6 страница. 90. Екологічна експертиза – вид науковопрактичної діяльності спеціально

90. Екологічна експертиза – вид науковопрактичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідальність запланованої чи здійснюваної діяльності вимогам і нормам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природніх ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об’єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об’єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якість природніх ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього середовища і здоров’я людей;

6) підготовка об’єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Форми екологічної експертизи: Державна екологічна експертиза, громадська та інші екологічні експертизи

91.-

92. Закони Д. Чіраса

1. Рециклічності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

2. Постійного відновлення ресурсів;

3. Консервативного споживання, если живі істоти споживають лише те, й у такій кількості, яка їй необхідна;

4. Популяційного контролю - природа не допускає вибухоподібного росту популяцій, регулюючи кількість особин того чи іншого виду створенням відповідних разумов для його існування та розмноження.

93. Основні закони, що регулюють екологічні відносини:
- Конституц ія України.
Норми Конституції України встановлюють:
-обов'язок держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, а також подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (стаття 16)
-екологічні права і обов'язки громадян (статті 50 і 66)
-право власності на землю та інші природні ресурси (статті 13, 14 і 142)
-компетенцію Президента України та державних органів у сфері природокористування, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки (статті 9 2, 106, 116, 137 і 138)

-ЗУ"Про охорону навколишнього природного середовища"
-Земельний кодекс України
-Лісовий кодекс України
-Водний кодекс України
-Кодекс України про надра
-ЗУ"Про тваринний світ"
-ЗУ"Про природно-заповідний фонд"
-ЗУ"Про охорону атмосферного повітря"
-ЗУ"Про виключну (морську) економічну зону"
-ЗУ"Про Червону книгу"
-ЗУ"Про об'єкти підвищеної небезпеки"
-ЗУ"Про екологічну експертизу"
-ЗУ"Про рослинний світ"
-ЗУ"Про екологічний аудит"
-ЗУ"Про екологічну мережу"
-ЗУ"Про зону надзвичайної екологічної ситуації"
-ЗУ"Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"

-ЗУ"Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”
-ЗУ"Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"
-ЗУ"Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання"
-ЗУ"Про відходи"
-ЗУ"Про поводження з радіо активним відходами"
-ЗУ"Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини"
-ЗУ"Про пестициди та агрохімікати"
-ЗУ"Про питну воду та питне водопостачання"
-ЗУ„Про правовий режим території, що зазнала радіо активного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"

94.-

95. Закони Коммонера

1. Все пов'язано зі всім;

2. Все повинно кудись діватися;

3. Ніщо не дається задарма;

4. Природа знає краще.

96. Екологічна освіта - це процес виховання населення Землі в усвідомленні та турботі про все довкілля і взаємопов'язаних питань; таким, що має знання, навички, ставлення, мотивацію і обов'язок окремо та спільно працювати над вирішенням поточних проблем та запобіганням появі нових. (ЮНЕСКО, 1978)

Характерною особливістю даного визначення є те, що екологічна освіта сприяє залученню громадян до вирішення пов'язаних з довкіллям проблем. Питання "Наскільки вчитель може координувати таке залучення?" викликало цікаву і жваву дискусію серед теоретиків та практиків. Звичайно, у більшості шкіл вчитель має виняткове право, якщо не обов'язок, впливати на поведінку дітей таким чином, щоб вони не хитрували, не брехали і не крали. У спільнотах, де обов'язковою є переробка відходів, вчителів теж заохочують прищеплювати учням новий стиль поведінки. Однак, чи підтримає суспільство підхід, що заохочуватиме учнів вивчати, аналізувати та діяти, опираючись на результати власного аналізу, у випадку складніших проблем? Там, де спільнота ще не дійшла згоди щодо вирішення окремого питання чи стилю поведінки, дії молодих людей можуть тлумачитись як результат однобокого підходу вчителя до проблеми.

На конференції у Тбілісі також вироблено 12 положень під назвою "Провідні принципи екологічної освіти", що стосуються глобальнішого процесу, ніж просто шкільна освіта, їх аудиторія охоплює дорослих громадян та фахівців довкілля (ЮНЕСКО, 1978). Освітяни, філософи, дослідники, автори навчальних програм працюють над втіленням даних принципів уже понад 20 років. При створенні матеріалів для учнів, вчителів та громадян у США зосереджувались на кількох темах. Дві з них наведено нижче. Починаючи з 70-х років XX століття, екологічну освіту характеризували як метод навчання, що поєднує науку, технології, економіку, політику, людей та довкілля. Екологічна освіта суттєво відрізняється від попередніх версій "освіти про природу", оскільки зосереджується на взаємозв'язках між людиною та її довкіллям. Вона також відмінна від науки про довкілля - наукового вивчення цих взаємозв'язків - бо зацікавлена у цінностях та навичках так само, як у знанні.

97. Наявність в Україні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, на яких зосереджено потенційно небезпечні об’єкти різної категорії та потужності, обумовлює велику вірогідність виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження, які загрожують людині, економіці та природному середовищу. На території України функціонує понад 1,7 тис. промислових об’єктів, на яких зберігається або використовується більше 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин. Це заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, заводи з переробки нафти та нафтопродуктів, термінали і склади, де концентрується продукція хімічних виробництв. У зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів знаходяться понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, в яких мешкає близько 20 млн. чоловік.
В Україні діє понад 1,5 тис. вибухо- і пожежонебезпечних виробництв, на яких зосереджено понад 13 млн. т твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість вибухо- і пожежонебезпечних об’єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів і т. ін.
Виявлення небезпечних промислових підприємств з числа потенційно небезпечних з подальшим їх віднесенням до кількох категорій, в залежності від отриманих значень індексних показників, дозволить проводити більш гнучку градацію за рівнем небезпеки. Це, в свою чергу, дасть змогу приймати об’єктивніші рішення для кожного окремо взятого об’єкту по зниженню рівня його небезпеки та покращення попереджувальних заходів щодо виникнення можливих аварій.

Дата добавления: 2015-08-17