Психологічні характеристики індивіда та інформаційна діяльність

Хід процесу та результати індивідуальної ІД багато в чому залежать саме від персональних особливостей протікання психологічних процесів (сприйняття, пам’ять, мислення, уява), психологічного стану (увага, емоції, почуття, воля) та психо­логічних особливостей індивіда (темперамент, здібності, характер). Причому специфіка психології ІД полягає в тому, що перелічені характеристики кумулятивно впливають на цей вид діяльності. Так, отримання повідомлення людиною починається з відчуття носія інформації. Але це тільки початкова стадія єдиного по суті процесу, оскільки суть відчуття полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ. А повідомлення, як більш-менш складний і цілісний образ, може бути результатом лише складнішого процесу — сприйняття. Останній, у свою чергу, поділяють на процес відчуття, в результаті якого індивід виділяє певний сигнал з множини інших, і процес розпізнання символу, що передбачає залучення до цього процесу пам’яті індивіда як на рівні свідомості, так і на рівні підсвідомості.

Виняткове значення для ефективної ІД має пам’ять. Фахівці вважають, що людина має три види пам’яті: сенсорну, короткотермінову та довготермінову. Ці види пам’яті розрізняють між собою за періодом часу утримання образів, обсягами повідомлень, що запам’ятовують, способами кодування та рівнем організації зберігання інформації. Сенсорна пам’ять є механізмом сприйняття повідомлень. Далі повідомлення надходять до короткотермінової пам’яті, де вони зберігаються протягом 30 секунд, а при повторах — значно більше. Короткотермінова пам’ять містить ту частину знань, яку у цей момент усвідомлює людина. Причому без повторного надходження повідомлень інформація в короткотерміновій пам’яті або згасає, або ж замінюється іншою. Через короткотермінову пам’ять інформація надходить до довготерміновоїпам’яті на зберігання. Звідси вона за потребою може повертатись до короткотермінової пам’яті для поточного використання.

Водночас протікання перелічених вище психологічних процесів залежить від психологічних рис особистості. А на практиці управління знання цих рис необхідне для ефективного спілкування з постачальниками та (або) отримувачами інформації та вдосконалення внутрішньої організації ІД у певній структурі чи її підрозділах.

Фундаментальне значення для розуміння механізмів ІД людини має знання основ психоаналізу, родоначаль­ником якого був австрійський психолог Зигмунд Фрейд. За Фрейдом, психіка людини має трирівневу будову. Він виділяв такі рівні психіки. Ділянка свідомого складається з відчуттів і переживань, які людина усвідомлює в цей період часу. З.Фрейд наголошував, що лише незначна частина психологічної діяльності, і перш за все — думки, входить до свідомості. Те, що відбувається у свідомості людини, є результатом процесу вибіркового сортування, значною мірою обумовленого зовнішніми сигналами. Зміст цих сигналів усвідомлюють протягом короткого відрізку часу, а потім занурюють у ділянку передсвідомого чи несвідомого.

Ділянка передсвідомого, яку іноді називають «доступною пам’яттю», включає весь досвід людини, що не усвідомлюється нею у цей момент, але досить легко може бути повернутий у свідомість спонтанно або в результаті певних зусиль. На думку З.Фрейда, передсвідоме — місток між ділянками свідомого та несвідомого людської психіки. Несвідоме — найглибша і найважливіша ділянка людської психіки, що являє собою сховище інстинктів, а також емоцій і спогадів, що були витіснені в цю ділянку. Те, що не усвідомлено людиною, може знайти своє відображення у замаскованій чи символічній формі та проявитися в різних видах діяльності, включаючи роботу.

У подальшому З.Фрейд переглянув свою концептуальну модель людської психіки і ввів до її складу три структурні компоненти. Ід функціонує повністю у режимі позасвідомого і найтісніше пов’язане з інстинктивними біологічними проявами (їжа, сон тощо), що наповнюють нашу поведінку енергією. Ід є найстарішою висхідною структурою психіки та виражає первинний принцип людського життя — негайну розрядку психічної енергії (отримала назву принципу задоволення), яка виявляється в імпульсивній, ірраціональній, а іноді й нарцисичній поведінці.

Его — компонент психічного апарату, відповідальний за прийняття рішень. Его зрівноважує ід і виражається в принципі реальності, мета якого — збереження цілісності організму шляхом регулювання енергії ід з урахуванням власних етичних і соціальних обмежень.

Для того щоб людина нормально існувала в суспільстві, вона повинна мати систему цінностей і етичних норм, сумісних з прийнятими у цьому соціумі. Все це людина отримує у процесі своєї «соціалізації», результатом якої є формування такого компоненту психіки, як суперего. Цей структурний компонент, за З.Фрейдом, є продуктом соціального розвитку людини, хоча й охоплює всі три рівні людської психіки. Суперего відповідальний за моральні аспекти поведінки індивіда.

Один з найвидатніших представників школи психоаналізу Карл Густав Юнг сформулював теорію психологічних типів людини, відому ще як типологія Юнга. Він виділяв у людини протилежні життєві настанови: екстраверсію й інтроверсію, одна з них домінує. Екстраверт більше зорієнтований на зовнішнє оточення, а інтроверт — багато в чому на свій внутрішній світ. Крім того, К. Юнг виділив у людини психологічні функції: раціональні (мислення та відчуття) та ірраціональні (етика й інтуїція). Будь-яка функція може бути провідною. А різна комбінація перерахованих життєвих настанов і психологічних функцій обумовлює існування різних соціотипів людей, кожний з яких характеризується своїм механізмом протікання психологічних процесів, а отже, і можливостями ІД. Так, мислячий тип спирається у своїх судженнях на логічну аргументацію, тоді як протилежний йому тип — на етичні критерії. А інтуїт покладається у своїх оцінках переважно на передчуття і здогадки, тоді як протилежний йому тип — на відчуття, що реєструє його психіка.

Поштовхом до появи психоаналізу були потреби медицини. Тому цей напрям психології виявився не дуже продуктивним для безпосереднього розв’язання ряду проблем управління, особливо за умов масового виробництва. Саме необхідність задоволення потреб корпоративного управління сприяла розвитку біхевіоризму, що базувався на роботах російського вченого-фізіолога І.П. Павлова про умовні й безумовні рефлекси. Основна ідея біхевіоризму про те, що поведінка особи детермінована середовищем, передбачувана та значною мірою контролюється її оточенням, була висловлена американським психо логом Берресом Скінером. Він надавав великого значення різноманітним стимулам як засобу регулювання поведінки особи. У свою чергу інший психолог, відомий як представник соціально - когнітивного напряму, Альберт Бандура наголошував, що людина навчається не лише під впливом безпосередніх стимулів, а й завдяки прогнозуванню ситуації, передбаченню шляхів ймовірного розгортання подій. Він вважав, що поведінка людини не лише обумовлена внутрішніми (віра, очікування тощо) і зовнішніми (заохочення, покарання) детермінантами, а й сама виступає активним чинником формування оточення людини. Цей механізм А.Бандура назвав взаємним детермінізмом. Однак у міру зростання ролі галузі послуг в економіці, ускладнення всієї суспільної організації, а також підвищення добробуту населення все меншою ставала ділянка ефективного застосування запропонованих біхевіористами підходів. Останні виявлялися спрощеними для стимулювання активності та вмотивування необхідного порядку дій все більшого контингенту працівників і користувачів.

Тому поштовхом до появи нового напряму психології особистості — гуманістичної психології — треба вважати запити соціального управління. Цим запитам і відповідає сформульована американським психологом Абрахамом Маслоу ієрархія потреб. Він вважав, що людські потреби організовані в ієрархічну систему пріоритету, або домінування та розташовуються, таким чином, у порядку зростання:

• фізіологічні потреби (голод, спрага тощо);

• потреби безпеки та захисту (довготермінове виживання та стабільність);

• потреби в любові, належності до певної соціальної групи;

• потреби в самоповазі (значимість суб’єкта, компетентність);

• потреби в самоактуалізації (реалізація особистого потенціалу).

В основі схеми лежить припущення, що для того щоб як чинники мотивації змогли діяти потреби вищого рівня ієрархії, треба спочатку задовольнити, принаймні певною мірою, потреби нижчого рівня. Послідовне розміщення основних потреб в ієрархії є головним прин­ципом, що лежить в основі організації мотивації людини. За А.Маслоу, людські потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». Одночасно індивід може бути вмотивований на двох і більше рівнях потреб. Хоча якщо потреби нижчого рівня не задовольняються належним чином, то це перешкоджає задоволенню потреб вищого рівня. А.Маслоу припускав, що середня людина задовольняє свої потреби приблизно так: фізіологічні потреби — 85% задоволення; безпека та захист — 70%; потреба в любові, належності до групи — 50%; самоповага — 40%; самоактуалізація — 10%. Од­нак можуть бути й винятки з правил. Наприклад, творчі особи можуть розвивати свій талант, незважаючи на серйозні труднощі та соціальні проблеми.

Найімовірніші напрями застосування досягнень психології особистості у ІД:

Ø внутрішня організація інформаційної служби (мотивація, стосунки між співробітниками тощо);

Ø здійснення зовнішніх контактів (безпосереднє спілкування, переговори тощо).

Водночас генеза означених напрямів розвитку психології особистості певною мірою впливає на можливості використання їхніх досягнень на різних рівнях організації ІД. Поряд з цим конкретний прояв психологічних рис особистості залежить від соціальних факторів. Адже матеріальна реалізація одних і тих самих потреб, особливо на вищому рівні ієрархії (за А.Маслоу), буде різною для різних соціальних груп.

Дата добавления: 2015-10-28