийського, Н.Новосільцева склав в 1801 р. так званий Негласний комітет.
Члени комітету розуміли необхідність перетворень, але вважали на даному етапі непорушними основи абсолютизму і кріпацтва. В планах на перспективу були скасування кріпацтва, запровадження конституції. У 1801 р. був виданий указ про право купівлі землі купцями, міщанами, державними-ми і питомими селянами.
У 1803 р. з'явився указ «Про вільних хліборобів», який передбачати звільнення кріпаків на волю за викуп із землею цілими селами або окремими родинами за обопільною згодою селян і поміщиків. Практичні результати цього указу були незначні. За 1803-1825 рр.. було укладено всього 160 угод, за якими викупили на во-лю 47000 душ селян (0,5%). Причиною цього стало те, що за душу треба було сплатити близько 400 руб. сріблом.
В 1804-1805 рр.. був проведений перший етап аграрної реформи в Остзеє-ському краї - в Латвії та Естонії. У 1804 р. було видано «Положення про ліф-ляндскіх селян», поширене і на Естонію. Селяни-дворохозяева оголошувалися довічними і спадковими держателями своїх земельних наділів, за які вони повинні були відбувати власнику землі панщину та оброк, при цьому розміри панщини і оброку істотно уве-личивается. Обмежувалася влада поміщика над селянами. Положення не поширювалася на безземельних селян-наймитів.
Указ від 10 березня 1809 скасовував право поміщика засилати своїх селян до Сибіру за незначні проступки.
Тепер з дозволу поміщика селяни могли торгувати, брати векселя, займатися підрядами. В цілому це були поступки буржуазному розвитку стра-ни, не посягати на права і привілеї поміщиків.
У 1818 р. Олександр I намагається вирішити селянське питання. Було підго-кування кілька проектів. Олександр I схвалив проект А. Аракчеєва і міні-стра фінансів Д. Гур'єва (поступова ліквідація кріпосного права шляхом викупу поміщицьких селян з їх наділів скарбницею). До практичної реалізації проекту справа не дійшла. Останнім ліберальним дією Олександра I стало надання в 1816-1819 рр.. особистої свободи селянам Прибалтики (без землі).
До 1825 375 000 державних селян перебували на військових поселеннях (1/3 російської армії), з яких утворили Окремий корпус під командуванням Аракчеєва. У поселеннях селяни одночасно служили і працювали в умовах жорсткої дисципліни, піддаючись численним нака-заніям.
19 лютого 1855 на престол вступив Олександр II. Його правління (1855-1881 рр..) Стало періодом радикальних перетворень російського про-вин, головним з яких стало звільнення селян від кріпацтва зави-симости.
В основу концепції селянської реформи було покладено такі ідеї: її мета - переворот в аграрному ладі Росії, початкова стадія якого - звільнення селян від особистої залежності, кінцева - перетворення їх в дрібних господарів при збереженні значної частини поміщицького землевладе-ня.
Передбачалося надання селянам у користування (за винне-сти), а потім у власність (за викуп) земельних наділів, якими вони користувалися до скасування кріпосного права, обчислення повинностей від їх до-реформенних розмірів, участь держави в процесі викупної операції в якості кредитора. І хоча при обговоренні проектів скасування кріпосного пра-ва в Головному комітеті і Державному раді в них були внесені під на-лещат консервативних сил поправки в інтересах поміщиків (надільної фонд був зменшений на 20%, повинності підвищені, чому зросла вартість ви-купа кожної десятини землі), в офіційних документах була збережена ли-беральная концепція дозволу селянського питання, яка полягала в ос-вобожденіе селян із землею на умовах викупу.
19 лютого 1861 Олександр II підписав всі законоположення про рефор-ме і Маніфест про скасування кріпосного права. Ці документи визначили судь-бу 23 млн селян-кріпаків. Вони отримали особисту свободу і цивільні права. Селяни за відводяться їм земельні наділи (поки вони їх не викуплять) повинні були відбувати робочу повинність або платити гроші, тому на-ни опиняються «тимчасовозобов'язаними».Розміри селянських наділів визначалися різноманітними за величиною в різних сільськогосподарських районах (нечер-ноземний, чорноземний, степовий) і становили від 1 до 12 десятин на душу чоловічої статі (в середньому 3,3 десятини).За наділи селяни повинні були виплатити своєму поміщику таку суму грошей, яка, будучи покладена в банк під 6%, приносила б йому щорічний дохід, рівний дореформеному оброку. Селяни за законом повинні були одноразово сплатити поміщику за свій наділ близько п'ятої частини обумовленої суми (її вони могли виплачу-вати не грішми, а роботою на поміщика). Іншу частину виплачувало дер-дарства. Але селяни повинні були повертати йому цю суму (з відсотками) щорічними платежами протягом 49 років.
Селянська реформа була компромісним варіантом скасування кріпацтва (в цьому відмінність реформаторського шляху від революційного), що линули з реальних обставин суспільного життя Росії кінця 50-х - початку 60-х рр.., Інтересів селян і поміщиків. Уразливі положення цієї програми реформування коренилися в тому, що, отримавши волю і зем-лю, селянин не став власником свого наділу і повноправним членом суспільства (аж до 1903 р. селяни піддавалися тілесним покаранням за рішенням сільського сходу або місцевої адміністрації), їм не було наданих ний право вибору варіантів аграрних перетворень.

Дата добавления: 2015-10-30