Методичні підходи до оцінки конкурентоспроможності на мезорівні управління економікою

Передумовою обґрунтування теоретичних основ оцінки конкурентоспроможності регіону є вивчення її чинників, а також їх впливу на суб’єкти ринкових відносин. Зауважимо, що ці проблеми вивчали: С. Гареллі, Я. Жаліло, І. Крючкова, С. Писаренко, М. Портер, Дж. Сакс, С. Семів [24, 26, 44, 4]. Узагальнення праць вказаних науковців дозволяє сформувати сукупність чинників конкурентоспроможності економіки регіону (додаток Б).

Відповідно до запропонованого підходу чинники конкурентоспроможності регіону поділено на три групи: макроекономічного впливу, мезо- та мікрорівня. Причому об'єктами зміцнення конкурентоспроможності регіону передусім є чинники мезо- та мікрорівня, а макроекономічні мало впливають на місцевому рівні, визначаються більшою мірою державною політикою і ринковим середовищем у країні.

Як уже зазначалося, дослідження конкурентоспроможності є однією з найважливіших складових елементів досліджень ринкових відносин, орієнтиром формування економічної політики. Тому категорія “конкурентоспроможність” має різні трактування як серед вітчизняних, так і серед зарубіжних спеціалістів. Це свідчить, з одного боку, про значну актуальність та складність проблеми, а з другого - про незавершеність її методологічної розробки та необхідність подальших досліджень.

Так, на думку І. Данилова [11], аналіз сутності категорії «конкурентоспроможність» потребує розгляду цього поняття з різних позицій:

- економічної як основи існування;

- ринкової як змагання на ринку;

- юридичної як підтвердження відповідності законодавству;

- філософської як рушійної сили розвитку суспільства;

- психологічної як підтвердження відповідності сподіванням;

- соціальної як відповідності потребам соціального розвитку підприємства, країни.

Ефективність функціонування сукупності підприємств галузі формує її конкурентоспроможність як невід'ємний елемент конкурентоспроможності економіки регіону та є показником привабливості галузі для міжгалузевого і міжрегіонального, у тому числі транскордонного перерозподілу капіталів та залучення нових інвестицій. Галузевий рівень здебільшого є основним об'єктом впливу різних державних заходів та програм [24]. Відтак, ця категорія має суттєве методологічне та практичне значення.

Сутність формулювання конкурентної стратегії складається із зівставлення бізнес-одиниці (компанії) та її оточення. Незважаючи, що оточення є вельми широким та охоплює як економічні, так і соціальні сили, ключовим елементом зовнішнього середовища суб'єкта господарювання є галузь чи галузі, в яких він конкурує. Структура галузі значною мірою визначає “правила гри”, а також варіанти конкурентної стратегії. Сили, які діють поза галуззю, мають відносну роль. Оскільки зовнішні фактори, як правило, впливають на всі підприємства галузі, центр проблеми пов'язаний із різними можливостями взаємодії підприємства з цими силами [48].

Конкуренція в галузі виникає з її базисної економічної структури і виходить далеко за межі поведінки існуючих конкурентів. За М. Портером, «... в будь-якій галузі економіки сутність конкуренції визначається п'ятьма силами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів та послуг-замінників; спроможністю постачальників комплектуючих виробів торгуватись (ринкова сила постачальників); спроможністю покупця торгуватись (ринкова сила покупця) та суперництвом між існуючими конкурентами» (рис. 1.1) [].

Ця модель є зручним концептуальним інструментом діагностики конкурентної ситуації на ринку, визначення важливості та впливу кожної з цих сил. Модель відображає сутність конкуренції, оскільки показує, як ці п’ять сил взаємодіють між собою, створюючи низку обставин, що в сукупності і описується поняттям «конкуренція».

Рис. 1.1. Сили, які визначають конкуренцію в галузі

Вищеописана модель М. Портера сьогодні може бути доповнена додатковим чинником – “вплив інституцій”. У період трансформаційних процесів особливе значення має державне регулювання на різних рівнях економіки.

Завдання конкурентної стратегії кожного підприємства полягає в тому, щоб знайти таку позицію в галузі, яка забезпечить йому захист від цих конкурентних сил чи вплив на них із вигодою для себе.

Сукупність п’яти конкурентних сил визначає інтенсивність галузевої конкуренції. При цьому найбільш впливова сила або сили відіграють ключову роль з погляду формулювання стратегії. Ці сили відображають, що конкуренція в галузі виходить за межі впливу діючих учасників. Споживачі, постачальники, субститути, потенційні учасники ‑ всі вони “конкуренти” для підприємств галузі, які можуть бути більше чи менше впливовими залежно від конкретних обставин. Конкуренція в такому широкому діапазоні може розглядатися як своєрідне розширене змагання.

Базисну структуру галузі, яка визначає конкурентні сили, слід відокремлювати від короткострокових факторів, яким притаманний тимчасовий вплив на конкуренцію та прибуток. Кожна бізнес-одиниця, яка взаємодіє з структурою галузі, буде володіти унікальними перевагами та недоліками. У той же час структура галузі може змінюватися під впливом часу [9].

Особливістю галузевого рівня є те, що конкурентоспроможність визначається наявністю у галузі конкурентних переваг, які дозволяють, по-перше, виробляти (з витратами не вище інтернаціональних) продукцію високої якості, яка би задовольняла потреби конкретних груп споживачів відносно споживчих цінностей товарів, їх ринкової новизни та вартості і, по-друге, постачати її на конкурентний ринок в оптимальні терміни, які диктуються ринковою ситуацією [9].

Дія розуміння природи об'єктної конкурентоспроможності в якості основної одиниці необхідно розглядати галузь, тобто групу конкурентів, які виготовляють аналогічні товари (чи послуги) та безпосередньо змагаються між собою.

Оцінка рівня конкурентоспроможності різних об'єктів або їх композицій є складною і важливою задачею з наступних причин:

- по-перше, у конкурентоспроможності фокусуються багато чисельні результатні показники;

- по-друге, на сьогодні відсутня загальновизнана методика оцінки конкурентоспроможності різних об'єктів;

- по-третє, в Україні технічна, економічна, кадрова та соціальна політика не орієнтовані на забезпечення конкурентоспроможності різних об'єктів, особливо, якщо розглядати просторово-структурну компоненту як об'єкт оцінки.

Першим відзначимо метод оцінки конкурентоспроможності виробника шляхом оцінки рівня за критерієм порівняльних переваг. За визначенням Б. Курганської [28], в основу покладено класичну теорію міжнародного поділу праці. Згідно із законом порівняльних переваг країна спеціалізується на виробництві та експорті таких товарів, виробництво яких відносно дешевше, та на імпорті таких, що значно дешевші за кордоном. Розміщення виробництва (міжнародний розподіл праці) між країнами відповідає закону порівняльних витрат – спеціалізації країни на виробництві тих товарів, на які в неї найнижчі витрати (за абсолютною величиною вони інколи можуть дещо перевищувати витрати конкурентів). З огляду на це, передумовою для завоювання тією чи іншою галуззю міцних ринкових позицій, тобто її конкурентоспроможності, стають переваги країни, що забезпечують відносно менші витрати на виробництво у певній галузі.

При оцінці характеру розподілу ринкових часток у конкурентному середовищі використовують показник міри концентрації виробництва в галузі. З його допомогою, як зазначає В. Запухляк [16], оцінюють рівень монополізації ринку – величини, обернено пропорційної до інтенсивності конкуренції. Тут застосовується так званий “чотиричастковий показник концентрації”.

Відзначимо також метод оцінки конкурентоспроможності, що базується на теорії ефективної конкуренції. В його основу покладено твердження: чим міцніші ринкові позиції окремих підприємств, тим більша конкурентоспроможна вся галузь [28]. Вчені, що поділяють цей підхід, стверджують, що при аналізі конкуренції на рівні галузі насамперед йдеться про змагання підприємств, оскільки саме від їх діяльності залежить стан галузі. Так, для визначення конкурентоспроможності галузі зіставляються положення підприємств, які входять в неї, на основі спільних показників.

Конкурентоспроможність галузі розглядається на агрегованому рівні та у визначеному часовому інтервалі відносно інших галузей та секторів економіки, а також відносно аналогічних виробників за кордоном. Відзначимо три основні чинники конкурентоспроможності галузі: ресурсний (витратомісткість); ціновий (рівень та динаміка цін на ресурси виробництва та готову продукцію); фактор середовища (економічна політика держави та її вплив на контрагентів).

Наведені чинники агрегуються відносно до конкурентоспроможності галузі. Таким чином, рівень продуктивності виробництва у галузі, яка характеризує динаміку галузевих цін на сировину, напівфабрикати, трудові ресурси та готову продукцію, пов'язана з промисловою, зовнішньоекономічною політикою держави в межах її національної стратегії соціально-економічного розвитку.

Оскільки конкурують на світовому ринку та задовольняють попит на внутрішньому ринку не галузі, а підприємства, то при оцінці рівня конкурентоспроможності галузі потрібно брати за основу конкурентоспроможність підприємства.

Додамо, що оцінка статичної чи динамічної конкурентоспроможності регіону з метою обґрунтування пріоритетів та стратегічних заходів її посилення потребує комплексної методики, яка б узагальнювала використовувані методичні підходи на різних рівнях системної ієрархії управління (національному, міжнародному, регіональному, транскордонному, галузево-секторальному) в межах послідовності трьох етапів - підготовчого, аналітичного та результуючого (додаток В).

Зміст підготовчого етапу складає вибір мети та завдань методики оцінки, до яких відносяться:

- виявлення конкурентних переваг регіону на зовнішніх ринках;

- методи оцінки економічного потенціалу регіону, у тому числі за видами економічної діяльності;

- методи розрахунку інтегрального індексу конкурентоспроможності регіону та індексів конкурентоспроможності за видами економічної діяльності.

Другий, аналітичний етап першочергово передбачає застосування методів порівняльного аналізу конкурентоспроможності регіону на міжнародному рівні та статистичного визначення його конкурентних позицій на зовнішніх ринках.

Для цього необхідна розробка методики порівняльних оцінок міжнародної конкурентоспроможності як сукупності різноманітних методичних підходів та економетричних методів аналізу.

Дата добавления: 2015-07-08