Негативного впливу на розвиток українсько-польського

ТКС до вступу Польщі в ЄС [53]

Відзначається також посилення негативного впливу на розвиток ТКС ускладнення процедур перетину кордону, що пояснюється як об'єктивними труднощами, викликаними більш строгим режимом прикордонного контролю після вступу Польщі до ЄС, так і суб'єктивними чинниками, пов'язаними з недостатнім розвитком прикордонної інфраструктури та кадровим забезпеченням відповідних служб, насамперед митної та прикордонної, в умовах зростання обсягів транспортних потоків та осіб, що прагнуть перетинати кордон. Цим підтверджується необхідність подальшого розвитку мережі прикордонних пунктів пропуску на українсько-польському кордоні, покращання їх технічного оснащення, кадрового забезпечення, пропускної спроможності.

Стабільно негативним впливом на транскордонну співпрацю протягом останніх років відзначаються малокомпетентні регіональні і місцеві органи влади. Причому негативний вплив цього чинника зростає, що може свідчити про перекладання населенням частини відповідальності за ускладнення процедур отримання віз та перетину кордону на представників органів державної та регіональної влади.

Водночас відзначається зростання освітнього (кваліфікаційного) рівня учасників ТКС з українського боку, а саме: зниження негативного впливу цього чинника на активізацію транскордонної діяльності. Таку тенденцію можна вважати позитивною, оскільки саме в площині підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня учасників ТКС потрібно розглядати проблему переходу українських регіонів до цивілізованих форм співпраці зі своїми європейськими партнерами.

Найбільш неочікуваним результатом опитування є точка зору більшості респондентів на зменшення нерівноправності українських та польських учасників ТКС, незважаючи на асиметричність візового режиму між Україною та Польщею, а також на постійні публікації у засобах масової інформації щодо нехтування інтересами громадян нашої країни під час отримання віз та перетину кордону. Це можна пояснити, насамперед, тим, що подібна нерівність стосується, в першу чергу, учасників дрібногуртової «човникової торгівлі», вагомість якої на сучасному етапі, на думку респондентів, не є визначальною.

Важливим є висновок, що основними завданнями вирішення проблем ТКС у короткотерміновому часовому періоді є відкриття нових пунктів перетину на українсько-польському кордоні і спрощення процедури перетину кордону (43 %) та розширення спрощеного перетину кордону для жителів прикордонних регіонів (36 %) (рис. 3.4) [53].

Вагому роль відіграє освітня компонента реформування ТКС, про що свідчать відповіді респондентів щодо доцільності запровадження програм фахової перепідготовки та навчально-освітніх проектів для мешканців прикордоння з мeтою формування у прикордонних регіонах цивілізованого бізнесу (26 %).

Рис.3.4. Розподіл респондентів за баченням основних напрямів

вирішення проблем ТКС [53]

Водночас позитивно можна розцінювати незначну частину респондентів, які схиляються до думки про необхідність пошуку шляхів вирішення проблем ТКС за допомогою егалітарних підходів, зокрема через запровадження візових обмежень для іноземців чи надання спеціального статусу депресивних територій та пільг для їх населення.

Загалом результати опитування доводять необхідність реформування інфраструктурного та кадрового забезпечення системи ТКС для підвищення його ефективності та інтенсивності впливу на регіональний розвиток та європейську інтеграцію України

В посттрансформаційний період розвиток транскордонного співробітництва західних українських регіонів залежить від впливу таких чинників як:

1. Системні характеристики режиму перетину кордону (кількість міжнародних пунктів пропуску, наявність і довжина черг, складність і тривалість оформлення митних процедур, суб'єктивне ставлення працівників прикордонної та митної служб, умови очікування у чергах). Так, наприклад, на кордоні України з Польщею довжиною 540 км функціонує лише шість автомобільних пунктів пропуску, відстань між якими становить 70-90 км. З них тільки в чотирьох пунктах дозволено рух вантажного автотранспорту, тобто щільність -один пункт пропуску на 70-90 км. За чинними нормами ЄС має бути один пункт пропуску на 20-30 км кордону. Для прикладу, на німецько-польському кордоні довжиною 456 км до приєднання Польщі до Шенгснської Угоди діяло 36 пунктів пропуску [39].

Існуюча мережа пунктів пропуску не задовольняє потреби економіки держави у розвитку міжнародних зв'язків, перешкоджає швидкому перетину державного кордону і переміщенню вантажів, шкодить міжнародному іміджу держави, стримує зростання обсягів транзитних перевезень, створює передумови для переміщення контрабандних товарів поза пунктами пропуску, спричиняє значні економічні втрати на державному і місцевому рівнях, уповільнює розвиток прикордонних територій та інтеграцію України до ЄС.

Слід враховувати, що недосконалість інфраструктури міжнародних пунктів пропуску зумовлює переорієнтацію транзитних транспортних і пасажирських потоків на території сусідніх країн і, як наслідок, - зменшення податкових надходжень та депресивність прикордонних регіонів.

Невідповідність існуючої мережі пунктів пропуску транзитному потенціалу України особливо актуалізується з огляду на обсяги пасажиро-транспортних потоків та очікуване їх зростання у зв'язку з реалізацією наданих УЄФА державних гарантій і підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 році.

2. Розвиненість транспортної мережі, яка створює можливості швидкого і безперешкодного перевезення пасажирів і вантажів з однієї країни в іншу у межах прикордоння: автобусні маршрути, залізничне сполучення, мала авіація тощо. Незважаючи на достатню кількість транспортних коридорів на території західних областей України і сусідніх країн, існуюча транспортна інфраструктура, зокрема, дороги, потребує покращення щільності мережі та якості. Найвища щільність мережі доріг у польських субрегіонах - від 40 до 78 км доріг на 100 км². На українському боці кордону цей показник змінюється від 25 до 38 км на 100 км², у білоруських областях - від 27 до 47 км на 100 км².

3. Складність, вартість і тривалість процедур оформлення віз та отримання закордонних паспортів, включаючи черги у консульствах і посольствах, несприятливе ставлення працівників консульських установ до бажаючих отримати візи, складність і частоту отримання закордонних паспортів.

Поряд з цим, у міграційно-візовій політиці країн ЄС спостерігаються позитивні процеси, що стимулюють розвиток ТКС, зокрема: запровадження карти поляка, укладення угоди про малий прикордонний рух, зменшення кількості відмов на видачу візи, рівень яких на сьогодні досягає близько 6-7 % (приблизно вдвічі менше, ніж до набуття чинності Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС). Спостерігається зростання доступності багаторазових віз. Так, влітку 2011 р. показник видачі багаторазових віз “новими” країнами Шенгенської зони становив близько 32 %, у листопаді 2010 р. ‑ 37 %. Окрім того, близько 30 % отриманих віз видавалися безкоштовно згідно зі статтею 6 Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС. Втім, короткостроковість більшості багаторазових віз (1-2 місяці) призводить до досить низької практичної вартості [59]. Висока вартість шенгснських віз і жорстка система в'їзду призводить до скорочення транскордонної міграції..

Значне зменшення кількості виданих віз відбулося за рахунок зменшення кількості поданих заяв (аплікаційних форм) на отримання візи внаслідок: складності аплікаційних вимог, необхідності листа-запрошення, резервування номера в готелі тощо; організаційних перешкод, черг перед консульськими установами, тривалості очікування віз.

4. Рівень корупції у сферах державного управління, дотичних до транскордонного співробітництва (отримання закордонних паспортів і віз, переміщення товарів через митний кордон України, дозвільні процедури, діяльність контролюючих органів та самоврядних інституцій).

5. Якість і повнота системи інституціонального (законодавчого та нормативно-розпорядчого) забезпечення транскордонного співробітництва та умов підприємницької діяльності у його межах, включаючи акцизи на основні групи товарів “човникової” торгівлі, дрібногуртової торгівлі (алкогольні напої, тютюнові вироби, нафтопродукти тощо), антимонопольне законодавство, митно-тарифні і нетарифні обмеження, міграційне законодавство, рівень централізації влади (симетричність адміністративних і фінансових можливостей місцевої влади по обидва боки кордону).

6. Економічна політика уряду, у тому числі спільні міждержавні ініціативи і проекти, регіональна політика та взаємодія центру з регіонами (погодження службових відряджень, обмеження на виїзди чиновників за кордон), а також влади і бізнесу (тиск на підприємців, високі фіскальні і трансакційні витрати тощо).

7. Зацікавленість ЄС у розвитку українсько-польського транскордонного співробітництва ‑ передача управлінських технологій, сприяння розвитку інституційної інфраструктури, фінансування освітніх та екологічних проектів транскордонної співпраці, запровадження інструменту сусідства та партнерства тощо. Так, із запровадженням Європейського інструменту сусідства та партнерства (ЄІСП) стратегічно та політично обумовлений характер допомоги із сторони ЄС було додатково посилено через збільшення обсягів коштів фінансування транскордонних програм. Індикативні асигнування на програми транскордонного співробітництва 2007-2013 рр. значно більші, ніж у 2004-2006 рр. Загальне фінансування, доступне для програм ТКС ЄІСП на 2007-2010 рр., складає 583,28 млн. євро, з яких 274,92 млн. євро - ЄІСП, а 308,36 млн. - Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР). На період 2011-2013 рр. передбачено ще 535,15 млн. євро (252,23 млн. - ЄІСП, 282,93 млн. - ЄФРР), що пов'язано з середньостроковим переглядом цієї стратегії та прийняттям Індикативної програми на 2011-2013 рр [1].

8. Рівень поінформованості населення про можливості та перспективи використання інструментів транскордонного співробітництва в своїй професійній та побутовій діяльності, включаючи інтенсивність висвітлення проблем транскордонного співробітництва в засобах масової інформації регіону.

9. Компетентність місцевих службовців та працівників підрозділів функціональних вітчизняних міністерств і відомств (закордонних справ, економіки, регіонального розвитку та будівництва) у питаннях транскордонного співробітництва, здатність ефективно використовувати його можливості та інструменти для розвитку регіонів і вирішення актуальних проблем місцевого розвитку.

10. Рівень розвитку інституційної, комунікаційної інфраструктури ТКС (доступу учасників транскордонного співробітництва до ресурсів телефонних та інтернет-комунікацій), підготовки кадрів для системи транскордонного співробітництва.

11. Необхідність активізації співробітництва у сфері культури (спільне історичне минуле населення прикордонних територій, культурна спадщина та близькість культур, родинні зв'язки; чисельні етнічні меншини сусідніх країн по обидва боки кордону, релігійна співпраця тощо). Діяльність дипломатичних представництв розвинених країн свідчить, що однією з передумов ефективної співпраці транскордонних регіонів є співробітництво, ініційоване у сфері культури. Така співпраця часто не потребує значних інвестицій і ризиків, але виступає індикатором потенційних можливостей налагодження співробітництва в інших галузях ‑ економічній, технологічній, екологічній, соціальній, політичній тощо. Подібність і компліментарність культур прикордонних регіонів сусідніх держав є визначальною для комунікацій на управлінському та міжособистісному рівні. Тому у більшості програм транскордонної співпраці обов'язково включається налагодження контактів саме у сфері культури.

12. Ментальність населення, традиції (історичні та культурні зв'язки між мешканцями прикордоння сусідніх країн, спільність інтересів і традицій, толерантність тощо).

Оцінюючи позитивний чи негативний вплив вищеописаних чинників, наголосимо, що особливо важливого значення на поглиблення ТКС має поділ за ознакою прозорості, оскільки є чинники, дія яких латентна при сильному довготривалому впливі на розвиток ТКС. Подібна ситуація спричиняє ігнорування цих чинників органами державного управління, що обмежує можливості вирішення актуальних проблем ТКС. Насамперед йдеться про суспільну психологію та ментальність населення і тісно пов'язану з ними громадську активність, а також економічну політику уряду.

Чинники негативного впливу на розвиток ТКС перешкоджають євроінтеграційному процесу та досягненню бажаного рівня ефективності ТКС; посилюють маргіналізацію, відсталість і депресивність прикордонних регіонів; сприяють уповільненню темпів економічного зростання, структурних зрушень у процесі трансформації; знижують інвестиційну привабливість і конкурентоспроможність транскордонного регіону.

Активне транскордонне співробітництво є одним із найбільш дієвих чинників розвитку прикордонних регіонів. Саме внаслідок його недостатньої ефективності більшість районів західних областей депресивні з високим рівнем тінізації ринку праці та міграції населення, трансферту капіталу, технологій, поширенням необліковуваної та дрібно гуртової «човникової» торгівлі. Внаслідок цього обмежуються податкові надходження до місцевих бюджетів (у тому числі через низький рівень підприємницької активності) для фінансування заходів соціально-економічного розвитку територій.

Особливо негативного впливу із сторони об'єктивних та суб'єктивних чинників зазнає підприємництво в сільській місцевості, яке змогло зайняти певну нішу як на вітчизняному, так і закордонному ринку. Йдеться про продукцію народних промислів, сувенірні товари тощо. Зважаючи на недостатню дієвість стимулів господарської діяльності у цій сфері, різко скорочується кількість суб'єктів господарювання, що загрожує зникненню окремих напрямів народної творчості.

Ринок праці на прикордонних територіях недостатньо збалансований і неспроможний забезпечити баланс між попитом та пропозицією, негативно впливає на стимулювання його розвитку, що підтверджується тенденціями і динамікою кількісних і якісних змін у цій сфері, зокрема:

- зниженням рівня ділової активності населення: незважаючи на зростання кількості малих підприємств, труднощі у започаткуванні діяльності та функціонуванні підприємств негативно впливають на стан регіональних ринків праці, зумовлюють їх тінізацію;

- внутрішнім ринкам праці притаманні ознаки нерозвиненості та деформованості, істотного галузевого і регіонального безробіття;

- зменшення попиту на кваліфікованих спеціалістів зумовлює зростання потреби у низькокваліфікованих працівниках та дефіцит трудових ресурсів в окремих видах економічної діяльності (будівництві, сільському господарстві, сфері послуг) та окремих робітничих професій;

- домінує невирішеність проблеми економічної активності населення: поряд із зростанням частки економічно активного населення, спостерігається зростання його реальної частки (щорічно на 0,4 %), з урахуванням зайнятості в тіньовому секторі (значна частина працівників фактично нелегально зайнята у приватних підприємців, фермерів, у будівництві, автозаправних станціях і у майстернях, на ринках, у посередницьких та інших послугах);

- зростає чисельність безробітних серед сільського населення, мешканців малих міст, що знижує середньогалузеву ефективність трудоресурсного потенціалу через механічне перевищення зайнятості в аграрному секторі за рахунок обліку зайнятих в особистих селянських господарствах;

- порушення морально-психологічного клімату у суспільстві внаслідок безробіття молоді і жінок та зростання масштабів міжнародної міграції трудових ресурсів у прикордонних регіонах.

Інституційне та нормативно-розпорядчс забезпечення розвитку ТКС у західних регіонах України досі ще не завершене. Незважаючи, що транскордонна співпраця регулюється як міжнародними, так і вітчизняними законодавчими актами, нормативно-розпорядчими і програмними документами (Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, до якої Україна приєдналася у 1993 р.; Закон України «Про транскордонне співробітництво»; Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 рр.; Програма розвитку єврорегіонів та інші документи, прийняті вищими органами державного управління України), основними проблемами їх взаємоузгодження та практичної реалізації залишаються:

- практика несумлінного виконання чинних законів і державних програм, неоднакове розуміння окремих нормативних положень як міністерствами та відомствами, так і місцевими органами державної влади;

- розпорошення регуляторних функцій, пов'язаних із розвитком ТКС, між різними органами державної влади;

- збереження надмірного адміністративного впливу на регіональний розвиток, зокрема на його транскордонну складову;

- відсутність критеріїв оцінки ефективності ТКС, що призводить до безсистемності при формуванні його інституціонального забезпечення і не дозволяє підпорядкувати всі законодавчі акти досягненню єдиної стратегічної мети;

- недостатній рівень впливу норм інституціонального забезпечення (зокрема, положень Закону України «Про транскордонне співробітництво») на перебіг процесів у ТКС; нечіткість механізму виділення та використання фінансових ресурсів для розвитку ТКС; відсутність уваги до таких форм сприяння ТКС, як правова, організаційна, інформаційно-аналітична, методична, маркетингова та ін.

Крім того, до недоліків інституційного забезпечення системи сприяння розвитку ТКС у прикордонних регіонах України відноситься те, що:

-державні органи влади центрального рівня, зокрема міністерства та відомства, у своїй нормотворчій діяльності об'єктивно не враховують проблеми та реальні процеси, які відбуваються у ТКС українських регіонів;

- місцеві органи державної влади та місцевого самоврядування, а також єврорегіони, що концентруються на обласному рівні, не володіють достатніми нормотворчими можливостями, оскільки адміністративна система настільки централізована, що регуляторні акти регіональної влади істотно не впливають на розвиток ТКС;

-самоврядні громадські організації як елемент інституційного забезпечення ТКС взагалі фактично відсутні. Більшість громадян не об'єднані в такі організації або не розраховують на суттєве сприяння; організації позбавлені відповідних адміністративних і фінансових важелів впливу і працюють, насамперед, в режимі “підрядників” донорських організацій транскордонних проектів, виконуючи швидше “квазіпідприємницьку” функцію, аніж роль самоврядних інституцій;

- відсутня система державних статистичних спостережень та досліджень процесів ТКС в усіх сферах, що спотворює об'єктивний аналіз ефективності ТКС;

- недостатнім є розуміння органами державної влади вагомої ролі культурного співробітництва в межах транскордонних об'єднань як передумови інтегрування інституційного базису та інших видів транскордонної співпраці.

До цього часу все ще залишаються істотні недоліки інституційного забезпечення ринку праці на прикордонних територіях, до яких відносяться:

- відсутність практики проведення структурної реформи ринку праці місцевими органами державної влади, що зумовлює невирішеність проблеми географічної та професійної мобільності трудових ресурсів на внутрішньому ринку;

- низький рівень залучення недержавних підприємств, установ, а також громадських організацій ринку праці до здійснення заходів у межах транскордонного співробітництва, здатних забезпечити підготовку необхідних кваліфікованих кадрів та встановити контакти з представниками територіальних громад регіонів сусідніх держав, із урахуванням відповідних фахових та мовних знань;

- недостатній рівень самостійності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у прийнятті рішень щодо здійснення спільних із суб'єктами транскордонного співробітництва інших держав заходів з розбудови соціальної інфраструктури ринку праці прикордонних регіонів;

- відтворення якісної та конкурентоспроможної пропозиції трудо­вих ресурсів на ринку праці через механізм формування та реалізацію національної демографічної, міграційної та освітньої політики;

- нерозвиненість системи соціального партнерства на ринку праці, недостатня роль профспілок у вирішенні конфліктів між організаціями, що представляють різні верстви суспільства, шляхом переговорів та компромісів за участю органів місцевих органів виконавчої влади;

- уповільнення активності державних органів влади у вирішенні проблем нелегальної міжнародної трудової міграції громадян України та приведення Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус працівників-мігрантів” у відповідність із законодавством приймаючої сторони в частині гарантій дотримання прав і свобод українських громадян за кордоном.

Оцінка стану й ефективності, аналіз чинників та негативних наслідків недостатнього розвитку ТКС західних регіонів України дозволяють стверджувати, що підвищення ефективності державної політики у цій сфері потребує реалізації першочергових заходів за напрямами:

1) покращення стратегічного планування українсько-польського ТКС з чітким визначенням пріоритетів стратегії співробітництва;

2) підвищення ефективності реалізації програм транскордонного співробітництва країн ЄС на території України;

3) легалізація ринку праці та активізація розвитку транскордонного підприємництва в малих прикордонних містах і гірських депресивних районах.

До пріоритетів державної стратегії поглиблення українсько-польського ТКС у напрямі активізації співробітництва та наближення цього процесу до європейських стандартів віднесемо зміни функцій та повноважень державних органів управління у формі міжнародних економічних і гуманітарних відносин.

Насамперед, йдеться про включення транскордонного співробітництва в систему пріоритетів зовнішньої політики України та формування на цій основі відповідного інституціонального забезпечення для належного розвитку пов'язаних із ним процесів. Зокрема, Закон України “Про транскордонне співробітництво” необхідно істотно змінити у частині конкретизації напрямів і джерел фінансування співробітництва, а також доповнити Законами “Про діяльність єврорегіонів на території України”, “Про міжнародну технічну допомогу”, ‘Про спеціальний режим здійснення підприємницької діяльності, пов'язаної з транскордонним співробітництвом’. Крім того, транскордонне співробітництво необхідно визнати як особливу форму (вид) міжнародних відносин на мезорівні управління та місцевих органів державної влади, регульованої спеціальними законами і нормативними документами спрощеного режиму виїзду за кордон керівників та працівників обласних і районних державних адміністрацій.

У цьому контексті особливої уваги потребує зміна ставлення вітчизняних дипломатів до ролі та значення транскордонного співробітництва в налагодженні добросусідських відносин з країнами Східної Європи та в активізації процесу європейської інтеграції України. Зокрема, в українських консульських установах доцільно створити окремі відділи проблем розвитку ТКС. До переліку їх повноважень доцільно включити всебічне сприяння (організаційне, консультаційне, інформаційне) налагодженню ділових, культурних та інших видів співпраці між прикордонними регіонами України і Польщі. При цьому в системі підготовки дипломатичних кадрів мають відбутися зміни, пов'язані з акцентуванням уваги на навчанні фахівців, що спеціалізуються на регіональних аспектах міжнародного співробітництва. У ширшому сенсі йдеться про те, що пріоритетною сферою зусиль центральних органів державної влади на сучасному етапі розвитку має стати активне здійснення навчально-освітньої функції, насамперед, покращення розуміння сутності та завдань ТКС на всіх рівнях системної ієрархії.

Поряд із залученням освітньої сфери до розвитку ТКС, на рівні державної політики доцільно проводити подальшу лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, насамперед зниження митного та фіскального навантаження на її суб'єктів. Це дозволить майже повністю усунути ті чинники, які сприяють іллегальній транскордонній діяльності (контрабанді, тіньовій економіці, криміналізації бізнесу), а також стимулювати зменшення рівня корупції та прискорити легалізацію транскордонного підприємництва.

Крім того, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності безпосередньо пов'язана зі спрощенням процедур перетину кордону України, що також має стати одним із пріоритетів державної політики. Зокрема, наголосимо на необхідності зменшення кількості контролюючих інстанцій, дотичних до пересування товарів через кордон, поліпшення їх кадрового забезпечення, підвищення вимог до кваліфікації та ефективності роботи службовців, а також істотного збільшення кількості митних переходів на західному кордоні України та їх диверсифікації на основі пріоритетних форм перетину кордону на кожному з переходів (наприклад, вантажно-транспортні, туристично-ділові, універсальні транспортні тощо).

Основною метою державної політики розвитку ТКС між регіонами України та Польщі необхідно визначити передачу повноважень щодо організації транскордонної діяльності на рівень регіональних органів державної влади, а в подальшому ‑ органів місцевого самоврядування. Основна функція, яка повинна залишитися за міністерствами та відомствами, дотичними до проблем транскордонного співробітництва (Мінекономіки, МЗС, Мінрегіонбуду), має стосуватися дотримання інтересів українських учасників транскордонного співробітництва у відповідних міжнародних організаціях, що беруть участь у фінансуванні транскордонних проектів та підтримці транскордонних ініціатив місцевої влади.

Саме на органи місцевого самоврядування повинні бути покладені виняткові функції щодо представлення інтересів у єврорегіональних утвореннях та вироблення відповідних заходів економічної та соціальної політики для кожного з них, реалізації програм технічної допомоги за програмою добросусідства ЄС-Україна, адміністрування проектів із розбудови прикордонної інфраструктури, розвитку прикор­донної торгівлі, освітніх програм.

Необхідно передбачити спеціальні умови оподаткування для підприємств та організацій, що функціонують у режимі транскор­донних технопарків (технополісів, інноваційних структур інших типів) і транскордонних кластерів, а також забезпечити акумулювання в місцевих бюджетах надходжень від оподаткування транскордонного бізнесу (дрібногуртова торгівля, послуги інфраструктури).

Водночас консульським установам і торговельно-економічним місіям посольств України в сусідніх державах необхідно доручити інформаційне та організаційне сприяння розвитку транскордонного співробітництва українських регіонів, зокрема надання учасникам інформації про проведення тематичних комунікаційних і виставково-ярмаркових заходів, забезпечення їх організаційно-правового супроводу і методичної підтримки, популяризації ініціатив українських учасників ТКС серед потенційних партнерів з країн ЄС, сприяння реалізації програм міжрегіонального співробітництва між Україною та сусідніми країнами ЄС.

Дата добавления: 2015-07-08