Літературно-наукові органи перед першою світовою війною на західньоукраїнських землях

Розвиток суспільно-політичної преси в передвоєнну добу йшов у парі з розвитком преси літературно-наукового характеру. Одним з перших таких органів треба згадати місячник п. н. „Руська Хата", що ставив своїм завданням „бути приступним родинам широких кіл, де „Літературно-Науковий Вістник" був затяжкий, ідучи шляхом вселюдських ідеалів добра і краси".

Був це невеличкий ілюстрований журнал, що виходив у 1905 р. за редакцією Сембратовича при свівробітництві молодших літературних сил. Крім поетичних творів В. Пачовського, П. Карманського та інших і оповідань чи новель В. Бірчака, М. Яцькова, В. Будзиновського, публіковано тут дещо з наукових розвідок та оглядів, як також огляди політичного життя на західньоукраїнських землях, новини, інформації. Тут же м. ін. М. Павлик подав листування М. Драгоманова з Н. Кобринською.

Проте широкі кола зустріли „Руську Хату" досить холодно. За півроку видавництво робить такий підсумок „нечуваних зусиль":

„Число читаючих і розуміючих потребу такого видавництва у нас ще дуже маленьке, та и то не всі читаючі вважають своїм обов'язком заплатити за побирану часопись... боремося від першого і до нинішнього числа з недоборами",.. Не ліпшим був підсумок і по закінченню року. Надії, що в наступному році „суспільність підопре наші змагання щиріше, як в минулому році", як писав часопис – не здійснилися. I вже на початку 1906 р. він перестав виходити. Його місце заступив новий місячник п. н. „Світ", що його з 26.11. почав видавати В. Будзиновський. При редакції в складі В. Бірчака, М. Яцькова, О. Луцького та П. Карманського створено було спеціяльний інститут артистичних дорадників з В. Щурата, Б. Лепкого та В. Пачовського.

„3 бадьорістю молодечою і сильною вірою... приступаємо до нового діла", – заявляв цей часопис у першому числі.

Попередній склад співробітників „Руської Хати" поповнено новими силами. Звернуто було увагу на зв'язок з силами з-під Росії. На сторінках часопису появилися поруч з поезіями Б. Лепкого, В. Пачовського, О. Маковея твори М. Вороного, В. Сивенького (В. Самійленка), Ол. Коваленка та інших. Тут же друковано „Ніобу" О. Кобилянської, оповідання, нариси В. Бірчака, К. Гріневичевої, М. Коцюбинського, М. Яцькова. Приносив „Світ" цінні розвідки, огляди, як, напр.: „До історії культу Шевченка" та інші. Давав він багатий матеріял із літературної критики, статті на мистецькі теми (С. Людкевича та інших) та переклади (Е. Амічіс, Мопасан, Матерлінк). Все це робило часопис живим, бадьорим і безперечно цікавим культурним органом, що, здавалося, мусів би заімпонувати. Однак так не сталося. 3 кінцем року редакція писала; мимо даремної праці редактора і співробітників, передплата покриває половину коштів видавництва. Щоб запобігти лихові „Світ" рішився змінити програму та покликати нову редакцію, збільшити об'єм та ілюструвати зміст. Але і це не помогло. В новому році прийшов „Світ" без порівняння біднішим, вже менш бадьорим. До всього того – неточність у випусках, чому спричинилося старе лихо – гостра фінансова криза, яка і привела його до смерти, що наступила з ч. 16-17, яке появилося аж в наступному 1908 р.

Не довго продержалися і інші часописи – місячник „Бджола" (1908) за редакцією М. Венгжина і „Будучність" за його ж редакцією, що як двотижневик почав був виходити з 1.1.1909 р. Була це спроба наймолодших летературних сил, яку вже опечатку було зустріто досить холодно, а подекуди навіть наприхильним голосом тодішньої преси.

Зокрема вістря неприхильности скероване було в бік М. Євшана (М. Федюшки), який тут щойно починав свою літературно-критичну працю. Того самого М. Євшана, якого по його смерті (1919) в р. 1920 в „Громадській думці" (Львів) було М. Струтинським охарактеризовано такими слова:

„В особі Євшана тратить українське письменство молоду надійну силу, що могла зробитися першорядним европейським літературним критиком".

По Євшанові прийшов В. Бірчак, праці якого висміювано в пресі. Така зустріч, однак, не збентежила тих, хто згуртувався навколо цього часопису. Навпаки, виступи ці додавали енерґії до праці. Поширено було коло співробітників, нав'язано зв'язки з літературними силами за Збручем і зокрема з групою „Української Хати". А з липня того ж року перетворено цей часопис на місячник п. н.,,Будуччина", в якому брало участь чимало нових сил. Були тут твори О. Олеся, Гр. Чупринки, X. Алчевської, Н. Кибальчича, Б. Лепкого, Ів. Липи, Г. Барвінок та інших. Не бракувало тут праць на літературно-критичні теми, розвідок, споминів. Врешті літературні новини, рецензії тощо.

Бідненькі на вигляд зошити визначалися старанним добором матеріялу та змаганням влити свіжу струю в сучасне літературне життя. Проте и цьому журналу не пощастило довше проіснувати. Уступив своє місце, і так само не на диво, тижневику, що його в 1911-12 рр. видавала Вид-ча Спілка „Діло" за редакцією В. Щирата та Я. Весоловського п. н. Неділя".

Не довший вік був і інших спроб літературно-наукової журналістики цієї доби („Дзвін",,,Ідея", „Критика" тощо), як і такого видання, як тижневик „Ілюстрована Україна".

Був це журнал, що звернув на себе увагу та викликав симпатію по обох боках Збруча. Почав він виходити у Львові у січні 1913 р. за редакцією Ів. Крип'якевича. Зробився зразком літературно-наукового часопису для ширших кіл суспільства. Ведений вправною рукою редакції, приносив він поруч з ліпшою продукцією в сучасному письменстві, чимало цінних розвідок, історичних та літературно-критичних праць, як також праць із історії мистецтва. Досить пригадати хоч би такі з них, як праці М. Євшана про Гавптмана, Р..3аклинського про суспільні ідеали та національно-політичні погляди I. Франка, I. Крип'якевича про Шевченка-маляра, М. Шумицького про архітектурний стиль та багато інших. Добрі ілюстрації гармонійно поповнювали собою добірний зміст. Крім ілюстрацій до тексту праць, розкидано було тут багато образів з минулого і сучасного українського життя. Були це фотографа пам'ятників минувшини, старих будов, фресок, фотографії мистецтва, з'їздів, віч і т. д. Охоплювали вони всі українські землі, сягаючи часом найдальших закутків у супроводі більших чи менших заміток про них. Знаходив тут місце і відгук на перебіг українського політичного життя, а також літературного руху у формі рефератів, оглядів чи рецензій. Все це робило,,Ілюстровану Україну" одним із культурніших проявів українського журналістичного життя останніх років доби перед першою світовою війною. Проте и цей часопис мусів скінчити свое існування напередодні війни.

VII. Роки української державности (1917-1920)

Дата добавления: 2015-07-08