Розгалуження української првси під Росією

Побіч органів суспільно-політичного та літературно-наукового характеру виникають по революції 1905 р. органи, що ставлять спеціяльні завдання, зв'язані з вимогами і потребами суспільства. Відбувається розгалуження української преси. Виникають органи: мистецькі, педагогічні, дитячі. З'являється орган українського студентства. Виходять часописи: господарські, природознавчі, кооперативні, медично-санітарні і врешті сатирично-гумористичні.

3 січня 1913 р. за редакцією О. Корольчука починає в Києві виходити місячник, присвячений українському мистецтву п. н. „Сяйво".

Про виникнення цього часопису розповідає в „Бібліографічних Вістях" його ініціятор П. К.(овжун).

„Починаючи приблизив з 1911 р. я був тісно зв'язаний з А. Терниченком... В розмові я часто скаржився, що немає жодного журналу, який хоча б трохи висвітлював українське мистецтво.

„Організуйте свій журнал" – порадив А. Терниченко, і після того думка ця глибоко запала мені в голову... і в мене виникла думка творити щось подібне до тодішнього російського журналу „Сонце Росии". Я навіть хотів назвати той новий журнал – „Сонце України" та з різних міркувань... назвав його „Сяйво". Багато старих українських громадян дивилося на це, як на утопію... Але було багато теж старих українських діячів, які і підтримували мою думку і обіцяли допомогти... Серед таких найбільше чуло поставилися Іван Матв. Стешенко, Микола Федот. Біляшевський, Микола Вітал. Лисенко та почасти Микола Карп. Садовський, який переконав О. Корольчука взяти на своє ім'я дозвіл у губернатора на видання журналу „Сяйво". Сам я не мав права взяти дозволу, бо не мав літ... і я міг бути тільки адміністратором. „А гроші ж у вас є на видання? – запитав мене О. Корольчук.

„Знайдуться – відповів я... Я запрошував всі культурні українські сили, що були поза Киевом, до участи в журналі і всі вони згодилися, а лише Ів. Франко не тільки згодився, а надіслав і матеріяли для друку; решта ж згодом запитала, по скільки ми будемо платити за їхню працю, але як такої „моди" ми не думали і не мали змоги вводити в журнал, то і творів їх не одержали. Минуло кілька місяців і О. Корольчук одержав дозвіл на видання журналу... Думка була видати перше число в кінці грудня 1912р. з датою 1-го січня 1913 р. М. Лисенко пообіцяв дати даремно для цього числа 2 сторінки ориґінальних, ніде не друкованих, нот, але, на жаль, перше число довелося присвятити М. Лисенкові, який не діждав бачити першого на Україні мистецького журналу. Журнал так і вийшов в грудні... і на багатьох зробив велике вражіння.

„Після виходу Ч. 1 фактичним редактором журналу став Ів. Стешенко... і громадянство вже не так скептично ставиться до „Сяйва"; починає як не писати, то давати хоч поради".

У вересні 1910 р. появляється у Києві і перший на українських землях під Росією педагогічний український журнал п. н. „Світло". Одним з ініціяторів і душею журналу та його першим редактором був народній учитель, автор „Коротко!' граматики для школи" Гр. Шерстюк, а по його смерті (24.X. 1911 р.) видавцем і відповідальним редактором стала його дружина Любов Шерстюкова, яка і довела журнал до 1914 р.

За ввесь час видання вийшло 36 чисел (по 9 чисел річно), в яких вміщено низку статтей педагогічно-методичного і національно-публіцистичного характеру, а відділ „3 біжучого життя" зібрав найповніші дані про становище освіти в Україні.

Серед співробітників були: X. Алчевська, Никифор Григоріїв (Г. Наш), Д. Дорошенко, С. Єфремов, Мод. Левицький, I. Липа, В. Прокопович, С. Русова, Ю. Слюсаренко, I. Сташенко, С. Черка-сенко, С. Шелухин та інші.

Ініціятори вірили, що часопис об'єднає національно свідоме вчительство навколо інтересів національного виховання і не помилилися.

Вступаючи в третій рік видання, редакція вже писала:

,,Ми не самотні... Український народній вчитель, в руках якого доля рідної освіти, думає однаково з нами, прагне того, чого і ми, не зважаючи на які утиски і кари..."

Але и не тільки серед учительства здобув журнал популярність.

Впродовж свого існування здобув він її и серед широких кіл українського суспільства.

Ще перед виходом „Світла", а саме 1906 р., за редакцією Олени Пчілки почав виходити місячник для дітей старшого і молодшого віку п. н. „Молода Україна", що користувався глибокою симпатією як дітей, так і їх батьків.

Виникає і орган українського студентства. Крім рукописного „Громадянина", що його видають студенти Політехнічного Інституту в Петербурзі (появилося двое чисел) за редакцією Е. Нероновича, у квітні 1913 р. там же починає виходити часопис п. н.

„Український Студент". Був це орган всього українського студенства за редакцією згаданого вже Е. Нероновича. Ставив він своїм зав-данням: „дати активних, бадьорих, свідомих і освічених робітників на громадській ниві".

3 осени 1914 р. мав він стати періодичним органом. На перешкоді цьому стала перша світова війна.

Тоді ж заходами фельдшерського Т-ва в Полтаві за редакцією Коваленка появляється вісник гігієни, санітарії і природознавства п. н. „Життє і Знание" (з 1914 р. „Життя і Знания").

Появляються такі господарські часописи, як: „Рілля" у Києві та „Українське бджільництво" в Петербурзі, а потім у Києві, за редакцією Е. Архипенка.

Року 1911 часопис „Рілля" відзначений був на сільсько-господарських виставках у Ромні срібною медалею і в Галичині золотою.

Цікаву згадку присвячує цьому часопису та його редакторові А. Терниченкові А. Н.(іковський).

Відвідавши редакцію часопису, так описує умови, в яких прова-дилася праця:

„Вся редакція, контора, експедиція журналу, а також і помешкання редактора містились в одній маленькій кімнатці з единим вікном... Уявіть собі кімнату, забиту пачками журналу так, що і повернутись ніде; в кімнаті один невеличкий столик, вкритий газетою, лише один стілець і скромне студентське ліжко, ввесь простір під яким теж забито пачками,,Ріллі". У цій обстанові сидів з вимазаними у клейстер руками блідий від утоми редактор-видавець журналу і бандеролював свій журнал...

„Коли ми вийшли від Терниченка, то в мене від цього побачення було вражіння, наче б я побував у келії аскета...

„Треба було мати залізну волю, щоб без ніяких засобів до життя, без ніякої чужої матеріяльної допомоги, без ніякого власного досвіду і досвіду попередників і навіть більше – без видимого співчуття з боку громадянства, розпочинати видання журналу, що мав нести в українську масу зерна сільсько-господарських знань... і в цьому находити моральну нагороду за свою працю, бож матеріяльної и не могло бути від 700 передплатників напочатку і навіть 2000 у 1914 році".

У січні 1913 р. виходить,,Наша Кооперация" – часопис, що його породило саме життя. За короткий час свого існування, бо протримався лише до початку війни 1914р., виховав він цілу школу українських кооператорів.

Тоді ж почав виходити „Муравейник-Комашня". За війни матеріяли українською мовою тут було заборонено містити, а навіть наказано було назву часопису друкувати лише по-російськи („Муравейник").

Врешті гумористичні часописи. Першим з них був „Шершень", що почав виходити у Києві з 6-го січня 1906 р., як сатирично-гумористичний тижневик за редакцією В. Лозинського. Перше число було конфісковано. Протримався півроку. Ще коротший вік був часопису „Хрін", якого вийшло одно число з 13.IV. 1908 р. за ре­дакцією П. Богацького зі змістом, присвяченим Третій Державній Думі, та інше.

Дата добавления: 2015-07-08