Перша світова війна і українська преса. Доля української преси на східніх українських землях під Росією

1.VIII.1914 р. почалася війна. Другого ж дня російська влада заборонила видавати „Раду". Невдовзі по тому припинено журнал „Українську Хату", редактора якої П. Богацького заслано на Сибір, далі припинено „Маяк" та інші. Коли редакція „Ради" звернулася до командуючого військами київської воєнної округи з проханням про відновлення видання газети, генерал Бухгольц написав на проханні: „Не дозволяю. Нехай ліпше не просять".

Тим часом у грудні ще появився був у Києві новий часопис ілюстрований тижневик літератури, політики і культу п. н. „Згода". Перше число вийшло 11-го грудня 1914 р. за редакцією А. Авраменка з поміткою: „Дозволено военною цензурою". Фактичним редактором був А. Терниченко. Змістом часопис цей мало чим різнився від „Маяка". Друге число було вже набране, але під час верстания з наказу влади часопис був припинений. На початку січня 1915р. з наказу начальника київської воєнної округи, київським губернатором було видано розпорядження:„припинити на ввесь час военного стану всі періодичні видання на малоросійськім наріччі, старожидівській мові та жидівському жаргоні". Тоді перестали виходити журнали: „Літературно-Науковий Вістник", „Дзвін", „Світло", „Сяйво", „Україна", „Рідний Край", „Молода Україна", а також – „Рілля", „Наша Кооперація", ба навіть „Записки Українського Наукового Т-ва". Витягнуто було відомий указ 1876 р.

Начальник штабу київської воєнної округи Ходорович таємно повідомив губернатора (Київ) про те, що „Головний начальник київської воєнної округи на визнав можливим забороняти періодичні видання в малоруській мові до вияснення напрямку, через що наказав: 1) періодичні видання на „малорусском наречии" дозволити до випуску у світ за виключенням двох – „Літературно-Наукового Вістника" і „Світла", про які виникло спеціяльне листування, що закінчилося розпорядженням його високопревосходительства про їх закриття і 2) при видаванню дозволів на періодичні видання на „малорусском наречии" зобов'язувати видавців під розписку, щоб видання, що їх випускатимуть у світ, були друковані згідно з невідміненим височайшим велінням 18/30 мая 1876 року, яким заборонено друкувати „произведения тиснений" з будь яким відхиленням від загально прийнятого російського правопису".

Крім „Рідного Краю" (1915-16 рр.) українська преса не знайшла можливим скористуватися цим дозволом. Натомість почала шукати можливостей поза київською воєнною округою. В Одесі пощастило було в половин! серпня 1915 р. за редакцією А. Ніковського налагодити видання вісника письменства, науки і громадського життя п. н. „Основа".

Мав цей місячник заступити закритий „Літературно-Науковий Вістник". Його появу зустрінуто було широким відгуком симпатії, так, що перша книжка в короткому часі вся розійшлася... Але не довго довелося проіснувати „Основі". Третя з черги, жовтнева книжка, що через цензурні умови появилася за чотири місяці (у лютому 1916), була и останньою. Не зважаючи на те, що була вона дозволена цензурою, її сконфісковано, а видання припинено. Матеріяли з красного письменства, що залишилися після цього в редакції, ввійшли пізніше до окремого збірника п. н. „Степ".

У Харкові в 1915 р. почала була виходити тижнева газета п. н. „Слово", завданням якого було ширення української національної ідеї серед робітництва та захист його інтересів. Почали його видавати В. Винниченко та Ю. Тищенко (Ю. Сірий).

Ю. Тищенко, під іменем Тарах, жив у цей час під Харковом (с. Карачівка, під Борками). В порозумінню з Катеринославською групою українських Соціял-Демократів приїхав до нього з Москви В. Винниченко під іменем – Іван Довгаль. Тут відбулася нарада, в якій крім названих взяли участь члени харківської групи соціял-демократів (Довбищенко та інші). Нарада ця і ухвалила видавати газету п. н. „Слово". Видання фінансувало в-во „Дзвін", а фактичне редаґування доручено Ю. Тищенкові.

Перше число появилося 25.X.1915 р. До співпраці притягнуто ліпші журналістичні сили на чолі з С. Петлюрою та В. Садовським. У вступній статті, даючи огляд робітничого життя з національного становища редакція писала:

„Здається, ніяке робітництво так не покривджене, так не знесилене, як українське. Здається, ні одна нація так не упосліджена, як українська... Але це тим паче не повинно спиняти нас. Навпаки... міцніше зціпити ми повинні зуби і з незломною, освяченою болем рішучістю, боротися з тим, що дає нам і біль, і образи, і страждання..."

„...Робітничий рух кожної держави розвивається в своїх національних формах, каже редакція далі; Що краще розвинені національні форми, то більше простору для розвитку робітництва... Тільки будучи українцями, ми зможемо в усій повноті приумножити нашу соціяльну силу".

3 бадьорими думками звертається в статті: „Будемо спокійні" – С. Петлюра за підписом – П.

„Будемо спокійні – писав він – і не станемо серед погроз на нашу національну культуру гасити свого духа! Ми не діти, щоб никнути додолу головою... не будемо гасити нашего духа!... Не гасити нам духа перед погрозами, а зустріти їх, як мужам сили..."

Вихід „Слова" викликав серед робітництва широкий і радісний відгук.

„Ми стомилися, ждучи свого часопису, свого органу... Звістка про „Слово"... вразила нас, як промінь сонця в темряві. Ми радіємо, нам життя здається яснішим..." Так писала трупа робітників з Петербургу.

„Ми, українці, – писали інші – долею закинуті на Берестово-Богодухівську рудню, з різних кутків дорогої України... щиросердечно вітаємо вихід рідної газети „Слово"..."

Та не пощастило. Наступне, друге число, було конфісковане в друкарні. А незабаром віддано за діяльність під час революції 1906р. редактора газети під військовий суд і заарештовано.

Така ж доля спіткала і тижневик „Гасло", що почав був виходити у Харкові з 19.XI.1915 р. за редакцією В. Коряка і розсилався також передплатникам закритої „Згоди". По кількох числах був закритий.

На цьому і скінчилися спроби щодо леґальної преси. Залишався шлях нелегального видання. Першим з цих видань був неперіодичний орган Української Партії Соціялістів Революціонерів (У.П.С.Р.) п. н. „Боротьба", що почав виходити 19.II.1915 за редакцією М. Ковалевського. Був це перший орган партії, ідеологічні зародки якої сягають 1885-86 рр. і в'яжуться з організацією, відомою п. н. „гуртка 13" в Петербурзі.

Стоячи на ґрунті національно-державного визволення українського народу, виходив цей орган нелегально, відбиваний на міміографі, зшитками від 20 до 54 сторінок. Всього появилося п'ять чисел. Шосте число, хоч і було вже підготовлене, але не появилося. Серед співробітників, крім М. Ковалевського, як редактора, були -С. Єфремов, Л. Кавальов, Л. Полянський та інші, що підписувалися прибраними іменами та криптонімами.

Другим органом національно-політичної думки, так само нелеґальним, був писаний від руки і відбиваний на міміографі орган Радикальної Демократичної Спілки п. н. „Вільна Думка". Появилося одно число з 1. XII. 1915 р.

Того ж року виходило ще кілька нелеґальних органів української молоді. 3 них в першу чергу – „Зоря Київська", а з ч. 2 просто „Зоря", місячник середньошкільників, об'єднаних у Всеукраїнську Юнацьку Спілку (Київський відділ). Виходив з 9.II.1915 р. писаним від руки і відбиваним на шапірографі. Появилося три числа, зшитками в 20 сторінок кожне. Останнє число з 7.IV.1915 р. Серед співробітників були В. Ігнатієнко, пізніш відомий бібліограф української преси, I. Лизанівський, пізніш фундатор і керівник вид. „Рух" у Харкові та інші.

3 інших рукописних і відбиваних на шапірографі чи гектографі часописів, що появлялися в цей час, можна згадати ще такі, як: „Дзвінок" – часопис учнів Київської Духовної Семінарії; „Слово", що його видавали з лютого 1916 р. фельдшер! (лікарські помічники) та учні військової фельдшерської школи за редакцією В. Нагорного, якого вийшло двоє чисел; „Праця" – журнал учнів агро-школи в Умані (ч. 1 – 37 ст., ч. 2 – 133 ст. і ч. 3 – 129 сторінок); „Юна Україна" – видання учнів миргородської художньої керамічної школи, якого появилося одне число в 170 сторінок. У Миргород! у грудні 1915 р. появився був ще журнал учнів гімназії мовами українською і російською.

Дата добавления: 2015-07-08