Класифікація стратегій економічного розвитку за ознаками (домінуючих країн, транзитивних економік, та країн, що розвиваються).

Як ми знаємо, за рівнем розвитку країни поділяються на: 1) промислово розвинуті країни (Японія, США); 2) країни, що розвиваються (Бразилія, Аргентина); 3) країни з перехідною економікою (Польща, Україна). Відповідно до рівня свого економічного розвитку кожна країна обирає таку міжнародну економічну стратегію, яка як найбільше відповідає її потенціалу. Якщо розглядати стратегії домінуючих країн, то тут можна виділити наступні стратегії:

1) Стратегії домінування та підпорядкування. Стратегія домінування може проводитись і без підпорядкування (Німеччина, Великобританія, Франція тощо), або ці дві стратегії можуть реалізовуватись одночасно (США, Росія). Так, стратегію домінування з підпорядкуванням проводять лише наймогутніші країни світу, які користуючись перевагами глобалізації та застосовуючи «право сильного», прагнуть здійснювати свій диктат у світовому геополітичному просторі задля досягнення світового економічного домінування. Внаслідок високого рівня економічного розвитку країн-лідерів, їх соціально-економічній зрілості, сильного громадянського суспільства, високотехнологічному шляху розвитку вони здійснюють різноманітні заходи економічної, політичної, культурної, інформаційної, технологічної, ідеологічної, мовної тощо експансії, Стратегія «Золотого мільярда» - стратегія експансії країн «зони прогресу», що захищають особливі інтереси, національне багатство і монопольні доходи шляхом створення спеціальної інфраструктури і режимів влади в відповідних країнах, що веде до гострої соціальної і економічної дискримінації і деградації, перетворюючи тим самим слабкі країни на неоколоніальні сировинні придатки та встановлюючи в світі свої «правила гри».

2) Стратегії поступального (сталого) розвитку, або як її називають в Європі «еко-орієнтована стратегія». Ці стратегії використовують лише розвинуті країни світу, такі як Данія, Швеція, Голландія, Німеччина, Франція. Ця стратегія передбачає одночасне задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб населення, забезпечення раціонального та екологобезпечного господарювання й високоефективного використання природних ресурсів, підтримання сприятливих для здоров'я людини природно-екологічних умов життєдіяльності, збереження, відтворення і примноження якості довкілля та природно-ресурсного потенціалу суспільного виробництва.

3) Стратегія соціалізації розвитку: такий напрям світ.розвитку і такий екон.порядок, карті забезпечували б стабільність світ.економ.системи і справедливий розподіл світ.ресурсів і світ.доходу (скандинавські країни).

4) інноваційні стратегії (наприклад, Фінляндія), які формуються на основі економіки знань, впровадженні нових технологій, позитивному ставленні до змін, готовності населення до активного використання передових продуктів НТП тощо. Стосовно стратегій країн, що розвиваються, то тут необхідно виділити наступні найпоширеніші стратегії: 1) Стратегії наздоганального розвитку: виходять із необхідності, по-перше, активного запозичення здобутків зарубіжного науко­во-технологічного потенціалу (насамперед технологій) через ліцензійний механізм й модернізації на їх основі виробничих потужностей індустріальних галузей, а по-друге, — опанування випуску наукоємної продукції, що випускається в країнах пост-індустріалізму й перебуває у фазі зрілості життєвого циклу то­варів. Вона точніше пояснює еволюцію країн, що розвиваються, де такий цикл починається з імпорту якогось продукту і надалі будується на суперництві з лідером. Стрижнем наздоганяючої модернізації (є освоєння технологічних і економічних механізмів, вже створених країнами і фірмами — лідерами.

2) Стратегії економічного прориву. Являє собою мобілізаційну модель розвитку. Потребує мобілізації всіх зусиль заради поставленої мети (зараз активно впроваджується НІК – азійськими тиграми).

3) Стратегії виживання. Характерні для найменш розвинутих країн світу. Це пасивна стратегія, що не потребує ні участі держави, ні активної ролі індивідів суспільства .Стратегії країн з перехідною економікою можна розділити на три великі групи.

1. Трансформаційна стратегія, яку, як правило, реалізують шляхом індустріалізації. Загалом ця модель на практиці може набувати двох основних форм — експортної орієнтації та імпортозаміщення.

Імпортозаміщуюча стратегія рекомендується для великих економік східноєвропейських країн: захищені місткі внутрішні ринки дозволяють використовувати фактори економії на масштабах виробництва. До того ж високі витрати виробництва не обов'язково є обмежувачем для внутрішньоорієнтованого економічного росту.

Експортноорієнтована стратегія властива для малих та середніх перехідних економік (а також для великих економік зі стиснутим внутрішнім попитом): попит на внутрішніх ринках не забезпечує існування рентабельних виробництв, їх конкурентоспроможність. Вибір експортне орієнтованої стратегії країн з перехідною економікою може бути зумовлений і тим, що структуру експорту в умовах лібералізації починають формувати галузі, які в принципі с неперспективними для розвиненої країни: енергомісткі, видобувні, сировинні тощо, тобто з мінімальним рівнем добавленої вартості.

2. Модель економічної реконструкції.

3. Стратегія структурної перебудови і фін.стабілізації, направлена на силову адаптацію економіки окремих країн до потреб глобального ринку в рамках його північноцентриської конфігурації.

Дата добавления: 2015-08-17