Суспільно-географічна характеристика (оцінка) країн і регіонів.

У процесі вивчення тих чи інших великих регіонів чи країн в економічній та соціальній (суспільній) географії склалася відповідна послідовність їх розгляду (занотувати):

1. Суспільно-географічне положення та місце у світі.

2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу.

3. Історико-географічні фактори освоєння території.

4. Характеристика населення.

5. Загальна характеристика господарства, його галузевої і територіальної структури:

- Промисловість;

- Сільське господарство;

- Транспорт;

- Третинний сектор (cфера обслуговування, туризм, рекреація тощо).

6. Внутрішні відмінності і районування.

7. Зовнішні зв’язки (експорт/імпорт).

Цю загальну схему, в основних рисах запропоновану відомим радянським економко-географом М.М. Баранським, ви повинні запам’ятати як «отче наш», тому що це – основа будь-яких ваших відповідей на семінарах, практичних. Водночас слід пам’ятати, що кожна територія – це унікальне явище, вона може характеризуватися особливостями, що не вкладаються в загальну схему. Тому відхилення від неї можуть бути, але краще, якщо вони будуть у бік її доповнення, ніж скорочення.

Починається будь-яка розмова про країну, регіон, місто з оцінки його географічного і, зокрема, суспільно-географічного положення. Про нього ми скажемо пізніше, бо це –одна з головних категорій суспільної географії. Поки розглянемо інші частини плану:

ПРП аналізується у плані господарської оцінки достатності і забезпеченості тієї чи іншої території ресурсами, умовами (зокрема агрокліматичними) для розвитку промисловості і сільського господарства: йдеться про запаси і види ресурсів, розташування родовищ, в разі наявності окремо акцентується на сировинних ресурсах для окремих галузей, існуючих дефіцитах тощо.

Коротка історія розвитку показує давні чи недавні риси державотворення (якщо це країна), освоєння регіону (якщо це регіон), містоутворення (якщо це місто) і ті моменти, які описують цю територію, її здобутки, етапи і проблеми розвитку в історичному плані.

Характеристика населення обов’язково включає дані про чисельність і розміщення населення, його густоту і основні поселення. Тут розглядається як система розселення (сітка поселень, наявність агломерацій тощо), так і структурні особливості самого населення (співвідношення міського і сільського населення, рівень урбанізації, статевий і віковий склад, структура зайнятості, національний і релігійний склад. Аналізуються дані про міграцію (коефіцієнти міграції) тощо.

Характеристика господарства якнайменше включає характеристику місця країни (регіону) у міжнародному поділі праці, опис структури економіки, дані про розміщення основних економічних центрів і галузей спеціалізації країни (регіону). Окремо дається характеристика промисловості (основних видів діяльності та їх розміщення), сільському господарству і видам транспорту, які мають найбільше значення. Оцінюється також і третинний сектор.

На етапі внутрішнього аналізу країни (регіону) йдеться про відміни, які існують всередині території, яка аналізується, наявність центрів, зон, поясів, районів з різною інтенсивністю і рисунком економіки: йдеться про поділ регіону на окремі підрайони за певними критеріями (історичні території чи економічні територіальні утворення, існуючі агломерації тощо).

Тут можна наводити як приклад і різні коефіцієнти, які свідчать про рівномірність (нерівномірність розвитку і розташування об’єктів чи процесів.

Для цього існує ціла статистика аналізу просторового розвитку населення, господарства і т.д.

Є прості показники, широко відомі всім – наприклад, щільність (густота) населення. Розраховується вона за формулою:

P = N / S (2), де:

P – щільність населення;

N – кількість населення, осіб

S – площа території, км².

Якщо цей показник проаналізувати в динамці за 10 і більше років, то тоді вже ми зможемо відобразити тенденції освоєння території: відбувається поступова концентрація населення чи навпаки – відбувається розосередження населення.

Існує, наприклад, індекс домінантності (першості) найбільшого міста. Він показує як сильно (в плані людності) відірване найбільше місто-лідер від інших міст тієї чи іншої країни або регіону. Вираховується він як відношення чисельності населення міста-лідера до суми чисельності п’яти наступних за рангом людності міст. Ось, наприклад, міста Росії та України (шестірки перших) з їх людністю у 2013 р.:

Табл. 2. Чисельність найбільших міст Росії та України

Міста Росії	Населення, тис. осіб (2013)
Москва (столиця)
Санкт-Петербург
Новосибірськ
Єкатеринбург
Нижній Новгород
Казань
Міста України	Населення, тис. осіб (2013)
Київ (столиця)
Харків
Одеса
Дніпропетровськ
Донецьк
Запоріжжя

Індекс першості Москви по відношенню до інших міст-мільйонерів Росії – 1,15. Змістовно він означає ступінь відповідності розмірів головного міста рівню розвитку всієї системи найбільших міст Росії. Сам по собі цей показник мало що каже, тільки те, що Москва випереджає за чисельністю всі п’ять найбільших російських міст-мільйонників разом взятих. Але при порівнянні з іншими країнами, можна встановити відмінності. Зокрема коефіцієнт першості Києва до інших найбільших міст України становить 0,55. Порівняння дає змогу зробити висновок, що розвиток Москви (у порівнянні з українською системою міст) значно більш гіпертрофований – російська столиця у порівнянні з Києвом вдвічі більш віддалена у людності від своїх найбільших міст.

Є і багато інших показників, які так або інакше характеризують «інтенсивність» прояву явищ у просторі – коефіцієнти концентрації, локалізації тощо.

Нарешті, у пункті аналізу зовнішніх зв’язків вказується на головні форми зовнішньоекономічних відносин – торгівлю товарами і послугами, склад експорту регіону (країни), склад імпорту і напрями зовнішньої торгівлі з іншими країнами.

Тепер повернемось до категорії суспільно-географічного положення та його оцінки.

Що таке географічне положення – вам відомо. Фактично це - місцерозташування об’єкту на земній поверхні, якому відповідають певні координати широти і довготи. Географи насамперед досліджують розміщення природних і соціально-економічних об’єктів на земній поверхні, оцінюють гірші та кращі ознаки їх місцеположень. Разом з тим, аналізу підлягає і взаємне розташування в межах географічної оболонки різних географічних об’єктів, які впливають один на одного. Таким чином, розглядаючи не просто місцеположення, а суспільно-географічне положення, слід казати не тільки про конкретне розташування міста, району, країни, але і про його позиційне положення відносно інших географічних даностей. Суспільно-географічне положення означає відношення даного суспільно-географічного об’єкта до всіх інших - природних, соціально-демографічних, економічних, політичних, культурних, конфесійних, які впливають чи потенційно можуть впливати на його розвиток. Одним з перших це визначення сформулював ще у 1929 р. радянський економіко-географ М.М.Баранський. Тоді він казав про економіко-географічне положення, що в цілому відповідало тенденціям розвитку радянської економічної географії - тоді мали значення насамперед важливі для виробництва і розвитку економіки аспекти сусідства міст, районів і країн. Пізніше поняття економіко-географічне положення значно розширилось, зявилися такі його аспекти як: транспортно-, промислово-, аграрно-, соціально-, еколого-, політико-, культурно-географічне положення тощо. В результаті круг аспектів аналізу настільки розширився, що власне стали казати про широке «суспільно-географічне» положення, маючи на увазі всі аспекти позиціювання, важливі для суспільства.

Таким чином, розміщення об’єктів на земній поверхні можна характеризувати двома способами:

1) за географічними координатами – визначаючи географічну широту і довготу (тобто з абсолютною прив’язкою);

2) за характером сусідства – просторового відношення даного об’єкта до інших, сусідніх, які мають значення для нього. Цей спосіб оцінки відносний, і може бути нечітким і неоднозначним. Що власне є позитивним і вигідним в плані розташування в різних випадках може бути по-різному оцінено.

Відношення СГП, що аналізуються можуть бути багаторівневими – глобальними, національними, регіональними, локальними. Суспільно-географічне положення міста Херсону може розглядатися в межах Білозерського району Херсонщини – на локальному рівні – тут місто займає центральне положення і розділяє район, в межах області – на обласному (регіональному) рівні – тут місто знаходиться на периферії, однак СГП не можна характеризувати як невигідне, адже тут місто на Дніпрі, з чим забезпечується вихід і до Чорного моря, тут місто має і зручне і недалеке сухопутне сполучення з Миколаєвим, Одесою – і це дуже важливо. Можна розглядати і положення Херсону в Європі і світі, якщо зважити на значення Херсону як порту, транспортного вузла. Тобто є мікроположення, мезоположення і макроположення міста. І оцінки вигідності чи невигідності географічного положення на різних рівнях можуть бути різними за змістом.

Дуже чітко простежується зв'язок між розвитком міст та їх географічним положенням. Нікому невідома і малолюдна Одеса блискуче випереджає у першій половині ХІХ ст. Миколаїв, який був офіційною столицею Чорноморського флоту Росії. Зворотній вплив міст на місце – це закладання Санкт-Петербурга в необжитому краї, що стрімко підняло оцінку цієї території як «вікна до Європи». У світі немає двох об'єктів, які мали б однакове географічне положення, і не тільки за координатами. СГП - це завжди властивість об'єкта, що залежить як від самого об'єкта, положення якого визначається, так і від того оточення, з яким він взаємодіє чи буде взаємодіяти.

Важливою ознакою суспільно-географічного положення є історичність цієї категорії – СГП змінюється у часі. Більше того, СГП є результатом попереднього розвитку держави. Наприклад, приморське положення Франції, її вихід у Середземне море та Атлантичний океан було сприятливим чинником розвитку промислового виробництва на дешевій заморській сировині, стимулювало колонізаційну політику французів поза Європою. Розвиток чи зміна об’єктів, явищ і процесів здійснює вплив на політичну, економічну ситуацію, що позначається на суспільно-географічному положенні. Будівництво швидкісних магістралей, вдосконалення і розширення комунікаційних технологій, поява ринків збуту продукції, освоєння нових родовищ корисних копалин суттєво трансформує оцінку географічного положення тієї чи іншої території.

Одним з видів СГП є політико-географічне положення країни (регіону) – геопросторове відношення до політичних об'єктів, що перебувають зовні та безпосередньо впливають на цю країну (регіон). Цей вплив може набувати не лише політичного характеру. Наприклад, положення Греції у системі країн Середземномор'я, як члена ЄС, впливає на її економіку, яка й визначає характер політичних та економічних процесів у цій країні. Часто вживаний термін «геополітичне положення» відображає вплив на політичні процеси і структури держави не лише зовнішнього політичного оточення, а й власних інтересів країни. Наприклад, положення країни у континентальних умовах нерідко є чинником її політичного прагнення до виходу на морські комунікації і часто робить її агресивною. Загалом політична нестабільність, збройні конфлікти надовго «закривають» певні країни й навіть регіони світу, змінюють напрям і силу транзитних товаропотоків, руйнують усталені системи міждержавних відносин.

Політико-географічне положення, так само як і суспільно-географічне, може змінюватися, при цьому змі­ни ці можуть бути доленосними для країн, регіонів і міст. Наведемо приклади.

Венеція. У середні віки міста-республіки Венеція і Генуя контролювали торгівлю на Середземному морі, потіснивши (після хрестових походів) арабських купців і мореплавців. У Європі користувалися попитом східні товари (оксамито­ві та шовкові тканини, бавовна, порцеляна, пря­нощі, парфуми, самоцвіти тощо), які надходили азіатськими торговими шляхами («Шовковим шляхом») до узбережжя Чорного та Середземного морів або доставлялися арабськими мореплавця­ми з Індії в Перську затоку і далі суходолом до східного Середземномор'я. Венеція завдяки своїй ключовій позиції між Заходом і Сходом на якийсь час стала першою морською і торговою державою Європи. Нині Венеція — місто регіонального значення, історико-архітектурна перлина, яка продовжує залиша­тися важливим туристським та економічним цен­тром, що живе у світлі минулої слави.

Сінгапур. У середні віки Сінгапур був рибаль­ським селищем, стратегічними вигодами мор­ської гавані якого користувалися хіба що місцеві пірати. Але вже за англійської колоніальної ад­міністрації гавань перетворилася на транзитний перевалочний пункт усієї Далекосхідної Азії. Виник потужний морський порт, була створена стра­тегічна база ВМФ Великобританії, швидко зросла оборонна промисловість, особливо суднобудівна і судноремонтна. Отримавши незалежність, місто – молода морська держава – сповна скористало­ся вигодами політико-географічного положення, яке невпинно поліпшувалося. Сінгапур опинив­ся в центрі транзитних комунікацій Азійсько-Тихоокеанського регіону, що швидко прогресу­вав. Нині це вузол не тільки морських, а й повіт­ряних шляхів, один із провідних осередків світо­вої торгівлі, у якому обсяги експорту значно перевищують ВВП держави, а розміри ВВП на душу населення співрозмірні з показниками високорозвинених країн. Водночас Сінгапур став одним із провідних банківсько-фінансових центрів світу, де розміщено понад дві сотні офісів ТНК і банків.

А тепер уявимо собі, що зараз 1600 рік, а ми з вами - капітани судна, яке дісталося берегів Нового Світу через Атлантику. Ми маємо приблизну картосхему місцевості, де нам треба обрати найкраще місце для заснування нового поселення: яку з точок ми оберемо?

Давайте обговорювати. Чи є можливість для зростання міста? Чи захищено воно від відкритого океану? Чи є прісна вода? Чи можна організувати порт? Чи захищено від нападів індіанців?

Правильна відповідь – А. Більше того – точка А – це острів Манхеттен, на якому голландці у 1625 р. заснували поселення Новий Амстердам, яке згодом перейшло у руки англійців і стало Нью-Йорком. Саме Нью-Йоркська бухта вважається однією з найзручніших гаваней Атлантичного узбережжя.

Отже, СГП має три головні властивості:

1) відношення - випливає з визначення географічного положення. Основна методологічна трудність при вивченні географічного положення полягає у виявленні причинно-наслідкових зв'язків, тобто в з'ясуванні, наскільки фактор географічного положення визначає становлення, функціонування і розвиток об'єкта;

2) потенційність - це фактор, передумова й водночас наслідок розвитку зв'язків, поділу праці, а також розвитку самого регіону. Часто вигідне географічне положення перетворюються в ресурс розвитку території (той самий приклад Сінгапуру свідчить про це);

3) дистанційність – характеризуючи СГП, необхідно вказувати на значення відстані між об’єктами. Сама відстань мало що значить, однак у поєднанні з різними властивостями середовища тут і там вона може мати значення.

При характеристиці СГП країни (регіону) також слід дотримуватися певного плану:

1. Загальні довідкові відомості (повна назва країни, площа і чисельність населення, столиця, форма правління і державного устрою), атрибутивні характеристики (компактність території, відстані між крайніми точками тощо).

2. Положення на материку (в країні) – периферійне, центральне, внутрішнє, приморське. Ознаки центральності та периферійності географічного положення дуже часто пов'язують з категоріями його вигідності чи невигідності. Зазвичай, центральне положення вигідніше за периферійне. Водночас, багато країн мають периферійне положення, але вони розташовані на судноплавному узбережжі. Тому їх положення ліпше, ніж сусідніх з ними континентальних держав, близьких до «центральних». Серед «окраїнних» держав особливо вигідне положення мають розташовані на узбережжях незамерзаючих морів. Держава може повністю омиватися морем (наприклад, Великобританія, Шрі-Ланка, Ісландія, Кіпр), бути півострівною (Данія, Італія, Південна Корея, Туреччина), виходити на море більшою чи меншою своєю частиною (Єгипет, Алжир, Румунія, Болгарія, Албанія), розташовуватися на морях різних басейнів (США, Канада, Мексика). З іншого боку, центральність географічного положення - важливий фактор суспільного життя, який впливає на оперативність функцій управління, на географічне освоєння території, на розміщення головних підприємств, установ тощо.

3. Сусідні держави, їх суспільно-географічна оцінка, відношення до політичних чи військових блоків, вогнищ конфліктів і кризи тощо.

4. Положення по відношенню до природних і ресурсних районів, транспортних шляхів, центрів світової економіки – найважливіший пункт, який визначає і остаточний висновок про вигідність чи невигідність СГП. Тут має значення і наближеність до родовищ корисних копалин, і до транспортних міжнародних шляхів, і до розвинених країн і центрів тощо.

Територіальна організація суспільства. Концепцію просторової (територіальної) організації суспільства (ТОС) сформував у 1970-х рр. американський географ Річард Морілл. З того часу категорія ТОС швидко стала базовою у суспільній географії.

Життєдіяльність суспільства завжди певним чином організована, і така організація багатопланова. Суспільство організоване у політичному аспекті: держави, форми правління, адміністративно-територіальний поділ, політичні партії. Суспільство організоване також в економічному плані (різноманітні системи і форми господарства), в соціальному (різні верстви населення, соціальна стратифікація), в демографічному (різний віковий склад, статева структура населення), в духовному (різні етноси, культури, конфесії тощо). Усі ці аспекти мають свій просторовий вираз, свою територіальну організацію:

- Політична організація породжує кордони – політичні, адміністративні;

- Економічна організація знаходить свій вираз у формування територіальних систем виробництва та інфраструктурних мереж – промислових і транспортних вузлів, зон і районів сільського і лісового господарства, курортних районів і рекреаційних зон, заповідних територій;

- Соціальна організація суспільства реалізується у вигляді територіальних систем розселення, обслуговування, соціальної інфраструктури;

- Духовна життєдіяльність має свою територіальну організацію у формі просторового розмежування – етнокультурного, конфесійного, громадсько-політичного.

До цього слід додати, що життєдіяльність суспільства протікає у природному середовищі, яке має свої просторові відмінності за умовами і ресурсами, більшою чи меншою їх сприятливістю для заселення та господарського освоєння. Іншими словами, суспільство завжди формує свою певну природно-середовищну територіальну організацію.

Потреба раціональної організації життєвого простору пронизує суспільство на всіх рівнях буття. Житло просторово-функціонально поділяють на їдальню, спальню, вітальню, дитячу; міста – на житлові, промислові, транспортні, рекреаційні та інші зони, регіони та країни – на економічні зони і райони, територіальні системи розселення і виробництва. Цей принцип функціонального поділу для суспільної географії є фактичним науковим законом.

Розглянемо зміст термінів, які утворюють категорію «територіальна організація суспільства», а саме: «територія», «організація» і «суспільство».

У сучасній економічний географії поняття «територія» не ототожнюється з усією земною поверхнею, а розуміється як частина останньої. Будучи просторовим ресурсом, територія слугує «вмістилищем» для всіх інших ресурсів. Вся історія розвитку життя на Землі пов'язана з боротьбою за життєвий простір, за володіння конкретною територією та її ресурсами. В основі цієї боротьби – прагнення всього живого до розвитку і вдосконалення.

З іншого боку, є суспільство – складний організм, що формується населенням, яке проживає на певній території і має своє коло потреб та інтересів, своє виробництво і позавиробничу сферу, використовує природні та інші ресурси, господарює і т.д. Задоволення всіх потреб та інтересів населення даної території (країни) залежить від інтегрального потенціалу території та грамотної організації його використання.

ТОС вивчає фактори, що просторово та організаційно визначають середовище проживання суспільства, де під впливом територіального поділу праці концентруються необхідні і достатні умови життєдіяльності і відтворення населення. Категорія ТОС набагато ширша, ніж поняття «організація території». Під організацією території слід розуміти певне її упорядкування, що відповідає прийнятим стандартам і нормам. Під ТОС слід розуміти систему управління створенням необхідних і достатніх умов життєдіяльності населення, що забезпечують економічне зростання, демографічний розвиток, покращення якості життя тощо. ТОС, як предмет дослідження, не може розглядатися абстрактно, вона завжди «прив’язана» до конкретних об’єктів, галузей і т.д.

Щодо співвідношення понять «розміщення» і «територіальна організація», то тут теж існують відмінності. Розміщення – це територіальний розподіл населення і продуктивних сил згідно природних, економічних і соціальних умов. Колись воно було синонімом ТОС. На сьогодні «розміщення» залишається більше галузевим поняттям – розміщення електроенергетики, кольорової металургії, авіабудування і т.д. Воно є малопридатним для аналізу міжгалузевих і міжсферних зв’язків. Основні відмінності між «розміщенням» і «територіальною організацією»:

1) розміщення характеризує прив'язку (місцерозташування) об'єктів, територіальна організація – просторову взаємодію таких об'єктів;

2) розміщення показує локалізацію окремих елементів, а ТОС характеризує їх просторові комбінації;

3) розміщення акцентує увагу на окремих сферах – населенні, виробничій сфері, а ТОС охоплює всі складові життєдіяльності суспільства, включаючи соціальну сферу, духовні та політичні чинники;

4) розміщення дає «фотографію» територіальної прив'язки об'єктів, територіальна організація має на меті аналіз динамічної просторової впорядкованості компонентів життєдіяльності суспільства.

Конкретні об’єкти дослідження СГ. Крім загального об’єкта дослідження (суспільство) і предмета дослідження (його територіальна організація) суспільна географія має свої конкретні об’єкти дослідження якими є форми територіальної організації суспільства в цілому чи його окремих сфер.

Класичні форми територіальної організації суспільства: держава (країна), регіон, економічний (суспільно-географічний) район. Виділяють різні просторові рівні територіальної організації: світовий, національний, регіональний, локальний.

На світовому рівні головною формою у геопросторовій організації суспільства є держава (країна). Вона є нульовою точкою відліку в загальній сукупності форм політичної організації. До речі: у чому різниця між державою і країною?

Країна - це територія зі своїм етнічним населенням та мовою.

Як правило, під країною розуміють територію з визначеними кордонами і населенням, яка в політичному відношенні може мати державний суверенітет (незалежність, право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без втручання зовнішніх сил) або бути залежною (тобто знаходитися під владою іншої держави).

Що ж тоді держава? А держава – це суспільство, з особливою організацією політичної влади, що займає певну територію, має власну систему управління і володіє зовнішнім і внутрішнім суверенітетом. Виділити всі ознаки держави на різних історичних етапах розвитку важко, водночас є універсальні ознаки – територія, населення і (обов’язково!) влада. Влада, яка поширюється на всю територію до кордонів. Територія – матеріальна основа існування держави, територіальна ознака породжує громадянство – юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов’язках. Держава має апарат управління – систему державних органів, має у своєму розпорядженні апарат легального примусу – збройні сили, поліцію тощо, має єдину грошову систему, офіційну систему оподаткування і фінансового контролю, суверенітет і формальні реквізити – прапор, герб, гімн. Приклади: 1) в свої часи Британська імперія – була величезною державою, яка складалась з великої кількості країн (тобто була метрополія і були колонії); 2) сучасна Польща і Польща комуністичних часів – країна та сама, але держави різні.

Скільки країн в світі? Суверенних країн (держав) у світі приблизно 194 (тобто це абсолютна більшість). Чому приблизно – тому що їх кількість постійно змінюється. Політичній карті світу притаманна висока динамічність. Зміни, які відбуваються, поділяють на кількісні і якісні. Кількісні зміни притаманні раннім етапам формування політичної карти, коли мова йшла про розширення територій окремих держав, певні територіальні завоювання, обмін територіями). Якісні зміни пов’язані із зміною статусу окремих територій, отриманням ними державного суверенітету, утворенням політичних союзів. На сьогодні кількісні зміни поступаються якісним, в цьому суть сучасних процесів.

Є 194 члени ООН, часто саме ця цифра використовується для представлення числа країн в світі. Є ще дві держави: 1) це Ватикан (крихітний дім римо-католицької церкви, який, як суверенна країна, єдиний вирішив не ставати членом ООН, хоча має статус політичного спостерігача) і 2) задовольняючий всім вимогам незалежної країни Тайвань, який давно є членом ООН, але не визнається всією світовою спільнотою, і насамперед Китаєм (який вважає його власною «бушуючою» провінцією) як окрема держава. Є ще Косово, але для певної частини держав світу це – все ще провінція Сербії, хоч для більшості – окрема держава. Є ще десятки територій і колоній, яким помилково приписують незалежність, хоча вони такими не є.

Головною формою господарсько-економічної організації є національне господарство. Існують і наднаціональні господарські форми – економічні блоки країн, а також Європейський Союз). Граничною формою виступає світове господарство.

На національному рівні головними просторовими формами є зона і район. Найчастіше вивчають економічні зони і райони, які є підсистемами національного господарства. Однак виділяються також регіональні системи розселення, етнографічні регіони, промислові зони і райони, рекреаційні зони. Все це можна об’єднати одним терміном – регіон.

У повсякденному житті ми часто стикаємося з цим поняттям, говорячи про регіональну політику чи регіональну економіку, дивлячись на регіони світу. Сам термін «регіон» виник на основі латинського кореня, який означає область, округ. Його синонімом виступає термін «район», однак на практиці він частіше застосовується до території меншого масштабу, в основному всередині території великих країн (наприклад, Росії, США, України та ін.).

Виділяють регіони різного масштабу. На глобальному (світовому) рівні виділяють фізико-географічні регіони – континенти. Економічний підхід лежить в основі виділення економічних регіонів світу (Західна Європа, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Близькосхідний регіон тощо). Є також наукові підходи до диференціації світу, що основані на застосуванні історичних, цивілізаційних, соціальних, культурних, етнічних, конфесійних, лінгвістичних та інших критеріїв.

В якості вихідної одиниці регіональної диференціації світу логічно розглядати історико-географічний регіон, тобто територію більш або менш цілісну в історичному, географічному, політичному, культурному та господарському відношенні. Подібні регіони відзначаються різним ступенем внутрішньої єдності, а часто штучно роз`єднані: все це залежить від їх історичної долі і типу цивілізацій, що склалися, перебігу етнічних процесів, напрямку господарських зв`язків, розвитку транспортних шляхів тощо.

Стосовно застосування терміну «регіон», то тут є розходження і стосуються вони масштабів території, яка розглядається. В Україні під регіоном розуміють територію, адекватну у розмірах адміністративній області чи декільком областям, об’єднаним в економічний район. Хоча, наприклад, у регіональній економічній і соціальній географії світу регіон – це історико-географічна територія, що об`єднує не менше двох країн, має досить конкретно визначені межі і відносно спільні природні, історичні, соціально-культурні та господарські особливості.

Характеристика кожного регіону базується на визначенні його географічної специфіки, тобто територіальних відмінностей. Головне у географічній специфіці регіонів – особливості розміщення населення, природно-ресурсного потенціалу та господарства на різних етапах історичного розвитку. Наприклад, в Азії зберігся малюнок розміщення суспільно-економічних даностей, що виник багато тисячоліть тому. В Європі його вік значно молодший, а в Африці, та особливо в Америці та Австралії, у сучасному вигляді він став формуватися всього лише декілька століть тому, в результаті європейської колонізації.

Важливим регіональним аспектом є поняття «економічного простору», під яким розуміють територіальну сукупність господарських зв`язків. В Європі ця єдність існує у силу відносно невеликих масштабів регіонів, відсутності істотних внутрішніх перешкод та особливостей історичного розвитку. В інших регіонах картина повністю інша (наприклад, у Латинській Америці, регіонах Африки, Азії), там регіони досить слабко економічно пов`язані один з одним. Є так звані «дуальні країни», які за різними поглядами вчених потрапляють або в один, або в інший регіон світу і мають риси, схожі з рисами країн обох (як правило сусідніх) регіонів. Прикладом може слугувати Афганістан, який може бути віднесений і до Західної, і до Південної, і до Центральної Азії, Мексика – латиноамериканська країна, яка, тим не менш, має найтісніші зв’язки із США і Канадою, М’янма, яка розташована на кордоні Південної і Південно-Східної Азії тощо.

Нарешті, існує велика кількість первинних форм геопросторової організації суспільства та його частин. У господарстві таким є одиничне підприємство чи заклад. Їх поєднання на порівняно невеликій території спричиняє виникнення таких первинних форм як пункти, центри, кущі, вузли. Найчастіше це стосується промисловості, сільського господарства, транспорту чи сфери послуг. Економічний пункт – це зосередження у певній точків окремого підприємства сфери виробництва чи сфери послуг. Економічний центр – це зосередження в одному місці декількох підприємств чи закладів, незалежно від того, пов’язані вони між собою чи ні. Економічний кущ – це зосередження у кількох наближених один до одного поселеннях підприємств однієї чи декількох сфер (найчастіше взаємопов’язаних). Нарешті, економічний вузол – це зосередження на компактній території великої кількості підприємств та закладів з вираженим економічним центром (функціональним ядром).

Відповідно у геопросторовій організації населення існують свої первинні форми – поселення (село, місто, селище міського типу), елементарна система розселення, міська агломерація тощо.

Далі йдуть локальні форми територіальної організації – система розселення адміністративного району, господарство району, локальний агропромисловий комплекс (завод і його компактна сировинна зона). Потім йдуть регіональні форми – регіони (області), економічні райони (декілька областей), зони.

За рівнем охоплення складових сфер суспільства форми можуть бути компонентними і інтегральними. Коли мова йде про транспортний вузол, промисловий кущ – то мова йде про одну сферу, в якій формується та чи інша форма територіальної організації – це компонентна форма, інтегральна ж форма охоплює всі складові частини суспільства – населення, виробничу сферу, сферу послуг. Будь-яка область, велике місто, країна - це інтегральна форма, яка включає населення і систему його розселення, господарство, виробничу, соціальну інфраструктуру (тобто обслуговуючі галузі), транспорт, і між цими сферами існує тісна взаємодія.

Роль населення у формуванні ТОС своєрідна. Люди у той чи інший спосіб розселяються по території і освоюють її. Населення – один з головних компонентів ландшафту і разом з тим це активний і подекуди агресивний компонент, що надзвичайно сильно впливає на своє природне оточення. Мережа різних типів поселень формується разом із транспортними комунікаціями між ними і складає «кістяк» або як його називають в географії «каркас» ТОС.

Водночас з боку суспільства часто виникає потреба більш раціонально організувати сітку поселень. Ось, наприклад, нещодавно в Росії управлінці і фахівці висунули амбіційний проект зміни територіальної організації, згідно з яким, росіяни будуть жити не в 83 регіонах, а в 20 агломераціях навколо великих міст, де сконцентровано основні ресурси. В документі йшлося про те, що 90% міст Росії – це малі міста, багато з них монопрофільні, і число проживаючих там постійно зменшується. Розвивати такі поселення ціною транспортних витрат, побудови театрів, музеїв виправдано в дуже обмеженому числі випадків. Тому запропоновано створити приблизно 20 агломерацій з населенням кожна більше 1 млн. осіб, утворити такі високоурбанізовані території зі своєю швидкісною системою транспорту, рекреаційними зонами і т.д. В свою чергу ці території будуть давати імпульси розвитку прилеглим районам. Але поки що цей грандіозний план так і залишився на папері.

ТОС можна представити як множину географічних об’єктів – природних, соціальних, економічних і т.д., та зв’язків, взаємодій та відношень між ними (рис.10).

Рис.10. Структура ТОС.

Як і при аналізі СГП, в ТОС виділяють подібні просторові рівні організації:

- глобальний,

- національний,

- регіональний,

Локальний.

Виділення різних ієрархічних рівнів орієнтує дослідника на певний географічний масштаб аналізу ТОС. У реальному житті кожний географічний об’єкт є складовим елементом загальної організації географічної оболонки, в межах якої накладаються та інтегруються різнорівневі її аспекти. Якщо ми аналізуємо, приміром, територіальну організацію Одеського курортного регіону, то нас не цікавить геополітична структура Європи. Якщо ми розглядаємо місце Данії у господарстві Північної Європи, нам «до лампочки» буде Одеський курортний район або організація Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У залежності від цільових настанов та заданого масштабу зміст ТОС може бути істотно різним.

Стадійний розвиток ТОС. ТОС змінюється в часі, еволюціонує. Як і більшість інших категорій суспільної географії, ця категорія – історична. Оскільки суспільство розвивається – у часі і просторі, то зміна ТОС не викликає сумнівів. Ми розглядали етапи розвитку суспільства у співвідношенні різних сфер виробництва і виділяли аграрний (до індустріальний) період, індустріальний час і постіндустріальний час. Але існують ще концепції так званого стадійного розвитку розселення, виробництва, транспорту, цивілізацій в цілому, які кажуть, що ці компоненти у своєму розвитку неодмінно і по черзі проходять через певні стадії. В свої часи М.М.Колосовський виділив 5 стадій розвитку території (ТОС), крізь які проходять регіони у процесі заселення та освоєння:

1) резервні території, які практично не втягнені в господарську діяльність, вони мають свій ПРП, але лишаються незаселеними і неосвоєними;

2) території піонерного (початкового) господарського розвитку, які мають перших поселенців, що освоюють ресурси, розробляють унікальні і високоцінні ресурси (адже тільки такі ресурси вигідно освоювати за умов неосвоєності);

3) території значного господарського освоєння мають великі промислові вузли і транспортні магістралі, навколо яких формуються смуги інтенсивного господарського освоєння; разом з тим інші території залишаються слабоосвоєнними і навіть резервними, але вони поступово втягуються у більш інтенсивне використання;

4) території інтенсивного господарського освоєння, які мають розвинену мережу економічних центрів, транспортних магістралей і комунікацій; на території вже формується певний господарський комплекс, хоч окремі його ланки перебувають у стадії формування;

Території з комплексним розвитком господарства мають повністю сформовану структуру господарства та відповідну його спеціалізацію, господарський комплекс повною мірою використовує наявні природні та трудові ресурси, регіон має складну організацію населення та господарства.

Контрольні питання:

1. Назвіть три головні властивості суспільно-географічного положення.

2. Що таке індекс першості найбільшого міста-лідера (або індекс домінування)?

Змістовий модуль 2. «Окремі напрями суспільної географії: акценти досліджень, основні поняття і сучасний стан»

Дата добавления: 2015-11-14