В кримінальній справі 1 страница

Відповідно до вимог ст. 218 КПК орган розслідування, визнавши, що зібрані докази є достатніми для складання обвинувального висновку, оголошує обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право ознайо­митися з усіма матеріалами справи як особисто, так і з до­помогою захисника.

Оголошення обвинуваченому про закінчення слідства й пред'явлення йому матеріалів справи для ознайомлення є однією з процесуальних гарантій здійснення його права на захист. Водночас - це одна з форм перевірки повноти, все­бічності й об'єктивності проведеного слідства. З огляду на викладене, цей етап участі адвоката на досудовому слідстві має важливе значення.

Найбільш значні методичні поради щодо участі адвока­та на досудовому слідстві можна звести до таких:

- усі матеріали кримінальної справи мусять бути про­
нумеровані й підшиті;

- у жодному разі не погоджуйтеся із слідчим на повер­
хове ознайомлення з матеріалами справи.

На практиці закріпилося фактично два способи ознайом­лення з матеріалами кримінальної справи: окреме вивчення адвокатом і підзахисним кримінальної справи і спільне ви­вчення. Найбільш поширеними є випадки, коли адвокат Разом із підзахисним одночасно, разом вивчають матеріали ^сПрави. Як правило, це тоді, коли кримінальна справа не є багатотомною. Але є випадки, коли найбільш економно і Доцільно в якійсь частині вивчати справу підзахисному і адвокату окремо.

Приміром, адвокат вступив у процес після повернення судом справи на додаткове слідство. Справа складається з багатьох десятків томів. Звинувачується обвинувачений у розкраданні державних коштів на багато тисяч гривень Вину свою обвинувачений повністю визнав. Дев'яносто відсотків усієї справи складають бухгалтерські документи які вже були неодноразово об'єктом дослідження обвину­ваченого, який жодного документа не оспорює. Отже, чи є потреба щоденно витрачати адвокатові час на складну про­цедуру перепусток, щоб потрапити в СІЗО до підзахисного і там знову виясняти його ставлення до цих бухгалтерських документів? Видається, що відповідь може бути лише нега­тивна. Правильним буде розпочати знайомство справи в СІЗО одночасно із підзахисним, погодивши з ним подальше ознайомлення адвоката з матеріалами справи у слідчого. Після завершення ознайомлення адвоката із матеріалами справи він продовжує ознайомлення тих матеріалів з підза­хисним, з якими той раніше не знайомився, а також із мате­ріалами, що викликають в адвоката чи обвинуваченого різ­ні запитання і, нарешті, разом підписують протокол про завершення ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 218 КПК обвинувачений та його захисник не можуть бути обмежені в часі, необхідному для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Що­правда, закон застерігає проти умисного зволікання із за­кінченням ознайомлення із справою. Але для винесення слідчим мотивованої постанови, якою б він обмежив озна­йомлення з матеріалами справи певним строком, вимагає наявності достатніх доказів для такого рішення. Сам факт тривалого ознайомлення з матеріалами справи не свідчить про зволікання закінчення справи. У практиці рідко трап­ляються випадки офіційного обмеження слідчим права обвинуваченого та його захисника на ознайомлення з мате­ріалами справи.

Адвокат і обвинувачений вправі при ознайомленні з ма­теріалами справи робити різні виписки, в тому числі і зні­мати копії з документів (переписувати їх текст). Але така позиція не ґрунтується на законі про право захисника з мо­менту допуску до участі у справі робити необхідні виписки, а слід розуміти,- і копії, в тому числі.

Після завершення ознайомлення з матеріалами справи перед адвокатом постає важливе питання: чи заявляти кло­потання і які саме. Такі клопотання можна поділити на:

^лопотання про зміну міри запобіжного заходу, про до­повнення досудового слідства, про закриття кримінальної справи, про перекваліфікацію дій підзахисного та ін.

Заявлення клопотань - важлива процесуальна дія адво­ката як засіб захисту. Об'єктом клопотання може бути будь-яка обставина, зміна, поява чи усунення якої, на думку адво­ката, може підвищити ефективність захисту.

При вирішенні питання про заявлення клопотань адво­кат має безпомилково визначити для себе послідовність і момент заявлення клопотань. Визначивши тактично пра­вильно ці чинники, можна досягти найбільшої користі для захисту. Заявлення клопотань не терпить як поспішності, так і зволікання. Приміром, коли є небезпека, що важливі для захисту докази можуть назавжди зникнути (тяжкохво­рий свідок чи потерпілий можуть померти) - таке клопо­тання слід заявляти негайно.

Відповідно до вимог ст. 221 КПК клопотання заявляється в усній або письмовій формі. Проте слід зауважити, що усне клопотання можливе лише в тих випадках, коли зайвою є аргументація такого клопотання, коли задоволення клопо­тання є очевидним як для адвоката, так і для слідчого. В ін­ших випадках клопотання потрібно заявляти у письмовій формі. Письмово мотивоване клопотання дає можливість слідчому вникнути в суть проблеми, врахувати всі доводи й мотиви захисту.

Оскільки адвокат здійснює функцію захисту в інтересах обвинуваченого, він в кожному випадку мусить заявлене клопотання погодити із підзахисним, роз'яснивши йому, коли і яке клопотання доцільно заявляти, а також досягнен­ня якої мети покладається на клопотання.

Практика засвідчує, що клопотання адвоката при вико­нанні вимог ст. 218 КПК не так часто задовольняється слід­чими, але це зовсім не дає підстав вважати цей процесуаль­ний хід захисту малоефективним. По-перше, наявність у справі добре обґрунтованого клопотання адвоката може насторожити прокурора, який вивчатиме матеріали кримі­нальної справи перед направленням у суд; що у справі, Можливо, допущено неповноту чи неправильні дії слідства. Прокурор зіставить доводи адвоката з матеріалами слід­ства і не виключно, що поверне справу слідчому для прове-Дення додаткових слідчих дій. По-друге, наявність добре Мотивованого клопотання захисту не залишиться непоміче­ним суддею при вивченні ним кримінальної справи. Суддя

буде пам'ятати доводи клопотання захисту упродовж всьо­го розгляду даної справи, і деколи це може мати певний вплив на формування внутрішнього переконання судді у даній справі.

Слід пам'ятати, що відповідно до статей 48 і 219 КПК адвокат вправі оскаржити до прокурора непереконливу відмову слідчого у задоволенні клопотання. Як випливає зі ст. 234 КПК, дії слідчого можна оскаржити до прокурора безпосередньо, а також через слідчого.

Багаторічний досвід адвокатської діяльності свідчить, що доцільно оскаржувати незаконні дії слідчого безпосередньо прокурору. Це дає захисту певні переваги, оскільки при врученні прокуророві скарги можна ще й усно навести свої доводи для обґрунтування клопотання. І зовсім інша ситуа­ція, коли з клопотанням адвоката прийде до прокурора слід­чий, який наперед уже має добре продуману систему дово­дів, якими буде переконувати прокурора про безпідстав­ність клопотання.

Таким чином, вдумливе, своєчасне заявлення клопотань захисту на досудовому слідстві сприяє ефективному вико­нанню адвокатом свого професійного й морального обо­в'язку.

Зауважимо: у Польщі сьогодні діє правило: суд, вручив­ши обвинуваченому обвинувальний висновок, одночасно роз'яснює йому, що протягом семи днів він вправі на під­ставі ст. 338 параграф 1.2 подати клопотання про витребу­вання нових доказів.

Повідомляючи обвинуваченому про направлення кримі­нальної справи в суд, прокурор повинен роз'яснити обвину­ваченому ті права, які йому надано на етапі відання до суду.

Але для того, щоб ці права дійсно роз'ясняти обвинува­ченому при направленні справи до суду, у всіх без винятку випадках, необхідно передбачити в законі обов'язковість письмового повідомлення обвинуваченого про ті права, якими він наділений на етапі відання до суду. Причому об­винувачений повинен розписатися на повідомленні, що права йому роз'яснено і зрозумілі, а саме повідомлення з розпискою обвинуваченого необхідно долучити до матері­алів кримінальної справи. Крім того, копію роз'яснення залишити обвинуваченому, щоб він мав можливість нею користуватись.

Для заявлення обґрунтованих клопотань про виклик до­даткових свідків, експертів і витребування інших доказів на

етапі віддання до суду обвинувачений та його захисник по­винні знати, які саме докази покладено в основу обвинува­чення, які докази і з яких причин відкинуто, а про які взага­лі не згадується. Ось чому необхідно передбачити порядок вручення копії обвинувального висновку одночасно з на­правленням справи до суду і з роз'ясненням прав обвину­ваченого на цьому етапі процесу. У проекті нового КПК таку норму записано. Так, у ст. 315 проекту КПК КМУ чи­таємо:

«1. Прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, вручає його копію під розписку обвинуваченому і повідом­ляє, до якого суду буде направлено справу.

2. Якщо прокурор змінив обвинувачення, він одночасно
з врученням копії обвинувального висновку роз'яснює об­
винуваченому, що саме від цього обвинувачення той буде
захищатися в суді.

3. У випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини
першої статті 345 цього Кодексу, прокурор одночасно з
врученням обвинуваченому копії обвинувального висновку
роз'яснює йому право заявити клопотання про розгляд його
справи судом у складі трьох суддів чи судом присяжних.

4. Обвинуваченим, які перебувають під вартою, копія
обвинувального висновку вручається через адміністрацію
місця ув'язнення, іншим обвинуваченим - прокурором.

5. У разі відмови обвинуваченого одержати копію обви­
нувального висновку чи дати розписку в його одержанні
про це складається протокол із зазначенням мотивів відмо­
ви, який долучається до справи.

6. Після виконання дій, зазначених у частинах першій -
п'ятій цієї статті, прокурор направляє справу до суду, яко­
му вона підсудна. Разом із справою прокурор надсилає до
^СУДУ розписку обвинуваченого про вручення копії обвину­
вального висновку або протокол про відмову одержати ко­
пію обвинувального висновку чи дати розписку в його одер­
жанні, а також клопотання обвинуваченого про розгляд
справи судом у складі трьох суддів чи судом присяжних,
якщо воно було подане прокурору.

7. Якщо неповнолітньому обвинуваченому обрано запо­
біжний захід у виді тримання під вартою, копія обвинуваль­
ного висновку передається і його законному представникові.

8. Одночасно з направленням справи до суду прокурор
сповіщає начальника місця тримання обвинуваченого під
вартою про те, що обвинувачений значиться за судом.

9. Прокурор, який направив справу до суду, має право відкликати її, якщо вона не призначена до судового розгляду»

Аналогічна норма міститься і в проекті КІЖ М. І. Хан-дуріна(ст. 281).

11. Вивчення адвокатом матеріалів кримінальної справи у суді

Методика вивчення кримінальної справи адвокатом, який бере участь на досудовому слідстві, й адвокатом, який вступає у справу після її надходження до суду, може дещо відрізнятися, але неістотно. Проаналізуємо порядок ви­вчення матеріалів кримінальної справи адвокатом, що не брав участі в досудовому слідстві.

Отже, адвокат з'явився в суд із наміром отримати до­звіл на ознайомлення з матеріалами справи. Відповідно до ч. 5 ст. 44 КПК суддя чи суд мають винести відповідне рі­шення (постанову або ухвалу) про допуск адвоката до учас­ті у справі. Якщо справу вже призначено до розгляду, суд­дею виноситься постанова про допуск адвоката до участі у справі.

Неврегульованим залишається питання, як має діяти суддя, який щойно отримав кримінальну справу для ви­вчення і в цей час до нього звертається адвокат із клопо­танням про допуск його до участі у справі. Суддя ще не прийняв рішення щодо того, чи взагалі дана справа буде призначатися до розгляду. Відповідно до вимог ст. 237 ЮЖ він має визначити: чи підсудна справа суду, на розгляд яко­го вона надійшла. На цьому етапі процесу за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника, законного представника суддя з'ясовує також питання про те, чи не­має підстав для притягнення до кримінальної відповідаль­ності інших осіб.

Отже, виходячи з принципу змагальності сторін у про­цесі, необхідно погодитися з тим, що ще до винесення суд­дею процесуального документа про прийняття справи до свого провадження він вправі і зобов'язаний винести по­станову про допуск адвоката до участі у справі, інакше на етапі попереднього розгляду справи будуть грубо порушені права обвинуваченого на захист.

Проте доводиться констатувати, що на цьому етапі процесу явно простежується нерівноправність процесу­альних сторін, ущемлювання прав обвинуваченого на за-

_йСт. Так, ст. 240 КПК, яка регулює порядок досудового розгляду справи, вказує, що попередній розгляд справи Здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю Прокурора. Що ж стосується участі захисника, то законо­давець зазначає лише, що інші учасники процесу повідом­ляються про день судового розгляду справи, але неявка їх ле перешкоджає такому. Отже, неявка прокурора є пере-юкодою, а неявка адвоката-захисника не може ^бути пере­шкодою до розгляду справи.

Згідно зі ст. 244 КПК, за результатами досудового розгля­ду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рі­шень: про призначення справи до судового розгляду; про зупинення провадження в справі; про повернення справи прокуророві; про направлення справи за підсудністю; про закриття справи; про повернення справи на додаткове роз­слідування. Прокурор не може бути повністю об'єктивним при обговоренні зазначених питань під час попереднього розгляду справи. Без сумніву, в цих випадках доводи захис­ту могли б сприяти судді більш виважено й безпомилково прийняти одне з рішень, передбачених ст. 244 КПК. На жаль, практика засвідчує, що адвокату-захисникові практич­но і не повідомляють про день і час попереднього розгляду справи.

Про те, що законодавець не надає особливого значення участі захисту в попередньому розгляді справи, свідчить і зміст норми ст. 253 КПК, яка зобов'язує суддю вирішити питання про призначення обвинуваченому захисника лише після винесення рішення про прийняття справи до свого розгляду, ніби на етапі попереднього розгляду справи інте­реси обвинуваченого не потребують захисту. Адже ні про­курор, ні суддя не покликані законом захищати в повному розумінні права й інтереси обвинуваченого, та й це було б неприродно - здійснення ними таких функцій. Зобов'язан­ня слідчого, прокурора згідно із законом встановлювати не лише обставини, що обвинувачують, але й що виправдову­ють - це далеко ще не функція захисту. З цього приводу І- Я. Фойницький підкреслював: «слідчий найдобросовісні-Щий не може з однаковою наполегливістю проводити в °Дин і той же час розшук обвинувального і захисного: до Оправдальних спроб обвинуваченого... йому природно ^ВіДНестись з недовірою і навіть недоброзичливістю». І ще №енще може прокурор захищати обвинуваченого, йому дове­лося б «спростовувати самого себе». Таку ситуацію І. Я. Фой-

ницький називає «теорією захисту без захисника» - у спро. бах замінити адвоката слідчим, суддею чи прокурором.

Нарешті, ст. 255 КПК також перебуває у суперечності з правом обвинуваченого на захист. З даної норми випливає що суддя має забезпечити захисникові, підсудному та іцІ шим учасникам процесу право ознайомлюватися з матеріа­лами кримінальної справи лише після призначення такої д₀ розгляду.

Нелогічність цих норм є очевидною, вона суперечить духові й букві Конституції України в частині забезпечення обвинуваченому права на захист. Судова практика йде тим шляхом, що, як правило, ніхто не чинить перешкод адвока-.' там ознайомлюватися з матеріалами кримінальної справи ще до початку доєудового розгляду.

Розглянемо черговість дій адвоката при вивченні матері­алів кримінальної справи в суді. В різних судах по-різному вирішується питання самого допуску адвоката до вивчення І матеріалів справи. В одних судах, щоб отримати матеріали справи, адвокат мусить написати заяву на ім'я голови суду, додати до неї ордер адвокатського об'єднання і, як правило, має сам прибути з цими документами на прийом. Голова суду робить на заяві розпорядження кримінальній канцеля­рії про дозвіл адвокатові на ознайомлення з матеріалами справи. В інших судах адвокат звертається безпосередньо до судді, якому передано кримінальну справу для розгляду, який дає дозвіл на ознайомлення. Так чи інакше, адвокат після одержаного дозволу йде в кримінальну канцелярію для отримання матеріалів кримінальної справи. Там він за­лишає своє посвідчення адвоката, й секретар канцелярії вручає йому кримінальну справу. За звичаєм, адвокати ви­вчають матеріали справи у спеціальній кімнаті для адвока­тів, а якщо такого приміщення немає, вони змушені при­стосовуватися до конкретних умов і обставин - вивчати справу в залі судового засідання чи навіть просто в коридо­рі. Але перш ніж залишити приміщення канцелярії адвокат у присутності працівників суду має перевірити хоча б по­біжно:

- чи аркуші справи добре прошито;

- чи долучені до справи конверти запечатані і чи в них
є документи;

- чи не вдасться виявити відсутність окремих аркушів.
Це необхідно зробити, оскільки не виключено, що після

повернення в канцелярію справи секретар випадково вй-

_рйть згадані недоліки й адвоката буде звинувачено в цих

Найбільш доцільною є практика, згідно з якою адвокат _йВчає матеріали за такою схемою чи послідовністю. Най­перше,— детальне ознайомлення із змістом обвинувального висновку, що дозволяє визначити обсяг обвинувачення, _відстежити хід думок слідчого при викладі доказів обвину-_вачення. Після цього можна читати всю справу із самого _пОчатку і до кінця кожний аркуш підряд, не роблячи жод-_них виписок. Після закінчення читки справи вимальовують­ся певні контури логіки обвинувачення.

Тепер слід приступити до ґрунтовного вивчення справи. Ддвокат має розпочати вивчення від першого аркуша по­станови про порушення кримінальної справи і послідовно до останнього, нічого не опускаючи. Інколи де в кого може викликати здивування твердження про те, що адвокат му­сить ретельно читати кожен аркуш справи, в тому числі різні традиційні постанови про призначення експертиз чи листування слідчого з прокурором або іншими правоохо­ронними органами у даній справі. Практика свідчить, що саме в таких документах часто адвокат може знайти відпо­віді на певні питання про потаємні сторони даної справи, що може прояснити, приміром, законність походження окремих доказів. В одній зі справ експерт-криміналіст-у листі до слідчого просив уточнити ряд обставин, що стосу­валося об'єкта дослідження - речових доказів, які надійшли на вивчення експерта без належного оформлення й опеча­тування. Це давало захисту за необхідності оспорити не лише висновки експертизи, а піддати сумніву взагалі на­правлення на експертизу саме речових доказів, які було ви­лучено в обвинуваченого. П. Сергеїч щодо такого стверджу­вав: «Найнепомітніший папірець може несподівано стати на суді матеріалом для роз'яснення обставин справи».

Кожен адвокат обирає свою методику виписок із справи: один адвокат чистий аркуш паперу ділить на дві половини, Д^е в одній записує показання свідка, обвинуваченого чи потерпілого на досудовому слідстві, на другій - згодом за­писує показання цих осіб вже в судовому засіданні; інший -виписує на окремих аркушах паперу показання на досудо­вому слідстві і на окремих - уже в судовому засіданні. Ко-*ен обирає спосіб, який, на його думку, є найбільш зруч­ним і раціональним при подальшому користуванні цими виписками. Так чи інакше, адвокат мусить зробити виписки

з усіх матеріалів справи для ефективності подальшої своєї участі у здійсненні правозахисної функції. Як мінімум у досьг адвоката мають бути:

- копія обвинувального висновку, яку він візьме від
підзахисного;

- виписка з постанови про порушення кримінальної
справи;

- виписка з постанови про прийняття слідчим справи
до свого провадження;

- виписка з постанови про обрання міри запобіжного
заходу - тримання під вартою;

- виписки з протоколів особистого огляду, обшуків;

- виписки з протоколів огляду місця події;

- виписки з протоколів відтворення обставин події
злочину;

- виписки з постанов про призначення експертизи;

- виписки з висновків експертизи;

- виписки з протоколів допиту підозрюваного, обвину­
ваченого, потерпілого, свідків, понятих, експертів;

- виписки з різних документів, на які є покликання в
обвинувальному висновку, або на які з умислом обвинува­
чення не покликається, оскільки вони виправдовують об­
винуваченого;

- копії клопотань адвоката у даній справі.

Обов'язок адвоката - знати справу краще, ніж проку­рор і суддя. Традиційно живучою психологія у суддів: що вони дуже довірливо сприймають матеріали досудового слід­ства. У зв'язку з цим прокуророві менше потрібно затра­тити енергії і вміння, щоб суди прихильно поставились до обвинувачення. Значно складніше захисту піддати критиці й сумнівам версію обвинувачення. Необхідні дуже вагомі й переконливі, логічні докази, щоб суддя чи суд схилив­ся на бік захисту. Це завдання адвоката ще ускладнювати­меться, якщо у справі буде брати участь прокурор, який ґрунтовно знає матеріали справи.

З цього приводу П. Сергеїч писав: «Якщо можливо, ви маєте знати справу краще за всіх, якщо не можна - не гір­ше за голову й обвинувача. Якщо вашим противником бу­де справжній прокурор, ви побачите, що він знає справу саме вздовж і впоперек, пам'ятає не тільки сторінки, а й зовнішній вигляд кожного папірця, знає скільки разів і коли допитаний кожен свідок, де зустрічаються недомов­ки й де трапляються описки в актах слідчого. Ось небез-204

_пЄчний противник. Таким маєте бути і ви. Однак така ро-5ота відбиратиме неймовірну кількість часу. Звичайно. Той, що ж? Адже ви захисник. Ваше дозвілля належить не _раМ, а підсудному».

Останнім часом, у зв'язку із забезпеченням судів копію­вальними технічними засобами, з'явилася можливість за оплату отримати в суді копії із справи необхідних докумен­тів. Д° Р^ечЬ Щ^е У 20-30-х роках XX ст. за законодавством Польщі кожен адвокат мав право за окрему плату отримати в суді копії різних документів із кримінальних справ. Копії цих документів виготовляли технічні працівники суду на друкарських машинках, засвідчуючи їх відповідність ори­гіналу.

Наступний етап - це аналіз вивчених матеріалів, який розпочинається із простої перевірки: чи стверджено, а якщо так, то якими доказами сформульоване в обвинувальному висновку обвинувачення. Хід думок адвоката на цьому ета­пі уподібнюється до міркувань одного з літературних ге­роїв М. Є. Салтикова-Щедріна про дослідження доказів, на якого посилається адвокат Е. Ю. Львова у своїй моногра­фії: «Я... Я не опускаюся в свою совість, я не раджуся з моїми особистими переконаннями, я дивлюся на те лише, чи дотримано всіх формальностей, і в цьому відношенні суворий до недотриму. Якщо є в мене в руках два свідоць-ких показання, належним порядком оформлених, я задово­лений і пишу: є; якщо нема їх - я також задоволений і пишу: нема! Я хочу знати чи доказано воно, чи не доказано - і біль­ше нічого». Наведені міркування більш характерні для схе­ми аналізу доказів судді, хоча для адвоката становлять ли­ше початковий етап цього процесу.

Після того як адвокат детально перевірить кожний абзац і речення обвинувального висновку на предмет відповід­ності наявних у справі доказів, наступним етапом для нього Має бути критичний аналіз звинувальних доказів. Останні Мають пройти перевірку: чи не містять у собі суперечнос­тей, чи узгоджуються з іншими доказами тощо.

Часто трапляється, що у справі є, приміром, декілька Протоколів допиту потерпілого чи свідка. При уважному зіставленні цих протоколів можна виявити багато супереч­ностей, а також по протоколах прояснити для себе хід ду-Мок слідчого з метою збільшити чи розширити або змінити обвинувачення. У зв'язку з цим змінюються дещо показан­ня свідка чи потерпілого. В умовах допиту цих осіб у судо-

вому засіданні, як правило, припущення адвоката знайд_е своє ствердження. Але, щоб це сталося, адвокат мусить ід_е, ально знати матеріали кримінальної справи.

Звіряючи докази, наведені слідчим в обвинувальному висновку, із наявними доказами у справі, адвокат може ви­явити подекуди, що показання певних осіб, викладених в обвинувальному висновку, не відповідають показам, щ₀ містяться в матеріалах справи. Приміром, в одній кримі­нальній справі про ухилення від сплати податків в обвину­вальному висновку показання обвинуваченої було записано дуже стисло, що вона визнала свою вину у вмисній неспла­ті податків, хоча в протоколах допиту обвинувачена визна­ла вину у допущеній нею халатності, внаслідок чого стала­ся несплата податків.

Аналіз показань свідків, потерпілих, обвинувачених слід здійснювати і під кутом зору відповідності самих форму­лювань показань рівневі освіти, підготовці цих осіб. Інколи слідчий безапеляційно вкладає в уста цим особам витончені формулювання складу злочину. Якщо, скажімо, обвинува­чений ледве з трудом може зрозуміти окремі юридичні терміни, які доводиться йому чути на досудовому слідстві, то зрозуміло, що перші його зізнавальні показання, в яких він пояснює, що злочин вчинив «за попереднім зговором, в групі осіб, з прямим умислом, оскільки усвідомлював су­спільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання» мають насторожити адвоката, що такі показання відредаговані слідчим. При бажанні й старанні адвокат у судовому засі­данні переконає суд, що такі показання не міг давати обви­нувачений.

Деколи слідчі в обвинувальному висновку, щоб підтвер­дити обвинувачення, вдаються до наведення показань у спотвореному вигляді, наводячи з контексту тільки вигідні слідчому слова, а коли докази зовсім хиткі - слідчий може в обвинувальному висновку назвати лише прізвища свідків, показаннями яких ніби стверджується вина обвинуваченого.

Нарешті, практично не трапляються випадки, коли б слідчий детально наводив в обвинувальному висновку аргу­менти обвинуваченого на його захист. Тому адвокат мусить по зернині зібрати в кримінальній справі все, що свідчить про невинуватість обвинуваченого, про менший об'єм вчи­неного, про наявні пом'якшуючі винність обставини тощо.

Після вивчення всіх матеріалів справи адвокат має ще

_етельно перевірити дотримання слідством норм процесуа­льного закону. Зокрема:

_ чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона на­дійшла;

_ чи не має підстав для закриття справи або и зупинення;

_ чи складено обвинувальний висновок відповідно до _вйМог КПК;

- чи не має підстав для зміни, скасування запобіжного

заходу;

- чи затверджено обвинувальний висновок уповнова­
женим на те прокурором;

- чи не порушено слідчим вимог ст. 218 КПК;

- чи відповідає зміст обвинувального висновку змісту
постанови про притягнення в якості обвинуваченого;

- чи порушено кримінальну справу;

- чи є в справі постанова про прийняття слідчим спра­
ви до свого провадження.

Вивчення й перевірка цих обставин може дати адвокато­ві підстави просити суд про направлення справи прокуро­рові для проведення додаткового розслідування чи усунен­ня процесуальних порушень самим судом. Зрозуміло, що заявити клопотання про виявлені адвокатом обставин слід у зручний і сприятливий момент, з огляду на завдання за­хисту у справі. Приміром, виявлення факту порушення права обвинуваченого на захист має бути оцінено адвока­том із точки зору інтересів захисту: чи можливо поновити ці права на стадії досудового слідства, чи доцільніше звер­нути суду увагу про допущене порушення слідчим уже в час дослідження судом матеріалів справи, досягнувши цим найбільшого ефекту.

Завершальним етапом аналізу доказів має бути перевір­ка на допустимість і належність їх до даної справи.

Верховний Суд України неодноразово наголошував на то­му, що в основу обвинувального вироку може бути покладено лише сукупність достовірних доказів. Під останніми розумі­ють докази, правдивість яких не викликає жодного сумніву.

Доказами в кримінальній справі є різні фактичні дані, на ^пІЦставі яких у визначеному законом порядку орган дізнан­ня, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність ^сУспільно небезпечного діяння, винність особи та інші об­ставини, що мають значення для справи (ст. 65 КПК).

Вироком суд встановлює юридичний факт - наявність відсутність злочину, який складається з події злочину,

_ немає постанови про створення слідчої бригади чи ґрУ^пи; . • _л ^г _ немає окремого доручення іншому слідчому або ор­ду дізнання на виконання слідчих дій; _ діяльність органів дізнання у справах, з яких провад­ження попереднього слідства є обов'язковим, тривала по­над Ю днів, а у випадку, передбаченому ч. З ст. 108 КПК,- б

вчинення злочину саме особою, що притягається до римі. нальної відповідальності, винуватості особи, що вчинила ц_е діяння. Процес перетворення фактів дійсності на встанов­ленні вироком або постановою юридичні факти і є проц_е. сом доказування.

Дата добавления: 2015-08-20