Рада Народних Міністрів. Уряд Мартоса

Сміливо констатуємо: уряд УНР, уряд двох народів — «над- дніпрянського» та «галицького» (саме так вони іменували- ся в офіційних відозвах), ніякого впливу на перебіг подій не мав. Про це ясно свідчать протоколи засідань кабінету уря- ду. Так, лише 14 серпня РНМ визначила, нарешті, сферу своєї

«компетенції». Згідно з «Тимчасовим статутом Ради Народних Міністрів Директорії УНР», який є скоріше регламентом її робо- ти (підкреслюємо — Директорії УНР, тобто особисто Петлюри, а не УНР як держави. — Д. Я.), до обов’язків цієї інституції на- лежали: «обміркування й ухвала проектів законів по всіх галузях державного керування»; «обміркування й ухвала проекту розпису державних прибутків і видатків та проектів асигнувань з де­ ржавних коштів, що передбачені згаданим розписом»; «загальне керування й об’єднання діяльності всіх відомств» та інше. Уряд Петлюри, таким чином, «поєднав» функції органу виконачої вла- ди та законодавця — до цього не додумався навіть один з німець- ких рейхсканцлерів, який керував країною на підставі закону

«Про подолання тяжкого стану народу та держави» (нім.: Gesetz zur Behebung der Not von Volk und Reіch), ухваленого парламентом, а не самим урядом!1

Загалом уряд відбув, як мінімум, 88 засідань (перше — 11 квітня, останнє — 27 серпня), на яких було розглянуто 415 різноманітних питань2, тобто в середньому 5 питань на од-

1 Нагадаємо, що, згідно з цим законом, уряд мав право впродовж чотирьох років або до зміни кабінету здійснювати законодавчі функції. Після ухва- лення цього закону рейхстаг засідав до 1942 р.

2 Якщо точно — 497, без урахування питань про затвердження «журналів» попередніх засідань уряду.

ному засіданні. Головні напрямки діяльності — це демонтаж того, що залишалося від УНР, та видання формальних постанов, що «продовжували» дію більшовицьких за своїм характером, надзвичайних заходів типу продовження дії «законів» про хліб- ну, трудову, підводну натуральну повинності (відповідно 15, 17 та 27 серпня). Постановою уряду від 15 серпня в УНР були також формально скасовані і без того недійсні громадянські права. Документ із довгою назвою «Про тимчасові правила щодо засобів боротьби з діяльністю окремих осіб, яка загро- жує республіканському ладу, спокою і внутрішньому порядку Української Народної Республіки» дозволяв позасудовий арешт будь-якої особи з подальшим розглядом її «справи» в Особливій нараді, яка мала складатися з міністрів юстиції, військового та внутрішніх справ (!)1.

Наведімо приклади інших урядових «рішень»:

— наказали «всім урядовим особам та військовим без ріж­ ниці рангу, громадянам Наддніпрянської України ( під- креслення наше. — Д. Я.), що перебувають на території Західної Області УНР, не пізніше 23 квітня ц.р. прибути до своїх посад в місця перебування відповідних установ. Особи, які не виконають цієї постанови, будуть звіль­ нені з посад, вважатимуться дезертирами і підлягати­ муть відповідальності по законам військового часу <...>» (16 квітня),

— запропонували міністрам «скоротити до мінімуму персо­ нальний склад співробітників міністерств»(«залишити при міністрі не більше 2­х урядовців», а також директорів департаментів, не більше 2-х урядовців у кожному депар- таменті, бухгалтера та «гараж з шоферами») (3 травня, 23 травня),

— призначення комендантом урядового «потяга Ч. 1» яко- гось п. М. Волосевича, «урядовця міністерства народного господарства» (3 червня; це було єдине питання порядку денного, його вирішували аж 4 міністри за головування прем’єра. — Д. Я.),

— « тимчасово організували владу на місцях», ухваливши утворити в «зайнятих українським військом» губерніях

«колегії» з представників «господарчо­економічних та ад­

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 556—564.

міністраційних органів», залишивши в селах та волостях

«існуючі зараз органи влади» (10 червня),

— « тимчасово» припинили дію закону від 9 березня «Про хлібну повинність» (4 липня),

— ухвалили «виробити регламент засідання Кабінету і Ра­ ди Народних Міністрів» (15 червня),

— увільнили «А. Лихо­Лишенька з посади директора канце­ лярії міністра земельних справ з 25 травня б. р.» (11 лип- ня),

— вирішили «вияснити сучасний стан Комісій (ТКНУ. —

Д. Я.) і їх кворум» (28 липня),

— доручили голові уряду «довести до відома Голови Дирек­ торії, що Кабінет визнає безумовно і пильно необхідним, аби прямії права Кабінету й окремих Міністрів, яко ви­ щих органів виконавчої влади, надалі не порушувалися» (4 серпня),

— закрили газету «Нова Україна», яка надрукувала матеріал

про конфлікт між Директорією та урядом, і заборонили

«надалі допускати в офіційних військових органах крити­ ку правительства УНР»,

— ухвалили «видати від імені правительства УНР відозву, в якій ясно зазначити дальніший напрямок політики уря­ ду» (13 серпня) 1.

Ще один видимий симптом відходу у небуття «об’єднаної» та

«соборної» Української Народної Республіки — карколомні тем- пи розлучення двох її частин. 1 липня уряд ухвалив унікальне рішення. Унікальне з точки зору навіть тогочасної національної правничої думки, яка відкинула основні правові норми та пра- вила, як непотріб. Отже, члени РНМ «визнали неможливим даль­ нійше перебування п. Петрушевича в складі Директорії» 2, — це при тому, що вся «легітимність» урядів УНР походила від Дирек- торії, яка, формально, санкціонувала створення Ради Міністрів, яка була цій Директорії підзвітна. 4 липня це «рішення» спро- бували пояснити в «Універсалі до Галицького народу», а заразом обґрунтувати абсолютно нелегітимне і незаконне рішення про створення «міністерства в справах Західної області республіки».

1 Директорія... — Т. І. — С. 313, 335, 351, 356, 362, 365, 408, 436, 448, 449, 455; Там само. — Т. ІІ. — С. 543.

2 Там само. — С. 394.

Дурість цього заходу полягала, самозрозуміло, в тому, що жо- ден уряд у жодній країні не може змінювати форму державного устрою, в даному випадку самочинно ухвалюючи рішення про перехід від конфедеративної (а «соборна» УНР була саме такою)

«держави» до унітарної. 9 липня міністри надіслали через стар- шину Індишевського (!!) листа до міністра в справах Галичини Вітика з вимогою до нього приїхати до Кам’янця. Мета — син- хронізувати зовнішньополітичні зусилля, «оскільки досі за кор­ доном існують представники як Наддніпрянської, так і Над­ дністрянської України, які одержують директиви кожний од свого уряду»!! Одночасно панове міністри закликали «на спільну нараду» з питань «закордонних зносин» та «утворення спільного

фронту» Петрушевича (якого щойно перед тим «виключили» зі

складу Директорії) і С. Голубовича. Таке рішення було продик- товане повідомленням міністра закордонних справ Темницького про дозвіл, наданий полякам Паризькою мировою конферен- цією, встановити контроль над територією Східної Галичини (до Збруча).

Принагідно наведімо для прикладу ще декілька чарівних у своїй шизофренічності рішень:

— доручення міністру закордонних справ звернутися «до уряду Галичини з телеграфним проханням надіслати до відома уряду УНР копію ноти галицького уряду до держав світу і з одержанням її спроектувати відповідну ноту до Румунії», а міністру преси та інформації — «припинити в пресі систематичні виступи проти галицького уряду» (14—15 липня),

— «в порозумінні з галицьким урядом спроектувати про­ тест проти польського переходу через Збруч на тери­ торію Наддніпрянської України» та «підготовати полі­ тичну делегацію до Варшави» (17 липня),

— ухвала, згідно з якою «всі справи Галичини у сфері закор­ донної політики вирішуються центральним правитель­ ством в порозумінні з галицьким урядом» (31 липня)1.

Крах УНР прискорювали катастрофічні поразки на фронтах збройної боротьби. 20 червня уряд ухвалив проект листа «від головного командування української армії до польського коман­ дування... відносно умов припинення бойових дій на україно­

1 Директорія... — Т. І. — С. 394, 395, 406, 412, 415, 441, 646.

польськім фронті». Стан збройних сил був катаcтрофічним, так що урядові не залишалося нічого іншого, як вислухову- вати доповіді Петлюри «про стан фронту та його потреби»; звертатися із «відозвою до армії, в якій висловити подяку за її героїчні послуги і боротьб[у]»; ухвалити закон про мобілізацію до війська «літературних, наукових, артистичних і технічних сил України» (26 червня). «З огляду на недостачу відповідних технічних і фахових сил в нашій армії» члени кабінету доручили члену Директорії, залізничнику за фахом, Макаренку «взяти на себе догляд за своєчасним постачанням Дієвої армії арти­ лерійськими засобами», «міністрові закордонних справ запро­ сити відповідних інструкцій у чужоземних держав» (7 липня), а міністру внутрішніх справ Мазепі — «взяти на себе організа­ цію інтелігенції м. Проскурова з метою складання з неї, згідно з її заявою, озброєної частини» (8 липня). Оцінюючи державну вагу останньої ухвали, треба взяти до уваги, що перед Першою світовою війною в місті проживало близько 35 тис. людей, вихо- дила одна газета польською мовою, було одне реальне училище, телефонна станція мала місткість аж на 40 абонентів, а три ма- ленькі лікарні могли прийняти 46 хворих1, яких обслуговувала відповідна кількість персоналу, — оце і вся інтелігенція Про- скурова! На цьому тлі інші ухвали в царині військовій — це просто-таки зразок державницького мислення. Це і визнання

«необхідним систематичний об’їзд членами правительства ар­ мії», скасування посади Наказного отамана, передача команду- вання армією до рук Головного отамана Петлюри, асигнування йому авансу в сумі 100 000 крб. «на непередбачені витрати», 70 млн грн. — «на військові потреби Галицької армії» (17 липня), формальне запровадження єдиного командування Української республіканської армії (31 липня).

Ще один головний біль уряду — організований селянський бандитський, погромницький рух. 21 та 22 липня урядовці були змушені «заслухати інформації» члена так званого Всеукрревко- му (організованого «незалежною» фракцією УСДРП), оскільки повстанські «загони не виконували наказів політичного і військо­ вого керівництва, грабували населення, чинили єврейські погро­ ми». У зв’язку з цим уряд був змушений вдатися до арештів про- відників повстання з числа «незалежників» та есерів. Це, в свою

1 http://all.km.ua/leftmenu/history.htm

чергу, мало наслідком подальше звуження і без того жалюгідної бази його політичної підтримки.

Повний хаос панував і в сфері зовнішньополітичній. Ма- рення керманичів УНР полягали, наприклад, у тому, що вони цілком серйозно «сподівалися на заступництво інтересів Ук­ раїни на Паризькій мировій конференції» — в цьому їх нама- гався переконати міністр внутрішніх справ (!), звітуючи про зустріч, яка відбулася 10 квітня за участі «членів українського уряду з представниками Америки та Сербії, які перед тим мали поїздку по Україні (11 квітня). Причина такого марення — від- сутність у членів уряду поняття про основні напрямки зовніш- ньої політики держави, якою вони «керували». Так, 13 квітня (!) ухвалили відкласти від’їзд за кордон керуючого МЗС «до приїзду знову призначеного пана міністра та вияснення курсу закордонної політики » (підкреслення наше. — Д. Я.). 24 червня РНМ зажадала визнання «суверенності» УНР, для чого було

«принципово визнано необхідним звернутись через послів УНР з нотою до держав світу» (22 червня), текст якої був ухвалений (виявити не вдалося. — Д. Я.). Про реакцію керівників інозем- них держав на цей заклик відомо вже й не так багато — мабуть, з тієї простої причини, що вищим рівнем представництва з їх- нього боку була «делегація від французького командування на чолі з майором Сегоне»!1.

На відміну від справ військових та міжнародних, у справі фінансовій уряд Мартоса примудрився-таки досягнути значних успіхів. Крали десятками мільйонів та сотнями тисяч. Основні напрямки такі:

— на міфічні проекти типу «лісокультурні роботи»

(1 200 000 грн.),

— « для закупки німецького майна» — 110 млн грн. та 50 млн доларів США,

— на потреби армії Західної Області УНР — 347 млн 200 тис. грн. (лише на серпень 1919 р.),

— « на закупівлю медичного майна за кордоном» —

20 млн грн.,

— « на зміцнення лікарсько­санітарних установ» —

240 млн грн.,

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 303, 308, 329, 331, 371, 376, 378, 380, 383, 396, 402,

404, 405, 408, 424, 427, 546—547, 639, 644, 647.

— на потреби Директорії 655 тис. грн.,

— міністру внутрішніх справ «на екстраординарні видат­ ки» — 2 млн грн.,

— « на допомогу галичанам­біженцям» — 10 млн грн.,

— « на допомогу біднішому єврейському населенню міст і міс­ течок, що постраждало від погромів» — 11 млн 460 тис. грн.,

— « на боротьбу з пошестями» — 25 млн грн.,

— « на видачу кооперативам урядовців відомств п’ятирічної безвідсоткової позички» — 2 млн грн.,

— « на видання періодичного органу» міністерства народного господарства — 280 тис. грн.

Перепадало і чесним людям та патріотичним організаціям, серед яких, зокрема, знаходимо «урядовця мін. внутрішніх справ Марії Михайленко, обікраденої 20 цього червня» (2000 крб.), уря- довців біржі праці Проскурова (4000 грн.), Кам’янецький робіт- ничий кооператив «Пролетарій» (100 000 грн. «на збільшення його оборотного фонду») тощо. Не забули і сиріток: 14 серпня уряд ухвалив законопроект «Про забезпечення дітей вояків, які потерпіли на війні»...

Природно, що виникає запитання: за рахунок яких ресурсів забезпечувалася така щедрість? Повної відповіді ми вже, напев- но, ніколи не дізнаємося, але основні джерела відомі. Це — емісія (2 млрд грн.), урядові кредити в Держбанку (200 млн грн.), ви- пуск короткострокових зобов’язань держскарбниці (200 млн грн.) та різноманітні «одноразові податки» на кшталт «однора­ зового оподаткування державних, концесійних і народних сітей в 1919 р.» або запровадження «повинності» на домовласників, які, в залежності від кількості кімнат, мали «доставити» на пот- реби режиму від 1 до 2 пар білизни (18 липня). Готувалися і до за- провадження інших заходів — більшовицьких або нацистських (як кому подобається) за своєю формою, суттю та змістом. Так, наприклад, ухвалили проекти законів «Про трудову повинність громадян УНР» (26 липня), «Про державну хлібну повинність з урожаю 1919 р.» (30 липня), запровадили «обов’язкову возову повинність для формування військових транспортів» (16 серп- ня), ухвалили розробити законопроект «в справі монополізації зовнішньополітичного торгу» (26 серпня). На цьому фоні вио- кремлюється ухвала 28 серпня про заснування концентраційних

таборів для «інтернованих польських полонених Галицької армії та більшовицьких полонених».

Не забували і про ідейно-політичне наповнення державно- го життя. Серед останніх заходів на цьому герці — ухвали про вилучення «з ужитку на Вкраїні шкільних підручників, вороже або тенденційно освітлюючих Україну і українську національ­ но­державну справу» (9 серпня), про «пересунення Рівненської скарбниці з третьої до другої ранги» (15 квітня), а також святку- вання 1 травня «по всіх інституціях, підприємствах та школах» та річницю оголошення І Універсалу УЦР — 29 червня (бюджет свята в Кам’янці-Подільському — 200 000 грн.) 1.

Дата добавления: 2015-08-17