Теоретичні засати управління конкурентоспроможністю на різних рівнях системної ієрархії

Проблеми формування досконалого конкурентного середовища та забезпечення конкурентоспроможності соціально-економічних систем різних рівнів, досліджені зарубіжними і вітчизняні науковцями, ще недостатньо обґрунтовані методичним забезпеченням з управління конкурентоспроможністю регіону та її оцінки, особливо у сучасних умовах, на посттрансформаційному етапі розвитку економіки.

При управлінні конкурентоспроможністю необхідно базуватися на тому, що згідно із загальноприйнятими науковими підходами це поняття інтерпретують і використовують залежно від об'єкта дослідження [21, 49, 65]:

1) товару ‑ його конкурентоспроможності умовам ринку за технічними, економічними та іншими характеристиками:

2) підприємства ‑ здатності виробляти необхідні товари відпо­відної якості за оптимальною ціною у потрібний час і задовольняти потреби покупців краще, ніж інші підприємства:

3) галузі ‑ можливості підприємств, що входять до неї, конкурувати з підприємствами аналогічної галузі в інших регіонах чи країнах:

4) регіону ‑ здатність територіально-господарського комплексу використовувати конкурентні переваги у виробництві товарів, послуг, залученні інвестицій, інновацій та покращенні якості людського капіталу, порівняно з іншими регіонами;

5) національної економіки ‑ спроможність конкурувати з іншими країнами на міжнародному ринку товарів, послуг, капіталів, технологій, робочої сили.

При управлінні конкурентоспроможністю економіки регіону необхідно базуватися на такій послідовності етапів (завдань) її зміцнення:

1) забезпечення конкурентоспроможності окремих економічних агентів;

2) формування належних інтеграційних передумов конкурентоспроможності суб'єктів підприємництва;

3) гарантування конкурентоспроможності базових видів економічної діяльності;

4) формування раціональної галузевої і просторової економки;

забезпечення конкурентоспроможності економіки регіону;

5) створення об'єктивних необхідних і достатніх передумов забезпечення конкурентоспроможності національної економіки держави.

Використання розроблених М. Портером теоретичних основ конкурентоспроможності дозволяє модифікувати “ромб конкурентоспроможності” регіону відповідно до управління процесом її забезпечення (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Детермінанти конкурентних переваг економіки регіону

Таким чином, основою створення конкурентних переваг регіону виступають:

- суб'єкти управління процесом забезпечення конкурентоспроможності регіону, на які покладено завдання вдосконалення нормативно-методичного забезпечення конкурентоспроможності регіону, стратегічного планування і проектування регіональної та міжрегіональної конкурентоспроможності, реалізації ефективної і повноцінної державної регіональної політики, включаючи децентралізацію влади і фінансових ресурсів;

- суб'єкти господарської та підприємницької діяльності, функціонування яких залежить від ефективного використання сировинних, трудових та фінансових ресурсів, повноцінної інфраструктури, належної техніко-технологічної бази, здорового конкурентного середовища, наявності економічного потенціалу та передумов розвитку;

- населення регіону, до основних характеристик конкурентоспроможності якого варто віднести розвиток людського капіталу, підвищення рівня якості життя, покращення системи соціальних послуг, капіталізацію життя і праці;

- співробітництво з іншими країнами та регіонами на основі розвитку інтеграційних форм діяльності.

Управління конкурентоспроможністю регіону потребує усвідомлення відповідного механізму реалізації цього процесу. Проблеми формування механізму забезпечення конкурентоспроможності як суб'єктів первинної ланки економіки, так і економіки регіону загалом неодноразово розглядалися в працях вітчизняних і зарубіжних учених.

Механізм забезпечення конкурентоспроможності як послідовність дій розглядає І. Галиця. Для досягнення високого рівня конкурентоспроможності суб'єктів господарювання та економіки загалом науковець вважає необхідними такі заходи [8]: (1) поступове підвищення інноваційності державного управління на національному і місцевому рівнях, причому здебільшого за рахунок так званого випередження; (2) посилення узгоджувальної координаційної функції держави: (3) популяризація серед топ-менеджменту підприємств засобів виживання в сучасному глобальному середовищі; (4) реалізація заходів щодо медичної профілактики та підвищення рівня охорони здоров'я. Запропонований І. Галицею підхід до формування концептуальних засад механізму забезпечення конкурентоспроможності позбавлений системності, а подані заходи скорше можна вважати напрямами розвитку окремих конкурентних переваг, аніж конкурентоспроможності об'єкта загалом.

Дещо ширше як “систематизовану послідовність дій, призначених для аналізу поточного стану, розрахунку показників відхилення параметрів конкурентоспроможності від норми, що дозволяє знайти слабке місце і, застосувавши комплекс конкретних заходів, усунути недоліки” розглядають механізм забезпечення конкурентоспроможності вітчизняні науковці О. Іванілов, Н. Опікунова і Г. Добривченко [19]. Проте такий методичний підхід видається структурно непропорційним, оскільки занадто багато уваги приділяється оцінці реальної конкурентоспроможності об'єкта порівняно із заходами, спрямованими на зміцнення його конкурентних позицій. Багато уваги приділено внутрішнім критеріям конкурентоспроможності (кадри, виробництво, взаємовідносини із зовнішніми організаціями, організаційні показники, маркетинг), а поза увагою залишилися такі складники конкурентного середовища, як розвиток інфраструктури, нормативно-правове регулювання ринку, митна та фіскальна політика, участь регіону в торговельних об'єднаннях, які мають вирішальний вплив на його конкурентоспроможність.

Тому під механізмом управління конкурентоспроможністю регіону доцільно розуміти сукупність програмно-цільових заходів, спрямованих на розвиток і зміцнення конкурентних переваг на регіональному та місцевому рівнях, реалізацію яких здійснюють органи державного управління, галузеві професійні об'єднання і безпосередньо підприємства з відповідними фінансовими, трудовими та інформаційними витратами (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Концептуальні засади механізму забезпечення просторово-структурної конкурентоспроможності господарського комплексу регіону

Наведений підхід є комплексним, дозволяє врахувати як складові зовнішнього конкурентного середовища, так і внутрішні критерії конкурентоспроможності економіки регіону. Проте його реалізація вимагає узгодженості керуючих дій на всіх рівнях ієрархії управління, а тому неможлива без налагодження інтеграційних зв’язків між підприємствами, професійними галузевими об’єднаннями та органами державної влади. Особливо важливим завданням є розвиток інтеграційних передумов конкурентоспроможності економічних агентів регіону.

Втім, вагомий доробок названих вчених поєднується з використанням різних підходів до ідентифікації явища кластеризації, протилежних тверджень щодо тлумачення цього поняття раціональної доцільності використання кластерів у стратегіях конкурентоспроможності регіону чи галузі. Так, М. Портер визначає кластери як “...сконцентровані за географічною ознакою групи взаємопов’язаних підприємств, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, асоційованих установ в споріднених галузях, а також пов'язані з їх діяльністю організації (університети, агентства зі стандартизації, торговельні об’єднання) в певних сферах, які конкурують, але при цьому здійснюють спільну діяльність. Кластери звичайно розміщуються в регіонах, а іноді - в окремому місті, де комунікації, логістика та людські ресурси є легкодоступними” [48].

За теоретичною концепцією М. Войнаренка, «...кластер - це галузево-територіальне добровільне об'єднання підприємницьких структур, що тісно співпрацюють з науковими установами, громадськими організаціями та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоспроможності продукції та сприяння економічному розвитку регіону» [20].

Для обґрунтування конкретних програмно-цільових заходів забезпечення конкурентоспроможності регіону потрібно здійснити оцінку рівня його поточної конкурентоспроможності. Окремим важливим аспектом управління конкурентоспроможністю економіки регіону є оцінка конкурентних позицій підприємницького сектору регіону, яку доцільно здійснювати на основі поєднання декількох методів, що дозволяє отримати більш достовірні результати і висновки. Послідовність розрахунку інтегрального показника конкурентоспроможності підприємницького сектору регіону подано у вигляді шести основних етапів (рис. 1.4).

Етап 1. Аналіз конкурентного підприємницькою середовища в регіоні

Оцінка рівня розвитку інфраструктури

Вивчення умов попиту

Дослідження розвитку споріднених і підтримуючих видів економічної діяльності

Виявлення основних конкурентів

Аналіз ефективності державного регулювання

Показники ефективності виробничої діяльності

Показники платоспроможності підприємств

Показники фінансової стійкості підприємств

Показники прибутковості підприємств

Показники конкурентоспроможності продукції

Рис. 1.4. Послідовність проведення оцінки рівня

Дата добавления: 2015-07-08