1 страница. 2-3)«2 вибухи»,які стали причиною погірш ситуації на планеті;Основні причини розвитку

Зошит.

2-3)«2 вибухи»,які стали причиною погірш ситуації на планеті;Основні причини розвитку екологічної кризи
До розвитку глобальної екологічної й тісно пов’язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели два „вибухи” – демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети – головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).
Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.
Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.
Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.
В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).
Важливою екологічною проблемою є і забруднення атмосфери різними хімічними викидами промислового характеру, а також забруднення водойм. Однією з найгостріших екологічних проблем людства в найближчі десятиліття залишається необхідність демонтажу сотень блоків АЕС, які відпрацювали свій ресурс, транспортування й безпечне поховання твердих і рідких радіоактивних відходів.
Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність – це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності – це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.
Екологічною проблемою є і спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання.
Глобальні негативні біологічні й кліматичні зміни (спустелювання, деградація ґрунтів, біосфери, зменшення біорізноманітності, почастішання кислотниих дощів) є причинами виникнення лісових пожеж, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.
4)Демографічні проблеми людства
Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж­ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив­ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра­фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо­населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї­нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.
Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супрово­джується інтенсивним процесом перерозподілу світового населен­ня між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів не­ухильно знижується (33,1% 1950 p., 27% 1975 p.) і, згідно з прогно­зами ООН, зменшиться до 2000 р. до 20,5%, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки,'що розвиваються, відповідно зростає (1950 p. — 66,9%, 1975 p. — 72,9% і за оцінкою до 2000 p. — 79,5%). Важливість даної проблеми полягає в тому, що такий розви­ток негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолан­ня економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства в цілому.
У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70 — на початку 90-х pp. посилилася тенденція до різкого падіння наро­джуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтво­рення населення. В майбутньому це загрожує депопуляцією насе­лення з її негативними соціальними наслідками.
Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латин­ської Америки, що розвиваються, призводить до подвоєння його чи­сельності кожні 20—ЗО років і ускладнює вирішення соціально-еко­номічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості».
1. Внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між роз­виненими і тими країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х pp. до 1:13 наприкінці 70-х pp. і може досягнути 1:15 до 2000 p.
2. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються одночасним швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються (млрд осіб): 1950 p. — 1,4; 1980 p. — 2,2 і, за прогнозами ООН, — 2,8 у 2000 р.
3. Поряд із значним збільшенням зайнятості, особливо в про­мисловості, росте потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. До кінця 80-х pp. число безробітних, а також осіб, що не знаходять постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, переви­щило 500 млн.
4. Попри значне збільшення частки письменного населення в світі — з 61% 1960 р. до 71% 1980 p. і, за прогнозом ЮНЕСКО, до 85% до кінця XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно ви­росла з 700 млн до 800 млн душ і може досягнути 950 млн у 2000 p. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної си­туації полягає в тому, що населення земної кулі, чисельність якого до 2000 p. перевищить 6 млрд осіб (а в 2025 p. — 8 млрд), входить у XXI ст. з 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробіт­них, 1,5 млрд знедолених, які знаходяться за межею бідності.
5)Яка роль генетично модифікованих організмів для навколишнього середовища?
Генетично модифікований організм (ГМO) це організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генної інженерії. Генетичні зміни, як правило, здійснюються в наукових та сільськогосподарських цілях.
Дослідження трансгенної продукції та власне генетично модифікованих організмів (ГМО) має безліч складових, більша частина яких мало знайома неспеціалістам.
За результатами досліджень окремих вчених, генетично модифіковані організми можуть привести не тільки до різкого скорочення біорізноманіття (через потрапляння пилку ГМО), але й до багатьох захворювань. Штучний генний матеріал, випущений у навколишнє середовище, подібно вірусу може потрапити в генетичний матеріал клітин всіх видів, включаючи і людину. Цей процес, званий горизонтальним переміщенням генів (переміщення від виду до виду), вже призвів до появи нових вірусів і бактерій, що має непередбачувані наслідки.
ГМО можуть призвести до онкологічних захворювань, безпліддя, алергії, високого рівня смертності та захворюваності новонароджених дітей, зменшення чисельності і зникнення багатьох видів тварин і рослин. Напевно, людина зможе знайти спосіб захистити себе від ГМО, але ми не зможемо захистити тварин, рослини і бактерії, вони будуть зникати першими, і в підсумку, людство зіткнеться з екологічною катастрофою, яка буде результатом розповсюдження ГМ плантацій.
6)Як відбувається кругообіг мікроелементів в біосфері?
Для постійного існування біосфери, для запобігання припинення розвитку життя на Землі у природі повинні постійно відбуватись безпе­рервні процеси перетворення її живої речовини.
Біологічний колообіг - це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які протікають у біосфері.

Причина колообігу - обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів.
У біосфері відбувається постійний колообіг активних елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами при гнитті, надходять у грунт і атмосферу, знову включаються в колообіг речовин біосфери, поглинаючись живими організмами. Весь цей процес і буде біогенною міграцією атомів. Для біогенної міграції характерним є накопичення хімічних елементів у живих організмах, а також їх вивільнення у результаті розкладу мертвих організмів. Біогенна міграція викликається трьома процесами:
· обміном речовин в організмах;
· ростом;
· розмноженням.
Розрізняють два основних кругообіга: великий (геологічний) і малий
(біотичний).
Великий кругообіг, триває мільйони років і полягає в тому, що гірські
породи підлягають руйнуванню, а продукти вивітрювання (в тому числі
розчинні у воді поживні речовини) сносятся потоками води у Світовий океан,
де вони утворюють морські напластування і лише частково повертаються на
сушу із опадами. Геотектонічні зміни, процеси опускання материків і
подняття морського дна, переміщення морів та океанів на протязі тривалого
часу призводять до того, що ці напластування повертаються на сушу і процес
починається знов.
Малий кругообіг (частина великого) відбувається на рівні екосистеми і
полягає в тому, що поживні речовини, вода і вуглець акумулюються в речовині
рослин, витрачаються на побудову тіла і на життєві процеси як самих цих
рослин, так і інших організмів (як правило тварин), що з’їдають ці рослини
(консументи). Продукти розпаду органічної речовини під дією деструкторів та
мікроорганізмів (бактерії, гриби, черві) знов розлагаются до мінеральних
компонентів, доступних рослинам і що втягуються ними у потоки речовини.
Кругообіг хімічних речовин з неорганічного середовища через рослинні та
тваринні організми назад у неорганічне середовище з використанням сонячної
енергії та енергії хімічних реакцій називається біогеохімічним циклом. У
такі цикли втягнуті практично всі хімічні елементи і насамперед ті, що
беруть участь в побудові живої клітини. Так, тіло людини складається з
кисня (62.8%), вуглецю (19.37%), водорода (9.31%), азоту (5.14%), кальцію
(1.38%), фосфору (0.64%) та ще приблизно з 30 елементів.

7)Екологічний моніторинг.
У зв’язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, в оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об’єктів – забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічними моніторингами.
Основна мета моніторингу – об’єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджувальних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання їх ресурсів.
Найважливіше питання екологічного моніторингу:
-за чим спостерігати?
-як спостерігати?
-коли спостерігати?
-які головні екологічні параметри фіксувати?
-які висновки щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити?
Сьогодні під екологічним моніторингом розуміють систему спостережень, оцінки і контролю стану довкілля для вироблення заходів на його захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм прогнозування масштабів можливих змін.
Організація, нагромадження, обробка й поширення даних моніторингу мають забезпечити необхідною інформацією для розв’язання управлінських задач на різних рівнях – від окремого об’єкта до великого регіону чи всієї планети, бо всі три рівня пов’язані між собою.
8)Атмосфера. Функції атмосфери.
Атмосфера — це повітряна оболонка, яка оточує Землю і пов'язана з нею силою тяжіння. Атмосфера бере участь у добовому обертанні й річному русі нашої планети.
Повітря атмосфери — суміш газів, у якому перебувають в завислому стані рідкі (краплинки води) і тверді частинки (дим, пил). Газовий склад атмосфери є незмінним до висоти 100—110 км, що зумовлюється рівновагою в природі. Наявність атмосфери — одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води — тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.
Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:
– захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;
– регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ± 200 °С);
– є носієм тепла й вологи;
– є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;
– зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).
Основні компоненти атмосфери: азот (78,084 %), кисень (20,946 %) та аргон (0,934 %). Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо.
Атмосфера складається з таких шарів (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км), стратосфера (до 50), мезосфера (до 80), термосфера (1000), екзосфе ра (1900), геокорона (умовно до 20 тис. км); далі атмосфера поступово переходить у міжпланетний космічний вакуум. Основна маса повітря (90 %) зосереджена в нижньому шарі — тропосфері. Тут же відбуваються найінтенсивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу, від поверхні океанів і суходолу. Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має озоновий шар у стратосфері, повітря якого збагачене триатомним киснем (О3). Він розташований на висоті 20—50 км і захищає все живе на Землі від згубної дії «жорсткого» ультрафіолетового випромінювання Сонця.
9)Які нормативи ГДК шкідливих речовин використовують?
При проектуванні виробничих будівель, технологічних процесів, устаткування необхідно ставити вимоги до санітарного обмеження вмісту шкідливих речовин у повітрі робочої зони.
Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентується значенням гранично допустимих концентрацій (ГДК), мг/м³.
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, у процесі роботи чи у віддалений термін життя нинішнього і наступного поколінь. За ступенем дії на організм шкідливі речовини відповідно до ГОСТу 12.1.007-88 поділяються на 4 класи небезпеки:
І клас - надзвичайно небезпечні;
П клас - високонебезпечні;
III клас - помірно небезпечні;
IV клас - малонебезпечні.

№ п/п	Найменування речовини	Значення ГДК, мг/м^3	Клас небезпеки
	Азоту оксиди		III
	Акриловий ефір етиленгліколю	0,5	П
	Алюміній і його сплави		III
	Аміак		IV
	Амонію хлорид		III
	Ацетон		IV
	Бензин		IV
	Бензол		ІІ
	Вінілацетат		III
	Водень хлорид		II
	Вольфрам		IV
	Гексан		IV
	Дихлоретан		II
	Зола пальних сланців		III
	Йод		II
	Капрон		ІІІ
	Карбамід (сечовина)		ІІІ
	Кислота азотна		III
	Кислота ацетилсаліцилова	0,5	II
	Кислота борна		ІІІ
	Кислота сірчана		II
	Кислота оцтова		III
	Ксилол		ІІІ
	Олії нафтові мінеральні		ІІІ
	Миш'як	0,04	II
	Нафта		III
	Озон	0,1	І
	Поліетилен		IV
	Пропілен		IV
£	Пил зі вмістом двоокису кремнію понад 70%		III

10) Я к визначають гранично допустимі концентрації речовин?
Концентрація – маса (мг) речовини в одиниці об’єму (м3) повітря при нормальних умовах – є основною фізичною характеристикою домішок атмосфери. Концентрація домішок визначає фізичний, хімічний та інші види впливу речовин на людину і навколишнє середовище й служить ос­новним параметром при нормуванні вмісту домішок в атмосфері.
Гранично допустима концентрація (ГДК) – це максимальна концен­трація домішок з атмосфері, віднесена до певного часу осереднення, яка при пері­одичній дії чина протязі всього життя людини не справляє ні на неї, ні на навколишнє середови­ще в цілому шкідливої дії (включаючи від­далені нас­лідки).
Якщо речовина справляє на навколишню природу шкідливу дію в менших концентраціях, ніж на організм людини, то при нормуванні виходять з порогу дії цієї речовини на навколишню природу.
Гранично допустимі концентрації забруднювальних речовин в атмос­ферному повітрі населених пунктів регламентовані Державними Санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) (ДСП-201-97), від­повідно з якими встановлені: клас небезпечності речовини, до­пустимі максимальна разова і середньодобова концентрації домішок. ГДК деяких забруднювальних речовин наведені в додатку Б.
Максимальна разова ГДКм.р. – основна характеристика небезпечно­стішкідливої речовини. Вона встановлюється для попередження рефлек­торних реакцій у людини (відчуття запаху, світлової чутливості, змі­на біо­електричної активності головного мозку тощо) при короткочасній дії атмо­сферних домішок.
Середньодобова ГДКс.д. встановлена для попередження загальноток­сичного, канцерогенного, мутагенного та іншого впливу речо­вин на орга­нізм людини.
Найбільша концентрація С кожної шкідливої речовини в приземному шарі не повинна перевищувати максимально разової гранично допустимої концентрації, тобто С ≤ ГДК м.р., при експозиції не більше 20 хв. Якщо час дії шкідливої речовини перевищує 20 хв., то С ≤ ГДКс.д..
При одночасній присутності в атмосфері декількох шкідливих речо­вин, що володіють однонаправленою дією, їх безрозмірна сумарна концен­трація повинна задовольняти умову:
, (1.73)
де С1, С2, …, Сn – концентрація шкідливих речовин в одній і тій же місцевості, мг/м3;
ГДК1, ГДК2, …, ГДКn – гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в атмосфері, мг/м3.
Ефектом однонаправленої діїволодіють, наприклад, такі шкідливі речовини, як діоксиди сірки і азоту; діоксид сірки і сірководень; сильні мі­неральні кислоти (сірчана, соляна, азотна); етилен, пропілен, бутилен, амі­лен; озон, діоксид азоту, формальдегід тощо. Максимальні концентрації шкідливих речовин визначають за разовими пробами, відібраними на про­тязі 20 хв. Середньодобові концентрації визначають або як середньоариф­метичне значення концентрацій разових проб, для яких встановлюють пе­ріодичність їх відбору, або з добових концентрацій, одержаних безперер­вно на протязі 24 годин.
11) Як здійснюється контроль шумових вібраційних забруднень
Шумове забруднення атмосфери – одна з форм хвильового, фізичного забруднення, адаптація організму до нього є неможливою. Шум – це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).Інтенсивність шумового забруднення (тиску) вимірюється в децибелах (дБ). Шуми інтенсивністю 30-80 дБ не наносять шкоди людському організму. Водночас шуми інтенсивністю 85 дБ і більше призводять до фізіологічних і психологічних негативних наслідків на нервову систему, сон, емоції, працездатність. На сьогодні проблема шумового забруднення є дуже актуальною, оскільки воно зростає з часом все більше. Особливо у містах.
Шумове завжди вважалося менш небезпечною формою забруднення, ніж інші види екологічного забруднення, а люди практично не хвилюються про те, як шум впливає на їх здоров'я. Проте дані Бюро національної статистики Великобританії показують, що кількість скарг на шум в країні в останні 20 років зросла в 5 разів. Виходить, що таким чином шум дійсно стає для людей все серйознішою загрозою, повідомляє УНІАН.
ЗАБРУДНЕННЯ ВІБРАЦІЙНЕ – форма забруднення фізичного, зумовленого підвищеним рівнем низькочастотних мех. коливань (вібрацій), що виникають під час роботи різних техн. пристроїв (Наприклад, трансформаторів), вузлів, агрегатів (штампувальних, холодильних та ін.), на транспорті. Потужні вібрації негативно впливають на довкілля й біоту, в т. ч. й на людину (спричиняють передчасну втомлюваність, зниження розумової активності, безсоння, судинні захворювання тощо).
12)Які основні причини парникового ефекту
Парнико́вий ефе́кт — явище в атмосфері Землі, при якому енергія сонячних променів, відбиваючись від поверхні Землі, не може повернутися в космос, оскільки затримується молекулами різних газів.
Парниковий ефект існує з тих пір, як на нашій планеті з’явилася атмосфера. Парниковий ефект сам по собі не є негативним явищем. Без парникового ефекту температура навколоземних шарів атмосфери була б в середньому на 30 градусів нижче від існуючої, а поверхня Землі була б лише - -18оС. А це означає відсутність умов для життя, бо вода на земній поверхні існувала б тільки у вигляді льоду.
Люди своєю діяльністю посилюють парниковий ефект за рахунок викидів СО2, СН4, N2O та інших газів. В останнє сторіччя в результаті людської діяльності вміст вуглекислоти в атмосфері виріс більш ніж на чверть, метану – в 2,5 рази. Протягом останніх 100 років внесок СО2 в сумарні викиди становив приблизно 66%. Починаючи з вісімдесятих років, внесок вуглекислого газу в глобальне потепління став менш значним. З’явилися і нові речовини з парниковим ефектом - в першу чергу хлорфторвуглеці, в том числі добре відомі фреони.
За останні 20 років внесок СО2 в сумарні викиди парникових газів становить біля 50%, СН4 - 18%, N2O - 6%, хлорфторвуглеців - 14% від загального внеску в глобальне потепління.
Вуглекислий газ СО2 – найзначніший з антропогенних парникових газів. Хоча цей газ природного походження, завдяки діяльності людини він утворюється у найбільшій кількості.
Індустріалізація призвела до збільшення використання видів палива, що видобувається з надр Землі: вугілля, нафта, газ (органічне паливо). При їхньому спалюванні у великій кількості викидається СО2. Найбільші викиди вуглекислого газу відбуваються у транспорті та виробництві електроенергії та тепла. Інші джерела викидів СО2:
-хімічні промислові процеси
-лісове господарство та зміни в землекористуванні.
На Україні при видобуванні та спаленні органічного палива утворюється 95% всіх викидів СО2. З промислових процессів найзначніший внесок у викиди СО2 дає виробництво цементу. Україна займає 10 місце в світі по викидам СО2.
13)Як утворюються кислотні дощі? Якої шкоди вони завдають природі?
Кисло́тний дощ — усі види метеорологічних опадів: дощ, сніг, град, туман, дощ зі снігом, — кислотність яких вища від нормальної. Мірою кислотності є значення рН (водневий показник). Нормальне pH у чистих дощах — 5,6.
Кислотний дощ утворюється в результаті реакції між водою і такими забруднюючими речовинами, як діоксид сірки (SO₂) і різних оксидів азоту (NO_x). Ці речовини викидаються в атмосферу автомобільним транспортом, у результаті діяльності металургійних підприємств і електростанцій, а також при спалюванні вугілля і деревини. Вступаючи в реакцію з водою атмосфери, вони перетворюються в розчини кислот: сірчаної, сірчистої, азотистої й азотної. Потім, разом із снігом чи дощем, вони випадають на землю.
Природними джерелами надходження діоксиду сірки в атмосферу є головним чином вулкани і лісові пожежі. Тим часом природні надходження в атмосферу оксидів азоту зв'язані головним чином з електричними розрядами, при яких утвориться NО, згодом — NO₂. Значна частина оксидів азоту природного походження переробляється в ґрунті мікроорганізмами, тобто включена в біохімічний колообіг.
У водяних екосистемах кислотні опади викликають загибель риб та інших водяних мешканців. Підкислення води рік і озер серйозно впливає і на сухопутних тварин, тому що багато звірів і птахів входять до складу харчових ланцюгів, що починаються у водяних екосистемах. Разом із загибеллю озер стає очевидною і деградація лісів. Кислоти порушують захисний восковий покрив листів, роблячи рослини уразливішими для комах, грибів і інших патогенних мікроорганізмів. Під час посухи через ушкоджені листи випаровується більше вологи. Вилуджування біогенів із ґрунту і вивільнення токсичних елементів сприяє уповільненню росту і загибелі дерев. Можна припустити, що відбувається і з дикими видами тварин, коли гинуть ліси. Якщо руйнується лісова екосистема, починається ерозія ґрунту, засмічення водоймищ, повінь і погіршення запасів води стають катастрофічними. Підкислення ґрунту азотнокислими дощами стимулює розвиток лісових шкідників. У результаті закислення в ґрунті відбувається розчинення живильних речовин, життєво необхідних рослинам; ці речовини виносяться дощами в ґрунтові води. Одночасно вилуджуються з ґрунту і важкі метали, що потім засвоюються рослинами, викликаючи в них серйозні ушкодження. Використовуючи такі рослини в їжу, людина також одержує разом з ними підвищену дозу важких металів.
14)На яких рівнях здійснюється екологічний моніторинг?
На локальному рівні – це стеження за конкретними об’єктами, їхнім ресурсом – та енергоспоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотриманням законів про охорону природи.
На регіональному рівні (басейни великих річок, водосховищ, географічні або екологічні райони чи регіони) – це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин, з’ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних джерел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення головних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.
На глобальному рівні – це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфери планети
15)Як класифікують природні та антропогенні катастрофи?
Антропогенні небезпеки, або комбіновані - це небезпеки в основі яких пусковим механізмом є діяльність людей, суспільства. Такі небезпеки можна називати антропогенними, або соціогенними. їх можна розділити на дві групи.
Перша - це природно-техногенні, коли через техногенну, виробничу діяльності проявляються дуже небезпечні природні явища у вигляді глобальних, регіональних екологічних проблем.
Друга - природно-соціальні, коли соціальна нерівність провокує епідемії інфекційних хвороб, зміни психічного стану людини.
Техногенна діяльність людини, суспільства породила соціальні небезпеки у вигляді професійних захворювань та травматизму (з-за низького рівня охорони праці, відсталих технологій), психічні розлади, захворювання, які часто набувають масового характеру (через стресові перевантаження).
Особливе занепокоєння викликає втручання у свідомість та підсвідомість людини за допомогою засобів масової інформації та технічних засобів - психотронна зброя (зомбування, навіювання).
Антропогенні катастрофи - це негативні природно-техногенні зміни природного середовища, довкілля - біосфери, викликані дією чинників якісного та кількісного характеру, породжених господарською діяльністю людини. Результати таких катастроф впливають на людей, тваринний і рослинний світ, навколишнє середовище в цілому.
Катастрофа (гр. - гибель, руйнування) - результат дії певних чинників, сил, через які об'єкт руйнується так, що його відновлення неможливе.
Сучасна прискорена деградація природного середовища - результат розвитку урбанізації, різкого розширення масштабів господарської діяльності людства, його споживчого відношення до природи.
В результаті збільшилася кількість надзвичайних ситуацій (НС) екологічного характеру - землетрусів, повінів, ураганів, зсувів в багатьох регіонах планети.
Наприклад, в грудні 1967 р. відбувся землетрус у 8 балів у районі водосховища на плато Декан (Індія) - загинуло 180 людей.
Відбулися землетруси від 5 до 7 балів у США на озері Мід, в Африці на водосховищі на річці Замбезі, у Китаї - водосховище Гуаньчжоу, у Таджикістані Нурекське водосховище на річці Вахш. Наведені, штучні землетруси на нафтових родовищах у США (м. Рейнджел, 4-5 балів), на вугільних шахтах Луганська (Україна) у 1995-1996 рр. потужністю 3-5 балів, на Стрілковому родовищі природного газу у Криму зареєстровано 10 поштовхів до 4 балів.
Природні катастрофи загрожують мешканцям нашої планеті з самого початку її існування. Десь у більшій мірі, в інших місцях менше. Стопроцентної безпеки не існує ніде. Природні катастрофи можуть наносити колосальні втрати, розміри яких залежать не тільки від інтенсивності катастроф, але й від рівня розвитку суспільства і його політичного устрою.
Статистичні данні свідчать, що в цілому на Землі кожен стотисячний чоловік помирає від катастроф. Відповідно з іншими даними кількість жертв від природних катастроф складає 16 тисяч чоловік щорічно за останні 100 років.
Природні катастрофи виникають раптово, повністю спустошуючи територію, винищуя житло, комунікації, джерела живлення. Після однієї сильної катастрофи, начебто лавина, виникають інші: голод, інфекції, бродяжество.
Природна катастрофа є швидким процесом, викликаним дією гравітації, земного обертання або різницями температур. Катастрофи уражають тверду землю, гідросферу й атмосферу. Катастрофи можуть виникнути:

---

Дата добавления: 2015-08-17