Культурний розвиток УРСР в повоєнний період. «Шістдесятництво» та його лідери.

1947 рік став часом посилення ідеологічної атаки на українських науковців. Л.Каганович створив групу для перевірки роботи Інституту історії Академії Наук України. У 1943-1944 рр. групою авторів цього інституту було видано “Нариси історії України”. Тепер їх звинуватили у відході від большивицького принципу партійності, у антинауковості, відродженні ключових ідей історичних концепцій В.Антоновича та М.Грушевського, у висвітленні історії України ізольовано від історії Росії.

Справжня ж суть усіх цих критичних зауважень полягала у відстоюванні офіційною владою монополії на трактування історичного процесу, що є однією з важливих умов функціонування будь-якої тоталітарної системи.

Засуджувались і вилучались з культурного й наукового обігу твори В.Винниченка, Б.Грінченка, М.Грушевського, М.Куліша та інших, які оголошувались “засновниками і провідниками буржуазно-націоналістичних” концепцій та шкіл. Послідовне відстоювання офіційною владою монополії на визначення пріоритетних напрямів у науці та тотальний ідеологічний контроль рельєфно прослідковуються у ході широкомасштабних дискусій з питань філософії, мовознавства, політичної економії, які було розгорнуто в 40-50-х рр. Прикладом диктату в науці стала сесія Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук (серпень 1948 р.), яка піддала нищівній критиці генетику, що завдало величезної шкоди розвиткові сільського господарства.

Переслідувалися не тільки письменники. Гострій критиці піддавалися представники мистецтва Б.Лятошинсский, М.Вериківсь-кий, К.Данькевич, О.Довженко.

Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Микола Холодний, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.

55.Особливості розвитку української культури в діаспорі.

Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний по-

тенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і пра-

цюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. За далеко непов-

ною статистикою, у країнах Заходу проживає понад 5 млн громадян українського по-

ходження, а в межах пострадянського простору – до 10 млн осіб. Українські емігранти

змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культу-

ри. Представники української інтелігенції будували школи, народні доми, «Просвіти»,

читальні, церкви і церковні громади, засновували часописи, друкували книжки.

Українська громада протягом усього періоду її проживання на американському

континенті постійно демонструвала світові прагнення зберігати й розвивати національ-

ні традиції. Вона виявляла велику турботу про освіту українських дітей, вирішувала

проблеми щодо відкриття шкіл, де діти змогли б вивчати українську мову, історію

України, прилучатися до української культури. Найдавніший такий національно-

культурний осередок «Галичина» створено в Манітобі (1899). У 1905 р. у Вінніпегу ві-

дкрито спеціальну школу (її українці називали учительським семінаром) для підготовки

вчителів з україномовного середовища.

Дата добавления: 2015-07-08