Територією України та Польщі

УКРАЇНА	ПОЛЬЩА
№ 5: Трієст - Любляна - Будапешт (Братислава) -Львів: № 7:(водний по Дунаю) Відень - Братислава - Будапешт - Белград - Рені - Ізмаїл - Усть - Дунайські № 9: Гельсінкі - Санкт-Петербург - Мінськ - Москва - Київ - Одеса - Кишинів - Днміггровград -Алексанруполіс.	№ 1: Гданськ - Варшава - Мінськ - Москва: № 2: Берлін - Варшава - Мінськ - Москва.
№3: Берлін - Дрезден - Вроцлав - Львів - Київ: Міжнародний транспортний коридор «Балтійське море - Чорне море»: Гданськ - Варшава -Ягодин – Ковель – Козятин - Жмеринка - Одеса.

Існуюча транспортна інфраструктура, зокрема автомобільні шляхи, вимагає покращення показників щільності її мережі та якості. Щільність мережі автошляхів із твердим покриттям у польських воєводствах становить від 40 до 78 км на 100 км², в українських областях цей показник варіює між 25 та 38 км на 100 км².

Недостатньою є кількість автошляхів, які перетинають українсько-польський кордон: один автошлях приходиться в середньому на 47,8 км спільного кордону (на польсько-білоруському кордоні – на 29,1 км, на польсько-чеському – на 14,3 км). Для оптимального використання транзитного розташування території та обслуговування зростаючих туристичних потоків необхідно розширити та модернізувати швидкісні та об’їзні дороги, залізничні колії, залізничну та прикордонну інфраструктуру. Вимагає істотного покращення й рівень безпеки транспорту.

Для забезпечення зростання безперебійних ділових та туристичних потоків необхідні розбудова та вдосконалення існуючих міжнародних пунктів пропуску (МПП) та будівництво нових. Зараз на ділянці польсько-українського кордону, довжина якої становить 542,39 км, працює 12 МПП (Ягодин, Устилуг, Володимир-Волинський, Ізов, Лудин, Стражава, Рава-Руська, Краківець, Мостиська, Шегині, Хирів, Смільниця), з них шість – для автомобільного сполучення (один передбачає пішохідний перехід) та шість – для залізничного.

Недостатня кількість пунктів пропуску на українсько-польському кордоні, пропускна спроможність яких не відповідає рівню розвитку економічних та культурних відносин України з Польщею та іншими європейськими країнами, перевантаження пунктів перетину кордону на 20-50 % від проектної пропускної спроможності, асиметрія розмірів та пропускної спроможності з української та польської сторін, неефективність використання потужностей, неузгодженість програм та проектів облаштування нових МПП, неефективність «зелених коридорів» внаслідок штучного ускладнення процедури перетину кордону польською стороною після вступу Польщі до ЄС, відсутність сучасних інформаційно-комунікативних технологій документообігу та сервісної інфраструктури на території митниць і прикордонних територій з української сторони створюють значні черги на кордоні, погіршують туристичний імідж України, спричиняють труднощі перетину кордону для вітчизняних та іноземних туристів, провокують контрабанду і корупцію [20].

Розвитку транскордонного туристичного співробітництва України та Польщі перешкоджає ще один чинник – міграційно-візова політика ЄС. Водночас, сприятливими чинниками розвитку транскордонного туризму є те, що два польських консульства з п’яти розташовані в прикордонних регіонах (Львів, Луцьк); найбільше віз видано консульствами Польщі у Львові (більше 190 тис.) та Луцьку (більше 70 тис.); серед консульств країн «старого» та «нового» Шенгену найменшою кількістю відмов у видачі віз (5,1 %) характеризувалися польські консульства [59].

Поштовхом для активізації туризму в транскордонному регіоні є підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про правила місцевого прикордонного руху (введена в дію з липня 2009 р.), якою передбачено можливість перебування на території сусідньої держави на відстані 30-50 км від лінії кордону (1545 українських населених пунктів та 1822 польські).

Зважаючи на об’єктивно сприятливі соціально-економічні передумови транскордонного співробітництва суміжних прикордонних регіонів України та Польщі у туристичній сфері, доцільно активізувати незадіяні туристичні ресурси та природно-рекреаційний потенціал транскордонного регіону у новій ефективній формі. Найбільш прийнятною з яких для туристичної сфери доцільно обрати транскордонний туристичний кластер.

Міністерством регіонального розвитку спільно з Польською агенцією розвитку підприємництва для Любельського та Подкарпатського воєводств визначено галузі та сектори, які можуть розвиватися на основі кластерної моделі, серед яких – туризм, рекреація та оздоровлення, наука та освіта, послуги культурних індустрій. Загалом у Любельському воєводстві функціонує 19 кластерів, у Подкарпатському – 17. В обох воєводствах функціонують кластери туризму, а також низка кластерів, які пов’язані з туризмом, – кластери культури Любельщини, рестораторів, винний, медично-оздоровчі [2].

Результати розрахунку індексів спеціалізації та коефіцієнтів локалізації у прикордонних регіонах України виявили, що для всіх областей ключовою сферою діяльності з показником рівня зайнятості та кількості підприємств, вищим, ніж у середньому в країні, є діяльність готелів та ресторанів (додаток Д). Тобто, регіональна спеціалізація Львівської, Закарпатської та Волинської областей пов’язана з розвитком туризму.

Зважаючи на успішний досвід створення мегакластерів, регіональних та транскордонних кластерів, концепція реалізації проекту транскордонного туристичного кластера є потенційно економічно ефективною та соціально корисною для прикордонних регіонів України та Польщі. Ключовими перевагами транскордонного співробітництва у сфері туризму у формі спільного кластера є розширення доступу до ресурсів, в тому числі фінансових та інформаційних, формування інформаційної мережі туристичних центрів та мережі консалтингових організацій і установ, покращання соціально-економічної ситуації регіонів, виробниче кооперування та стимулювання інноваційно-інвестиційної активності для досягнення ефекту економії, масштабу, і найважливіше, – впровадження інновацій.

Оскільки Україна взяла курс на реалізацію моделі інноваційного розвитку економіки, то впровадження новітніх технологій є важливим для всіх без винятку видів економічної діяльності.

Створення українсько-польського транскордонного туристичного кластера неможливе без комплексного бачення проблем та стратегічних пріоритетів, спрямованих на їх вирішення. В прикордонних регіонах України і Польщі туризм є конкурентоспроможним видом економічної діяльності і хоча здійснюються заходи, які сприяють збільшенню туристичних потоків, відсутній скоординований стратегічний план дій безпосередньо в транскордонному регіоні. Тому створення туристичного кластера є лише початковим етапом заходів із посилення конкурентоспроможності туристичної сфери й регіонів загалом за рахунок інтеграційних та коопераційних зусиль економічних агентів та інституцій туризму, культури, освіти. Для комплексного виявлення соціальних, економічних, інфраструктурних та інституційно-організаційних проблем та їх скоординованого вирішення доцільно розробити спільну українсько-польську транскордонну стратегію розвитку туристичної сфери.

Комплексне та скоординоване інституційне забезпечення економічної діяльності визначає конкурентоспроможність як на національному, так і регіональному, транскордонному та міжнародному рівнях ієрархії управління. Міністерство культури та туризму (МКТ) України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із проведення державної політики у сферах культури, туризму, діяльності курортів, у тому числі на регіональному та місцевому рівнях [46] У складі МКТ України функціонує Державна служба туризму та курортів, до основних завдань якої відноситься: участь у реалізації державної політики у туристичній сфері; здійснення управління у туристичній сфері, управління майном підприємств, установ та організацій, що її проводять і належать до сфери управління МКТ; узагальнення практики застосування законодавства у туристичній і курортній сфері, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; виконання контрольно-наглядових, регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій [51].

Крім центральних органів управління, в Україні функціонують державні та громадські організації, діяльність яких пов’язана із забезпеченням наукового супроводу розвитку туризму, просуванням туристичного продукту в межах країни і за кордоном, розвитком туристичної інфраструктури, захистом прав туристичних підприємств та споживачів туристичних послуг (додаток Е).

Необхідним елементом системи управління туризмом є науково-обґрунтований підхід до формування стратегічних програмних документів, заходів просування туристичних продуктів, дослідження туристичних ринків та прогнозування і планування розвитку туризму.

В Україні у 2002 р. згідно із Законом України “Про туризм” [19] та Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.” [50] створено Науковий центр розвитку туризму, метою діяльності якого є наукове забезпечення державної політики в сфері туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвиткy [20].

Як в Україні, так і в Польщі діяльність у сфері туризму врегульована інституційним базисом, який включає закони, нормативно-правові акти, а також державні та регіональні стратегії та програми розвитку туризму. Основоположними законодавчими актами є Закон України “Про туризм” (визначає загальні правові, організаційні, регулюючі, соціально-економічні засади реалізації державної політики в сфері туризму та є правовим підґрунтям для розробки комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності) та польський Закон “Про туристичні послуги” [4] від 29 серпня 1997 р. (регулює видачу воєводами дозволів на господарську діяльність із організації туристичних заходів та туристичне посередництво, набуття дозволів туристичними провідниками та гідами, питання «категоризації» готельних об’єктів).

Важливим програмним документом розвитку туризму в Україні була Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, основною метою якої є створення конкурентоспроможного на міжнародному ринку національного туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечення на цій основі комплексного розвитку регіонів за умови збереження екологічної рівноваги та культурної спадщини, привернення уваги світової спільноти до українського турпродукту, залучення як іноземних, так і внутрішніх туристів до подорожей нашою країною, збільшення надходжень до держбюджету. На сучасному етапі саме ця Програма є стратегічно важливим документом у сфері розвитку туризму, на основі якої на регіональному рівні розроблені та прийняті програми розвитку туризму. Проте, відсутність належного державного фінансування туристичної сфери протягом кількох років, несформованість громадського моніторингу та публічного звітування внаслідок реорганізації державної системи управління туристичною сферою спричинили невиконання заходів, передбачених Програмою.

Іншою комплексною міжгалузевою та стратегічно важливою для країни та регіонів є Програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямами національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004-2010 рр., яка передбачає низку заходів надання можливості українським об’єктам туризму приєднатися до загальноєвропейської мережі туристичних маршрутів, що сприятиме туристичній привабливості та повноцінному використанню вітчизняного туристичного потенціалу [52].

Беззаперечним досягненням 2008 р. – Року туризму в Україні – стало остаточне погодження і схвалення розпорядженням Кабінету Міністрів України Стратегії розвитку туризму та курортів України [58]. Проте порівняно зі стратегіями розвитку туризму Польщі українська стратегія певною мірою є декларативним документом, який потребує детального плану (операційних програм) реалізації заходів відповідно до означених напрямів розвитку туристичної сфери.

Стратегія розвитку туризму в 2007-2013 рр. – набагато ширший та досконаліший комплексний програмний документ, метою якого є створення правових, інституційних, фінансових та кадрових умов для розвитку туризму, що сприяло б суспільно-господарському піднесенню Польщі та посиленню конкурентоспроможності економіки країни та регіонів при одночасному збереженні та охороні культурних і природних ресурсів. У процесі планування розроблено чотири пріоритетні напрями реалізації Стратегії 2007-2013 рр., зокрема: туристичний продукт високої якості; розвиток людських ресурсів для розвитку туристичної сфери; маркетингова діяльність; формування туристичного середовища.

Потрібно визнати що, і в Україні, і у Польщі відзначають пріоритетність туризму та рекреації для національного економічного розвитку. У Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2015 р. розвиток туристично-рекреаційного комплексу як державний пріоритет визначений для окремих регіонів, у тому числі для прикордонних (Волинської, Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської областей) [12].

Громадські організації, науково-дослідні установи та органи державного управління України і Польщі постійно реалізують проекти транскордонного співробітництва, в яких розробляються стратегії та концепції розвитку спільного транскордонного регіону. Але, переважно, стратегії мають загальний і декларативний характер без передбачення належної концентрації трудових та фінансових ресурсів на вирішенні конкретних проблем транскордонної співпраці і розвитку прикордонних регіонів. Найбільше продуманою на даний час стратегією є «Спільна українсько-польська стратегія транскордонного співробітництва на 2005-2015 рр.», розроблена для Любельського та Подкарпатського воєводств Польщі, Волинської та Львівської областей України. Стратегія як один із пріоритетів визначає охорону природних ресурсів та навколишнього середовища, в межах якого виокремлено завдання з розвитку сільського, зеленого та агротуризму.

Об’єктивно, якщо йдеться про прикордонні регіони України та Польщі, доцільно охопити не лише сільський, зелений, агротуризм, але й інші види (активний та екстремальний, спортивний, ремісничий, культурний, пізнавальний, релігійний). Акцентування на конкретних видах туризму потребує розробки спільних інтегрованих туристичних транскордонних продуктів із забезпеченням комплекту супровідних інформаційних матеріалів.

Ринкові трансформації та поглиблення транскордонного співробітництва зумовили розробку “Польсько-української стратегії транскордонного співробітництва на 2007-2015 рр.”, причому географічна територія розширена включенням Закарпатської області. Одним із пріоритетів цієї Стратегії визначено підтримку розвитку туризму та охорону культурної спадщини, що потребує спільних зусиль зі створення конкурентних транскордонних туристичних продуктів та проведення активної маркетингової політики. У той же час у Стратегії недостатньо уваги приділено вдосконаленню інфраструктури туристичної сфери транскордонного регіону, у тому числі для проведення Євро-2012 [47].

До основних проблем, які не відображені у “Спільній українсько-польській стратегії транскордонного співробітництва на 2005-2015 рр.” та “Польсько - українській стратегії транскордонного співробітництва на 2007 - 2015 рр.”, але потребують взаємоузгодженого вирішення в українсько-польському транскордонному регіоні, віднесемо такі: 1) розвиток туристичної та суміжної інфраструктури; 2) формування позитивного туристичного іміджу, підвищення рівня якості послуг та використання можливостей успішного просування продукту на внутрішньому, транскордонному, європейському та міжнародному ринках; 3) застосування альтернативних форм транскордонного співро­бітництва у сфері туризму, доцільність використання яких обумовлюється депресивністю економік прикордонних регіонів та необхідністю об'єднання людських, фінансових та інших матеріальних ресурсів для забезпечення конкурентоспроможності на інноваційних засадах розвитку; 4) створення сприятливого інвестиційного клімату, ефективної системи залучення зарубіжного капіталу для розвитку підприємницької активності та бізнес-середовища в туристичній сфері; 5) підготовка висококваліфікованих спеціалістів для потреб інтегрованої туристичної сфери прикордонних регіонів; 6) формування спільного туристичного іміджу до чемпіонату з футболу Євро-2012; 7) інформаційне забезпечення розвитку туристично-рекреаційного комплексу українсько-польського транскордонного регіону; 8) збереження, відновлення та охорона культурно-історичної спадщини та довкілля.

Зважаючи на наведений аналіз стратегій розвитку туризму в Польщі та Україні, можна підсумувати, що розвиток туризму в регіонах Польщі відбувається на основі обґрунтованих стратегічних рішень прикладного характеру з відповідним фінансовим, інституціональним, інфраструктурним, кадровим забезпеченням. У той час, як в Україні стратегічні та програмні документи розвитку туризму мають рекомендаційно-декларативний характер, що не лише унеможливлює посилення конкурентоспроможності туристичної сфери регіонів, але й перешкоджає розвитку міжрегіонального і транскордонного співробітництва.

Дата добавления: 2015-07-08