Вплив психологічних механізмів на прийняття рішень

Розглянемо механізми впливу психологічних чинників на прийняття рішень, що найтісніше пов’язане з інформаційною діяльністю. Адже під прийняттям рішень розуміють особливий вид людської діяльності, спрямований на вибір найкращого варіанту дій. Рішення ж являє собою вибір альтернативи. Під альтернативою розуміють ймовірний варіант розв’язання завдання. А за критерій оцінки приймають ознаку, параметри якої необхідно оптимізувати. Процедура прийняття рішень передбачає пошук необхідної інформації, встановлення критеріїв оптимальності, обмежень і знаходження припустимих альтернатив і вибір найкращої альтернативи.

При цьому треба враховувати таке. По-перше, прийняття рішень завжди обмежене в часі. А по-друге, їх реалізація пов’язана з певними матеріальними витратами. Наприклад, державний бюджет треба затвердити до певної дати або здійснення грошової приватизації вимагає витрат на оцінку об’єкта продажу, інформування потенційних інвесторів, організацію процедури продаж тощо. Усе це впливає на характер і механізм прийняття рішень. Виокремлюють такі типи рішень:

Ø запрограмовані — це результат реалізації певної послідовності дій, подібних до тих, що виконують при розв’язанні математичного рівняння;

Ø незапрограмовані — рішення, що мають певний елемент новизни, пов’язані з невідомими факторами.

Поряд з цим існують такі підходи до прийняття рішень:

Ø інтуїтивний — вибір, зроблений на підставі відчуття, що він правильний;

Ø заснований на судженнях — це вибір, обумовлений знаннями та накопиченим досвідом (згадати настанови);

Ø раціональний — вибір, обґрунтований за допомогою об’єктивного аналітичного процесу.

Інтуїтивний механізм ухвали рішень пов’язаний з дією довготермінової пам’яті та занурюється своїм корінням у шар передсвідомого. Цілком очевидно, що основою інтуїції є досвід певного індивіда. Чим він багатший, тим більше вибір потенційної інформації для прийняття рішення. Однак сам механізм запуску «в експлуатацію» цього інформаційного масиву достовірно невідомий. Іноді момент прозріння наступає тоді, коли мозок, відволікаючись від цілеспрямованої діяльності, відпочиває. Досить згадати, що ідея періодичного закону прийшла Д.Менделєєву уві сні. Але ж це не означає, що кожний може робити уві сні подібні відкриття. Водночас треба згадати, що, як помітив ще К.Юнг, значна частина людей схильна саме до інтуїтивних рішень — так звані інтуїти. Протилежний інтуїтивному — раціональний вибір базується перш за все на законах формальної логіки. Його перевага в тому, що правила та механізми реалізації можуть бути чітко сформульовані та передані з відповідними поясненнями іншим суб’єктам. Підхід до прийняття рішень, заснований на судженнях, часто являє собою синтез двох розглянутих вище підходів, оскільки може містити в собі і раціональні й інтуїтивні елементи. Приймаючи рішення на підставі суджень, суб’єкт, як правило, певною мірою знаходиться під впливом притаманних йому особисто та суспільству в цілому настанов і стереотипів.

Слід зазначити, що існує певна залежність між типами рішень і підходами до їх прийняття. Так, запрограмовані рішення розв’язують перш за все за допомогою раціонального підходу. А для прийняття незапрограмованих рішень в цілому найкраще відповідають підходи, засновані на судженнях і інтуїтивний. При цьому типи рішень і підходи до їх прийняття не варто плутати з ситуаціями, за якими ці рішення приймають. Останні можуть бути стандартними чи нестандартними для суб’єкта, який приймає рішення. Зарахування ситуації до тієї чи іншої категорії часто залежить від досвіду суб’єкта, що, в свою чергу, обумовлює масштаби та структуру його інформаційних потреб.

Раціональні рішення базуються на теорії очікуваної вигоди, сформульованої у 1947 р. фон Нейманом і Моргенштерном. Основні принципи теорії очікуваної вигоди такі:

1. Порядок альтернатив: для раціонального прийняття рішень потрібно порівняти принаймні дві альтернативи.

2. Домінантність: треба вибирати альтернативу, яка домінує над іншою, тобто ту, яка переважає іншу (є кращою) за якимось критерієм.

3. Погашення: вибір між двома альтернативами повинен здійснюватись на підставі різниці, що існує між ними, а не на підставі спільних рис.

4. Транзитивність: якщо альтернатива А ліпша за альтернативу В, а альтернатива В ліпша за альтернативу С, то альтернатива А ліпша за альтернативу С.

5. Неперервність: упевненість у середньому результаті ліпша, ніж ризик між найліпшим і найгіршим варіантами (гарантія отримання 10 дол. ліпша, ніж вибір між шансами отримати 100 дол. або нічого при ймовірності 10 %).

6. Інваріантність: прийняття рішень не залежить від способу подання альтернатив.

На практиці раціональні рішення складають лише частину від тих рішень, які приймають. І навіть тоді не завжди реалізують ці принципи. До того ж суспільна практика постійно сигналізувала про те, що люди, розв’язуючи свої реальні проблеми, не завжди діють як раціонально мислячі істоти. Це спонукало фахівців до пошуку альтернативних концепцій. Відповідна теорія була сформульована у 1979 р. американськими психологами Кансмаїшм і Тверскі і дістала назву теорії перспективи.

Ключові поняття цієї теорії — цінності, втрати, надбання. Суть теорії полягає в тому, що, як правило, втрати здаються людям більшими, ніж надбання. Це було проілюстровано за допомогою такого експерименту. Спочатку учасникам експерименту запропонували вибрати одну з двох таких альтернатив: у них є 50%-на ймовірність отримати 1000 дол. (альтернатива А) або повна гарантія отримання 500 дол. (альтернатива В). 84 % респондентів не побажали ризикувати і обрали варіант В. Тоді організатори експерименту змінили постановку питання. Його учасники тепер мали 50%-ну ймовірність втратити 1000 дол. (альтернатива А) або ж 100 %-ну втратити 500 дол. (альтернатива В). За таких обставин 70 % респондентів забажали ризикнути і обрали альтернативу А. На підставі цього Канеман і Тверскі дійшли висновку, що люди схильні ухилятися від ризику заради надбання та ризикувати за ймовірності втрат. Проведений психологічний експеримент показав, що прийняття рішень багато в чому залежить від способу подання інформації. Тобто далеко не завжди підходи до прийняття рішень мають раціональний характер.

Тому виникає запитання: як же на практиці виявляється вплив соціально-психологічних механізмів, які загрожують викривленням інформації при ухвалі рішень, особливо інтуїтивних і заснованих на судженнях? Вище аналізували такі механізми, пов’язані з впливом настанов і стереотипів, включаючи стереотип авторитету та принцип соціального доказу. Однак зазначені механізми діють перш за все через сукупність рішень окремих індивідів, які не мають між собою ніяких ієрархічних стосунків. Поряд з цим існують соціально-психологічні механізми, притаманні викривленню інформації при прийнятті колективних рішень.

Але перед тим як розглянути ці механізми, зупинимось на поділі рішень, відповідно до процедури їх прийняття, на індивідуальні та колективні. Індивідуальні рішення у галузі управління можуть приймати як винятково в одноособовому порядку, так і з урахуванням думок різних експертів, консультантів. Залежно від кількості залучених до їх підготовки радників, такі рішення, з точки зору ІД, можуть мало чим відрізнятись від колективних. По суті, різниця полягає лише в кількості осіб, безпосередньо відповідальних за прийняття рішення. Взагалі поле дії важливих рішень, що готують і приймають лише одноосібно у державному управлінні, великому та середньому бізнесі, в політиці, досить обмежене.

Тому буде цікавим такий механізм групового впливу на поведінку окремих індивідів і прийняття колективних рішень, як огруплення мислення. Це режим мислення, що виникає у людей в тому випадку, коли пошуки консенсусу стають настільки домінантними (пануючими) для згуртованої групи, що ця група схильна відкидати реалістичні оцінки альтернативного способу дій. Соціальними передумовами цього феномену є висока згуртованість групи та її відносна ізольованість, директивний стиль керівництва, відсутність методичних процедур пошуку й оцінки інформації. Ці фактори можуть виявлятись у стереотипному мисленні, ілюзії однодумності членів групи, їхній недостатній поінформованості й упередженому ставленні до альтернативних варіантів розв’язання проблеми тощо.

Добре відомі приклади феномену огруплення мислення подає сучасна історія. Так, протягом кількох тижнів перед нападом японської авіації на базу військово-морського флоту США у Перл-Харборі на Гаванських островах військове командування отримувало інформацію про підготовку японців, але проігнорувало ці повідомлення. У результаті американська сторона втратила 18 кораблів, 170 літаків і 3700 чоловік особового складу.

До ще трагічніших наслідків призвело огруплення мислення вищого керівництва СРСР, яке прийняло рішення про введення військ до Афганістану. Експерти неодноразово застерігали від запровадження такого сценарію, але психологічна атмосфера Політбюро ЦК КПРС (де-факто вищого органу влади в СРСР на той час) часто не сприяла всебічній оцінці альтернативних способів дій. У ряді таких негативних групових рішень стоїть і вибір місця для будівництва Чорнобильської АЕС. Досвід свідчить, що не такі гучні, однак досить численні випадки огруплення мислення трапляються у повсякденній практиці бізнесу, управління державними та недержавними організаціями тощо. Фахівці довели, що найдієвішим засобом подолання феномену огруплення мислення є творча атмосфера у колективі, що приймає рішення, толерантне ставлення до поглядів опонентів. Адже іноді саме аргументоване та послідовне відстоювання меншістю своєї позиції дає поштовх до сприйняття іншими членами групи конструктивної інформації.

Дата добавления: 2015-10-28