Громадська Думка. Відгуки. Передплата

Цікаву згадку про початки організації „Громадської Думки" залишив Мод. Лtвицький у своїх „Причинках до біографії Е. Чикаленка". „Року 1905 – пише він – після тої першої революції в Росії, коли настала змога видавати українські часописи, у Е. Чикаленка раз-у-раз відбувалися наради організаційного характеру... На одній з таких нарад комбінувалися преріжні можливості щодо тиражу і ціни газети (тоді „Громадської Думки"). Ніяких певних даних для тих міркувань не було; все то були гіпотези, у молодших – оптимістичні, у старших – песимістичні. Я більше нахилявся до молодших, Е. X. (Е. Чикаленко) – до старших. Молодші про-понували можливо більший тирах, щоб можна було поставити ціну яко мога меншу. Одні пропонували 10000 примірників і ціну 3 копійки, були такі, що воліли б 50 000 тиражу і ціну 2 котики. С. Єфремов з олівцем в руці обрахував усі ті можливості. Тоді Є. X. ска­зав: – А обрахуйте скільки дефіциту буде, коли друкувати одну тисячу, а ціну покласти 5 коп. Пам'ятаю, що ця песимістична комбінація зробила прикре вражіння на більшість присутніх. Та невже ви думаєте, що на всю Украшу не набереться більше тисячі передплатників? спитав хтось із молодших. – Думаю, що не набереться, – з гіркою усмішкою відповів Е. X. Гарячих патріотів і „щирих" українців у нас багато, та біда в тому, що люблять вони неньку Україну до глибини серця, але не до глибини кишені. Рахуйте, Сергію Олександровичу, на тисячу примірників, – менше розчарування буде". Життя незабаром показало, наскільки рації мав Чикаленко.
Правда, напочатку,,Громадська Думка" зацікавила ширші кола громадянства. В першу половину 1906 р. вона навіть зібрала в цілому 4093 передплатників, Але в дальшому виявилося, що зі всіх тих, на кого часопис міг опертися, отже, річних передплатників ледве назбиралося до 500. Решта передплачувала на місяці (в ліпшому випадку на півроку), після чого відпадали. Які причини були відпадання передплатників? 3 одного боку, газеті закидувано, що подає запізнено відломості, з другого – читач ще не звик до української газетньої мови, термінології та фонетичного правопису, вимагаючи, щоб в газеті писалося так, – „як у нас на селі говорять". Для читача, що звик читати в українській мові лише твори красного письменства, дивним ще виглядала мова публіцистики, газетної інформації. Редакцію засипали листами з вимогою писати,,мовою Шевченка", якої, до речі, самі автори цих листів, часом добре не знали. Перехід на український фонетичний правопис викликав іноді щире обурення у тих, хто звик до „Ярижки" – урядового російського правопису. I довго ще доводилося поборювати всі ці вимоги. Врешті, чимало поміркованих чи консервативних людей, заляканих радикалізмом „Громадської Думки" в соціяльних справах вважали її за орган, скерований головно проти заможньої частини українського народу. Це, до певної міри, відбилося навіть на внутрішньому житті газети та спонукало відійти від неї В. Леонтовича, і після чого видання перейшло цілком до рук Е. Чикаленка.

Репресії і закриття,, Громадської Думки"

Щойно вийшло перше число „Громадської Думки", як було його сконфісковано. В дальшому безперестанно сипалися на неї конфіскати, грошеві кари, тимчасові відкладання терміну тощо, аж поки прийшло найбільше лихо – заборона. 18.VIII. 1906 р. в редакції була переведена поліцією ревізія, знайдено „компромітуючий" матеріял, серед якого були відозва членів розпущеної Першої Державної Думи (Виборзька), протоколи Московського згїзду,,Селянського Союзу", різні відозви тощо. С. Єфремов, який у цей час заступав редактора Ф. Матушевського, та ще декого із співробітників (Хохлич, Квасницький та інші) були заарештовані. Секретареві редакції В. Козловському пощастило сховатися і втікти за кордон (пізніш був він одним з працівників Союзу Визволення України, а в 1918 р. членом Українського посольства в Берліні). На вимогу урядів видання газети було припинено. По всій Україні в багатьох передплатників зробила поліція ревізії, багатьох заарештовано. Е. Чикаленко спробував був клопотатися про відновлення газети, але дозволу не дістав.

„Рада"

Тим часом у запас! був дозвіл на ведення щоденної газети п. н. „Рада", даний свого часу на ім'я Б. Грінченка. Рішено було його тепер використати. Через місяць (з 15.IX. 1906 р.) стала „Рада" спадкоємцем „Громадської Думки", стоячи на засадах, покладених в її програмі. До неї ж перейшли і передплатники, яких нараховувалося десь коло 1 500. Кількість ця не вистачала для забезпечення щоденного органу. А вже підходив кінець року. Треба було шукати засобів. Як і раніш, разом з Чикаленком, що продав для цієї мети частину своєї землі і вніс на видання 10000 рублів, приходить на допомогу В. Семиренко та кілька інших громадян. Це дало можливість продовжувати видання газети в наступному 1907 р.

Вступивши в 1907 р., редакція в програмовій статті першого числа зазначила, що надалі більш братиме на увагу українську інтеліґенцію. Коли ж знайшовся б ширший круг читачів, що потребували б популярного викладу, стане при „Раді" виходити окреме популярне видання по дешевій ціні.

Свою програму визначила „Рада" такими словами:... „Будучи одинокою щоденною газетою російської України, вважаємо корисніше... не зв'язувати себе програмою чи тактикою якоїсь одної політичної партії, а старатися освітлювати і питання дня, і загальніші, більш принципіяльні питания українства з погляду різних поступових партій. Ставлячи своїм ближчим завданням служити культурним, громадським і політичним інтересам України під Росією, газета наша заразом буде старатися держати своїх читачів у крузі інтересів всеукраїнських".

Деяку реорганізацію було переведено и у внутрішньому житті газети. Саме на цей час припав приі'зд до Киева М. Грушевського, який став до активно!' праці в ній. Фактичним редактором став М. Павловський, людина не менш працьовита, як Ф. Матушевський. Був він редактором до 1913 р., коли заступив його А. Ніковський (засуджений 1930 р. в процесі Спілки Визволення України). На секретаря редакції запрошено С. Петлюру (пізніш голова Директорії, головний отаман військ УНР), який в цей час одночасно був редактором органу Української Соціял-Демократії п. н. „Слово". Пізніш секретарем став В. Королів-Старий. Сталими співробітни-ками, що вели постійні відділи, були Дм. Дорошенко, М. Старицька-Черняхівська, М. Лозинський, Б. Грінченко та інші. Фахових, вироблених журналістів як і „Громадська Думка", так і „Рада", не мали. Щойно тут вони помалу виховувалися, здобували досвід і вже пізніше дехто ставав видатним журналістом. Найближче зв'я-заний був з,,Радою" С. Єфремов. Як публіцист виступив тут С. Петлюра. Талановиті огляди и фейлетони давав С. Черкасенко. Красне письменство заступлене було В. Винниченком, С. Васильченком, Ол. Олесем, М. Левицьким та іншими. Зрідка давав статті В. Липинський. Передові статті звичайно писали С. Єфремов, Ф. Матушевський, іноді М. Грушевський, Дм. Дорошенко, М. Павловський та інші.

При помочі цих сил ставала „Рада" речником і дзеркалом українського життя на всіх землях. Стежила за його розвитком. Формувала національну думку. Здається ні одне питання дня не уникало її сторінок. Найменший прояв культурного чи політичного життя знаходв тут той чи інший відгук.

Дата добавления: 2015-07-08