Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Мирні засоби вирішення міжнародних спорів за Статутом ООН

Поняття міжнародного договору. | Класифікація міжнародних договорів. | Повноваження на ведення переговорів. | Прийняття тексту договору. | C) намір держави надати підписанню такої сили випливає з повноважень її представника або був виражений під час переговорів. | C) всі учасники потім домовились, що така згода може бути виражена цією державою шляхом приєднання. | Глава і персонал дипломатичного представництва | Види та форми міжнародної відповідальності. | Поняття основних принципів міжнародного права та їх ознаки | Обстеження і примирення. |


Читайте также:
  1. Аналіз чинної нормативно-правової бази у цій сфері свідчить про наявність значних прогалин у законодавстві щодо вирішення проблеми подвійного громадянства в Україні.
  2. Вібрація, нормування та дія на організм. Види вібрації. Засоби захисту
  3. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права .
  4. Етапи кардинальних змін у міжнародних економічних стратегіях.
  5. Заборонені методи і засоби ведення воєнних дій
  6. Засоби для лікування хвороби Паркінсона
  7. Засоби масової інформації та демонстрація товару, які канали слід обирати в залежності від цілей

Статут ООН виокремлює такі види міжнародних спорів: спори, продовження яких могло б загрожувати підтримці міжнародного миру і безпеки (ст. 33,36, 37); будь-які спори (ст. 34, 35, 38); спори юридичного характеру (ст. 36); місцеві спори (ст. 52). Також Статут ООН містить положення про ситуацію, яка може призвести до міжнародної напруженості або викликати спір (ст. 34). У ст. 36 Статуту ООН зазначається, що Рада Безпеки вповноважена рекомендувати належну процедуру або методи врегулювання спору. При цьому має враховуватися специфіка спору. Так, виробляючи рекомендації на підставі ст. 36, Рада Безпеки повинна брати до уваги, що спори юридичного характеру мають, як загальне правило, передаватися сторонами в Міжнародний Суд ООН відповідно до положень Статуту Суду (п. З ст. 36 Статуту ООН). А місцеві спори слід вирішувати мирними засобами за допомогою регіональних угод або органів до передачі цих спорів у Раду Безпеки ООН (п. 2 ст. 52 Статуту ООН).

До передачі будь-якого спору в Раду Безпеки згідно зі ст. 33 Статуту ООН сторони повинні насамперед прагнути вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних органів чи угод або іншими мирними засобами. Як видно, перелік мирних засобів і процедур вирішення міжнародних спорів не є вичерпним і сторони на свій розсуд можуть вибрати додаткові. Рада Безпеки ООН, коли вважає за необхідне, може вимагати від сторін вирішення їх спору за допомогою перерахованих засобів (п. 2 ст. 33).

Переговори є ефективним універсальним засобом урегулювання відносин між державами, що застосовується з незапам'ятних часів. Вельми важливу роль відіграють переговори в підтриманні дружніх відносин між державами і запобіганні конфліктним ситуаціям та міжнародним спорам. Разом з тим переговори є дієвим засобом вирішення спорів. Пояснюється це простотою, гнучкістю і зручністю цього засобу, що робить його дуже поширеним. Ця обставина зумовила той факт, що переговори стоять на першому місці в переліку мирних засобів вирішення спорів ст. 33 Статуту ООН.

За безпосередніх переговорів відбувається, як правило, двостороннє обговорення спірних питань. При цьому зазвичай виключаються будь-який тиск і втручання з боку третіх держав або міжнародних організацій. Під час переговорів встановлюються особисті контакти між сторонами, що також сприяє позитивному вирішенню проблеми, яка є предметом переговорів.

Останнім часом дедалі більшого поширення набуває така форма переговорів, як консультації. У низці дво- і багатосторонніх угод консультації передбачені як обов'язковий засіб усунення розбіжностей (Генеральна угода про тарифи і торгівлю 1947 р.; Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.; Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів та в їхніх надрах ядерної зброї й інших видів зброї масового знищення 1971 р.; Конвенція ООН з морського права 1982 р.; Угода про політичні консультації між Бразилією і США 1976 р.; Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО 1997 р. та ін.).

У документах ОБСЄ підкреслюється, що оновлена структура Організації зберігає традиційну роль, що відводиться в її функціонуванні механізмам консультацій і переговорів між державами-членами.

Міжнародні слідчі й погоджувальні комісії покликані сприяти мирному вирішенню міжнародних спорів. Перший із зазначених засобів вирішення спорів почали практикувати після ухвалення Гаазьких конвенцій 1899 і 1907 рр., у яких було визначено статус міжнародних слідчих комісій. Пізніше з'явився новий засіб вирішення спорів - міжнародні погоджувальні комісії. В ст. 33 Статуту ООН ці засоби позначені поняттями "обстеження" і

Міжнародні слідчі комісії покликані забезпечувати мирне вирішення спорів шляхом з'ясування питань факту у випадку, якщо міжнародні спори не зачіпають ні честі, ні істотних інтересів сторін. Сторони створюють таку комісію на основі спеціальної угоди, в якій фіксуються факти, які належить з'ясувати, порядок створення та діяльності комісії. Сторони мають право призначити при комісії агентів, адвокатів, експертів для захисту своїх інтересів. Комісія проводить слідство у змагальному порядку і при зачинених дверях. Рішення приймаються більшістю голосів. У результаті своєї діяльності комісія складає доповідь, яка передається сторонам. У доповіді йдеться лише про факти, зафіксовані в угоді про створення комісії. Висновки доповіді не обов'язкові для сторін спору.

Вперше слідчу комісію утворили в 1905 р. Велика Британія і Росія у зв'язку з Тульським інцидентом 1904 р., коли російська ескадра, що прямувала з Балтики на Далекий Схід, помилково обстріляла в Північному морі англійських рибалок, чиї судна були приписані до порту Гуль. Гаазька конференція миру 1907 р., вивчивши досвід британсько-російської комісії, значно вдосконалила інститут слідчих комісій.

Після утворення ООН для сприяння у врегулюванні спорів створювалися бельгійсько-датська (1952 р.), франко-швейцарська (1954-1955 рр.), італо-грецька (1956 р.), англо-датська (1961-1962 рр.) та інші слідчі комісії.

Процедури утворення та функціонування погоджувальних комісій багато в чому схожі з аналогічними інститутами слідчих комісій. Проте, на відміну від останніх, погоджувальні комісії не тільки встановлюють відповідні факти, а й виробляють умови врегулювання спору, які щоправда, не е юридично обов'язковими для сторін.

У 1909 р. США і Велика Британія уклали договір про прикордонні води між Сполученими Штатами і Канадою, до якого вперше у світовій практиці було внесено положення про створення міжнародної погоджувальної комісії.

Нині застосування погоджувальних комісій передбачається Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р., Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р., Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. та іншими угодами.

У 1995 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Типовий погоджувальний регламент для врегулювання спорів між державами1. Відповідно до ст. 1 Типовий погоджувальний регламент застосовується лише тоді, коли держави у письмовій формі явно домовилися про його застосування. Сторони, що сперечаються, на різних стадіях примирення можуть просити Генерального секретаря ООН надати їм допомогу в реалізації процедури примирення, а голову Міжнародного Суду ООН - у формуванні складу комісії з примирення. Регламентом встановлено, що результати роботи комісії з примирення мають рекомендаційний характер (ст. 20).

Добрі послуги і посередництво в мирному вирішенні міжнародного спору полягають в участі третьої сторони для його успішного вирішення.

Добрі послуги є діями сторони (держави або міжнародної організації), що не бере участі в спорі, спрямованими на встановлення прямих контактів між сторонами, що сперечаються, з метою початку переговорів із мирного вирішення спору. Добрі послуги надаються як за ініціативою третьої сторони, так і на прохання учасників спору. Третя сторона не бере участі в переговорах сторін, що сперечаються, і не впливає на їх перебіг. Основне завдання добрих послуг - сприяння у встановленні або відновленні діалогу між сторонами спору для пошуку мирних способів його вирішення.

Посередництво відрізняється від добрих послуг тим, що третя сторона не тільки допомагає "навести мости" між сторонами спору, а й безпосередньо бере участь у переговорах з його мирного вирішення. Більше того, посередник (держава або міжнародна організація) може вносити свої пропозиції з мирного врегулюванню спору. Для участі посередника в мирному вирішенні спору необхідна згода всіх сторін. Форми і способи посередництва визначаються домовленістю між сторонами спору і посередником.

Прикладом добрих послуг є участь уряду Радянського Союзу в налагодженні переговорів між Індією і Пакистаном у 1966 р. щодо врегулювання збройного конфлікту між ними.

Після створення ООН Генеральний секретар цієї організації або його спеціальні представники неодноразово брали участь у наданні добрих послуг і посередництві. Так, у 1988 р. в Женеві завдяки добрим послугам і посередництву особистого представника Генерального секретаря ООН було підписано угоди щодо ліквідації афганської кризи.

Міжнародні арбітражні та судові процедури є дієвим засобом мирного вирішення спорів, що широко застосовується в міжнародній практиці.

Загальні правила створення міжнародних арбітражів і арбітражні процедури встановлено в Гаазькій конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 р. і документах Генеральної Асамблеї ООН - Загальному акті про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 р. і Зразкових правилах арбітражного процесу 1958 р.

За загальним правилом міжнародні арбітражі для розгляду конкретного спору формуються з непарного числа членів (зазвичай трьох або п'яти). Кожна сторона призначає свого арбітра або арбітрів, які у свою чергу обирають із нейтральних осіб суперарбітра.

Відповідно до Гаазької конвенції 1907 р. для полегшення звернення до арбітражної процедури була створена Постійна палата третейського суду (ППТС). Проте, незважаючи на свою назву, ППТС не є постійно діючим органом. На постійній основі функціонують лише Адміністративна рада, що складається з міністра закордонних справ Нідерландів і акредитованих у Гаазі дипломатичних представників держав - учасниць Конвенції, і Бюро

ППТС, що виконує функції канцелярії. Бюро складає список арбітрів - членів ППТС, з-поміж яких держави - учасниці Конвенції можуть обирати арбітрів для вирішення конкретних спорів. Національна група арбітрів кожної держави складається з чотирьох осіб. Один і той самий арбітр може бути вибраний кількома державами. До складу Палати входять чотири арбітри і від України. Примітно, що відповідно до ст. 5 Статуту Міжнародного Суду ООН арбітри ППТС можуть висувати кандидатів для обрання в члени Суду. Місцезнаходження ППТС - Гаага (Нідерланди).

Наявність міжнародних арбітражних органів створює додаткові досить гнучкі можливості мирного врегулювання міжнародних спорів.

Істотну роль у мирному вирішенні міжнародних спорів відіграють міжнародні судові установи, що діють на постійній основі. Так, уст. 38 Гаазької конвенції про мирне розв'язання міжнародних сутичок 1907 р. зазначається: "У питаннях юридичного характеру і переважно в питаннях тлумачення або застосування міжнародних договорів третейський суд визнається договірними Державами найдієвішим і разом з тим справедливим засобом рішення спорів, не залагоджених дипломатичним шляхом.. Статут ООН встановлює, що сторони спору повинні, як загальне правило, передавати свої питання до Міжнародного Суду ООН відповідно до положень Статуту Суду (п. З ст. 36). Слід зауважити, що міжнародні судові установи здебільшого не володіють обов'язковою юрисдикцією і не можуть за власною ініціативою брати міжнародні спори до розгляду. Конкретна справа зазвичай розглядається міжнародним судом за наявності спеціальної згоди на те сторін спору. Проте відповідно до п. 2 ст. 36 Статуту Міжнародного Суду ООН держави - учасниці Статуту можуть у будь-який час заявити, що визнають без особливої про те угоди юрисдикцію Суду щодо будь-якої іншої держави, яка взяла таке саме зобов'язання, у всіх спорах юридичного характеру.

Рішення міжнародних судів обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі, і лише у конкретній справі.

Для сучасних міжнародних відносин характерне зростання кількості і диверсифікація міжнародних судових установ. Так, з'явилися міжнародні адміністративні трибунали з вирішення трудових спорів у рамках міжнародних міжурядових організацій, міжнародні суди з прав людини, регіональні міжнародні судові установи і т. ін.

Найвідомішими міжнародними судовими установами є Міжнародний Суд ООН (див. підрозділ 9.10.3); Європейський Суд з прав людини (див. підрозділ 7.4); Суд Європейського Союзу (див. підрозділ 20.7); Міжнародний трибунал з морського права.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. (розділ 5 частини XI, частина XV і додаток VI) передбачається гнучкий багатоступінчастий механізм мирного вирішення деяких міжнародних спорів, пов'язаних із тлумаченням і застосуванням Конвенції, за допомогою звернення в Міжнародний трибунал з морського права і Камеру зі спорів, що стосуються морського дна.

Трибунал і Камера беруть до розгляду спори, які не вдалося врегулювати іншими засобами і які не можуть бути передані на розгляд до інших міжнародних судових установ, щодо участі яких наперед погодились держави - учасниці Конвенції. Трибунал може брати на розгляд спори за заявою однієї зі сторін тільки в тому випадку, якщо всі відповідні держави визнали за ним обов'язкову юрисдикцію (ст. 287). Згідно з Конвенцією 1982 р. Камера володіє обов'язковою юрисдикцією.

З урахуванням специфіки справи до Трибуналу і Камери можуть звертатися держави - учасниці Конвенції; Міжнародний орган з морського дна та його Підприємство; державні підприємства, юридичні та фізичні особи, за які поручилася держава - учасниця.

Рішення Трибуналу і Камери є остаточними і виконуються всіма сторонами спору (ст. 296). Більше того, виконання рішень Камери повинне забезпечуватися державами-учасницями Конвенції 1982 р. на своїх територіях так само, як і виконання рішень або розпоряджень вищих національних судових інстанцій (ст. 39 додатку VI).

Трибунал складається з 21 незалежного судді, що обираються державами-учасницями Конвенції на 9 років з можливістю переобрання. Судді повинні мати громадянство, що не збігається, володіти визнаним авторитетом у галузі морського права і представляти основні правові системи світу.

Судова присутність утворює кворум у складі 11 членів Трибуналу. Конкретні категорії спорів можуть розглядатися в камерах, що складаються не менше ніж з трьох суддів. Для вирішення спору в порядку спрощеного судочинства може бути утворена камера у складі п'яти членів Трибуналу.

Камера зі спорів, що стосуються морського дна, є структурним підрозділом Трибуналу і складається з 11 суддів, обраних більшістю членів Трибуналу зі свого складу строком на три роки з правом переобрання на повторний строк.

Місцеперебування Трибуналу - ганзейське місто Гамбург (ФРН). 1 серпня 1996 р. у Нью-Йорку в Організації Об'єднаних Націй відбулося обрання 21 судді Трибуналу. В жовтні 1996 р. Трибунал приступив до виконання своїх функцій.


Дата добавления: 2015-08-20; просмотров: 128 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Міжнародна судова процедура.| Міжнародне право в період збройних конфліктів — галузь міжнародного права

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)