Читайте также:
|
Рис.8. Схема О.Г.Топчієва, 2009.
На сучасному етапі розвитку СГ, у кожному її блоці є «точки зростання». Це найбільш динамічні дисципліни. Зокрема, у соціальній географії такими є географія культури і релігії, в економічній – географія Світового океану, у політичній – електоральна географія, у географії населення – етногеографія.
Є і специфічні напрями, які часто відносяться до суміжних географічних дисциплін, і проблематика таких наук не на перших шпальтах географічних видань. Прикладом є військова географія. Ця наука досліджує в регіональному аспекті, тобто за країнами, військовими блоками, театрами військових дій, розстановку політичних сил, військові можливості країн і коаліцій, природні і соціально-економічні умови держав з точки зору їх можливого впливу на ведення військових дій. Це дуже стара дисципліна. Можна стверджувати, що всі великі географічні експедиції однією з головних цілей мали розвідку, яка здійснювалась найчастіше «під прикриттям». Дослідження з військової географії особливо інтенсивними були за часів Другої світової війни, в кінці ХХ ст. дисципліна уходить з географії і замикається в стінах військових освітніх установ. Хоча якщо між країнами існують істотні культурні, соціальні, економічні відмінності, то між ними існують відмінності і у військовому потенціалі, а загрози воєн не зникають, після Другої світової війни насправді на землі не було жодного мирного дня. Зараз є чимало вогнищ війни і кризи, які заслуговують на увагу вчених,є потреба у встановленні причин і джерел конфліктних ситуацій, пошук мирних шляхів вирішення конфліктів. Тепер ці дослідження частіше об’єднуються під назвою геоконфліктологія.
Найбільш сформованою і розвиненою до сих пір залишається економічна географія, яка має як теоретичні і практичні здобутки. Вона традиційно вивчає закономірності і особливості розвитку територіальних економічних систем різних ієрархічних рівнів, вирішує завдання удосконалення територіальної організації економіки.
У середині ХХ ст. почала формуватися географія населення і розселення, до того вона розвивалась у межах економічної географії. В орбіту дослідження потрапили процеси демографічного відтворення, міграцій, зайнятості, урбанізації.
Подальше формування наукових напрямів відбувалось в ході диференціації економічної географії і географії населення шляхом відокремлення від них окремих наукових напрямів та їх інтеграції з суміжними науками. Зокрема, на стику фізичної і економічної географії з’явилась географія природних ресурсів, на стику географії населення і соціології виникла соціальна географія, на стику географії населення і культури – географія культури, на стику економічної географії, географії населення, фізичної географії і медицини сформувалась медична і рекреаційна географія і т.д.
Кожна дисципліна посідає свою нішу в структурі суспільної географії, має власний інструментарій і різну впливовість досліджень. Особливо інтенсивно розвиваються соціальна і культурна географія, рекреаційна географія, які не просто актуальні, але стратегічно зорієнтовані на духовне збагачення людей. Постіндустріальний етап розвитку вимагає прискіпливої уваги до сфери аспектів людського буття, а не тільки виробництва.
Соціальна географія, яка стала найактуальнішою наукою, багатьма вченими сприймається по-різному. Деякі автори включають її до складу географії населення і розселення, інші розуміють дуже широко, і асоціюють її з суспільною географією, треті кажуть про неї як про особливий аспект, який пронизує всі географічні науки. Не відкидаючи всі ці думки, слід зазначити, що соціальна географія вже функціонує як самостійна наукова дисципліна. Вона вивчає територіальну організацію соціальної сфери життєдіяльності суспільства, особливості функціонування регіональних соціумів, умови, спосіб, рівень та якість їх життя.
Відповідно подальший розвиток соціальної географії дає імпульс для формування таких нових дисциплін як географія способу життя, поведінкова географія, географія сприйняття тощо.
На сьогодні активізувалися дослідження і в галузі політичної географії. Політико-географічні дослідження охоплюють цілу низку питань, включаючи процеси глобалізації і регіоналізації світу, трансформації сучасної політичної карти, зміни геополітичного положення країн і регіонів. Особливо активно вивчається політична активність і уподобання населення, що стало основою електоральної географії.
За масштабами дослідження вся система суспільно-географічних наук поділяється на світову (глобальну), державну, регіональну і локальну. Кожен масштаб дослідження характеризується певним рівнем узагальнення, специфікою методологічного підходу і методичних прийомів пізнання.
За часом дослідження суспільна географія поділяється на ретроспективну (історичну), сучасну і перспективну (прогнозну). На основі ретроспективних досліджень формується історична географія, яка займається історією формування географії як науки, а також історією освоєння території і просторової організації суспільства. Перспективна (прогнозна) суспільна географія включає програмне забезпечення розвитку територіальних систем, проекти і схеми розвитку країн і регіонів, схеми районного планування, прогнози розвитку як економіки, населення, так і самої науки.
Контрольні питання: 1. З якими науками суспільна географія має генетичні зв’язки?
2. Назвіть імена вчених, які розробили схеми класифікації суспільної географії на окремі науки?
3. Назвіть приклади суміжних суспільно-географічних дисциплін.
Дата добавления: 2015-11-14; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Схеми класифікації суспільної географії. | | | Загальні особливості історії науки. |