Термінологічний словник

Декаданс (від франц. decadence – занепад) – песимістична настанова, за котрою у світі безроздільно панує зло, потворність, життя невблаганно рухається до краху, до хаосу, і людина зовсім не здатна перешкодити цьому.

Допис – стаття, повідомлення, написані для газети, журналу і т.ін кореспондентом або читачем.

Експресіонізм (від лат. еxpression – вираження) – авангардистська течія. Основний принцип експресіонізму – відображення загостреного суб’єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, на знеособлення в ньому людини, на розпад духовності.

Імпресіонізм (від франц. impression – враження) – модерністична течія, ознаками якої є передача суб’єктивного враження художніми засобами; гра кольорів, звуків; складний метафоризм; асоціативність; ліризм оповіді.

Модернізм (від франц. modern – сучасний, найновіший) – загальна назва тенденцій, що виникли у європейських літературах межі ХІХ-ХХ ст.; складне естетико-філософське явище в літературі та загалом мистецтві ХХ ст.., продиктоване пошуком нових виражальних можливостей, заперечення попередніх набутків, надто ж їх епігонського повторювання у творчості сучасників.

Народництво як термін, на думку С.Павличко, скидається на перелік рис: особливе тяжіння до традиційних, старих або автономних художніх структур (бурлеск, бароко); активне продукування – з метою самозбереження – романтико народницької ідеології; засвоєння і закріплення дидактичних та етнографічних форм творчості; використання елементів розмовної (переважно просторічної), а не писаної літературної мови. В народницькому дискурсі література й літератори бачилися як одна велика родина. Народницький міф передбачав, що в ідеальній народній сім'ї існує гармонія між поколіннями, діти шанують батьків, молодші – старших, старші дбають про молодших, а авторитет батьків безсумнівний. У народницькій історії було все просто: Котляревський – духовний батько Шевченка, Шевченко – Франка.

Неореалізм (соціально-психологічний, романтичний, імпресіоніст-тичний, лірико-психологічний реалізм) модерністична течія. Цей стиль розробили митці, що, перебуваючи в модерністській системі координат, зберегли, проте реалістичний тип художнього мислення.

Неоромантизм – модерністична течія, загальними рисами якої є використання фольклорних джерел, звернення до народної творчості, народних уявлень та міфів; інтенсивність фантазії, схильність до світових сюжетів, біблійних тем; відтворення людини в її неповторності і самодостатності, людини, багатьма нитками зв’язаної з середовищем, але не знівельованої ним, людини, як багатовимірного світу, як індивідуальності.

Публіцистика – вид творчості й один з потоків інформації. За визначенням М.Титаренко, публіцистика – складний соціокультурний феномен, що одночасно виявляє себе у сферах журналістики (газетна/журнальна, теле-, радіопубліцистика), літератури (художня публіцистика), філософії (світоглядна публіцистика); актуалізується на різних рівнях (стиль, метод, жанр, мета текст, професія, наука, світогляд, явище) з метою продуктивного впливу на об’єкт (особа-людство, країна-світ), який в результаті стає суб’єктом (співтворцем-відтворювачем) феномену, впроваджуючи його в приватне та суспільне життя (від самопізнання і світо пізнання – до самореалізації та світо перетворення), забезпечуючи історичну тяглясть феномену в просторі і часі. Дослідниця пропонує виділяти три сфери функціонування публіцистики:

- публіцистика як сфера літератури (художня публіцистика);

- публіцистика як сфера філософії, релігії, науки (світоглядна публіцистика);

- публіцистика як сфера журналістики (т.зв.газетна/журнальна, теле-, радіопубліцистика).

Символізм – модерністська течія, що полягає у цілеспрямованій спробі символізувати зовнішні, матеріальні прояви світу з метою у такий спосіб пізнати його внутрішній трансцендентний зміст.

Художня публіцистика – рід літератури, що висвітлює актуальні проблеми сучасності, сукупність літературних творів цього роду. Жанрами цього різновиду публіцистики в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. є нарис, памфлет, фейлетон, казка, відкритий лист та ін. прозові жанри, послання, монолог, пісня, сатира, пародія та ін. ліричні жанри, а також поема як ліро-епічний жанр. Наприклад, подорожні нариси М.Коцюбинського «Шевченкова могила», «Як ми їздили до криниці», пісня В.Самійленка «Пісня про віщого Василя», поема Лесі Українки «Давня казка».

Дата добавления: 2015-07-08