5 страница. 52. Замкнутий цикл водопостачання - головний напрям захисту водного середовища в

52. Замкнутий цикл водопостачання - головний напрям захисту водного середовища в промисловості, коли підприємство після очищення власних стічних вод повторно використовує їх у технологічному циклі, й забруднені стічні води взагалі не потрапляє у водойми.

53. Хімічні забруднювачі. Сотні мільйонів тонн хімічних речовин, які є відходами виробничої, сільськогосподарської і транспортної діяльності, які повсюдно поширені, стійко зберігаються в об'єктах навколишнього середовища, мігрують в екологічних ланцюжках, потрапляючи в організм з повітрям, водою, продуктами харчування. У переліку таких речовин - основні забруднювачі атмосферного повітря великого міста (оксиди азоту, сірки, вуглецю, зважені речовини), важкі метали, поліхлоровані біфеніли, пестициди, поліароматичні вуглеводні і багато інших. Більшість з них високотоксични (1-2-й класи небезпеки), мають політропний і специфічною дією на організм людини, викликаючи найважчі і віддалені за часом мутагенні і канцерогенні ефекти.

54.

Кайнозойська (ера нового життя)		Антропоген Неоген Палеоген	Поява і розвиток людини. Тваринний і рослинний світ набуває сучасного вигляду Панування ссавців і птахів Поява хвостатих лемурів, довгоп'ятів, згодом — парапітеків, дріопітеків. Бурхливий розвиток комах. Триває вимирання великих плазунів. Зникає багато груп головоногих молюсків Панування покритонасінних ___
Мезозойська (ера середнього життя),		Крейдовий Юрський Тріасовий,	Поява вищих ссавців і справжніх птахів, хоча зубаті птахи ще поширені. Переважання костистих риб. Різке скорочення чисельності папоротей і голонасінних. Поява і поширення покритонасінних Панування плазунів. Поява археоптерикса. Розквіт головоногих мочюсків. Панування голонасінних Початок розквіту плазунів. Поява перших ссавців, справжніх костистих риб __
Палеозойська (ера давнього життя)		Пермський Кам'яновугільний Девонський Силурійський	Швидкий розвиток плазунів. Виникнення звірозубих плазунів. Вимирання трилобітів. Зникнення кам'яновугільних лісів. Розвиток І поширення голонасінних Розквіт земноводних Виникнення перших плазунів. Поява літаючих комах, павуків, скорпіонів. Помітне зменшення чисельності трилобітів. Розквіт папоротеподібних. Поява насінних папоротей Розквіт щиткових. Поява кистеперих риб. Поява стегоцефалів Поширення на суходолі вищих спорових Бурхливий розвиток коралів, трилобітів. Поява безщелепних хребетних — щиткових. Вихід рослин на суходіл (псилофіти). Значне поширення водоростей
Ордовицький Кембрійський	Розквіт морських безхребетних. Велике поширення трилобітів, водоростей _____
Протерозойська (ера раннього життя) Архейська (найдавніша ера в історії земної кори)			Органічних решток мало, але вони належать усім типам безхребетних. Поява первинних хордових — підтипу безчерепних Сліди життя незначні. Породи органічного походження свідчать про існування бактерій і водоростей

55.Самоочищення води — здатність екосистем до відновлення свого стану після надходження надмірних обсягів забруднюючих речових, у тому числі надлишкової мертвої органіки (детриту).

56.

види забруднень:

інгредієнтне забруднення - забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт - складова частина складної сполуки або суміші);

параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища - одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

стаціально-деструкційне забруднення (стація- місце існування популяції, деструкція - руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

57. Геологічний і біологічний кругообіги тісно взаємопов'язані, взаємодіють між собою, іноді зливаючись воєдино. Але все ж таки структурно і функціонально вони істотно відрізняються. Біологічному кругообігу притаманні такі характерні особливості порівняно з геологічним:

його дія відбувається, як правило, у межах біогеоценозу, тоді як геологічний відбувається на великих територіях - материках та прилеглих до них частинах океану;

- головною причиною і рушійною силою біологічного кругообігу є різний характер живлення продуцентів, консументів і редуцентів, а геологічного - кругообіг води між океаном і сушею; у малому кругообігу беруть участь тільки біогенні елементи, тоді як у великому - всі хімічні елементи, які є у земній корі;

- тривалість циклів хімічних елементів у біологічному кругообігу є короткочасною (рік, декілька років, десятки і сотні років), а тривалість циклу у геологічному становить десятки і навіть сотні тисяч років.

58. Літосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує важливі функції:

– на її поверхні живе більшість рослинних і тваринних організмів, у тому числі й людина;
– верхня тонка оболонка літосфери на материках - це ґрунти, що забезпечують умови життя для рослин і є основним джерелом отримання продуктів харчування для людей;
– літосфера — це й «комора» корисних копалин — енергетичної сировини, руд металів, мінеральних добрив, будівельних матеріалів тощо.

59. У напрямку використання безпечних для навколишнього середовища енергетичних ресурсів.

60. Основну роль в біологічному кругообігу відіграють первинні продуценти (зелені рослини і хемосинтезуючі мікроорганізми), консументи (тварини) і редуценти (сапрофітні організми, переважно бактерії).

Продуценти (автотрофи, виробники) - це організми, що створюють (продукують) органічну речовину з неорганічної (води, вуглекислого газу та мінеральних солей) за рахунок сонячної енергії в процесі фотосинтезу. Утво­рена глюкоза (виноградний цукор), є вихідною речовиною для інших органічних спо­лук. Ці сполуки рослини використовують для підтримки обміну ре­човин та для побудови суб­станції власного тіла(фітомаса). При цьому енергія втрачається під час дихання та від­дачі тепла. Лише незначна частина світло­випромінювання - променевої енергії пере­творюється на хімічну енергію. Продуценти здатні самостійно створювати і забезпечувати себе органічною речовиною і виконують роль накопичувачів органічної речовини. До продуцентів належать зелені рослини.

Консументи (гетеротрофи) - це організми, що одержують енергію за рахунок харчування автотрофами чи іншими консументами. Вони залежать від автотрофів, оскільки для живлення потребують багатих на енергію речовин, щоб із них будува­ти субстанцію свого тіла(зоомаса). Гетеротрофи використовують енергію хімічних зв'язків органічних речовин, яка була акумульована автотрофами. Части­на енергії втрачається через дихання. Консументи розрізняють за порядками:

· консументи 1-го порядку - церосли­ноїдні тварини, наприклад рослиноїдні комахи.

· консументи 2-го порядку – поїдають консументів 1-го порядку (хижаки), наприклад ящірки, жаби, комахоїдні птахи тощо.

· консументи 3-го порядку – можуть живитися консументами 2-го порядку. Часто ними є хижі звірі, птахи.

Редуценти - це мікроорганізми, що розкладають органічну речовину продуцентів і консументів до простих сполук - води, вуглекислого газу, мінеральних солей, замикаючи таким чином колообіг речовин у біосфері;

61. Охоро́на ґрунті́в — система правових, організаційних, технологічних та інших заходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільськогосподарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

62. Розвиток ядерної енергетики в багатьох країнах світу зробив загрозу радіоактивного зараження великих територій реальною і не тільки на випадок застосування ядерної зброї, але й на випадок руйнування об’єктів паливного циклу, які розташовані в районі ведення бойових дій звичайною зброєю або при аварії в ході промислової експлуатації.

Уражаючими факторами таких аварій є радіоактивне забруднення місцевості (осідання радіоактивного пилу на будинках, рослинах, ґрунті, водоймах) і проникаюча радіація (іонізуюче випромінювання).
Іонізуюче випромінювання — потік частинок (електронів, позитронів, протонів, нейтронів) і квантів (рентгенівські, гамма-промені) електромагнітного випромінювання, проходження яких крізь речовину приведе до іонізації і порушення її атомів і молекул. У людському організмі це приводить до порушення життєво важливих органів, ураження кісткового мозку, розвитку променевої хвороби.

63.

На верхні шари атмосфери Землі постійно поступає 174 PW сонячної радіації (інсоляції). Близько 6% інсоляції відбивається атмосферою, 16% поглинається нею. Середні шари атмосфери в залежності від погодних умов (хмари, пил, атмосферні забруднення) віддзеркалюють до 20% інсоляції та поглинають 3%.

Атмосфера не тільки зменшує кількість сонячної енергії, що досягає поверхні Землі, але і дифузує близько 20% з того що поступає, та фільтрує частину його спектру.

Абсорбція сонячної енергії через атмосферну конвекцію, випаровування і конденсацію водяної пари є рушійною силою кругообігу води та керує вітрами. Сонячне проміння абсорбоване океаном та суходолом підтримує середню температуру на поверхні Землі, що в наш час становить 14 °C. Завдяки фотосинтезу рослин сонячна енергія може перетворюватись в хімічну.

Сонячна енергія є джерелом енергії вітру, води, тепла морів, біомаси, а також причиною утворення протягом тисячоліть торфу, бурого і кам’яного вугілля, нафти і природного газу, однак ця енергія опосередкована і накопичена протягом тисяч і мільйонів років. Енергія Сонця може бути використана і безпосередньо, як джерело електроенергії і тепла.

64. Виснаження грунтів, ерозія(вітрова, водна, антропогенна), засолення, спустелення.

65.-

66. Ланцюги живлення — це послідовності особин одного виду, їхніх решток або продуктів життєдіяльності, які є об"єктом живлення організмів іншого виду, тобто ряд видів організмів, пов"язаних між собою трофічними зв"язками, що складають певну послідовність у передаванні речовин і енергії.

67. Основні техногенні забруднювачі природного середовища — це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об'єктами енергетики, промисловості й, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання та поля, шуми й вібрації, «збагачені» шкідливими хімічними сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передусім пестициди й мінеральні добрива), що у величезній кількості використовуються в сільському господарстві, нафтопродукти.

68. Кривий ріг. У ньому в 2009 році було 321,6 тис тонн викидів шкідливих речовин, хоча в 2008 році викидів було майже 450 тис тонн.

Друге місце посів Маріуполь (Донецька область), в якому знаходяться такі металургійні гіганти, як ММК ім. Ілліча і "Азовсталь". У 2009 році в Маріуполі екологію зіпсували 284 тис тонн шкідливих речовин, що майже на 80 тис тонн менше, ніж рік тому.

Замикає трійку лідерів екологічно брудних міст Бурштин (Івано-Франківська область), який у 2009 році викинув 191 тис тонн шкідливих речовин (у 2008 році - 218,3 тис тонн).

На четвертому місці Луганськ. У цьому місті минулого року було викинуто в повітря 150,4 тис тонн шкідливих речовин. У 2008 році викидів було усього лише на 25 тисяч тонн більше.

На п'ятому місці - Зеленодольск (Дніпропетровська область), в якому знаходиться Криворізька ТЕС. Там минулого року в атмосферу було викинуто 133,6 тис тонн (у 2008 році - 146 тис тонн).

Курахове з Донецької області розмістилося на шостому місці в рейтингу - викиди в атмосферу в 2009 році тут склали 122 тис тонн (у 2008 році - 133 тис тонн).

На сьомому місці - Дебальцеве (Донецька область), в якому викиди за кризовий рік навіть виросли. В атмосферу цього міста минулого року було викинуто 119,2 тис тонн. Минулого року це місто посідало восьме місце (у ньому було 115 тис тонн викидів).

Далі слідує Дніпродзержинськ (Дніпропетровська область) з 110,8 тис тонн викидів. У 2008 році в атмосферу цього міста було викинуто на 500 тонн шкідливих речовин менше.

На дев'ятому місці - Дніпропетровськ. Викиди в повітря в цьому обласному центрі минулого року склали 105,6 тис тонн (у 2008 році - 120,3 тис тонн).

Замикає рейтинг ТОП-10 екологічно брудних міст Новий Світ на Донеччині. У його атмосферу минулого року було викинуто майже 105 тис тонн шкідливих речовин (у 2008 році - 98 тис тонн).

69. Обидва кругообіги речовин - біологічний та геологічний - рухаються завдяки енергії Сонця і силі гравітації. Біологічний кругообіг швидкий і розімкнений: початкова і кінцева ланки замикаються через доступні неорганічні речовини. Геологічний кругообіг повільний і замкнений. Частина речовин із біологічного кругообігу надходить у геологічний у вигляді відмерлих ре шток, утворюючи осадові породи, які з часом під впливом тиску, температури та інших факторів трансформуються у граніти. Тектонічні підняття спричинюють винесення частини гранітних порід на поверхню. Граніти вивітрюються, і, як наслідок, утворюється фонд доступних речовин, які в подальшому знову залучаються до біологічного кругообігу.

Процеси кругообігу речовин у біосфері здійснюються збалансовано. Переважна більшість речовин, залучених до біологічного кругообігу, повертається у мінеральний стан і стає доступною для повторного використання живою речовиною. Лише невелика їх частина відкладається у осадових породах, але ці втрати компенсуються речовинами, які вивільняються з гірських порід у результаті процесів вивітрювання.

Баланс та узгодженість біологічного і геологічного біосферних циклів досягаються завдяки живій речовині, тобто за рахунок утворення нових видів у разі появи нових ресурсів чи нових умов середовища, а також за рахунок формування численних прямих і зворотних зв'язків між різними організмами і факторами середовища.

70. Шумове забруднення швидко викликає порушення природного балансу в екосистемах. Шумове забруднення може призводити до порушення орієнтування в просторі, спілкування, пошуку їжі і т. д. У зв'язку з цим деякі тварини починають видавати більше гучні звуки, через що вони самі будуть ставати в ролі вторинних звукових забруднювачів, ще сильніше порушуючи рівновагу в екосистемі.

Одними з найвідоміших випадків шкоди, що наносяться шумовим забрудненням природи, є численні випадки, коли дельфіни і кити викидалися на берег, втрачаючи орієнтацію через гучних звуків військових гідролокаторів (сонарів).

71. Закон перший: усе пов'язане з усім. Закон другий: усе має кудись діватися. Закон третій: природа знає краще. Закон четвертий: ніщо не дається задарма.

72. аутекологія (др.-греч. αὐτός - «сам») - розділ екології, що вивчає взаємовідносини організму з навколишнім середовищем. На відміну від демекологіі і сінекологіі, зосереджених на вивченні взаємовідносин з середовищем популяцій та екосистем, що складаються з безлічі організмів, досліджує індивідуальні організми на стику з фізіологією. Даний термін нині вважається застарілим (Odum, 1959), а предмет розділу вважають відрізнятись від такого демекологіі. Це пов'язано з тим, що рівнем організації живого, на якому можливе вивчення взаємодії з відсталої середовищем, вважають популяцію організмів певного виду.

73. Екологічний фактор — будь-який фактор середовища, що здатен тою чи іншою мірою, прямим або непрямим способом впливати на живі організми, в період хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

Абіотичні фактори — сукупність кліматичних, ґрунтових (едафічних), а також топографічних факторів. Сюди також відносять потоки, хвилі і т.д. Для спрощення розуміння факторів неживої природи їх поділяють на кліматичні, або кліматоутворюючі, едафічні, орографічні, гідрологічні, геологічні

Біотичні фактори — сукупність взаємовпливу життєдіяльності одних організмів на інші. Біотичний компонент можемо поділити на автотрофні та гетеротрофні організми. Перші з них самі автономно під впливом складних біохімічних процесів здатні продукувати органічну речовину, другі — тільки споживають накопичене. Є фітогенні — мікробогенні — зоогенні — антропогенні.

74. При́нцип ліміту́ючих фа́кторів — це кілька законів екології, що аналізують вплив екологічних факторів на живі організми (рослини, тварини). Твердження закону: якщо хоч один екологічних факторів виходить за границі діапазону толерантності, він стає обмежувальним. Коли значення такого фактора ще не досягло летальної границі, але вже вийшло із зони оптимуму, організм відчуває фізіологічний стрес. Наприклад: в гірських районах — це гірська хвороба, а на рівнині за підвищеного вмісту у воді нітратів — загальна кволість і депресія. Такий стан відображає невідповідність багатовимірних ніш і в горах, і на рівнині зонам оптимуму людини, принаймні стосовно деяких екологічних факторів

Закон мінімуму Лібіха

У 1840 році німецький вчений хімік Юстус фон Лібіх обґрунтував правило про обмежуючі або лімітуючі фактори. Це правило так і називається правилом або законом Лібіха. Воно стверджує, що якщо хоч один з екологічних факторів, які впливають на організм, наближається до мінімальної величини, то, незважаючи на оптимальне значення інших факторів, особинам загрожує загибель. Цей фактор називають обмежуючим або лімітуючим

75. Правило Шелфорда — закон толерантності, один з основних принципів екології, згідно з яким присутність або процвітання популяції будь-яких організмів у даному місцезнаходженні залежить від комплексу екологічних факторів, до кожного з яких в організмі існує певний діапазон толерантності (витривалості). Діапазон толерантності по кожному фактору обмежений його мінімальним і максимальним значеннями, в межах яких тільки і може існувати організм («екологічний стандарт» виду). Ступінь процвітання популяції (або виду) в залежності від інтенсивності впливаючого на неї фактора зображують у вигляді так званої кривої толерантності, яка звичайно має дзвоноподібну форму з максимумом, який відповідає оптимальному значенню даного чинникаЗакон толернатності був доповнений у 1975 р. Ю. Одумом:

Організми можуть мати широкий діапазон толерантності щодо одного фактора і вузький діапазон щодо іншого.

Організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів зазвичай найбільш поширені.

Якщо умови по одному екологічному фактору не оптимальні для виду, то діапазон толерантності може звузитися й щодо інших екологічних факторів (наприклад, якщо вміст азоту в грунті низький, потрібно більше води для злаків).

Діапазони толерантності до окремих факторів та їх комбінацій різні.

Період розмноження є критичним для всіх організмів, тому саме в цей період збільшується число лімітуючих факторів.

76. Екологічна валентність — це здатність організму витримувати певну амплітуду коливань факторів навколишнього середовища. За екологічною валентністю організми поділяють на:

Еврибіонти — організми з широкими пристосувальними можливостями

Стенобіонти — організми, які можуть існувати лише у відносно сталих умовах.

Біоіндикація − оцінка якості середовища існування або її окремих характеристик за станом біоти у природних умовах. Використовуючи біоіндикацію можна оцінити ступінь забруднення оточуючого середовища, здійснювати постійний контроль (моніторинг) його якості та змін.

Головна мета біоіндикації — діагностика стану екосистем шляхом встановлення здатності організмів до адаптації у відповідних умовах довкілля.

Основним завданням біоіндикації є виявлення видів-біоіндикаторів, які реагують на зміни у стані довкілля, що виникли під дією природних і антропогенних факторів, і добір індикаторів-тестерів з високим порогом чутливості до змін у стані довкілля. Біоіндикатори − види, групи видів або угруповання, за наявності, ступеню розвитку, зміні морфологічних, структурно-функціональних, генетичних характеристик які роблять висновок про стан довкілля. Як біоіндикатори часто виступають лишайники та мохоподібні, у водних екосистемах − угруповання бактеріопланктону, фіто-у, зоопланктону, зообентосу, фітобентосуперифітону.

Біоіндикаційні дослідження поділяються на два рівні: видовий і біоценотичний.

Видовий рівень включає констатацію присутності організму, облік частоти його трапляння, вивчення його анатомо-морфологічних, фізіолого-біохімічних властивостей.

При біоценотичному моніторингу враховуються різні показники різноманітності видів, продуктивність цього угруповання.

Методи біоіндикації поділяються на два види: реєструюча біоіндикація і біоіндикація за акумуляцією.

Реєструєюча біоіндикація дозволяє робити висновок про вплив факторів середовища за станом особин виду або популяції, а біоіндикація за акумуляцією використовує властивість рослин і тварин накопичувати ті чи інші хімічні речовини.

Відповідно до цих методів розрізняють реєструючі і накопичуючі індикатори. Реєструючі індикатори реагують на зміни стану навколишнього середовища зміною чисельності, пошкодженням тканин, соматичними проявами (в тому числі потворність), зміною швидкості росту та іншими добре помітними ознаками. Накопичуючі індикатори концентрують забруднюючі речовини в своїх тканинах, певних органах і частинах тіла, які в подальшому використовуються для визначення ступеня забруднення навколишнього середовища за допомогою хімічного аналізу. Прикладом подібних індикаторів можуть служити хітинові покриви ракоподібних і личинок комах, що живуть у воді, мозок, нирки, селезінка, печінка ссавців, черепашки молюсків, мохи.

77. Гомеостаз – це стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, який підтримується регулярним відновленням основних її структур і енергетично-речовинного складу, а також постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Першим стикається з акцією середовища конкретний організм, відповідаючи на неї своєю реакцією. Отже, первинні гомеостатичні реакції відбуваються вже на нижчому щаблі – в моноцені. Адаптація у рослин – це комплексна реакція, спрямована на створення гомеостазу.
Приводячи свою структуру і функції відповідно до нових умов, організми можуть зберігати максимальну активність у межах ширшого і навіть іншого діапазону умов. Широко відома здатність хамелеона протягом кількох секунд змінити забарвлення шкіри, пристосувавши його до кольору ґрунту чи скелі, на якій він знаходиться. Відповідною захисною реакцією організму є сонячний загар, який людина одержує на пляжі. Тремтіння, що пронизує шкіру при переохолодженні, – це не що інше, як використання м'язової реакції перетворення механічної енергії на теплову. Тривалішого часу вимагає морфологічна перебудова, наприклад збільшення густини шерсті перед настанням зими.
Реакції, які торкаються структури і функцій організму, мають зворотний характер: в протилежному випадку вони не могли б відслідковувати змін середовища, які спрямовані як в той, так і в інший бік.

78. Життя може існувати лише в межах певного рівня організації матерії, а реалізація життєвих процесів можлива лише при створенні ряду умов, сформульованих у 1941 р. Л. Лафлером:
1. Життя може виникнути і розвиватися лише в процесі поділу матерії на елементи. Оточення живих істот складається з численних елементів, здобування яких уможливлює реалізацію процесів росту і розвитку організмів.
2. Життя може існувати лише в таких термічних умовах, в яких
можуть з'явитися і існувати складні органічні сполуки. Життя належить до "холодних" явищ, які відбуваються в нижній шкалі температур (від -270 до +150°С). Однак більшість організмів витримує температуру від 0 до 80°С. Оптимальна температура, при якій проявляється найвища активність організмів, – у межах 0-30°С.
3. Життя може існувати лише в окреслених умовах щільності і тиску матерії.
4. Для існування життя обов'язковим є наявність у середовищі джерел енергії та сировини як основи життєвих процесів.
5. Середовище, в якому існує життя, мусить бути позбавлене ультрафіолетового опромінення, яке у великій кількості є вбивчим для усіх організмів.

79.-

80. Екосистема - це сукупність живих організмів, які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування, утворюючи з ним єдине ціле. Екосистема як така є складним та динамічним цілісним утворенням, що функціонує як екологічна одиниця. Частина екологів вважає, що екосистема є елементарною одиницею в екології: це структурно —функціональна рівноважна одиниця, що характеризується специфічними для неї потоками речовини та енергії між складовими частинами.

Розмір екосистеми може бути різним. Це може бути тропічний ліс Амазонської низовини, або окремий ставок, чи навіть домашній акваріум. Різні екосистеми зазвичай відокремлені географічними бар'єрами — пустелями, горами, океанами і т. ін., або є ізольованими іншим чином — так як річки або озера. З огляду на те, що ці межі ніколи не є абсолютно непроникними, екосистеми накладаються одна на одну. Таким чином можна сказати, вся Земля може розглядатись як одна екосистема.

81.-

82.-

83. Основні показники біогеоценозу

1. Видовий склад - кількість видів, що мешкають в біогеоценозі.
2. Видове різноманіття - кількість видів, що мешкають в біогеоценозі на одиницю площі або обсягу.
У більшості випадків видовий склад і видову різноманітність кількісно не збігаються, і видову різноманітність безпосередньо залежить від досліджуваної ділянки.
3. Біомаса - кількість організмів біогеоценозу, виражене в одиницях маси. Найчастіше біомасу поділяють на:
біомасу продуцентів;
біомасу консументів;
біомасу редуцентов.

84.-

85. Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

86. Саморегуляція екосистем - здатність екосистем до зміни внутрішніх властивостей і кількісних характеристик окремих складових екологічних компонентів, що забезпечує збереження загальних функціональних і морфологічних рис природної системи. Саморегуляція екосистем зазвичай заснована на принципі зворотного зв'язку окремих складових природну екосистему підсистем і відбувається автоматично.

87. Біотехнологія використовує процеси обміну речовин, які відбуваються в клітинах живих організмів, для отримання корисних продуктів. Така складна технологія має давнє поход-ження, адже більшість повсякденних продуктів (хліб, вино, пиво, йогурт) – не більш ніж результат застосування методів біотехнології. Сири – продукт біотехнології. Сучасні біотехнології все більше використовують метод генних модифікацій, що негативно впливає на навколишнє середовище, а головне на здоров'я людини.

88. -

89. Популяція — сукупність організмів, що займають обмежений ареал, мають спільне походження за фенотипом та географічно ізольовані від інших популяцій даного виду. Ріст популяції — співвідношення народжуваності і смертності.

Популяції притаманні:

спільність еволюційної долі;

здатність до невизначено довгого (в еволюційному масштабі часу) існування;

наявність займаної території;

формування генетичної системи, що характеризується вільним, заснованим на випадковому, рівноможливому поєднанні всіх типів гамет, схрещування особин всередині популяції (панміксія), значна ізольованість від інших популяцій;

адаптивне реагуванням на зовнішні впливи як цілого;

наявність специфічного екологічного гіперпростору (екологічної ніші).

Популяція, як і будь-яка складна система, характеризується динамікою, структурою і системними (груповими) властивостями - характеристиками.

Кожне угруповання особин, що належить до одного виду, має окреслену генетичну структуру, яка виражена в певних морфологічних особливостях виду.
Одночасно для популяції характерна певна екологічна структура, яка є результатом відмінності демографічного типу, наприклад, вікова структура, народжуваність, смертність.

Дата добавления: 2015-08-17