Концептуальні основи трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації.

Глобалізація відкриває нові можливості для розвитку і одночасно накладає нові обмеження на реалізацію міжнародних економічних стратегій. При цьому можливості створюються на наднаціональному рівні, а їхнє використання, як і запобігання негативним наслідкам глобалізації, належать до першочергового обов’язку національних політик. Збереження національного суверенітету, неодмінною складовою якого є суверенне право формувати власну економічну політику, виходячи з примату національних інтересів, за сучасних умов можливе лише за врахування під час формування економічної стратегії держави суті та особливостей теперішнього етапу глобалізації, пріоритету зміцнення національної конкурентоспроможності й забезпечення економічної безпеки країни.

До 70-х років 20 ст. ідеологією Заходу було кейнсіанство, але починаючи з 70-х років зовнішній дохід (завдяки ТНК і спекулятивному капіталу) став відігравати більшу роль ніж внутрішній дохід. Теорія кейнсіанства прийшла в протиріччя з практикою, тому спочатку США відкинули цю теорію і перейшли на монетаризм, що був «породжений» Великобританією під час промислової революції. Був розроблений і прийнятий Вашингтонський консенсус на засіданні МВФ, СОТ, СБ, а також Францією, США та Великобританією. Його суть полягала у вимозі повної відкритості, усуненні митних бар’єрів; у випадку тоталітаризму чи авторитаризму ліками вважали «шокову терапію»; переведенні таких країн на кредитну основу (тобто кредити західні країни надають всім іншим країнам лише при виконанні таких умов, як відкритість цих країн, мінімізація ролі держави, певне знецінення грошей країни, висока процентна ставка, підвищений курс валюти). Глобалізація стає причиною все більшої нерівності країн (їх соціальної стратифікації). Нерівномірність розвитку країн приводить до різного підходу у формуванні стратегій їхнього розвитку. Так, стратегії розвинених країн спираються на неоліберальні тенденції економічної політики. Завдання стратегій розвинених країн можна згуртувати по 3-х напрямках: створення загальних передумов для економічного зростання та ефективного господарювання, задоволення потреб суспільства, які не спроможний задовольнити ринок, ослаблення негативних наслідків стихій ринкових сил. Стратегії економічного розвитку країн, що розвиваються, мають інші цілі, адже більшість країн цього типу значно відстає в економічному розвитку, тому роль держави в регулюванні економічних процесів повинна бути істотно вищою. Так виділяють три основні моделі трансформації країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.

1. Модель трансформації країни, що розвивається. Цю стратегію, як правило, реалізують економічно відсталі держави. Її ключовий елемент — індустріалізація як основний засіб подолання економічної відсталості й скорочення розриву з індустріально розвиненими державами. Ця модель на практиці може набувати двох основних форм — експортної орієнтації та імпортозаміщення. Концептуальні засади цієї моделі можна знайти в країнах Західної Європи у добу промислових революцій, революції Мейдзі в Японії та індустріалізації в колишньому Радянському Союзі.

2. Модель економічної реконструкції. Вона була успішно реалізована в країнах Західної Європи та Японії після Другої світової війни. У цьому випадку реконструкція відбувалась поруч з політичними та економічними змінами системного характеру.

3. Модель системних перетворень, яку розглядають як певну комбінацію елементів першої та другої стратегій. Системні зміни передбачають перехід від адміністративно-командної економіки (що будується на державній власності та вертикальних ієрархічних зв’язках) до ринкової господарської системи (в основі якої лежить приватна власність у різних формах і поєднання вертикальних та горизонтальних взаємовідносин).

Дата добавления: 2015-08-17