Джерела та форми права.

Поняття й види джерел права. Джерела та форми права.

Поняття й види джерел права.

Джерело (форма) права - це способи зовнішнього виражен­ня і закріплення норм права, що виходять від держави і які мають загальнообов'язкове значення.

Види основних джерел (форм) права:

ü нормативно-правовий акт;

ü нормативно-правовий договір;

ü правовий звичай;

ü правовий прецедент.

Джерела та форми права.

Форма права - це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов’язковість.

Право, як цілісне явище соціальної дійсності, має певні форми свого виразу. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права, під якими традиційно розуміють, у першому випадку, внутрішню структуру права, у другому - джерела права, що форма­льно закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх змістом та користуватися ними.

В юридичній літературі разом з терміном "форма права" вико­ристовується термін "джерело права". Вони досить тісно взаємо­пов'язані, але не співпадають.

Зміст цих понять буде різним залежно від того, в якому контексті вони вживаються - чи по відношенню до права як цілого, чи по відношенню до окремої норми або групи норм.

Термін "джерело права" часто розглядається у таких значеннях:

v Джерело права в матеріальному розумінні - це суспільні від­носини, які розвиваються і обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права.

v Джерело права в ідеологічному розумінні - це виражена в офіційній формі сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право.

v Джерело права у формальному (юридичному) розумінні - це офіційні форми зовнішнього вираження і закріплення право­вих норм, що діють в певній державі, тобто це і є власне форма права.

Отже, вживання терміна "джерело права" означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.

2. Правовий звичай та його місце в сучасному праві.

Правовий звичай - це історично обумовлене, неписане, сти­хійно сформоване, стійке правило поведінки людей, що ввійшло у звичку, завдяки багаторазовому застосуванню протягом тривало­го часу, яке санкціонується і забезпечується державою.

У правових системах більшості сучасних країн правовий звичай втратив характер самостійного джерела права і відіграє незначну роль, здебільшого він служить врахуванню особливостей суспільних відно­син в конкретних місцевостях чи в конкретних галузях діяльності.

Визнається правовий звичай і в правовій системі України.

Особливістю правового звичаю є те, що закон, в якому він зга­дується, надає йому статусу норм права, але не розкриває його змісту. З цього випливає, що на відміну від інших норм права ті, які виражені в санкціонованих звичаях, не мають здебільшого текстуального закрі­плення в статтях відповідного закону.

3. Юридичний прецедент. Види прецедентів. Структура прецеденту.

Юридичний прецедент – це рішення судового чи адміністративного органа по конкретній юридичній справі, якій надається сила норми права і є обов'язковим при наступному рішенні всіх аналогічних справ.

В даний час юридичний прецедент розповсюджений переважно в країнах загальної правової родини, англо-американської правової родини.

Види прецедентів за способом виникнення:

Ø Нормативно-правові.

Ø Правотлумачні.

Ø Правозастосовчі.

Види преце­дентів за суб'єктами правозастосовної нормотворчості:

Ø Судові.

Ø Адміністративні.

Адміністративний прецедент - рішення органу управління або посадової особи в конкретній адміністративній справі, обґрун­тування якої стало правилом, яке застосовується при вирішенні аналогічних справ.

Судовий прецедент - рішення з конкретної справи, яке завдя­ки обґрунтуванню стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї самої або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ.

Дата добавления: 2015-10-29