Дальший розвиток за змістом і місцем видання

Впродовж 1917 р. і в наступних роках українська преса розгалужується за її змістом. В першу чергу шириться видання преси Української Селянської Спілки. Крім центрального органу в Києві, яким була згадана вже „Народня Воля", виходять ще,,Вісті Укра­їнської Селянської Спілки" та „Селянська Спілка". У Катиринославі (Дніпропетровське) виходить „Селянська Спілка", що перетворилася в „Крестьянського Союза". У Полтаві появляється тижневик „Селянська Спілка", у Сквирі – тижневик „Спілка" та „Вісті Комітету", у Бердичеві – тижневик „Селянська Думка", у Чернігові –,,Народнє Слово" і т. д. Поруч виходять органи рад селянських депутатів.

Разом з тим розвивається преса, що її провадить Т-во „Просвіта", кооперація та Народні Управи (Земства). 3 центру перекидається на місця, вкриваючи країну мережею інформативно-просвітніх та кооперативних органів. Так, наприклад, 1917 р. у Катеринославі починає виходити „Вістник Т-ва Просвіти", якого появилося 22 числа, у Павлограді „Степ", у Вовчанську (Харківщина) – „Вістник Т-ва Просвіта", у Золотоноші – „Вільне Слово" та „Світло" (1918р. двотижневик), у Херсоні Т-во „Українська Хата" видає „Вісник" (неперіодично), у м. Широкому (Катеринославщина) – Т-во „Просвіта" видає часопис „Зоря" (1917 р. – тижнево, 1918 – місячно), в Одесі з 31 березня 1917р. „Просвіта" видає „Вільне Життя". Між іншим слід згадати також часопис п. н. „Гуляй-Польський Просвітянин", що за часів махнівщини виходив в Гуляй-Полі, друкований на машинці з обкладинкою з друкарні загонів Махна.

Врешті 1918 р. Київське Т-во „Просвіта" почало видавати журнал п. н. „Просвітянин", як центральний орган, але утриматися йому не пощастило.

Не менш розвинулася преса української кооперації. Згадаймо хоча б такі її органи, як „Українська кооперація", що виходила в Києві в 1917-18 рр., „Кооперативна Зоря" (Київ), двотижневик „Сільський Господар" я там же, та інші. На місцях найбільший розвиток цієї преси припадає на 1918р. Крім загальнокооперативного та інформаційного матеріялу, знаходять тут місце матеріяли літературного та громадянсько-політичного характеру. Досить згадати хоч би такі органи цієї преси, як: „Наша Спілка", яку в 1917 р. видавав тричі на тиждень Союз Кредитових і Споживчих Т-в у Ромні, тижневик „Союз" в Умані, „Будуччина" у Сквирі, „Кооперативний Листок" в Таращі, двотижневик „Полтавський Кооператор", „Споживач", що виходив у Катеринославі з 1918 р., а з 1920 р. прийняв совєтський напрямок, змінивши назву на „Кооперативне Життя", тижневик „Наша Хата" в Єлисаветі та інші.

3 преси Народніх Управ (земств) в першу чергу треба згадати „Київську Земську Газету", що виходила в 1917р. за редакцією В. Прокоповича, та „Народню Справу", що виходила в 1918-19 рр. з участю С. Петлюри, В. Садовського, Н. Григорієва, В. Ігнатієнка, М. Добриловського та інших. Був це тижневий журнал, що виходив у накладі 2000 примірників. Побіч добре поставленої інформаційної частини мав він не менше добре підібраний матеріял літературно-історичного характеру та переклади.

Находилася преса Народніх Управ (Земств) і на місцях. Були це такі органи, як: щоденник „Звенигородська Зоря", „Канівські Вісти" (тижневик), катеринославське „Народнє Життя" тощо.

Трохи з історії цього останнього органу („Народнє Життя"): Губ. Нар. Управа в Катеринославі видавала часопис російською мовою п. н. „Народная Жизнь". Р. 1918 перевела вона серед читачів та громадських інституцій анкету: в якій мові ліпше видавати земську газету? Висліди, що їх Управа опублікувала, були такі: 1) за видання виключно українською мовою висловилося 1079 читачів і 44 громадські інституції, 2) в мовах українській і російській – 4 читачі і громадські інституції, 3) в мові російській – 3 читачі.

У Кам'янці-Подільському Губ. Нар. Управа в 1918-19 рр. видавала популярний журнальчик п. н. „Село" за редакцією М. Бутовського, а 1919 р. почала видавати за редакцією Кондрацького журнал „Освіта", присвячений питаниям освітнього і педагогічного характеру.

Полтавська Губ. Нар. Управа 1917 р. почала видавати „Педагогічний Журнал" для вчителів початкових шкіл. Участь в цьому журнал! взяли педагогічні та культурно-освітні діячі, з яких треба згадати С. Русову, В. Чередниченкову, Чайківського та інших. Заведено було тут педагогічну хроніку, бібліографічний відділ із рецензіями, покажчик книжок для дітей та підручників. Усе це викликало до журналу більший інтерес серед учительства.

Крім власних видань, Нар. Управи в багатьох місцях давали ініціятиву та підтримку в організації видання того чи іншого громадського часопису. До таких випадків, як характеристичний, належить, напр., організція в 1918 р. газети в Кам'янці-Подільському. Почала вона виходити з 15.XII.1918 р. з ініціятиви Подільської Губ. Нар. Управи за головування В. Приходька і при підтримці Т-ва „Просвіта". Названо було її „Життя Поділля". Першим редактором був проф. Л. Білецький, а секретар редакції В. Січинський. На початку 1918 р. газету перебрано було місцевим Соціялістичним Комітетом, а фактично місцевою організацією УПСР. Користаючись перебуванням у цей час у Кам'янці проф. М. Грушевського, запрошено його стати на чолі редакції. Проф. М. Грушевський погодився і близько став напочатку до тяжчої, в умовах того часу, редакційної праці органу, що опинився відтятим воєнними подіями від світу. Секретарем редакції став А. Животко. Поборюючи всі перешкоди, „Життя Поділля" намагалося підтримувати нормальний вигляд часопису та орієнтувати читача в надзвичайно складних і тяжких обставинах. 3 приходом до Кам'янця совєтської влади (16.IV.1919) часопис спробував був далі виходити. Але рішуче і непохитне становище, яке він заняв у захисті української культури і прав українського народу привело до виразного поденервовання совєтської влади, що не раз довелося відчути редакції. В одному з чисел на це було дано належну відповідь статтею С. Іваницького (Директора Учительської Семінарії та члена Губ. Нар. Управи) п. н. „Юпітере, ти гніваєшся, значить ти не прав". Стаття ця була останньою краплиною в переповнений келих. Через день – наказ голови Ревкому Мих. Барана та секретаря Самулевича про припинення газети. У наступному числі наказ цей було подано на місці передової статті в жалібних чорних рамцях. Число це було конфісковано. Газета перестала виходити. Але и совєтська влада пережила його лише кількома тижнями. Під натиском україн-ських військ примушена була звільнити Кам'янець-Подільський, усе Поділля і податися далі, після чого знову відродилася українська преса.

Поза розгалуженням, що йшло вказаним шляхом, охопило воно також різноманітні галузі потреб суспільного життя. В першу чергу це була ціла низка органів урядового характеру, починаючи з органу Центральної Ради „Вісти 3 Української Центрально! Ради", впродовж 1917-20 рр. виходили у Києві такі органи, як: „Вістник Генерального Секретаріяту Української Народньої Республіки", „Вістник Українського Військового Комітету", „Вістник Української Народньої Республіки", що його почало видавати Мін. Преси і Пропаґанди з 17.XII.1918 р. у Вінниці, „Вістник Міністерства Здоровля и Опікування", „Вістник Міністерства Ісповідань", „Вістник Державних Законів" і т. д.

Чимало інформативних органів Українського Інформативного Бюра Армії УНР (1919-1920 рр.), як, напр., „Ставка" (Хвастів, за редакцією Григорієва); пізніш змінила назву на „Українська Ставка" (Вінниця), „Новини", що виходили в місці перебування передових частин армії, та інші.

Врешті органи Губ. Комісарів, Громадських Комітетів і под. Видають свої часописи централі професійних організацій, як, напр., „Згода", що її видавала Всеукраїнська Фельдшерсько-Акушерська Спілка; „Наша Праця", тижневик Всеукраїнської Ради поштових службовців, замість якої в 1918 р. виходив „Бюлетень Головної Ради поштово-телеграфічної Спілки". Тоді ж у Києві виходив „Вістник Всеукраїнської Спілки лікарських помічників, помічниць і акушерок". Всеукраїнська Учительська Спілка з вересня 1917 р. при найближчій участі С. Русової, С. Черкасенка, Я. Чепіги, О. Дорошкевича видавала свій місячник п. н.,,Вільна Українська Школа", що продовжував традицію і завдання свого попередника з передвоєнних часів, яким було „Світло". Появляються часописи молоді-студентів („Стерно") та середньошкільників (,,Юнак" у Переяславі, „Каменярі" у Києві) та інші. Про один з цих часописів згадує д-р Харитя Кононенко такими словами: „Видавали ми свою газету „Каменярі", де самі писали всі статті, самі були і кольпортерами та майже друкарями, бо всі друкарні були завалені роботою... Скрізь нас, осередчан, було повно, всім ми цікавились, на все живо реаґували..."

Врешті часопис для дітей п. н. „Волошки", який звернув на себе увагу і викликав симпатію як серед дітей, так і серед дорослих, своїм змістом і гарними ілюстраціями.

Народжується перший на східньоукраїнських землях двотижневий часопис українського жіноцтва п. н. „Жіночий Вістник", як орган Українського Жіночого Союзу. Поставивши завданням координувати жіночу громадську працю, часопис попереджував: „хто надіється знайти якінебудь феміністичні, суфражистські тенденції, нехай не передплачує «Жіночий Вістник», бо у ньому цієї поживи не знайде".

3 1.VI.1917 починає виходити тижневик, присвячений військовим справам п. н. „Українська Військова Справа".

Виходять „Українські Медичні Вісті" (двотижневик за редакцією С. Лукасевича) та правничий орган п. н. „Закон і Право". Справам аґрономічним присвячує свої сторінки „Вістник Громадської Аґрономії", що його з 1918 р. почав видавати Всеукраїнський Союз Земства за редакцією В. Мацієвича. Появляється церковно-релігійна преса, як тижневик „Віра и Держава", або „Церковний Вістник Запоріжжя" (Катеринослав).

У 1918 р. за редакцією П. Зайцева у Києві виходить історичний журнал п. н. „Наше Минуле". Думка про видання такого часопису виникла ще в 1917 р. серед осіб, що гуртувалися навколо видавничого Т-ва „Друкар", яке восени того року було перенесено з Петербургу. Завданням журналу редакція ставила освітлювати „невпинну боротьбу українського народу за його політичні права, а також національну своєрідність його традицій в письменстві, культурі и мистецтві". Розгорнувши цей журнал в багатий і різноманітний змістом орган, в якому знайшли місце цінні праці та розвідки з історії України, письменства, культури і мистецтва, спомини і листування, матеріяли з побуту та з історії національно-політичного руху. Перше число появилося в серпні 1918 р. в 13 аркушах друку накладом в 6500 примірників. Усього за 1918 р. вийшло три книжки в 13-15 аркушів кожна. 3 них друге число було видане в кількості 5 000 примірників. Участь у журналі взяли найвидатніші наукові и літературні сили того часу. Обкладинку виконав Юрій Нарбут. Вміщено було в цих трьох числах 1918 р. багато цінних праць історичних, дано докладну хроніку культурного життя та силу архівного матеріялу.

Наступна (подвійна) книжка появилася на початку 1919 р. (за совєтської влади) в кількості 4 500 примірників. У цьому числі, особливо цінному і цікавому, знайшла місце низка праць шевченкознавства П. Зайцева, П. Филиповича, С. Єфремова та інших. Тут же опубліковано було текст часопису „Помийниця" (1863 р.), згадку про „Киев. Телеграф", автобіографію I. Шрага та інше.

Цінними виявилися тут відділи „Архів Літературний", в якому подано літературні матеріяли, листування, матеріяли щодо чинности цензури, та „Архів Історичний" з матеріялами з архівів російських цивільних і військових урядів, що стосуються українського руху тощо.

Появляються органи, присвячені книзі. У вересні 1917 р. виходить у Києві перша книжка критико-бібліографічного журналу п. н. „Книгар", який починає видавати Видавниче Т-во „Час" за редакцією В. Старого (Королів-Старий). У вступній статті журнал цей писав:

„Раніш критико-бібліографічну роботу більш-менш виповняла наша загальна преса. Тепер же... загальна преса просто не має місця і змоги в потрібній мірі виконувати це завдання. Тому виявляється справді пекуча потреба в спеціяльному періодичному орган!..."

Журнал цей розгорнувся в книголюбський орган ширшого характеру. Крім широко поставленого відділу „Критики і бібліографії" на його старінках з'являється довга низка цінних статтей на теми книгознавства, журналістики и літератури. Досить згадати тут хоч би такі з них, як:,,3 історії книги на Україні" В. Модзалевського, „Свято книги" Гр. Дмитренка, „Загальні принцини технічної організації бібліотеки" С. Кондри, „Кольорові папери" (в справі обкладинки) К. Широцького, „Завдання української журналістичної бібліографії" С. Кондри, „Україна в освітленню европейської преси" Г. Гасенка, „Українська преса в Америці" А. Яриновича та інші.

Участь у журналі, крім вже згаданих авторів, взяли ще такі, як Дм. Дорошенко, М. Левицький, Ор. Левицький, А. Ніковський, С. Русова, Ю. Тищенко, Е. Пильченко, О. Мицюк, Л. Лобода, О. Кошиць, який дав тут більшу замітку про „Народні мелодії з голосу Лесі Українки, які записав К. Квітка, П. Зайцев, Старицька-Черняхівська та інші.

Тоді ж у Полтаві Педагогічне Бюро при Губ. Нар. Управі починає видавати двотижневик „Книжний Бюлетень", а в 1919 р. у Києві Всенародня (Всенаціональна) бібліотека за редакцією Іг. Житецького видає зшитками 4-5 аркушів квартальник, присвячений бібліотекознавству п. н. „Книжний Вістник". Відновляється науковий тримісячник українознаства під проводом М. Грушевського, що його видає Українське Наукове Т-во в Києві.

Починають виходити „Театральні Вісті" (тижневик) та „Мистецтво", що виходить в 1919 р. у Києві за редакцією Гната Михайличенка та М. Семенка.

Поруч з „Літературним Науковим Вістником", що по перерві знову починає виходити, появляється ілюстровиний журнал п. н. „Універсальний Журнал". Була це спроба т. зв. родинного журналу, який починає видавати в жовтні 1918 р. Т-во „Грунт" у Києві за редакцією Ів. Немоловського. Секретарем редакції був П. Ковжун.

Зустрінуто цей новий тип літературного часопису прихильно. „Книгар", відгукуючись на перше число, підкреслив, що „перша спроба робить цілком приємне вражіння". „Центральне місце – писав він далі... безперечно належить по формі статті М. Сріблянського (М. Шаповала): – „Quo vadis, Україно?" Легким стилем, граючись парадоксами – писав В. Старий (Королів) – дає Сріблянський інтересно скомпонований прогноз сучасного світового соціяльно-політичного катаклізму і закінчує його бадьорими нотами оптимізму. Це власне не публіцистика, а тема для національного роману".

Участь у журнал! крім загадних взяли: П. Тичина, Як. Савченко, який крім поезій дав тут цінну статтю про український театр („Мелодий театр"), Кл. Поліщук, М. Обідний та інші. Крім літературного відділу, ілюстрованого образками А. Ждахи, О. Кисілевського та інших, мав журнал огляди життя на українських землях і за кордоном, огляди нових видань, літературних та інших.

У квітні 1919 р. появляється літературно-мистецький журнал-місячник п. н. „Музагет" (відразу за три місяці), в якому взяли участь переважно символісти, як літературна-мистецька трупа.

Врешті 1917-19 рр. виходить літературно-науковий місячник п. н. „Шлях". Напочатку виходив він у Москві (чотири числа) за редакцією Хв. Коломійченка, а потім в Києві. Продовжував він напрям „Української Хати". У вступному слові редакція заявила, що „ніколи в історії не було так повно поставлено перед Українським Народом огняне питания: бути чи не бути". А тому „поширення, звищення і розквіт рідної культури на початках самостійности України при федеративній згоді з іншими країнами – все це мусить об'єднувати українців, як всенароднє гасло".

Серед співробітників згадаємо тут хоч би такі імена, як М. Вороний, О. Олесь, Гр. Чупринка, Хр. Алчевська, О. Кобилянська, М. Шаповал, П, Тичина, М. Рильський, які виступили з творами поетичними, оповіданнями, новелями. Тут же статті на теми мистецтва (О. Агієнка, Б. Підгорецького про П. Синицю), на теми літературні (М. Сріблянського – М. Шаповала), схорони історії пам'яток М. Біляшевського. 3 публіцистичними статтями виступили тут О. Ковалевський, А. Товкачевський, який в статті „Наші сусіди і ми" дав продовження і розвиток думок, порушених ним ще в „Українській Хаті" (в 1914 р.) в статті п. н. „Великороси та ми" та інші.

Подекуди з'являються літературно-наукові органи і на провінції. Перед веде молодь. Так, напр., у Кам'янці-Подільському з 31.III.1920 Рада Студентських Представників Українського Університету починає видавати за редакцією Ю. Лини журнал п. н. „Нова Думка".

Врешті гумористично-сатиричні часописи. Першим в 1917 р. появився двотижневик п. н. „Ґедзь". Як зовнішнім виглядом, так і внутрішнім змістом дуже відрізнявся він від свого попередника „Шершня" і то не в свою користь. Не більш можна сказати і про „Реп'яхи", що виходили в 1918 р. Інакше виявив себе „Будяк", тижневий журнал гумору і сатири, що почав був виходити 1917р. у Києві за редакцією С. Паночіні. Роблячи огляд цього часопису, „Книгар" (В. Королів-Старий) слушно підкреслював, що перше, що звернуло увагу в цьому журнал!, це досвідченість редактора, чепурність і охайність зовнішнього вигляду. „Судячи по першому числі, – закінчував свою замітку В. Старий – можна сподіватися, що „Будяк"... має всі дані зробитися цікавим матеріялом для дозвільного читача в інтеліґентних українських родинах".

Дата добавления: 2015-07-08