Загальні особливості історії науки.

Географія – давня наука. Вона виникла з потреб різних народів і країн в обміні своїх товарів на товари інших народів, це породило торгівлю і подорожі, а під час цих подорожей і військових походів відбувалися спостереження, робилися записи, в яких фіксувалися відомості про природу, місцевості, культуру, звичаї. Тривалий час, протягом століть, географія розвивалась як унітарна (чи моністична, або холістична) наука, тобто не поділена на частини.

В епоху великих географічних відкриттів і поглиблення територіального поділу праці посилилася потреба у диференціації географії (поділення її на частини) і появі нової науки – економічної і соціальної географії. Першою економіко-географічною працею вважають «Опис Нідерландів» (1567 р.) італійського вченого Людовіко Гвіччардіні, яка витримала 35 видань на 7 мовах. І хоча вона носила країнознавчий характер, тим не менш – це була одна з перших праць, що містила дуже детальні соціально-економічні характеристики різних країн.

Перша спроба розробки наукових основ географії і поділу її на частини була зроблена німцем, а потім нідерландцем Бернхардтом Вареніусом у його роботі «Географія генеральна» (або «Всезагальна географія»), яка побачила світ у 1650 р. в Амстердамі. У цій праці Вареніус провів оригінальну класифікацію розділів географічної науки, виділивши загальну (генеральну) географію, яка вивчає Землю в цілому, і часткову – яка розглядає країни та їх частини. Він казав про єдність і взаємопов’язаність обох цих частин в рамках єдиної географії. Праця Вареніуса двічі видавалась в Англії під редакцією І.Ньютона, в 1718 р. вона була опублікована і в Росії за розпорядженням Петра І. Тривалий час ця книга залишалась найпоширенішим підручником з географії.

Справжнє виокремлення економічної, а пізніше соціально-економічної та суспільної географії відбулося лише у ХХ ст., коли з’явились відповідні університетські кафедри та спеціальності. Наприкінці ХХ ст. світ увійшов у нову цивілізаційну фазу, яку називають постіндустріальною або інформаційною. На зміну виробничим цивілізаціям – аграрній (до XVIII ст.) та індустріальній (до кінця ХХ ст.), приходить доба знань і технологій, які визначають сучасні соціально-економічні пріоритети. Відповідно змінюється і наукова, у т.ч. географічна картина світу. Замість чітко відрегульованої та зрозумілої фізичної реальності з’являються нечіткі контури нового світу, з реальним простором співіснує віртуальний світ, в якому люди вже не тільки спілкуються, але і працюють і отримують за свою працю реальні гроші. Зазначені тенденції зумовлюють перегляд основних теорій і методологій і розробку нових підходів до дослідження складних явищ сучасності.

Українська географія, в числі її основних дослідників, має спільні риси зі світовим розвитком науки, а разом з тим – їй притаманні свої особливості і відмінності, зумовлені непростим історичним розвитком країни:

1) тривалі періоди бездержавності українського народу, які призводили і до розривів у розвитку української географії;

2) розподіл України між різними державами (в основному Польщею і Росією), а отже різні частини України вивчались географами різних країн, переважно з імперських позицій освоєння і використання їх ресурсів;

3) у різних частинах України об’єктивно домінували різні предметні орієнтації географічної науки: у західній – антропогеографічна, у східній – економічна (бо схід України – це старопромислові регіони).

Дата добавления: 2015-11-14