Оскарження адвокатом обрання запобіжного заходу- взяття під варту

Захисник має чітко й правильно визначати правомірність арешту підзахисного. Згідно зі ст. 29 Конституції України ні­хто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як умотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. За законом розрізняють затримання підозрюваного у вчиненні злочину та взяття під варту як запобіжний захід. Відповідно до ст. 106 КПК орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні зло­чину, за який може бути призначено покарання у виді позбав­лення волі за наявності однієї з таких підстав:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або без­посередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі і потерпілі, прямо вка­
жуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому
або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.

За наявності інших даних, що дають підстави підозрю­вати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано ли­ше в тому разі, коли ця особа намагалася втекти або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не вста­новлено особу підозрюваного.

Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, ро­ку, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, про роз'яснення підозрюваному передбаченого частиною дру­гою ст. 21 КПК права мати побачення із захисником з моменту затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Копія протоколу з переліком прав та обов'язків негайно вручається затриманому і на­правляється прокуророві.

Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання негайно повідомляє одного з його родичів.

Протягом сімдесяти двох годин після затримання орган дізнання:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра
у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк
затримання або затримання було здійснено з порушенням
вимог закону;

2) звільняє затриманого й обирає щодо нього запобіж­
ний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням про об­
рання йому запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Отже, на нашу думку, статус затримання підозрюваного є винятково важливим з точки зору надання йому своєчас­ного правового захисту. Саме в цей період формується по­зиція підозрюваного по справі, набуваючи певного оформ­лення у протоколах його допиту. Якщо він дав показання у якості підозрюваного, в яких припустився різних помилок, то згодом складно переконувати слідство у помилковості цих показань. Крім того, сама присутність адвоката у справі на цій стадії сприяє дотриманню органом дізнання чи слідс­тва вимог закону, що регулюють затримання. Захисник може сприяти з'ясуванню таких обставин, як, скажімо, чи підо­зрюваний має постійне місце проживання, оскільки він може

сконтактувати з рідними й близькими підозрюваного. Адже не секрет, що вимога закону про обов'язок дізнання й слідства про кожне затримання підозрюваного у порядку ст. 106 КПК негайно про таке повідомити одного з родичів, рідко коли ви­конується. Подекуди родичі про затримання дізнаються через декілька діб, коли вже до них з'являються працівники мі­ліції для проведення обшуку.

Захисник може підготувати підозрюваного до правиль­ного розуміння самої суті етапу кримінального процесу -розгляду суддею подання про обрання підозрюваному міри запобіжного заходу - взяття під варту. Часто буває так: суд­дя не має часу багато слухати підозрюваного, його цікав­лять конкретні обставини справи та окремі питання щодо особи підозрюваного. Коли ж останній невлад відповідає, не може зорієнтуватися, що від нього хоче суддя,- це все нервує останнього й, до певної міри, може позначитися на прийнятому ним рішенні. Нарешті, якщо суддя обрав запо­біжний захід тримання під вартою, то захисник своєчасно може таку постанову оскаржити до апеляційного суду й цілком ймовірно, що там зможе переконати суд у тому, що відносно підозрюваного міру запобіжного заходу - три­мання під вартою - обрано безпідставно. Крім цього, відпо­відно до ст. 29 Конституції України, підозрюваний, який вважає своє затримання незаконним, вправі його оскаржити у суд. Це право гарантовано міжнародним пактом про гро­мадянські й політичні права та Європейською конвенцією про захист прав й основних свобод людини. Підозрюваний може знати про свої права, але, не маючи необхідних нави­чок написання такого роду скарг, їх обґрунтування, не завжди здатен без допомоги професійного захисника відстояти свої права.

Стаття 165-2 КПК регулює порядок обрання запобіжно­
го заходу. Дана норма встановлює, що на стадії досудового
розслідування справи запобіжний захід, не пов'язаний з
триманням під вартою, обирає орган дізнання, слідчий,
прокурор. Якщо орган дізнання, слідчий вважає, що є під­
стави для обрання запобіжного заходу у виді взяття під вар­
ту, вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке ж
подання вправі внести прокурор. При вирішенні цього пи­
тання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма мате­
ріалами, що дають підстави для взяття під варту, і переві­
рити законність одержання доказів, їх достатність для об­
винувачення..**...;»* ••■■- --•.-»;.

^|! Подання має бути розглянуто протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинува­ченого.

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постано­вою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваче­ного і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може тривати більш як сімдесят дві години, а в разі, коли особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд,- не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Після одержання подання суддя вивчає матеріали кри­мінальної справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвинуваченого, а за необхідності бере пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився, і виносить постанову:

- про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для
його обрання немає підстав;

- про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіж­
ного заходу у виді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у виді взяття під варту, суд вправі обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.

На постанову судді до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи закон­ним представником протягом трьох діб із дня її винесення може бути подана апеляція. Подача апеляції не зупиняє ви­конання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу не­обхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийнят­тя рішення, то суддя вправі продовжити затримання до де­сяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до п'ятнадцяти діб, про що виноситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затримувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спро­можних забезпечити на цей період її належну поведінку, або своєю постановою затримати підозрюваного, обвину­ваченого на цей строк.

З аналізу цієї норми випливає, що при дачі санкції на арешт принцип змагальності сторін зведено до нуля. В за-

коні записано, що при розгляді питання про обрання міри запобіжного заходу у виді взяття під варту участь прокурора є обов'язковою. Що ж стосується захисту, то про нього ска­зано ніби між іншим, що суд вислуховує думку «захисника, якщо він з'явився». Із логічного тлумачення норми напро­шується висновок: якщо адвокат, який з моменту затри­мання підозрюваного допущений до участі у справі, не був повідомлений слідчим з різних причин про день й го­дину розгляду в суді питання про розгляд подання про взяття під варту, а тому не був присутній у суді, то це не є порушенням права на захист, не є порушенням принципу змагальності сторін.

Видається, що законодавець у цій нормі допустився істотної суперечності. На даному етапі кримінального про­цесу зачіпаються істотні інтереси права підозрюваного, об­винуваченого на захист. Від того, наскільки судом буде об'єктивно й повно з'ясовано всі обставини, що мають зна­чення для прийняття рішення про обрання міри запобіжного заходу у виді взяття під варту, значною мірою залежатиме й рівень користування підозрюваним, обвинуваченим своїм конституційним правом на захист. Адже не секрет, що по значній частині кримінальних справ з моменту затримання підозрюваного на останнього посилено впливають праців­ники карного розшуку, слідчі, переконуючи в недоцільнос­ті участі у справі адвоката. Заяву про відмову від допомоги адвоката затримана особа в цих випадках пише під диктов­ку працівників міліції. Якщо у даній нормі було б записано як обов'язок суду з'ясовувати ставлення підозрюваного, обвинуваченого до надання йому професійної правової до­помоги адвоката, то в багатьох випадках на початкових етапах процесу було б припинено грубі порушення права особи на захист. Не містить норма навіть вимоги з'ясування судом, чи у конкретній кримінальній справі не є участь адво­ката обов'язковою.

Вартою уваги є вказівка у ст. 165-2 КПК: коли при обранні затриманому запобіжного заходу необхідно додат­ково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого (чомусь взагалі тут не згадується захисник, ніби він не може на цьому етапі заявляти клопотання),- до п'ятнад­цяти діб. Це положення явно суперечить ч. 2 ст. 29 Конс-

титуції України, де записано, що в разі «нагальної необ­хідності запобігти злочинові чи його припинити, уповно­важені на те законом органи, можуть застосувати триван­ня під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунто­ваність якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою».

Якби законодавець правильно визначив роль захисту у цій процесуальній дії, то суду не доводилось би йти всупе­реч вимогам ст. 29 Конституції України, відкладаючи роз­гляд питання про з'ясування даних щодо особи підозрюва­ного, обвинуаченого. Цю місію виконав би захист.

Міжнародна практика, на відміну від українського зако­нодавства, встановлює досить жорсткі умови щодо строку, протягом якого так чи інакше суд мусить прийняти рішення відносно арешту підозрюваного, обвинуваченого. Такі стро­ки встановлено від 48 до 72 годин із моменту затримання особи.

Приміром, в ч. З ст. 71 Конституції Данії записано, що затримана особа має стати перед судом протягом 24 годин. Якщо особа, заарештована, не може бути негайно звільнена, суддя повинен винести мотивований висновок у судовому наказі, який приймається якомога швидше, але не пізніше трьох днів із моменту затримання. Отже, максимальний строк затримання не може перевищувати трьох діб.

Якщо ж адвокат повідомлений про день і годину розгляду судом подання про обрання міри запобіжного заходу три­мання під вартою, то слід провести до цього засідання ре­тельну підготовку. Остання буде полягати, насамперед, у тому, що необхідно з позицій захисту критично оцінити підстави арешту. Слідчий і прокурор в основному формаль­но до цього підходять.

Підставою для взяття під варту, насамперед, є достатність у кримінальній справі доказів, що вказують на наявність встановлених законом підстав для такого запобіжного заходу.

При оскарженні судового рішення про взяття під варту слід пам'ятати, що цілі й мета взяття під варту, які викла­дені законодавцем у нормах права, не підлягають розшире­ному тлумаченню.

Тому у судовому рішенні має бути мотивація й обґрун­тування певними доказами, чому, приміром, суд вважав, що

особу слід заарештувати. Якщо суд вирішує питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, то, скажімо, посилання суду на те, що обвинувачений може скритися від слідства, адвокат має перевірити під кутом зору, чи раніше його підзахисний допускався випадків неявки на повістки слідчого, чи до нього застосовувалися примусові приводи тощо.

Наступною підставою для арешту можуть бути дані про те, що обвинувачений перешкоджав у встановленні істини, вчиняв певні перешкоди для перевірки слідчим обставин по справі. Але при цьому адвокат має давати правову оцінку діям підзахисного. Останньому заборонено вчиняти лише протиправні дії, що можуть зашкодити розслідуванню кри­мінальної справи.

Не завжди слідчі правильно тлумачать підставу для арешту - припущення, що підозрюваний, обвинувачений, залишаючись на волі, вчинить новий злочин. У цьому ви­падку мова не йде про дані, що негативно характеризують цю особу. Арешт застосовується до особи для того, щоб припинити вчинення запланованих нею інших злочинів, чи унеможливити злочинний зв'язок з іншими членами зло­чинної групи чи банди. Але гіпотетичне припущення, що особа може ще вчинити якийсь злочин, не може бути під­ставою для арешту. Фактичні обставини, якими обґрунтовано необхідність арешту, мають свідчити про реальну можли­вість вчинити не просто правопорушення, а саме злочин.

Дата добавления: 2015-08-20