Читайте также: |
|
«Інтеліґенція традиції» та «інтеліґенція розриву»: загальні засади 497–505
Європа і Росія: шляхта і дворянство. Історичний анамнез. – Чому «інтеліґенція» – поняття російське. «Віхи» – і діагноз В. Липинського: «розрив традиції»! – Корінь проблеми – перехід української інтеліґенції з європейської на російську модель відтворення (гіпотеза). – Спроби «повернення до Європи»: Хвильовий і шістдесятники.
Два народництва, дві демократії … 505–545
Що значить «любити народ»? – Граф фон Ейнзідель і його предки, або Культурний націоналізм проти російського народництва. – Народ «по вертикалі» (ad majorem Dei gloriam) і «по горизонталі» (утилітаризм). – Три культурні типи: Леся Українка–Ґорький–Винниченко. – Звідки у «демократів» пихатість? (А. Ізґоєв). – …І чому в «аристократів» її не було (гуманізм як ерос «загального права»). – Інтеліґенція як не‑народ: «Доктор Живаґо» Б. Пастернака і «Третя революція» В. Підмогильного. – Інтеліґенція як народ: семантика «темного погляду» («Над морем»). – Культ праці й культ неробства (С. Булґаков про «дисципліну послушництва»). «Що дасть нам силу?». Трудова етика в українського й російського дворянства: Олена Пчілка і П. Скоропадський проти Л. Толстого. – Необхідний відступ: «інтеліґенція розриву» в Галичині. – Ще один критерій зрізничкування (за А. де Токвілем): «за що боролись» – за свободу чи проти нерівности? – Свобода по‑російськи: «свавільне безґрунтянство»! Д. Мережковський і Дон Жуан. Де живе Грядущий Хам – дещо про інтуїції європейських літератур та про короткозорість Срібного віку… – Українська діагностика антихамського імунітету («синдром боярині»), Оксана в «Лісовому царстві» (С. Коньонков): «Най дьявол носить смуткове убрання!». Краса і благо в українській та російській традиції: не «конфлікт культур» – а «війна богів»! – Метафізика «бісівства» у Гоголя й Лесі Українки. (Бердяєв – точка перетину культур?) – Логіка духовного поневолення в українській філософії свободи – від «гріховности краси» через культуру без сакруму до тріумфу «хамократії» (термін Д. Пильчикова – і дещо про нього самого…) – Відступ: що таке духовна аристократія (В. Стус і Д. Стус: типологія «розриву»). – Перша історична форма хамократії – самодержавство. Рухаємось далі…
«Бунт мас» по‑українськи: «Гора» проти «Жіронди» 545–588
Леся Українка і критика масового суспільства (Ортега‑і‑Гасет, Г. Арендтта інші). – Слухаємо «музику революції» («Пісні про волю»)… Гностичний діагноз: бунт «іліків» без санкції Духа! – «Три хвилини»: українська «Жіронда» і її занепад. «Я, монтаньяр, ненавиджу тебе»… – Як «повставали маси»: про «розшляхетнення» українського руху. «Батьки і діти» 1890‑х. У царстві Еросу (забута «літературна дискусія» 1902 p.). Знову «прихована війна»! – А якщо підняти забороло? – Кінець «культури спадку»: 1) «штурм неба», або Масова людина на «своєму полі» («Дядькова хвороба» В. Самійленка); 2) ефект «братньої допомоги»: російське народництво як ідеологія української «Гори». – Портрет «нового українця» за Зеровим. – «Великопанські мрії» проти «глибокохамських вчинків» – феноменологія конфлікту: Леся Українка проти Винниченка і Єфремова (смерть Антея в «Оргії»); проти Труша і Ганкевича («наша епоха» і «літератський аристократизм»); проти Грінченка («Орфеєве чудо» і «учителька правильних проізношеній»); проти Євшана й «хатян» («літературне хамство», влада ринку і «замінність» брендів) – проти «неістинного буття» (Гайдеґер). – Анатомія ненависти. «Культ лілеї» (Жірондист‑1905) між Ґете («повнота буття») і Кундерою («нестерпна легкість»); Монтаньяр як філософ маси XX ст.: від Леніна («войовничий матеріалізм») до Канетті («влада зацілілого»). Формула хамократичної релігії: «культ своєї власної особи»! – «І ми боротись будем до загину!» (Гелен проти Кассандри). – Еґалітаризм і культура. Про «системну помилку демократії». – Народження тоталітаризму з духа «демократичної заздрости». Бунт проти «ліпшого» і хамський реванш. «Не кидайте бісеру перед свині!» – Від Служебки до Юди: кристалізація архетипа. Про «банальність зла». Юдина зрада як конфлікт ієрархій. «Вожді» і «маси». – Повертаючись до списку «великих українців»: розгадку знайдено! – Інша версія: «хамська матриця» у Фройда. – Резюме: хамократія проти демократії – секулярна версія релігійної війни.
Замість висновків: до проекту «плебейської нації» 588–608
Радянське «розінтеліґенчення»: «назад» у 1860‑ті! – Проґрес: «народна школа» з «народною мовою». Неоколоніальне неонародництво, або Валуєв за Михайловським. – 3 історії питання: від Ю. Шевельова до С. Павличко. – «Російський чинник»: «Геть від Європи!», або Як Чіпка став «прапороносцем». – «Внутрішній чинник»: ненаписана історія. Від «святого народу» до міфа держави. «Україна наша (анти)радянська»: досвід колаборації і Бовкало як культурний герой. Націоналізм чи дерусифікація? (Мова як рудимент «національної ідеї»). – Постколоніалізм: фінал української інтеліґенції. Падіння «держави Духа»: ні «вертикалі», ні «горизонталі»… – Розуміємо класиків: «у Каноссу»! – Як воювали наші монтаньяри: віра в «простий світ». Від «червоної Просвіти» до сучасної «попси» – від шизо‑ідеократії до хамократії «без масок». – «Культ успіху» як ідеологія постмодерну. – Майдан‑2004: демократія проти хамократії. І знову аристократизм «низів» і плебейство «верхів»?.. – Історія писана й дійсна. Питання, залишене без відповіді.
Post Scriptum 608–609
«Віщий сон» (1896 р.) і «Молитва єретички» (1913 p.): «запечатування» скарбу.
Дата добавления: 2015-11-16; просмотров: 100 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
VII. Історія ордену: фінал. Герб лілеї. Notre Dame Dolorosa і її помста | | | І. «Одинокий мужчина» чи Велика Хвора? Культурна презентація героїні: тіло як текст |