Діяльність із дотримання банками обов’язкових резервів

Резерви – це матеріальні чи грошові запаси, що створюються на випадок необхідності. Ця частина матеріальних, фінансових ресурсів тимчасово виключена з обороту і слугує джерелом, з якого використовуються ресурси у випадку крайньої необхідності. Розрізняють загальні, обов’язкові та спеціальні резерви.

Загальні резерви – це кошти, що мобілізовані господарюючим суб’єктом за рахунок прибутку після оподаткування для відшкодування непередбачених збитків від різних видів невизначених ризиків. Так, для покриття збитків від діяльності в цілому за результатами фінансового року юридичні особи створюють резервний фонд, який за економічним змістом є загальним резервом, тобто резервом коштів для покриття збитків від статутної діяльності. Згідно Господарського кодексу України резервний фонд формують усі господарські товариства, а отже й кредитні установи, що за організаційно-правовою формою діяльності є господарськими товариствами певного виду.

На відміну від загальних резервів у більшості країн світу обов’язкові та спеціальні резерви формуються тільки банківськими установами. Обов’язкові або їх ще називають мінімальні резерви – це акумульовані банком кошти, що зберігаються у центральному банку з метою забезпечення ліквідності, розмір яких встановлюється регуляторним органом у відсотковому відношенні до банківських зобов’язань за депозитами або інших встановлених законом позицій активів чи пасивів банку. Відсоток резервування називають нормою або нормативом обов’язкового резервування. Спеціальні резерви – це кошти, що мобілізовані банком на покриття сумнівних боргів, непередбачених втрат, збитків від проведення активних операцій. Формування спеціальних резервів здійснюється шляхом віднесення на витрати банку. Кошти спеціальних резервів використовуються для списання безнадійних боргів за тими видами активних операцій, за якими створений відповідний спеціальний резерв. Детально питання формування та використання банками спеціальних резервів розглядається в п.4 даної теми.

І обов’язкові, і спеціальні і загальні резерви створюються з метою страхування ризиків: обов’язкові – для страхування ризику невиконання зобов’язань банків за депозитами та іншими пасивними операціями; спеціальні – для страхування визначених ризиків невиконання зобов’язань клієнтів, контрагентів перед банком за кредитами та іншими активними операціями; загальні резерви – для страхування невизначених ризиків, що притаманні статутній діяльності будь-якого суб’єкта господарювання.

Історично необхідність обов’язкового резервування виникла із необхідності для банків мати ліквідні активи на випадок готівкових платежів. На сьогодні мінімальні обов’язкові резерви мають двояке значення:

· по-перше, вони забезпечують постійний рівень ліквідності банку;

· по-друге, використовуються центральними банками як інструмент грошово-кредитного регулювання.

Обов’язкові резерви можуть зберігатись як на окремому депозитному рахунку, так і на кореспондентському рахунку банку, що відкритий йому в центральному банку. За призначенням акумульованих коштів, рахунок, на якому зберігаються обов’язкові резерви банку, називають резервним. Якщо мінімальні резерви банки зберігають на окремому депозитному рахунку, то при високій нормі резервування центральні банки можуть виплачувати певний процент за залишок коштів на резервному депозитному рахунку. У більшості країн світу обов’язкові резерви зберігаються на кореспондентському рахунку банку в центральному банку. Фактичний залишок коштів на кореспондентському рахунку називають фактичними резервами. Кошти, що є у розпорядженні банку понад обов’язкові резерви, називають надлишковими або вільними резервами. Розмір надлишкових резервів або вільних резервів знаходять як різницю між фактичним залишком коштів на кореспондентському рахунку (фактичні резерви) і обов’язковими резервами:

  Надлишкові резерви = Фактичні резерви - Обов’язкові резерви    

Саме надлишкові резерви показують здатність банку до проведення активних операцій. Оскільки в складі активних операцій банку основну питому вагу посідають кредитні операції, то існує пряма залежність між кредитним потенціалом банку та надлишковими резервами та обернена залежність між кредитним потенціалом та обов’язковими резервами. Кредитний потенціал банку зростає настільки - наскільки зменшуються його зобов'язання за мінімальними резервами. Саме цю залежність між обов’язковими резервами та здатністю банків створювати нові гроші використовують центральні банки в якості інструмента грошово-кредитного регулювання економіки – політики обов’язкового резервування.

Розмір зобов'язань банку за обов’язковими резервами залежить від ряду чинників:

· норми (нормативу) обов’язкового резервування;

· періоду резервування;

· обсягу об’єкта резервування (депозитів, що залучені банком, чи іншої бази, відносно якої встановлено норму резервування);

· механізму резервування.

Норма обов’язкового резервування може встановлюватись у певному відсотку від обсягу кредитів, що видані банком; депозитів, що залучені банком; іншого визначеного регуляторним органом кола активів і пасивів банку. На сучасному етапі розвитку банківської справи норма обов’язкового резервування встановлюється у відсотку до обсягу депозитів, що залучені банком від різних категорій вкладників.

Величина обов’язкових резервів розраховується таким чином:

Норма

Обов’язкові резерви = обов’язкового х Обсяг депозитів

резервування

Норма обов’язкового резервування може бути фіксованою, а може бути диференційованою. Диференціація норми обов’язкового резервування можлива у розрізі виду депозитів, їх обсягу, географічних й інституційних відмінностей. Об'єктивно норма резервування за депозитами на вимогу (коштами, що зберігаються в банку на поточних рахунках клієнтів) має бути вищою, так як саме за ними виникає ризик непередбаченого вилучення на відміну від строкових депозитів, що мають чітко визначені договором строки повернення. У межах одного виду депозиту вищою має бути норма резервування за депозитами більшого обсягу. На більш високому рівні можуть встановлюватись норми резервування для віддалених банківських установ та банків, що не є фінансово стабільними. Однак в сучасних умовах банківської діяльності диференціація норми обов’язкового резервування за місцезнаходженням (за географічною ознакою) та видом кредитної установи (за інституційною ознакою) застосовується рідко. Наприклад, Банк Росії у 1996 – 1998 роках встановлював для Ощадного банку Російської Федерації норму обов’язкового резервування відмінну від інших кредитних установ. З іншого боку, регуляторний орган може підвищувати норму резервування для окремих банків, що порушують вимоги чинного законодавства, тобто застосовувати таке підвищення як санкцію. У країнах, де національна валюта не є вільноконвертованою, і депозити приймаються банками і в національній, і в іноземній валюті, має місце диференціація норми обов’язкового резервування за валютою депозиту.

Щодо регламентації розміру самої норми обов’язкового резервування, то вона може встановлюватись у законодавчому порядку як верхня межа резервних вимог, у рамках якої центральні банки встановлюють чинні норми. Так, у США норма обов’язкових резервів встановлена Законом про контроль за грошовим обігом 1980 року. В інших країнах, як наприклад і в Україні, законом визначається право центрального банку на встановлення вимог щодо норми обов’язкового резервування і на її диференціацію та зміну залежно від ситуації на грошово-кредитному ринку.

За умов сприятливої кон’юнктури банки зацікавлені в максимальному використанні своїх ресурсів, а щоденне дотримання резервних вимог центрального банку стримує їх можливості. Саме тому, банки, як правило, дотримуються резервних вимог не щоденно, а за певний проміжок часу, який називають періодом резервування. У різних країнах центральні банки застосовують різні періоди резервування. Так, у США період резервування складає 14 днів, а в Україні – 1 місяць. Чим довшим є період резервування, тим більші можливості у банків для використання надлишкових резервів.

Обсяг сукупних депозитів як об’єкту резервування суттєво змінюється протягом часу, тому розмір мінімальних резервів визначають виходячи із середньої їх величини за період резервування. Це означає, що залишок коштів на резервному рахунку та сума залучених депозитів розраховуються як середньоарифметична величина за період резервування:

L1 + L2 + L3 + … + Ln

Ld = ----------------------------------------, де (9.1)

N

L1,2,3,…, Ln – залишок залучених коштів чи коштів на резервному рахунку за станом на кожне число звітного періоду (включаючи вихідні і святкові дні);

Ld – середній залишок залучених коштів чи коштів на резервному рахунку за звітний період;

n - кількість календарних днів в звітному періоді.

Механізм задоволення резервних вимог у різних країнах може відрізнятись і чинними нормами обов’язкового резервування, і періодом резервування, а також переліком тих активів, які можуть зараховуватись в покриття мінімальних резервних вимог центрального банку. Так, центральний банк крім залишку коштів на резервному рахунку (окремому депозитному чи кореспондентському) може допускати зарахування в покриття обов’язкових резервів запаси готівки в касах банків, а також окремі види державних цінних паперів. Наприклад, у США, Німеччині касова готівка зараховується в покриття обов’язкових резервів. НБУ в окремі періоди дозволяє зараховувати в якості обов’язкових резервів частину касової готівки (у встановленому відсотку) та державні цінні папери в портфелі банку. З травня 2010 року Національний банк дозволив банкам України зараховувати на покриття обов’язкових резервів придбані ними цільові облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), що були випущені з метою залучення коштів для фінансування заходів із підготовки і проведення чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Причому починаючи із дати нововведення ОВДП зараховувались у покриття обов’язкових резервів за повною їх номінальною вартістю, а з липня 2011 року – на рівні 50 відсотків їх номінальної вартості.

Розширення видів активів, які приймаються для задоволення мінімальних резервних вимог, збільшує надлишкові резерви, а отже розширює кредитний потенціал банку, його здатність створювати гроші, що призводить до розширення грошової пропозиції, до збільшення грошової маси в обороті.

Контроль центрального банку за дотриманням вимог щодо обов’язкового резервування здійснюється шляхом порівняння суми обов’язкових резервів, яка визначається на підставі встановленого нормативу та середньоарифметичною сумою залишку депозитів, із фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку за той же період.

Дотримання нормативу обов’язкового резервування вважається виконаним, якщо:

ЗККР сер. ≥ ОР, де (9.2)

ЗККР сер – середній залишок коштів на кореспондентському рахунку за період резервування;

ОР – обов’язкові резерви.

Якщо норма резервування встановлюється у фіксованому відсотку, то обов’язкові резерви для окремого банку визначаються за формулою:

ОР = ЗКДР сер ∙ r, де (9.3)

ЗКДР сер - середній залишок коштів на депозитних рахунках за період резервування;

r - встановлений центральним банком норматив обов’язкового резервування.

Якщо норма резервування встановлюється диференційовано, то величина обов’язкових резервів для окремого банку визначаються за формулою:

ОР = ЗКДР сер 1 ∙ r1 +...+ ЗКДР сер n ∙ rn, де (9.4)

ЗКДР сер 1,…, n – середні залишки коштів на депозитних рахунках різних видів;

r 1,..., n – чинні норми обов’язкового резервування за окремими видами депозитів, що зберігаються на різних депозитних рахунках.

Таким чином, якщо норма обов'язкового резервування встановлюється диференційовано, то загальний обсяг обов'язкових резервів визначається як сума обов'язкових резервів за окремими видами залучених коштів, виходячи із норми обов'язкового резервування для кожного їх виду.

За Законом України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює для банків норматив обов'язкового резервування коштів у відсотковому відношенні до загальної суми залучених банком коштів у національній та іноземній валюті. Для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні нормативи обов'язкового резервування.

Чинний порядок обов’язкового резервування регулюється положенням про порядок формування обов'язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні від 16 березня 2006 року № 91. За цим положеннямНаціональний банк може встановлювати нормативи обов'язкового резервування диференційовано залежно від валюти й строку депозиту та категорії вкладника. Виконуючи функції центрального банку держави НБУ використовує механізм обов'язкового резервування як інструмент грошово-кредитної політики. Виходячи з ситуації на грошово-кредитному ринку і прогнозу його подальшого розвитку, він може змінювати об'єкт резервування, звітний період резервування, вимоги до нормативів обов'язкового резервування. Механізм обов’язкового резервування в Україні крім необхідності обов’язкового резервування за встановлений НБУ звітний період передбачає ще й необхідність зберігати на кореспондентському рахунку певний обсяг обов'язкових резервів щоденно на початок операційного дня, а також порядок формування та зберігання коштів обов'язкового резервування на окремому рахунку в Національному банку.

Об’єктом обов’язкового резервування є всі залучені банком кошти в національній та іноземній валютах юридичних і фізичних осіб. До залучених банком коштів належать кошти, які обліковуються у банку на депозитних та поточних рахунках клієнтів. За цим положенням обов’язковому резервуванню не підлягають кошти, що залучені від інших банків – резидентів, від міжнародних фінансових установ, а також кошти, що залучені на умовах субординованого боргу. Однак з лютого 2009 року НБУ запровадив норматив обов’язкового резервування за коштами, що залучені банками України від фінансових компаній – нерезидентів, на рівні 2 відсотків незалежно від валюти залучених коштів, а з липня 2011 року обмежив необхідність резервування таких коштів лише, якщо вони залучені в іноземній валюті (див. Додаток 9.2.1).

Банки України формують обов'язкові резерви, виходячи із встановлених нормативів обов'язкового резервування до зобов'язань щодо залучених банком коштів, у цілому за зведеним балансом банку - юридичної особи з урахуванням усіх філій. Філії вітчизняних банків, які створені та функціонують на території інших держав, формують обов'язкові резерви відповідно до вимог, що визначені чинним законодавством держави за їх місцезнаходженням. Філії іноземних банків в Україні формують обов'язкові резерви за даними балансу філії.

Для всіх банків незалежно від форми власності, організаційно-правової форми діяльності, величини активів, капіталу, зобов’язань установлюються єдині нормативи обов'язкових резервів. Спеціальні вимоги можуть установлюватись Національним банком для спеціалізованих банків.

Обов’язкові резерви банки України формують у національній валюті й зазвичай зберігають їх на кореспондентському рахунку банку в Національному банку. В разі суттєвого погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку внаслідок несприятливих політичних, соціально-економічних обставин, техногенних катастроф, стихійного лиха чи інших подій, що потенційно можуть загрожувати стабільній роботі банківської системи, Національний банк може приймати рішення щодо формування і зберігання банками коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в НБУ. Так, зважаючи на нестабільність ситуації на грошово-кредитному ринку з травня 2010 року Національний банк зобов’язав банки України зберігати кошти обов’язкових резервів на окремому рахунку у розмірі 100 відсотків від суми обов’язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування (див. Додаток 9.2.2).

Проценти за залишками коштів обов’язкових резервів на кореспондентському рахунку не нараховуються. Якщо кошти обов’язкових резервів на вимогу НБУ перераховані банками на окремий рахунок, за їх залишками нараховуються проценти в установленому Національним банком порядку, але за умови дотримання банком порядку формування та зберігання обов'язкових резервів. Так, з жовтня 2009 року за залишками коштів обов’язкових резервів, що перераховані банком на окремий рахунок в НБУ, Національний банк нараховує проценти у розмірі 30 відсотків від чинної облікової ставки.

Звітний період резервування, норматив обов’язкових резервів, об’єкт і порядок резервування Національний банк може змінювати за рішенням Правління залежно від стану виконання грошово-кредитної політики та ситуації на грошово-кредитному ринку і доводити відповідні постанови до банків в оперативному порядку.

В останні роки Національний банк встановлює нормативи обов’язкового резервування диференційовано залежно від валюти, строку депозиту та категорії депонента (див. Додаток 9.2.1). З 2007 року звітний період резервування залишається незмінним і складає один календарний місяць.

Дотримання вимог щодо обов'язкового резервування означає контроль регуляторного органу за наявністю на резервному (кореспондентському чи окремому) рахунку в центральному банку залишку коштів, не менш ніж того вимагає встановлений ним норматив обов'язкового резервування.Контроль за дотриманням банками України нормативів обов’язкового резервування носить дистанційний характер і проводиться територіальними управліннями Національного банку в цілому за звітний період резервування та щоденно на підставі наданих банками довідок про залучені кошти та їх залишки на кореспондентському рахунку. Зазначені довідки банки надають в електронному вигляді й повинні містити інформацію про залишки коштів на кореспондентському рахунку в НБУ і про суми залучених коштів станом на кожний день звітного періоду резервування. Сума залучених коштів, що приймається до розрахунку обов’язкових резервів, та залишки коштів на резервному рахунку банку за вихідні і святкові дні визначаються на рівні залишку коштів на той робочий день банку, який передував вихідним чи святковим.

Контроль за звітний період резервування здійснюється шляхом порівняння середньоарифметичної суми коштів, яка визначена на підставі встановлених нормативів обов'язкового резервування, з фактичною середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку за цей період. Щоденно НБУ контролює наявність на кореспондентському рахунку банку залишку коштів на початок операційного дня обсягом, що встановлений ним для відповідного звітного періоду резервування. Обсяг обов'язкових резервів, який має щоденно на початок операційного дня зберігатися на кореспондентському рахунку банку, установлюється для звітного періоду резервування у відсотковому відношенні (від 20 до 100 відсотків) до суми обов'язкових резервів за попередній звітний період резервування. З 10 вересня 2010 року вітчизняні банки мають зберігати на початок кожного дня на кореспондентському рахунку не менше 90 відсотків від суми обов’язкових резервів, що сформовані за попередній звітний період резервування (див. Додаток 9.2.2).

Вимоги щодо дотримання банком порядку формування обов'язкових резервів вважаються виконаними, якщо:

по-перше, на кореспондентському рахунку банку в Національному банку зберігається середньоарифметична сума залишків коштів за звітний період у розмірі, який дорівнює або більший, ніж фактична середньоарифметична сума обов'язкових резервів. Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від'ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов'язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування;

по-друге, на його кореспондентському рахунку щоденно на початок операційного дня зберігається обсяг коштів у розмірі, установленому Національним банком. При цьому ураховується гранична кількість випадків недотримання щоденних залишків обов'язкових резервів на кореспондентському рахунку: не більше ніж 30 разів протягом трьох звітних періодів резервування.

Якщо Національним банком застосовується порядок зберігання обов’язкових резервів на окремому рахунку, то він контролює відповідність обсягу фактичних залишків коштів на цьому резервному рахунку сумі коштів обов'язкових резервів, яка визначена на підставі встановлених нормативів обов'язкового резервування, а також своєчасність та обсяг їх перерахування. Здійснюється такий контроль на підставі наданої банком довідки про залучені кошти і стан перерахування коштів обов'язкових резервів на окремий рахунок у Національному банку України.

Виконання банками вимог центрального банку щодо обов’язкового резервування частки залучених коштів сприяє передусім стабільності на національному грошово-кредитному ринку. Недотримання нормативів обов’язкового резервування означає здійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку застосовуються адекватні заходи впливу.

Національний банк може застосовувати санкцію у вигляді обмеження, зупинення чи припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику в разі:

Ø порушення банком порядку формування обов'язкових резервів три звітних періоди резервування поспіль протягом календарного року;

Ø недотримання банком більше ніж 30 разів визначеного Національним банком щоденного на початок операційного дня залишку коштів на кореспондентському рахунку банку в Національному банку протягом трьох звітних періодів резервування поспіль;

Ø неперерахування банком коштів обов'язкових резервів у повному обсязі на окремий рахунок у Національному банку протягом трьох робочих днів після набрання чинності рішенням Національного банку щодо формування і зберігання коштів обов'язкових резервів на окремому рахунку в Національному банку;

Ø неперерахування банком протягом трьох робочих днів після закінчення звітного періоду резервування на окремий рахунок, відкритий у Національному банку, суми коштів обов'язкового резервування відповідно до встановлених нормативів у разі зростання обсягів залучених банком коштів порівняно із попереднім звітним періодом резервування.

За недотримання банком нормативу обов'язкового резервування протягом півріччя на нього накладається штраф за другий випадок порушення в розмірі процентної ставки за кредитами Національного банку "овернайт" під забезпечення від суми недорезервування, але не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду банку-порушника.

Дата добавления: 2015-10-16