Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 6 страница. Ядро словника-мінімуму склали слова, що входять водночас до всіх шести пере­лічених

Читайте также:
  1. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 1 страница
  2. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  3. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  4. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  5. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  6. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница
  7. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница

Ядро словника-мінімуму склали слова, що входять водночас до всіх шести пере­лічених словників. У його периферійну лексику ввійшли слова, що обов'язково входять у частотні словники, а також в один чи одночасно кілька навчальних словників для іноземців. Сумарна кількість слів словника-мінімуму, укладеного за допомогою спеціальної програми, становила близько 2800. Крім цієї найчастотнішої лексики, в словник-мінімум була включена також лексика основних картин світу (ще близько 200 слів).

У СР "Редактор" ступені семантичної складності повідомлення прошкальовані для тих самих семи груп реципієнтів, що й при визначенні синтаксичної складності (див. вище рис. 18-9). Це є істотною перевагою порівняно з англомовними ТП.

Визначення семантичної складності відбувається за тією ж послідовністю дій, що й для синтаксичної. Результати роботи системи виводяться на екран паралельно для синтаксичної та семантичної складності (див. рис. 18-10 і 18-11). Остаточний вибір методу виправлення залишається за користувачем.

18.8. Видавничі норми 18.8.1. Комп'ютерна коректура

У комп'ютерній коректурі можна виділити методи дублювання і методи контрольних розрядів. Методи дублювання базуються на перевірці самого оригіналу, а метод конт­рольних розрядів—на перевірці окремих порцій тексту оригіналу різними математичними функціями.


Метод дублювання. Контроль повідомлення методом дублювання найдоцільніше використовувати тоді, коли автор подає його в традиційному вигляді, тобто на паперовому носії, і коли має бути забезпечена найвища достовірність тексту (наприклад, для офіційних і довідкових видань, словників, енциклопедій, прейскурантів тощо).

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно — відповідно до зростання номерів знаків — порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідом­лення. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними, в іншому випадку — спотвореними.

Технологічно коректуру методом дублювання здійснюють двома способами: 1) текст набирають двічі (наприклад, або два незалежні оператори, або оператор та СОЧ[50]), а після цього два варіанти порівнюють від першого до останнього знака; 2) повністю набирають лише один варіант тексту (наприклад, за допомогою СОЧ); другий варіант вводять також (робить це, наприклад, оператор), але зберігають у комп'ютері не весь текст, а лише його послідовні порції обсягом 100—200 знаків, вміст яких весь час поновлюють, добираючи текст. Очевидно, що другий варіант ефективніший, оскільки оператор може одночасно здійснювати набирання й коректуру (виправлення) тексту.

Раніше контроль тексту методом дублювання здійснювали спеціалізованими техніч­ними пристроями, розробленими виключно для цієї мети, а в наш час — викорис­товують персональні комп'ютери, а в них — ТП. Така реалізація контролю тексту на комп'ютері програмними засобами надає персоналові більший сервіс. Зокрема, об'єктом опрацювання програми контролю може бути ідентифікація різних варіантів запису службової інформації, автоматичний пропуск спотворених знаків, автоматичне знаходження місця нового збігу знаків після останнього спотворення та ін. Прикладами автономних програм, які здійснюють такі операції, є так звані програми-компаратори, тобто програми-порівнювачі (наприклад, програма РС операційної системи М8-Б08). Зразками таких умонтованих програм є спеціальні функції порівняння файлів у ТП (наприклад, така функція є в ТП Місгозой ^огсі).



Ефективність контролю методом дублювання дуже висока. Теоретично її можна визначити так. Відомо, що ймовірність появи в тексті спотворення при набиранні його оператором становить від 1 до 2 спотворень на 1 тис. знаків. Тому, коли прийняти, що виникнення у двох операторів однакових спотворень є незалежною подією, то ефективність контролю повинна б становити 0,999—0,996. Однак на практиці виявляється, що між виникненням у двох операторів в одному і тому ж місці спотворення все ж є певний зв'язок. Тому, як показали отримані на практиці результати, ефективність контролю тексту методом дублювання становить близько 0,96 (для порівняння нагадаємо, що ефективність традиційної одноразової коректури становить близько 0,80).

Загрузка...

Методи реконструкції при дублюванні. Після знаходження програмами конт­ролю спотворення на екрані висвічують два—чотири рядки різних варіантів тексту об­сягом приблизно 60 знаків у кожному. Коректор, натискуючи одну з двох заздалегідь виділених клавіш, вибирає той рядок, де нема спотворень. Таким способом можна виправ­ляти не тільки окремі літери в словах, а й цілі слова чи навіть невеликі речення. Якщо спотворення є одночасно в двох рядках тексту, то коректор робить виправлення вручну.

Методи з використанням контрольних розрядів. Контроль тексту за допомогою цього методу не доцільно здійснювати тоді, коли автор подає рукопис у традиційному вигляді, оскільки текст все одно доведеться набирати двічі, а ефективність контролю цим методом нижча, ніж при дублюванні. Цей метод доцільно застосовувати тоді, коли текст передають каналами зв'язку (наприклад, із ЗМІ — у друкарню чи з місця подій — у БВ газети каналами телефонного або супутникового зв'язку).

Суть контролю цим методом полягає в тому, що з кодів літер послідовних порцій тексту за певною, наперед обраною функцією вираховують так званий контрольний розряд і передають його разом із текстом. При отриманні тексту за тією ж функцією для цієї порції самостійно вираховують контрольний розряд і порівнюють його з отриманим. Відмінності в контрольному розряді свідчать про наявність у тексті спотворення.

Очевидно, що застосовувати такий метод можна тоді, коли вибрана функція відома і для того, хто передає текст, і для того, хто його отримує. Таких контролюючих функцій існує безліч. Від їх вдалого добору залежить ефективність контролю цим методом, але це вже сфера такої науки, як теорія інформації і кодування.

Обсяг порції тексту, якому присвоюють контрольний розряд, також істотно впливає на ефективність контролю: чим меншу порцію тексту контролюють, тим з вищою ефек­тивністю її можна проконтролювати. Здебільшого обсяг порції тексту визначають в 100— 500 знаків.

Ефективність контролю так само залежить і від величини контрольного розряду: чим більший контрольний розряд, тим вища ефективність контролю. В екстремальному випадку, коли кількість знаків у контрольному розряді дорівнює кількості знаків у порції тексту, цей метод за ефективністю контролю дорівнює ефективності методу дублювання.

Найпростіша функція для контролю тексту — контроль за модулем (наприклад, за модулем 11). При такій функції коди всіх знаків порції тексту підсумовують, потім цю суму ділять на 11, а частку від ділення (контрольний розряд) записують в кінці порції тексту і передають разом з ним.

Ефективність контролю методом контрольних розрядів може досягати 0,8—0,9 і більше.

При передаванні повідомлень каналами комп'ютерного зв'язку (наприклад, через Інтернет) перевірку всіх повідомлень здійснюють за допопомогою подібних методів контролю. Для цього, перш ніж розпочати передачу повідомлення, редактор лише повинен встановити потрібний режим.

Методи реконструкції при використанні контрольних розрядів. Використовуючи метод контрольних розрядів, місцезнаходження (локалізацію) спотворення в порції тексту коректор шукає здебільшого традиційними методами. Виправлення в цьому випадку здійснюють також вручну. Слід зазначити, що існують такі типи контрольних розрядів (самокоректуючі контрольні розряди), які дають змогу автоматично знаходити спотворення і автоматично з певною ефективністю виправляти їх. Проте використання таких методів пов'язане зі значними труднощами, зокрема необхідністю використання контрольних розрядів великої довжини (відносно контрольованої порції тексту). Ще одним методом автоматичного виправлення переданої порції тексту в комп'ютерних мережах є її повторна передача, але це вже — один із варіантів дублювання.


18.8.2. Таблиці й формули

У найпотужніших ТП використовують автоматизовані методи набирання таблиць і формул за готовими шаблонами, які є в ТП. Ці шаблони відповідають нормам, розроб­леним для складних текстів. Таким чином, у ТП таблиці й формули, набрані за готовими шаблонами, апріорі будуть набрані правильно.

Інша справа, коли набирання складних текстів здійснюють за індивідуальними шаблонами, розробленими спеціально для конкретного видання. У такому випадку ре­дакторові слід перевіряти таблиці й формули традиційними методами. Тому для зменшення витрат на редагування складних текстів слід використовувати якомога більше готових шаблонів.

18.8.3. Апарат видання

У найдосконаліших ТП використовують методи, що дають змогу автоматично укладати змісти, примітки, покажчики, колонтитули, перехресні посилання, а також нумерувати сторінки видання. Редактор і конструктор можуть вибрати потрібний шаблон оформлення будь-якого компоненту видання. Таким чином, видавничі норми оформлення цих компонентів будуть повністю враховані, й редакторові не доведеться витрачати час на їх перевірку.

Особливу увагу слід звертати на можливість використання механізму перехресних посилань у ТП. Це дає змогу взагалі відмовитися від ручної перевірки правильності посилань на ілюстрації, частини видання (розділи, підрозділи), таблиці, формули і т. д. При цьому під час вставлення нових чи видалення існуючих компонентів видання їх перенумерація відбувається автоматично. Використання таких можливостей ТП особливо потрібна під час готування великих за обсягом та складних за змістом наукових видань.

У випадку, коли редактор і конструктор вибирають оригінальні шаблони оформлення елементів апарату видання, на їх перевірку редакторові доведеться витрачати додатковий час, що знизить продуктивність праці. Тому, як і під час набирання складних текстів, найкраще використовувати наявні в ТП шаблони оформлення елементів видання.

 

18.9. Поліграфічні норми

Контроль за дотриманням норм набирання. Особливо важливим під час редагування щодо поліграфічних норм є контроль за дотриманням правил переносу. Зупинимося на ньому детальніше, оскільки редактор повинен знати особливості автоматичного розставлення знаків переносу1.

У НПС завжди надають перевагу міжслівним переносам. На ці переноси полігра­фічні норми накладають, як відомо, деякі обмеження (див. розділ 16.2.1). На жаль, програми переносу НПС лише частково враховують ці норми.

1 На жаль, зарубіжні НПС не мають програм переносу для україномовних текстів. їх відсутність може призводити до перевитрат паперу для україномовних текстів до 5%. 2 Будзар Я. И., Карская С. Д., Партьїко 3. В. Сравнительньїй анализ алгоритмов персноса слов русекого язьїка // Научно-тсхническая информация. Сер. 2. 1985. № 12. С. 24—30.

Алгоритми, за допомогою яких у НПС шукають внутріслівні переноси, можна класифікувати на словникові та несловникові1. Словникові алгоритми передбачають наявність словника переносів, у якому для кожної міжлітерної позиції будь-якого слова вказують можливість переносу. Масив такого словника може досягати десятків тисяч,


23 Загальне редагування



але, як правило, не більше ста тисяч слів. Несловникові алгоритми відшукують у слові можливі місця переносу в процесі його лінгвістичного аналізу. У свою чергу несловникові алгоритми можна класифікувати на морфемні (переноси можливі тільки на границях морфем) і безморфемні (місця переносів у словах визначають за певними правилами незалежно від поділу слова на морфеми). Серед безморфемних алгоритмів переносу виділяють складові (переноси можливі тільки на границях складів) і біграмні[51] (переноси можливі тільки в деяких типах біграм). Тут складом вважають ланцюжок літер, що починається з однієї чи кількох приголосних і закінчується голосною. Типи біграм, для яких дозволені переноси в україномовних текстах, такі: голосна-приголосна, приголосна-приголосна, голосна-голосна, — якщо в частинах слова, яку залишають і яку переносять, є склад та виконуються деякі інші умови.

На практиці в НПС найчастіше використовують для слов'янських мов змішані морфемно-складові чи морфемно-біграмні алгоритми, а для західноєвропейських мов — морфемні та словникові. У змішаних алгоритмах для слов'янських мов у масиви морфем включають в середньому 20—40 префіксів.

Функціонування програм пошуку місць переносу належить оцінювати за такими критеріями:

1) кількість неправильних переносів, допущених програмою (Л9;

2) кількість правильних переносів, дозволених орфографічними нормами, які
програма в результаті аналізу не змогла віднайти, тобто втратила (У);

3) середня кількість знаків, які припадають на один перенос (5);

4) обсяг програми в байтах (V);

5) швидкість функціонування програм, знаків чи слів за секунду (IV).

Дамо коротку характеристику програм переносу. Як показують проведені для російськомовних текстів дослідження[52], серед несловникових методів мінімальне значення N у морфемно-складових алгоритмів (близько 1%), а максимальне — у морфемно-біграмних (близько 12%). Кількість втрачених переносів (У) перебуває в межах 7—50%. При цьому встановлено, що величини N і У перебувають в оберненому зв'язку: чим менше неправильних переносів робить програма, тим більше дозволених переносів вона втрачає, і навпаки.

Щодо обсягу, то словникові програми в сотні разів перевершують несловникові (незважаючи на цей недолік, словникові програми, звичайно ж, практично не допускають неправильних переносів). Швидкість функціонування словникових програм нижча від швидкості несловникових не більше, ніж у десять разів.

2 Будзар Я. И., Карская С. Д., Партьїко 3. В. Сравнительньїй анализ алгоритмов персноса слов русекого

Суттєве значення для НПС має й те, як часто ставлять у тексті переноси (величина 5). Для східнослов'янських мов різні алгоритми можуть міняти цей показник в межах 2,7—5,2 знака на один перенос. Дія цього показника виявляється у такий спосіб. При набиранні текстів на малі формати (наприклад, стовпців газети) низька частота переносів може призвести до появи вимушених закінчень рядків у заборонених місцях. При набиранні текстів на великі формати висока частота переносів призведе до зниження їх якості, тобто до зростання N. Тому досконалі НПС повинні мати дві програми переносу: одну, яка робить переноси рідко, але якісно (для великих форматів набору або особливо


важливих видань), і другу, яка робить переноси часто, але менш якісно (для малих форматів або видань, що можуть допускати деякі відхилення від поліграфічних та лінгвістичних норм, наприклад, газетні видання).

Бажано також, щоби програми переносу давали змогу працювати одночасно з кількома мовами, тобто мали запрограмовані правила переносу для найчастіше опрацьовуваних у НПС мов. Перехід із однієї мови на іншу здійснюють за допомогою команди "Мова". Так само за допомогою команд повинен встановлюватися режим переносу тільки за міжслівними пробілами (внутріслівні переноси в цій ситуації заборонені) і вибір потрібного варіанта програми переносу для певної мови (для великого чи малого формату). Крім того, програми переносу повинні мати словники винятків для усунення неевфонічних переносів.

У випадку, коли НПС допускають незадовільний автоматичний перенос, вони повинні давати редакторові змогу зробити перенос у потрібному місці вручну.

* * *

Деякі ТП, як для прикладу Місгозой \¥опі, дають змогу контролювати й інші поліграфічні норми набирання тексту, зокрема біля розділових знаків.

Для україномовних текстів у повному обсязі такий контроль реалізовано в експе­риментальній СР "Редактор". Таких норм налічується кілька десятків (наприклад, поліграфічні норми забороняють після слова і перед розділовим знаком, крім тире, ста­вити пробіл).

Приклад знаходження поліграфічної помилки та структура спеціалізованої СКБД СР "Редактор" подано на рис. 18-12 та 18-13.


Контроль за дотриманням норм верстання. У НПС деякі поліграфічні норми верстання реалізують автоматично. До таких норм належать: вставлення лінійки перед приміткою внизу сторінки, вирівнювання рядків у сусідніх стовпцях багатостовпцевого видання (при встановленні такого режиму). Крім того, у напівавтоматичному режимі за допомогою стилів оформлення видання можуть бути задані величини відступів до і після рубрики.




19.

ВИСНОВКИ

 

Криза класичної едитології. Класична едитологія (див. розділ 3.4.1) як наука почала формуватися в 50-х роках XX ст. Остаточно завершилося її формування наприкінці 80-х років. Як наукова теорія вона розв'язала низку складних наукових проблем, що істотно вдосконалило практику—видавничу справу. Ця теорія і зараз має значний науковий потенціал для вирішення нових наукових проблем тими класичними методами, які вона використовувала дотепер.

Проте виникнення комп'ютерної техніки, зокрема її повсюдне використання авторами та ЗМІ, поставило перед класичною едитологією такі питання і завдання, які вона на існуючій методологічній основі ні розв'язати, ні пояснити не в змозі. Як результат, класична едитологія або повністю ігнорує можливість використання комп'ютерної техніки в процесах реда­гування, або, посилаючись на негативні приклади, які завжди можна знайти (і не тільки в редагуванні), доводить у цій ділянці його повну неспроможність.

Таким чином, класична едитологія ввійшла в теоретичну кризу, вихід із якої на сучасному етапі її розвитку є одним із найважливіших завдань.

Концепція теорії редагування як в основному нормативної теорії. Поданий у цій роботі опис інформаційних, юридичних, етичних, естетичних, композиційних, логіч­них, лінгвістичних, психолінгвістичних, видавничих та поліграфічних норм редагування засвідчив, що теорію редагування справді можна збудувати на новій методологічній основі як таку, що базується на поняттях норми і відхилення. Це підтвердили й статистичні дослідження, які показали, що близько 80% виправлень, які здійснюють редактори, виконані на основі встановлених суспільством норм (див. розділ 1.6).

Виконані дослідження дали змогу сформулювати аксіоми редагування, а також множину його базових норм і на такій основі збудувати аксіоматичну нормативну теорію редагування. До її найважливіших компонентів належать: характеристики авторів та реципієнтів, види відхилень (помилок), структура повідомлення, нормативна база редагування, а також методи редагування (контролю й виправлення).

Побудова едитології як аксіоматичної нормативної теорії дає змогу запропонувати нову терміносистему основних понять редагування. Зокрема, така терміносистема дозволяє означити базові терміни, які в класичній едитології своїх означень не мали взагалі. Крім того, на основі цієї теорії виникла можливість достатньо точно оцінити якість повідомлення та ефективність методів редагування. Аксіоматична нормативна теорія редагування дає також наукове підґрунтя для формування плюралістичної теорії реда­гування, яку — на відміну від моністичної — застосовують у практиці ЗМІ в демо­кратичних суспільствах.

Аксіоматична нормативна теорія редагування не заперечує наявність неформа-лізованих норм і, відповідно, творчих процедур у редагуванні. Крім того, вона враховує видавничу діяльність, яка повинна мати високий ступінь комп'ютеризації.

Запропонована аксіоматична нормативна теорія редагування не є єдино можливою концепцією в сучасному редагуванні: цілком очевидно, що існують інші методологічні основи для інших концепцій. На нашу думку, незважаючи на несприйняття аксіоматичної нормативної теорії редагування представниками класичної едитології, ці дві концепції упродовж найближчого часу співіснуватимуть, взаємодоповнюючи одна одну.

Системи редагування як різновид експертних систем. Концепція редагування як аксіоматичної нормативної теорії творить основу для перекидання "містка" між класичною едитологією та сучасними системами редагування, дає змогу розробляти методами точних наук абстрактну теоретичну модель редагування. Такі абстрактні мо­делі, з одного боку, пояснюють реально функціонуючі СР, а, з іншого, — вказують на подальші можливі напрями розвитку таких систем. На абстрактних моделях можна збудувати цілу множину локальних комп'ютерних моделей, що й підтверджують функ­ціонуючі системи редагування.

За своєю суттю СР наближаються до класу експертних систем. Проте СР мають і свої особливості, які відрізняють їх від класичних експертних систем. Ці особливості поля­гають у тому, що СР не лише повинні контролювати текст, тобто давати експертну оцінку, а й виправляти його. Для порівняння зазначимо, що від класичних експертних систем не вимагають дій над експертованим об'єктом.

Значним недоліком викладеної концепції є те, що вона не може запропонувати для комп'ютерного редагування методи опрацювання семантики повідомлень (для традиційного редагування завдяки цій концепції такі методи в едитології реалізовані).

Основні наукові проблеми едитології. Аналіз ступеня дослідженості окремих проблем аксіоматичної нормативної теорії редагування дає змогу скласти перелік особливо актуальних тем, які потребують якнайшвидшого дослідження.

1. Створення психолінгвістичних моделей для всіх основних реципієнтських груп, зокрема укладання тезаурусів (словникових запасів).

2. Дослідження статистики помилок з метою вдосконалення алгоритмів їх пошуку і виправлення.

3. Укладання, ведення і вдосконалення нормативної бази редагування.

4. Дослідження інформаційних норм редагування, зокрема ступеня новизни повідомлень. Крім редагування, дослідження цієї проблеми має стратегічно важливе значення для всієї науки.

5. Вдосконалення методів автоматичного контролю й виправлення помилок.

6. Застосування теорії складності до опису повідомлень та визначення відповідних для них груп реципієнтів.

7. Формалізація операцій контролю семантики повідомлень, зокрема контролю дотримання логічних норм редагування як найскладніших.

Практичні наслідки, які випливають із концепції аксіоматичної нормативної теорії редагування для едитології та видавничої справи.

1. Необхідність освоєння нових типів композиційної і технологічної побудови повідомлень. Можливість використання нових видів композиції (гіпертекстової) надають видання на комп'ютерних носіях інформації; раніше такої композиції ЗМІ не застосовували. Крім того, з'являються видання з принципово новими засобами подання інформації — мультимедійні (зі звуком та відео), що раніше було принципово неможливим.

2. Необхідність інтенсивного оволодіння новими комп'ютерними техно­логіями опрацювання повідомлень (робота редакторів із ТП, СР, НПС, СКБД, комп'ю­терними словниками та енциклопедіями, БВ, електронними бібліотеками та пошуковими системами мережі Інтернет). Це вимагає модернізації навчальних програм, призначених для університетської підготовки журналістів і видавців.

3. Необхідність оволодіння випуском україномовних видань на комп'ютерних носіях інформації. До них належать книжкові видання на оптичних дисках, а також періодичні видання (газетні й журнальні) на комп'ютерах-серверах ЗМІ з доступом до них через канали Інтернет.

4. Виникнення нового напряму в спеціалізації редакторів, а саме редакторів-конструкторів комп'ютерних видань (наприклад, у технології \¥\\^) та редакторів-супровідників БВ.

5. Необхідність прискорити наповнення державних україномовних повно-текстових БВ первинною (книжки, журнали, газети) та вторинною (бібліографічні, реферативні й оглядові журнали) інформацією. Утворення таких БВ, які зараз в Україні майже повністю відсутні, стане основою росту наукового потенціалу держави. На жаль, доводиться констатувати, що левову частку всіх набраних зараз на комп'ютерних носіях видань просто знищують.

6. Необхідність розроблення автоматизованих робочих місць редакторів (комплексів із систем редагування, Інтернет-гортальників (броузерів), комп'ютерних лінгвістичних та енциклопедичних словників). Тут особливо актуальним є розроблення україномовного ТП, на базі якого можна було б у майбутньому почати створення україно­мовної системи редагування.

7. Необхідність укладання україномовних лінгвістичних загальних і галузевих баз даних (словників) та енциклопедій на комп'ютерних носіях інформації. Особливо потрібним є укладання комплексних комп'ютерних багатоаспектних словників української мови. Тому першим у цьому завданні повинно стати переведення СУМ на комп'ютерні носії інформації. Найближче видання універсальної української енциклопедії повинно відразу розроблятися як паралельне комп'ютерне видання.

Перспективи розвитку едитології. На нашу думку, в майбутньому розвиток едитології йтиме за такими напрямами.

1. Паралельно розвиватимуться класична й нормативна теорії редагування. У перс­пективі вони об'єднаються в єдине ціле.

2. Поступово скорочуватиметься і зникатиме коректура повідомлень. Таку мож­ливість забезпечують фізичні властивості комп'ютерних носіїв інформації.

З.Тедактори-професіонали використовуватимуть у повсякденній практиці світову комп' ютерну мережу Інтернет як для отримання бібліографічних та фактографічних довідок, так і для перевірки правильності цитувань. У майбутньому спектр видів отримуваних довідок буде розширюватися.

4. Виникатимуть нові концепції редагування, орієнтовані не тільки на застосування в ЗМІ комп'ютерної техніки, а й на можливості опрацювання СР семантики повідомлень (наприклад, теорії, збудовані на концепції складності семантики повідомлень).

5. Системи редагування дедалі більше спиратимуться у своєму розвитку на концепції будови експертних систем.

6. Системи редагування будуть постійно інтелектуалізуватися і наближатися до створення штучного інтелекту редактора.


7. Сучасні текстові процесори поступово розщеплюватимуться на дві групи систем: редагувальні й поліграфічні. Водночас існуватимуть і гібридні редагувально-поліграфічні системи.

8. Перед кожною країною постане завдання створення державної комп'ютерної мережі ЗМІ. Надзвичайно актуальним і складним воно є для України, яка не має достатньої кількості фінансових ресурсів для його якісної реалізації.

Едитологія і проблема створення штучного інтелекту редактора. Поступово частка праці людини у функціонуванні СР буде зменшуватися до того мінімуму, без якого сама СР працювати вже не зможе. Така інтелектуалізація приведе до того, що, ймовірно, виникне штучний інтелект редактора. Відповідно, інтелектуалізація СР зумовить зростання кваліфікаційних вимог до обслуговуючого персоналу — редакторів ЗМІ.

У зв'язку з цим постає запитання: чи можна створити штучний інтелект редактора взагалі? Відповідь може бути і ствердною, і заперечною. На нашу думку, більшою є імо­вірність ствердної відповіді. Така відповідь передбачає прийняття твердження: СР володіють штучним інтелектом редактора тоді, коли здатні відредагувати за мінімального втручання людини видання, які може підготувати редактор невисокого рівня кваліфікації. Ми не пов'язуємо наявність штучного інтелекту в СР з їх здатністю відредагувати такі особливо складні видання, які може підготувати лише дуже здібний редактор.

Очевидно, що нині штучний інтелект редактора, образно кажучи, перебуває у віці "раннього дитинства". Адже поки що автоматизовано лише деякі, причому найбільш низькоінтелектуальні процедури з-поміж тих, що їх виконують редактори.

У майбутньому комп'ютерна техніка внесе в редагування такі ж еволюційні зміни, які свого часу вніс у видавничу справу друкарський верстат Йоганна Ґутенберга.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ[53]

 

 

Література з загального редагування

Алексеева М. И., Семенцова Н. Ф., Соколова Е. П. Основьі редактирования: Учебно-методическое пособие. М: Изд-во МГУ, 1989.56 с.

ГригорашД. С. Теорія і практика редагування газети. Л.: Вид-во ЛДУ, 1966.168 с.

Зелінська Н. В. Теоретичні засади роботи редактора над літературною формою твору. [Літературне опрацювання тексту]: Навчальний посібник. К.: УМК ВО, 1989.76 с.

Іванченко Р Г. Літературне редагування. 2-ге вид. К.: Вища школа, 1983.

Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації: Матеріали для самостійної роботи студентів факультету журналістики. Л.: ЛДУ, 1999.60 с.

Капелюшний А. О. Девіатологія мас-медіа. Практикум з "Редакторської майстерності". Л.: ПАІС, 2000,208 с.

Книговедение: знциклопедический словарь. М.: Советская знциклопедия, 1982. Лихтенштейн Е. С, МихайловА. И. Редактирование научной, технической литературьі и информации. М.: Вьісшая школа, 1974.312 с.

Мильчин А. 3. Издательский словарь-справочник. М.: Юристь, 1998.472 с.

РізунВ. В. Літературне редагування: Підручник. К.: Либідь, 1996.240 с.

СикорскийН. М. Теория и практика редактирования: 2-е изд. М.: Вьісшая школа, 1980.328 с.

Словарь издательскихтерминов. М.: Книга, 1983.206 с.[54]

Терехова В. С. Литературное редактирование: Учебное пособие. Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1975.96 с.

ВазкеіїеЕК., Зіззогзі 2., ВюоЬ В. 8. ТЬе Аії оі*Есіітлп£. 5-А ей. №\у Уогк; Ьопйоп: Мастіїїап РиЬІізЬіп^Сотрапу; СоШег Мастіїїап РиЬІізЬегз,1992.520 р.

ВегпегК. Т. ТЬе ргосе88 ої*ЕйШп£. Возїоп: АИуп апсі Васоп, 1987.336 р.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 127 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Приклад. 9 страница | Приклад. 10 страница | Приклад. 11 страница | Приклад. 12 страница | Приклад. | Приклад. | Приклад. 1 страница | Приклад. 2 страница | Приклад. 3 страница | Приклад. 4 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 5 страница| Приклад. 7 страница

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.02 сек.)