Аналіз трудомісткості продукції

Трудомісткість продукції - показник, що характеризує затрати робочого часу на вироб­ництво одиниці або всього обсягу виготовленої продукції [50,68].

В економічному аналізі є два поняття трудомісткості. Питома трудомісткість - це загальні витрати людино-годин на продукцію (на один виріб, на одну тисячу гривень товарної продукції). Технологічна трудомісткість - це витрати нормованого робочого часу основних робітників-відрядників на виробництво продукції [14,27, 50,68, ]..

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв'язок - у разі зниження трудомісткості продуктивність праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на середньогодинний виробіток робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку. До них належать: кваліфікаційний, професійний рівень робітників; технічна й енергетична озброєність праці; механізація та автоматизація технологічних процесів за умови впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів; організація нормування праці; застосування у виробництві комплектуючих виробів та поку­пних напівфабрикатів; поліпшення якості структури, асортименту продукції; удосконалення організаяії виробництва й управління [15,40,57].

Під час економічного аналізу трудомісткості вивчають її динаміку, причини її зміни і вплив на продуктивність праці.

Динаміку та вплив зміни трудомісткості на продуктивність праці робітника можна про­стежити, використовуючи показник питомої трудомісткості в розрахунку на 1000 грн. про­дукції (табл. 5.5).

Показники	Період	Зміни показника, %
Базовий	Звітний
Товарна продукція в порівнянних цінах, тис. грн.	28217,97	' 22305,58	79,05
Загальна кількість відпрацьованих робітниками людяно-годин	10561,1	10165,5 |	96,25
Витрати праці на одну тис. грн., годин	0,3743	0,4557	121,7
Середньогодинна продуктивність праці одного робітника, грн. /чол.	2,672	2,194 . 1	82,13

Таблиця 5.5

Дані таблиці свідчать, що питома трудомісткість збільшилася порівняно з базовим роком на 21,7 % (100-121,7), тоді як середньогодина продуктивність одного робітника знизилась на 17, 87 % (100-82, 13). Це відбулося під впливом двох факторів: зміни рівня трудових витрат і ступеня виконання норм виробітку. За рахунок збільшення трудомісткості продукції відбулося зниження годинного виробітку на 27, 1% (21, 7 х 100): (100-21, 7>. виконання норм залишилося практично на тому самому рівні. ^~

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може пояснюватися зміною її рівня щодо окремих видів продукції та зміни структури виробництва. Для того, щоб

визначити середній рівень трудомісткості, скористаємося розрахунками на основі методу ланцюгових підстановок [14,27,50, 68].

Під час дальшого аналізу трудомісткості продукції необхідно визначити показники питомої трудомісткості окремих видів продукції.

На наступному етапі аналізу трудомісткості вивчається виконання заходів з підвищення ефективності виробництва, які впливають на зміну трудомісткості [15,40,57].

Значний вплив на рівень і динаміку трудомісткості має застосування комплектуючих ви­робів і покупних напівфабрикатів. Збільшення питомої ваги покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів забезпечує зниження трудомісткості продукції.

Значний вплив на рівень та динаміку трудомісткості виробництва продукції виявляє нррмування праці. Аналіз стану і якості нормування праці здійснюють за станом охоплення робіт нормуванням, обгрунтованістю і напруженістю чинних норм та оцінкою ступеня їх виконання. Частку нормованих робіт у їх загальному обсязі аналізують як у розрізі окремих виробництв, так і за категоріями працівників і в середньому на підприємстві..Ступінь прогресивності норм визначають за часткою науково і технічно обгрунтованих норм у загальній їх кількості та за масштабами перегляду [15,40,57].

Рівень виконання норм виробітку визначається як відношення нормованого часу до фактично витраченого щодо окремих робіт робітників основного й. допоміжного виробництв.

5.5. Аналіз витрат на оплату праці

До складу витрат на оплату праці входять всі витрати підприємства на оплату праці незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Витрати на оплату праці (фонд оплати праці) складаються з фонду основної, заробітної плати і фонду, додаткової заробітної плати [14].

Встановлюють частку виплат, пов'язаних з незабезпеченістю підприємства кадрами необхідних професій і кваліфікованої підготовки (доплати за різницю розрядів, робіт), з вико­нанням працівниками невластивих їм функцій (оплата верстатників, залучених на будівельні роботи), а також з удосконаленням організації Виробництва і праці: доплати за суміщення професій, заміщення посад тощо [50,68],

Особливу увагу приділяють виявленню усіх, видів невиробничих виплат і втрат, що спри­чиняють зростання собівартості продукції.

Аналіз використання трудових ресурсів на підприємствах необхідно аналізувати у тісному взаємозв'язку з дослідженням питань оплати праці.

Аналізуючи фонд заробітної плати, насамперед необхідно розрахувати абсолютне та відносне відхилення його фактичного значення від планового. Такі відхилення визначаються як загалом по підприємству, так і по виробничих підрозділах та категоріях працівників. Відносні відхилення розраховують як різницю між фактично нарахованою зарплатою і плановим фондом, скоригованим на коефіцієнт виконання плану з виробництва продукції. Але треба зауважити, що такому коригуванню підлягає лише змінна частина фонду заробітної плати (зарплата робітників за відрядними розцінками, премії за виробничі результати, відпускні відповідно до частки змінної зарплати), яка змінюється пропорційно до обсягів виробництва продукції. Тому, розраховуючи відносне відхилення щодо фонду зарплати, використовують поправковий Коефіцієнт питомої ваги змінної зарплати у загальному фонді [15,40,57].

К_п - поправковий коефіцієнт (питома вага змінної зарплати у загальному фонді).

У ході аналізу необхідно з’ясувати, під впливом яких факторів сталися зміни фонду заро­бітної плати.

Для цього окремо аналізують змінну та постіййу частини фонду зарплати [15, 57].

На змінну частину фонду зарплати впливають такі фактори: обсяг виробництва продукції, структура продукції, питома трудомісткість, рівень середньогодинної оплати праці. Розрахо­вують вплив цих факторів способом ланцюгових підстановок. Алгоритм розрахунку такий [14, 27,50,68,]:

1) розраховують абсолютне відхилення фактичної змінної частини фонду зарплати від планової;

2) обчислюють умовну величину першої змінної частини фонду зарплати (за планом,

перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції При плановій структурі):

ЗФЗП _ум1 = ЗФЗП пл * % виконання плану з виробництва продукції / 100;

3) розраховують умовну величину другої змінної частини фонду зарплати (за планом,

перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції і фактичну структуру):

ЗФЗП _ум2 = ∑(фактичний обсяг виробництва продукції і-го виду * пряма оплата праці за оди­ницю продукції і-го виду за планом);

4) розраховують умовну величину третьої змінної частини фонду зарплати (фактично при фактичній питомій трудомісткості та Плановому рівні оплати праці): ЗФЗП _ум3 = ∑((фактичний обсяг виробництва продукції і-го виду * фактична питома трудо­місткість продукції і-го виду * плановий рівень оплати праці за 1 людино-годину);

5) визначають вплив факторів на абсолютне відхилення фактичної змінної частини фонду зарплати від планової:

а) обсягу виробництва продукції: ЗФЗП_ум1 - ЗФЗПпл;

6) структури виробленої продукції: (ЗФЗП_ум1-ЗФЗП_ум2);

в) питомої трудомісткості продукції: (ЗФЗП_ум3 - ЗФЗП_ум2);

г) рівня оплати праці: (ЗФЗПф - ЗФЗП_ум3).

Постійна частина фонду оплати праці залежить від двох факторів: середньоспискової чисельності працівників-погодинників та середнього заробітку за аналізований період. Середній заробіток, своєю чергою, залежить від кількості відпрацьованих днів у середньому одним робітником за аналізований період, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного заробітку [15,40,57].

Вплив цих факторів на зміну постійної частини фонду зарплати можна розрахувати спосо­бом абсолютних різниць. Наприклад, обсяг впливу зміни середньоспискової чисельності працівників-погодинників (кількісний фактор) визначається як добуток відхилення за чисельністю та плановим середнім заробітком одного працівника за аналізований період. Вплив зміни середнього заробітку (якісний фактор) знаходять як добуток відхилення за середнім заробітком та фактичною чисельністю працівників-погодинників [14, 50].

Постійну частину фонду зарплати можна записати і так:

де КП - кількість працівників;

Д - кількість відпрацьованих днів одним працівником у середньому за рік; ф - середня тривалість робочого дня;

ГЗП - середньогодинна зарплата одного працівника.

З урахуванням цієї моделі, можна визначити вплив інших названих вище факторів на зміну постійної частини фонду зарплати [15,40,57]:

а) кількості відпрацьованих днів одним працівником у середньому за рік:

б) середньої тривалості робочого дня:

в) середньогодинної зарплати одного працівника:

Виконуючи аналіз, необхідно також встановити відповідність між темпами зростання середньої зарплати та продуктивності праці. Для цього розраховуються індекси середньої зарплати та продуктивності праці [14,27]:

де СЗ - середня зарплата (фактична за аналізований період та базисна);

РВ - середньорічний виробіток (фактичний за аналізований період та базисний).

В умовах інфляції рекомендують під час розрахунку індексу середньої зарплати враховувати індекс зростання споживчих цін (Іц) [14,27, 50,68, ]:

Якщо значення цього коефіцієнта перевищує одиницю, то темгіи зростання продуктивності праці випереджають темпи зростання зарплати.

Зміна співвідношення між темпами зростання продуктивності праці і темпами зростання зарплати викликає відносну економію (перевитрати) фонду зарплати, яку розраховують так [15, 40,57].

Розділ 6

АНАЛІЗ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

6.1. Аналіз забезпечення підприємства матеріальними ресурсами

Сучасні умови господарювання, які грунтуються на дії законів ринку, тобто законів попиту і пропозицій та конкурентної боротьби, вимушують українські підприємства швидко адаптуватись до змін ринкового середовища та уникати необгрунтованого ризику, приймаючи управлінські рішення щодо використання всіх наявних виробничих ресурсів і, зокрема, матеріальних [14,27,50, 68].

Будь-яке господарське рішення оцінюється за його остаточними результатами, тобто прибутком. Одним з головних факторів, що впливає на розмір прибутку, є рівень матеріальних запасів. Виручка від реалізації та прибуток з’являться лише тоді, коли предмети праці, вико­ристані в процесі виробництва, перенесуть свою вартість на вартість виготовленого продукту та знайдуть кінцевого споживача. Тому стабільна забезпеченість матеріальними ресурсами є необхідною умовою функціонування та розвитку будь-якого підприємства.

Відповідно до положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 “Запаси”, п. 6 матеріальними ресурсами треба вважати запаси предметів праці, які включають сировину, основні иатеріали, комплектуючі вироби та інші матеріали, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва та адміністративних потреб і наявність яких є необхідною умовою ритмічної роботи підприємства [27,40,68].

В аналізі матеріальних ресурсів велике значення має визначення межі, далі від якої не варто розчленовувати дослідження цілого з тим, щоб не було втрачено його специфіки. У зв'язку з цим, межа аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів звичайно визначається його цілями й завданнями, а програма та зміст аналізу - особливостями досліджуваного об'єкта та його цільовою орієнтацією [40,68].

Цілі аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів полягають в одержанні найінформативніших ключових параметрів, які дають об’єктивну й точну оцінку наявності в підприємства різних видів матеріальних ресурсів з погляду забезпечення його конкурен­тоспроможності, уможливлюють оцінку ефективності Управлінських рішень щодо формування портфелі замовлень на матеріальні ресурси, виявлення резервів підвищення ефективності використання ресурсів, розроблення заходів для їх мобілізації [14,50,61,68].

Формування завдань є базовим структурним елементом методики аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів. Для досягнення поставлених цілей необхідно розв'язати комплекс таких завдань [27,40,68]:

1. Вивчення строків, умов поставок та порядку розрахунку обсягів матеріальних ресурсів за укладеними договорами, оцінка обґрунтованості та ефективності формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси.

2. Визначення характеру складських запасів, оцінка руху та структури споживання матеріальних цінностей за певний період і в динаміці.

3. Систематизація факторів, які зумовили відхилення фактичних показників використання матеріальних ресурсів від прогнозованих у звітному та в попередніх періодах.

4. Моделювання взаємозв'язків між обсягами випуску продукції та матеріаломісткістю, матеріаловіддачею, іншими факторними показниками.

5. Оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через кількісне вимірю­вання впливу факторів на виявлені відхилення показників матеріаломісткості та матеріаловіддачі.

6. Аналіз динаміки гуртових цін на матеріальні ресурси та транспортно-заготівельних витрат, а також норм витрачання матеріальних цінностей.

7. Підрахунок резервів економії матеріальних ресурсів.

8. Оцінка можливих варіантів мобілізації виявлених резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів.

9. Розроблення політики управління виробничими запасами і формування нового портфеля замовлень на матеріальні ресурси.

Важливу роль у забезпеченні дійовості аналізу ефективності використання матеріальних ресурсів мають зміст та якість інформаційної бази аналітичних досліджень. Для розв'язання поставлених завдань використовують планову, облікову та нормативно-довідкову інформацію. Джерелами інформації для аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів є такі дані [14, 50,61,68]:

- планові дані, які використовують для аналізу постачання підприємства матеріальними цінностями: плановані обсяги запасів та обсяги надходження (портфель замовлень), договори, угоди, контракти на постачання сировини та матеріалів;

- облікові дані, які необхідні для:

а) аналізу забезпеченості підприємства необхідними запасами, тобто всі дані документів складського, синтетичного й оперативного обліку;

б) аналізу використання матеріальних ресурсів, тобто дані зі звітності про матеріальні витрати на виробництво, віднесені на собівартість товарної продукції;

- нормативно-довідкові дані, які регулюють господарську діяльність, а саме: Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, положення (стандарти) бухгалтерського обліку в Україні; господарсько-правові документи; технічна й технологічна документація; інформація, отримана в ході маркетингових досліджень тощо.

Структурним елементом методики аналізу ефективного використання матеріальних ресурсів є також способи аналітичного дослідження - логічні, математичні та евристичні [27, 40,68].

Логічні способи використовують для аналізу стану складських запасів, оцінки руху та структури споживання матеріальних цінностей за певний період і в динаміці, відхилень фактичних показників використання матеріальних ресурсів від прогнозованих у звітному та в попередніх періодах на базі арифметичних розрахунків (порівняння, групування, спосіб абсолютних, відносних та середніх величин, балансової погодженості); встановлення взає­мозв'язків між обсягом випуску продукції, матеріаломісткістю, матеріаловіддачею, іншими факторними показниками (моделювання); кількісне вимірювання впливу факторів на виявлені відхилення показників матеріаломісткості та матеріаловіддачі (деталізація факторів, елімі­нування) [14,50,61.68].

Математичні способи лінійного програмування застосовують для дослідження стохастичних залежностей, які вирізняються приблизністю й невизначеністю та мають імовірнісний характер, їх використовують для аналізу обгрунтованості та ефективності формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси, коли необхідно враховувати вплив ринкових факторів, які не можна поєднати в єдиній детермінованій моделі (побудова лінійного рівняння або системи рівнянь)[27,40,68].

Евристичні способи пов’язані з експертними оцінками виробничих ситуацій на основі творчого підходу та набутого досвіду. Вони придатні для оцінки можливих варіантів мобілізації виявлених резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів та розроблення політики управління виробничими запасами (метода колективного блокнота, “мозкового штурму”, контрольних питань, аналогії тощо) [14,50].

Організація аналітичної роботи визначається складом та технічним рівнем апарату управ­ління. Ефективність управління матеріальними ресурсами залежить від координації зусиль трьох основних функціональних служб підприємства: маркетингу, менеджменту та бухгалтерії.

Служба маркетингу повинна давати об'єктивну оцінку потреби підприємства в матеріальних ресурсах, контролювати своєчасність і якість забезпечення виробництва матеріальними запасами, аналізувати терміни, обсяги та умови поставок виробничих ресурсів за укладеними договорами, аналізувати стан складських запасів та приймати управлінські рішення щодо обгрунтованості та ефективності формування портфеля замовлень на матеріальні ресурси (27,40,68].

Служба виробничого менеджменту відповідає за витрачання матеріальних ресурсів, за збереження норм відпускання матеріалів у виробництво, аналізує якість сировини та приймає управлінські рішення щодо зниження матеріаломісткості продукції.

Бухгалтерія забезпечує аналітичний процес необхідною первинною інформацією та аналізує матеріальні запаси з позицій вартості, вкладеної у виробничі запаси, розмір яких може вплинути на ліквідність, платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Отже, саме бухгалтерія здійснює фінансовий аналіз, на основі якого приймають управлінські рішення щодо оптимізації вкладень капіталу у виробничі запаси [14, 50,61,68].

Зрозуміло, що запаси матеріальних ресурсів треба постійно поповнювати. Нині під­приємство самостійно визначає доцільність створення різних виробничих запасів і, оцінюючи структуру попиту і пропозиції щодо окремих груп матеріалів у поточному періоді, закуповує матеріальні ресурси. Джерелами надходження матеріальних ресурсів можуть бути товарно - сировинні біржі, інші підприємства, а також власне виробництво та використання відходів.

Аналіз виконання плану матеріально-технічного постачання аналізують, щоб з'ясувати правильність визначення підприємством потреб у матеріальних ресурсах. Потреби повинні визначатися на підставі даних про заплановані обсяги виробництва продукції, норм та нормативів витрат і запасів. Реальні потреби у привізних матеріальних ресурсах визначаються як різниця між загальною потребою в матеріалах та сумою власних внутрішніх джерел її покриття [27,61,68].

Виконуючи аналіз, необхідно з'ясувати, чи всі потреби у привізних матеріалах забезпечені договорами з постачальниками та чи виконуються ці договори. Для цього розраховують плановий та фактичний коефіцієнти забезпечення [14,50,61,68]:

Перший коефіцієнт показує рівень забезпечення потреб у матеріалах укладеними догово­рами, а другий - наскільки фактичні поставки покривають потреби (тобто як виконано план поставок).

Треба проаналізувати виконання постачальниками кожного договору, враховуючи терміни та асортимент поставок. Якщо договірні зобов’язання постачальники не виконують, то необхідно з’ясувати, чи застосовувалися до них передбачені за порушення договорів санкції.

Непрямим показником рівномірності постачання є відсутність простоювань через нестачу сировини і матеріалів [27,40,68].

У разі простоювань через відсутність сировини і матеріалів необхідно з’ясувати, чи були відсутні ці матеріали і покупні напівфабрикати на складах підприємства, чи вони просто не­вчасно доставлялися на робочі місця.

Аналітики також з’ясовують, чи відповідає якість отриманих від постачальників матеріалів стандартам, технічним умовам та умовам договорів. У разі поставки неякісних матеріалів також з’ясовують, чи було виставлено претензії постачальникам [14, 50, 61, 68].

Для забезпечення безперервного виробництва істотне значення має правильна органі­зація поповнення складських запасів. Відносно кожної назви предметів матеріально - технічного постачання повинні встановлюватись норми, у межах яких ці запаси можуть ко­ливатися.

Запаси матеріальних цінностей на підприємстві поділяють на: поточні і страхові (резервні), технологічні і сезонні запаси [27,40,68].

До максимальної норми запасу входять усі вказані складові частини. Вона відображає стан запасів на момент надходження чергової партії матеріалів.

До мінімальної норми поточний запас не входить. Ця норма відображає стан запасів у період, коли поточний запас цілком витрачений і очікується надходження наступної партії по­ставок. Поточний запас розраховують як добуток інтервалу поставок у днях та середньодобового витрачання /-го матеріалу [14,15, 27,40, 50,61,68].

Фактичну наявність предметів матеріально-технічного постачання за кожною самостійною позицією їхньої номенклатури порівнюють з максимальною і мінімальною нормою запасу, вираженою у днях витрачання на виробництво. Якщо фактичні запаси менші від мінімальної норми, то їх необхідно терміново поповнити, оскільки існує загроза збоїв у виробництві через нестачу матеріалів. Якщо ж запаси більші від максимальної норми, то вони є надлишковими. Надлишки доцільно реалізувати та залучити до обороту виручені у такий спосіб грошові кошти [27,40,68].'

Недопоставка матеріалів або поставка неякісних, заміна одних матеріалів іншими, зміна цін на матеріали, порушення графіків поставок призводять до втрат обсягів виробництва про­дукції або збільшення затрат на виробництво. У ході аналізу необхідно розрахувати відповідні втрати.

Скорочення обсягів виробництва продукції у зв’язку з недопоставкою матеріалів розрахо­вують, ділячи кількість недопоставлених матеріалів на норму їх витрачання на одиницю продукції. Таке саме скорочення у зв’язку з низькою якістю матеріалів обчислюють діленням понадпланових відходів на норму витрат відповідного матеріалу на одиницю продукції [27,61,68].

У результаті заміни одного матеріалу іншим виникає різниця в нормах витрат цих матеріалів на виробництво продукції. Щоб розрахувати втрати підприємства внаслідок цього, необхідно перевитрати матеріалу на одиницю продукції помножити на фактичний обсяг випуску з цього матеріалу та на ціну одиниці матеріалу. Крім того, інші матеріали (не передбачені раніше договором) можуть вимагати додаткової обробки, "яка, своєю чергою, передбачає додаткові витрати на оплату праці робітників, їх підраховують множенням зарплати

за одиницю оброблених матеріалів на кількість цих матеріалів. Отриману суму збільшують на відсоток зборів на соціальні потреби [14,50,61.68].

Заміна одного матеріалу іншим передбачає також різницю у ціні цих матеріалів. Втрати у разі подорожчання матеріалів визначають множенням різниці в ціні на кількість заміненого матеріал; [27,,40.68].

Дата добавления: 2015-08-02