Облік населення.

Наукові дослідження розвитку і територіальної організації населення світу неможливі без використання кількісних показників. Головні джерела демографічної інформації - переписи населення, поточний облік демо­графічних подій, реєстри та вибіркові обстеження.

Головним засобом отримання даних про населення є перепис. У «Прин­ципах і рекомендаціях для проведення переписів населення і житлово­го фонду», які розробили спеціалісти ООН у 1981 р., подано означення: «Перепис населення - це загальний процес збору, узагальнення, аналізу і публікації демографічних, економічних і соціальних даних про все насе­лення, яке проживає у певний момент часу в країні чи її чітко обмеженій частині». Перший Всеукраїнський перепис населення у пострадянський період був проведений 5 грудня 2001 р.

Під час перепису населення враховують кількість і структуру постій­ного та наявного населення. Постійне населення - це сукупність людей, які постійно проживають на цій території. Наявне населення - це сукупність людей, які перебувають на цій території у момент перепису чи спостере­ження, незалежно від місця реєстрації чи постійного проживання. Під час опрацювання результатів переписів на будь-якій території налічується певна кількість тимчасово відсутніх і тимчасово проживаючих мешканців. На загальнодержавному рівні повинен бути зрівноважений баланс кате­горій населення:

ПН = НН - ТП + ТВ,

де ПН - постійне населення; НН - наявне населення; ТП - тимчасово про­живаючі; ТВ - тимчасово відсутні.

Поточний облік демографічних подій полягає у збиранні відомостей про випадки народжень, смерті, укладання та розірвання шлюбів. Крім дати настання відповідної демографічної події, яка відбувається з кожною лю­диною, додатково збирають інформацію демографічного, соціального, етнічного характеру. Сьогодні поточний облік демографічних подій в Україні проводять відділи реєстрації актів цивільного стану у містах та виконавчі комітети сільських і селищних Рад. Поточний облік міграцій організовують органи внутрішніх справ. Він ґрунтується на документах реєстрації, раніше - документах прописки та виписки населення.

У глобальному масштабі обліковує населення Статистична Комісія та Комісія з народонаселення і розвитку Економічної і соціальної ради ООН, а також Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Кількість населення світу і великих регіонів. Основні риси розміщення населення. Чисельність населення світу становить на сьогодні 7,2 млрд.чол., щорічно відбувається збільшення населення приблизно на 86 млн.осіб. Із 7 млрд. осіб приблизно 17 % мешкають у високорозвинених країнах світу і десь 83% - у країнах, що розвивають­ся. Перше місце за кількістю населення впродовж тисячоліть (принаймні за період, коли проводяться різні обліки) посідає Китай, де проживає понад 1,3 млрд. осіб. На політичній карті світу є 12 країн, у яких людність перевищує 100 млн. осіб (табл.1). В Україні на початок 2012 р. проживало 45,6 млн. чол. – країна посідає 29 місце у світі за чисельністю населення.

Таблиця 3.

Країна	1950 р., млн.чол.	2012 р.	Прогноз на:
Всього, млн.чол. *	Площа*, млн.км^2	Щільність населення, чол./км^2	2025 р. **	2050 р. **
КИТАЙ			9,597
ІНДІЯ			3,287		1407,7	1755,2
США			9,827		355,7	438,2
ІНДОНЕЗІЯ			1,905		291,9	343,1
БРАЗИЛІЯ			8,515		228,9	259,8
ПАКИСТАН			0,796		228,9	295,2
НІГЕРІЯ			0,924		205,4	282,2
БАНГЛАДЕШ			0,144		180,1	215,1
РОСІЯ			17,098	8***	129,3	110,1
ЯПОНІЯ			0,378		119,3	95,2
МЕКСИКА			1,964		123,4	129,0
ФІЛІППІНИ			0,300

Джерела:* - CIA-The World Factbook, 2012; ** - UN World Population Prospects: The 2010 Revision

*** з великих країн менша щільність населення в Канаді (3), Австралії (3), Монголії (2).

Населення на Землі розміщене нерівномірно. Це зумовлено різними причинами:

1) впливом природного фактора: пустелі, тундра, високогір’я, території, вкриті льодом, тропічні ліси не сприяють розселенню людей; крім того велика кількість людей проживає на узбережжі чи на не дуже далекій відстані від океану (моря). Схематично це виглядає приблизно так:

2) дією історичних особливостей заселення земної суші;

3) відмінностями в сучасній демографічній ситуації: особливості природного приросту населення на континентах;

4) впливом соціально-економічних умов життя людей, їх господарською діяльністю, рівнем розвитку виробництва.

Сила впливу вище охарактеризованих факторів різна. Крім цього, їх пріоритетність з часом може змінюватися в залежності від епохи, рівня розвитку людської цивілізації та продуктивних сил. В результаті сукупної дії чотирьох вищезгаданих факторів на Землі сформувалася певна картина розміщення населення. Основним показником, що відображає розміщення населення, є густота (щільність) населення. Вона розраховується шляхом ділення кількості населення на площу території країни чи регіону.

На земній кулі населення розміщене дуже нерівномірно: поряд з величезними густонаселеними районами є практично не освоєні людьми ділянки суші. Враховуючи неоднаковий розподіл суші та колективний спосіб життя людей, нерівномірність розміщення населення слід вважати закономірним явищем. Ще раз згадаємо 4 основні ареали високої концентрації населення:

Перший і найбільший із них сформувався в Східній та Південно-Східній Азії. Він включає східні провінції Китаю, Республіку Корею, Японію, півострів Індокитай. Середня густота населення тут майже скрізь перевищує 100 чол./км², а в долинах Янцзи і Хуанхе, на півдні Кореї, в Японії – понад 200 чол./км². В окремих регіонах (Тихоокеанський промисловий пояс Японії, приморські провінції Китаю) густота населення перевищує 1000 чол./км². Даний регіон високої концентрації населення сформувався за рахунок сільських жителів, чому сприяла така трудоінтенсивна сфера сільськогосподарського виробництва, як рисосіяння. Незважаючи на переважання сільського населення, у цьому регіоні нараховується понад 50 міст-мільйонерів.

Другий згусток населення сформувався в Південній Азії, зокрема на півострові Індостан. Висока густота населення склалася в долинах Інду, Гангу, Брахмапутри і становить 200-500 чол./км². Як і в попередньому регіоні, висока густота населення сформувалася тут за рахунок сільського населення, хоча є близько 20 міст-мільйонерів.

Третій регіон високої концентрації населення склався в Західній Європі. Він включає Велику Британію (без Шотландії), країни Бенілюксу, ФРН, північний схід Франції, північ Чехії, південь Польщі. Середня густота населення в цьому регіоні перевищує 100 чол./км², а у долині Рейну в межах ФРН, Нідерландів і Бельгії досягає 1000 чол./км². На відміну від двох попередніх ареалів висока густота населення в Західній Європі склалася виключно завдяки міському населенню. Тут нараховується понад 20 міст-мільйонерів та величезна кількість малих та середніх міст.

Четвертий, найбільш молодий за часом заселення ареал високої густоти населення, сформувався на північному сході США, південному сході Канади між Атлантичним узбережжям і Великими Американськими озерами. Висока концентрація населення склалася тут, як і в західній Європі, за рахунок міського населення. В даному регіоні, на відносно невеликій території, розміщується близько 20 міських агломерацій, у т.ч. такі величезні, як Нью-Йоркська, Бостонська, Чиказька.

Крім чотирьох вищезгаданих ареалів високої густоти населення, на Землі можна виділити ще два згустки населення, які, щоправда, значно менші за площею. Це нижня течія р. Ніл та острів Ява, де густота населення становить 500-800, а в окремих місцях і 1000 чол./км². В цих шести регіонах світу мешкає майже 2/3 населення Землі.

Найнижчу щільність населення – 2 особи на км² мають: Монголія, Лівія, Мавританія, Намібія, Австралія.

Загальна щільність населення Землі постійно змінюється – зростає із зростанням населення. Близько 60% людства живе на низовинних ділянках Землі не вище 200 м, а 4/5 – на висотах до 500 м над рівнем моря. Рідконаселені або зовсім не заселені території (у т.ч. материкові льодовики Антарктиди і Гренландії) займають майже 40% території суші, тут проживає 1% населення Землі.

Розселення населення та його форми. Розселення - одне з головних понять в географії населення. Воно має кілька значень. По-перше, розсе­лення - це процес заселення території в ході її господарського ос­воєння. По-друге, розселення - результат заселення, територіальна ор­ганізація населення, мережа населених пунктів, що характеризуєть­ся певним територіальним розподілом, ієрархією, взаємодією.

Як би там не було, але розселення єдине: воно складається з двох надзвичай­но тісно зв’язаних між собою макроформ - міської та сільської. “Під розселенням слід розуміти як процес поширення, пере­міщення населення, зайняття ним будь-яких нових територій, так і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіаль­ної сукупності населених місць, що завжди перебуває у стані подаль­ших змін”.

Сукупність міських і сільський поселень формує просту мережу розселення. Територіальне поєднання поселень, між якими існує більш-менш чіткий розподіл функцій, вироб­ничі і соціальні зв’язки – це вже поняття більш високого рівня, яке має назву система розселення.

Типи населених пунктів. Первинними елементами розселення і формами територіальної організації населення є населені пункти. Ще 1959 р. в межах колишнього СРСР В.В. Покшишевський, С.О. Ковальов та В.Г. Давидович встановили критерії для визначення тих чи інших поселень. На їх думку, група помешкань, достатньо наближених одне до одного, з населенням понад 25 чоловік, може розглядатися як населений пункт. Населений пункт є не лише місцем проживання, а й центром виробни­чої та соціальної діяльності людей.

Усі населені пункти поділяються на два великі типи: сільські та міські. Але в цьому, на перший погляд, дуже простому поділі існує багато суперечливих моментів. Проблеми виникають з приводу критеріїв виділення міських та сільських населених пунктів. Так склалося давно і практично в усіх країнах світу, що критерії розроблені тіль­ки для виділення міських поселень. Вони базуються на врахуванні глибоких відмінностей індустріальної і землеробської праці. Проте єдиних критеріїв при віднесенні населених пунктів до категорії міських чи сільських не існує не лише у світі в цілому, а іноді навіть в межах однієї країни.

Усю різноманітність критеріїв, що використовуються національними статистичними органами різних країн світу для виділення міст, можна звести до п’яти основних типів:

1) критерій людності (кількості жителів);

2) адміністративний критерій;

3) критерій густоти населення та щільності забудови;

4) критерій міських ознак;

5) критерій господарських функцій поселень.

Указані критерії мають різне застосування. Частина з них вис­тупає головними, частина - додатковими. Вони можуть використовува­тись і окремо, і в комбінації з іншими.

Найбільш поширеним і одночасно найбільш зручним для викорис­тання є критерій людності. Він використовується практично в усіх країнах світу, причому в більшості випадків саме як головний. Втім єдиного цензу людності для визначення міських поселень не існує. Наприклад, у США містом вважається населений пункт, що має 2,5 тис. жителів, в Індонезії - 1 тис., в Індії, Пакистані, Непалі - 5 тис.чол., Туреччині - 10 тис., Нідерландах - 20 тис. жителів.

Досить широко застосовується другий, адміністративний критерій. В переважній більшості країн світу він застосовується в комбінації з іншими й відіграє при цьому додаткову роль. Як головний даний критерій використовується в Алжирі та Еквадорі. Так, в Алжирі до міст віднесені 55 найбільш важливих общин з місцевим самоврядуванням. В Еквадорі містами вважаються всі столиці провінцій і кантонів, незалежно від кількості жителів у них.

Критерій густоти населення та щільності забудови використо­вується переважно як додатковий насамперед в економічно розви­нутих країнах з високим рівнем урбанізованості. Наприклад, в Японії містом вважається населений пункт, що має 50 тис. жителів і густо­ту населення, що перевищує 4 тис. чол./км². У Франції додатковим критерієм є щільність забудови. Лише в Гонконгу цей критерій вико­ристовується як головний.

Значно менше використовується такий критерій як наявність міських ознак. Сфера його застосування обмежується, як правило, групою країн, що розвиваються, де при слабкому рівні розвитку місь­кої мережі наявність вулиць з бетонним покриттям, міського транспорту, висот­ної забудови є важливим чинником виділення міст.

До важливих, хоч і менш поширених, належить критерій госпо­дарських функцій поселень. Він використовується в багатьох країнах, проте єдиного показника не існує. Так, в Індії населений пункт пев­ної людності вважається містом тоді, коли не менше 3/4 працездат­них чоловіків зайняті не в сільському господарстві. Цей критерій застосовується переважно в комбінації з критерієм людності.

В Україні для віднесення населених пунктів до категорії міст використовується два критерії - людності і зайнятості населення. До категорії міст у нас відносяться населені пункти, що ма­ють не менше 10 тис. жителів. При цьому слід зазначити, що закон про надання статусу міста не має зворотної дії. Тобто, отримавши статус міста, населений пункт не втрачає його і тоді, коли кількість жителів на певному етапі вже не відповідає вимогам критерію людності. Наразі в Україні нараховується десятки міст, людність яких менша 10 тис. чоловік, а місто Угнів Львівської області має лише 1,2 тис. жителів (найменше серед міст України).

Другий критерій - частка зайнятих поза сільським господарст­вом, - характеризується деякою розмитістю. В цілому в Україні містом вважається населений пункт, 2/3 населення якого працює не в сіль­ському господарстві. Разом з тим цей показник є неоднаковим для адміністративних центрів і населених пунктів, що не виконують ці функції. Показник зайнятості поза сільським господарством для пер­ших на 10-15 % більший, ніж для других.

До числа міських поселень в Україні відносяться і селища місь­кого типу (смт). До катего­рії смт можуть бути віднесені населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, а також на­селені пункти, на території яких розташовані вищі навчальні закла­ди, науково-дослідні установи, санаторії з населенням понад 2 тис. чоловік, з яких не менше 2/3 становлять робітники, службовці та члени їх родин.

Найбільш узагальнююче визначення міста - населений пункт, жи­телі якого зайняті переважно не в сільському господарстві. Однак в повному розумінні цього слова місто стає містом досягнувши певного рів­ня складності своєї функціональної структури. Справжнє місто бага­тофункціональне, воно здатне генерувати нову якість, має соціальну привабливість для людей, є найбільш зручним місцем концентрації виробничої, соціальної та інтелектуальної видів діяльності.

---

Дата добавления: 2015-11-14