Структура банківських зобов’язань

Вид банківських зобов’язань	Відсоток
Кошти НБУ	0,5
Коррахунки інших банків	2—4
Міжбанківські кредити та депозити	15—20
Кошти суб’єктів господарювання	26—33
Кошти фізичних осіб	31—39
Кошти небанківських установ	1—5
Кошти бюджету та позабюджетних фондів	1—3
Кредити, отримані від міжнародних та інших фінансових організацій	2—4
Цінні папери власного боргу	1,3—1,6
Субординований борг	1,3—1,9
Нараховані витрати до сплати
Кредиторська заборгованість за операціями з банками та клієнтами банку	1—4
Інші зобов’язання	2,5

Аналізуючи групи банківських зобов’язань, можна дійти висновку, що на відміну від структури активів, на структуру пасивів суттєво впливає група, до якої належить банк. Банки залучають кошти на різних ринках позичань, із розвитком грошової інфраструктури країни джерела банківських зобов’язань стають дедалі різноманітнішими. Зростають обсяги депозитів фізичних осіб. Із наведеної таблиці видно, що питома вага коштів населення вже дорівнює, а в деяких банках навіть перевищує частку коштів суб’єктів господарювання. Однак умовою для роботи з фізичними особами є розвинутість філійної мережі банку, а таку можливість мають тільки середні та великі банки. Для банків невеликих, зрозуміло, такий ресурс теж використовується, а для деяких, він, мабуть, чи не єдиний. Але відсутність цілої низки можливостей, яка є у великого банку (спеціальні програми щодо роботи з населенням, можливості розрахунку за комунальні та інші послуги, карткові програми тощо), не робить їх більш конкурентними. Великий банк може дозволити собі, наприклад, залучати за рахунок облігацій кошти на світових грошових ринках, банк середній (як правило) або невеликий такої можливості не має. Річ у тім, що великі банки мають потужні кількісні показники. Це дає їм можливість отримувати рейтинги відомих світових рейтингових систем або високі внутрішні рейтинги українських рейтингових систем. Для невеликих банків такої можливості немає, тому структура їхніх ресурсів має інший вигляд.

Кожна банківська установа обирає власну стратегію в управлінні активами та пасивами насамперед виходячи із поставлених завдань та існуючих для цього можливостей. Розглянуті приклади показують, що структури активів та пасивів, питома вага окремих їх видів у цілому по банківській системі для банків різних груп збігаються. Тобто існують оптимальні співвідношення, яких банківські управлінці дотримуються. Але за кожною власною стратегією в управлінні активами та пасивами стоять сучасні методи, які за багато років пройшли апробацію у колі банківських установ розвинутих країн світу. По суті, останні 16 років існування системи комерційних банків у нашій країні — це спроби застосовування міжнародного банківського досвіду.

Існує кілька підходів до управління ліквідністю банків:

· управління ліквідністю через управління активами (забезпечення ліквідності за рахунок активів);

· управління пасивами (використання позичених ліквідних коштів для задоволення попиту на грошові кошти);

· управління активами і пасивами (збалансоване управління ліквідністю).

Стратегія управління ліквідністю через управління активами, як правило, використовується невеликими банками, вони вважають цей метод менш ризикованим (але й менш прибутковим), ніж метод, що ґрунтується на залученні ліквідних коштів.

Цей метод ґрунтується на тому, що метою управління є підтримка рівня необхідної ліквідності. Це — головна мета, їй підпорядковуються інші. Установа опікується більше рівнем надійності та стійкості своїх позицій, ніж завданням максимізації прибутку. Такий метод забезпечує сталий, прогнозований розвиток.

В умовах постійної конкурентної боротьби за банківські ресурси ризик подорожчання ресурсів порівняно з минулими періо­дами спричинює значні структурні зрушення в управлінні самої банківської установи. Депозитні підрозділи відокремлюються в самостійні структури, на яких покладається завдання залучати якомога більше коштів. Організовуються «банківські супермаркети» з продажу банківських продуктів населенню чи підприємцям. Головним завданням є забезпечення дедалі більшого обсягу ресурсів. Так, процес управління переважно зосереджується на вдалому управлінні пасивами, їх обсягами та процентними ставками, рівню та коливанню яких приділяється основна увага.

Застосовуючи стратегію управління пасивами, банк певною мірою ризикує, бо, по-перше, процентні ставки на грошовому ринку мають тенденцію до змін, а по-друге, немає стовідсоткової гарантії, що банк буде в змозі у разі потреби в ліквідних коштах придбати їх за сприятливою ціною чи придбати взагалі.

Зосередження уваги на пасивах — це об’єктивний процес, який проходять усі банки. Але вища майстерність банківських менеджерів полягає в опануванні елементів збалансованого управління ліквідністю.

Відповідно до методу збалансованого управління ліквідністю частина запланованого попиту на ліквідні кошти накопичується у вигляді високоліквідних цінних паперів і депозитів в інших банках, тоді як інші потреби в ліквідних коштах забезпечуються за рахунок попередніх угод, домовленостей про відкриття кредитних ліній з іншими банками-кореспондентами. Поточні потреби в ліквідних коштах покриваються за рахунок залучення короткострокових позик на грошовому ринку.

Дата добавления: 2015-10-16