Діяльність із дотримання економічних нормативів кредитними установами

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Комерційні банки через специфіку своєї діяльності і ризиків, що притаманні банківському бізнесу, відповідають за належний рівень стабільності у фінансовій сфері не тільки перед власними вкладниками, а й перед країною в цілому. Власний капітал банків становить невелику частку їхніх сукупних ресурсів. У зв’язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони ґрунтуються на припущенні, що вкладники не вилучать своїх коштів із банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися так, що вилучення значних сум коштів вкладників із банків стане реальністю, і банки, що опинилися в такій ситуації, можуть збанкрутувати. У свою чергу, банки-банкрути тісно пов’язані з іншими банками через систему міжбанківських розрахунків. Нездатність банків виконати свої зобов’язання перед вкладниками потягне за собою порушення грошового обігу з вірогідним ризиком перейти у кризу банківського сектору, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Основні завдання банківського регулювання полягають у тому, щоб забезпечити:

· стабільність та надійність банківської системи;

· захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

· створення конкурентного середовища у банківському секторі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;

· відкритість політики і діяльності банківського сектору в цілому і в кожному банку окремо;

· підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність банківського регулювання в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми.

Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектору, грошово-кредитної системи України НБУ застосовує економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ. Через економічні нормативи так чи інакше характеризуються діяльність банківської установи, рівень її надійності, ліквідності, оцінюються активи та пасиви, співвідношення між їхніми окремими групами.

Національний банк України регулює діяльність комерційних банків, установлюючи вимоги щодо мінімального розміру капіталу, нормативів капіталу, ризику, інвестування, розпорядження валютною позицією, обов’язкового резервування коштів банківською системою.

Основним елементом капіталу комерційного банку є статутний капітал. Національний банк України встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу комерційного банку на час його створення і реєстрації. Національний банк України одним із своїх головних завдань визначає збільшення мінімального статутного капіталу банку, і вже багато років спостерігається тенденція до зростання цього показника.

Важливим показником фінансового стану банку є регулятивний капітал (Н1). Він має забезпечувати захист вкладів, фінансову стійкість і стабільну діяльність банку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банк бере на себе в процесі діяльності.

Одним із важливих інструментів вимірювання міцності фінансового стану банку та його надійності є нормативи капіталу: норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) і норматив співвідношення основного капіталу та сукупних активів (Н3).

Норматив адекватності регулятивного капіталу Н2визначається як відношення регулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів під нестандартну заборгованість за всіма активними операціями. Значення Н2 має бути не меншим 10 %.

Для розрахунку показника адекватності регулятивного капіталу банку його активи поділяються на п’ять груп за ступенем ризику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зважування (0 %, 10, 20, 50 і 100 %).

До першої групи активів із ступенем ризику 0 % входять найбільш ліквідні активи:

· готівкові кошти;

· банківські метали;

· кошти в Національному банку;

· боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· нараховані доходи за борговими цінними паперами, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

До другої групи активів із ступенем ризику 10 % входять:

· короткострокові та довгострокові кредити, надані центральним органам виконавчої влади;

· нараховані доходи за кредитами, надані центральним органам виконавчої влади.

До третьої групи активів зі ступенем ризику 20 % входять:

· боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

· боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

· кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

· нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

· короткострокові кредити та депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас, а також нараховані доходи за такими кредитами та депозитами.

До четвертої групи активів зі ступенем ризику 50 % належать:

· кошти до запитання та нараховані на них доходи в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

· короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади;

· нараховані доходи за кредитами, надані місцевим органам виконавчої влади;

· гарантійні депозити в інших банках (покриті);

· зобов’язання з кредитування, надані банками, та інші зобов’язання, які надані клієнтам;

· валюта та банківські метали, куплені, але не одержані.

До п’ятої групи активів зі ступенем ризику 100 % відносять найменш ліквідні активи, такі як:

· прострочені нараховані доходи;

· депозити, розміщені в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

· гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

· прострочена кредитна заборгованість;

· короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

· термінова та пролонгована кредитна заборгованість;

· сумнівна дебіторська заборгованість.

Регулятивний капітал банку (Н1) складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає передаванню, перерозподілу і повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер і його розмір піддається змінам.

Основний капітал складається з таких елементів:

· фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

· резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

· дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

· емісійні різниці;

· резервні фонди, що створюються згідно з законами України;

· загальні резерви, що створюються під невизначений ризик для проведення банківських операцій;

Загальний розмір основного капіталу може бути зменшений на суму недосформованого резерву під можливі збитки. У разі отримання збитків від діяльності їх сума також зменшує розмір основного капіталу.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

· резерви під стандартну заборгованість інших банків;

· резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

· результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні;

· результат переоцінки основних засобів;

· прибуток поточного року;

· прибуток звітного року, що очікує затвердження;

· субординований капітал;

· нерозподілений прибуток минулих років.

У розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загальний розмір додаткового капіталу не може бути більшим ніж 100 % основного. Розмір субординованого капіталу не може перевищувати 50 % розміру основного капіталу.

Якщо банком придбані цінні папери з нефіксованим прибутком для продажу, зроблені інвестиції в капітал інших банків, то розмір регулятивного капіталу зменшується на балансову вартість таких активів за вирахуванням сформованого резерву.

Крім нормативів Н1 та Н2, банки розраховують такі нормативи:співвідношення основного капіталу та сукупних активів (Н3), миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих усім інсайдерам банку (Н10), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12).

Норматив співвідношення основного капіталу та сукупних активів банку (Н3)розраховується як відношення основного капіталу до загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу банку включають:

· готівкові кошти;

· банківські метали;

· кошти в НБУ;

· казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ;

· кошти в інших банках;

· дебіторську заборгованість за операціями з банками і з клієн­тами;

· кредити органам виконавчої влади, юридичним і фізичним особам;

· транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

· цінні папери в портфелі банку на продаж і на інвестиції;

· товарно-матеріальні цінності;

· інші активи банку;

· суми до з’ясування та транзитні рахунки;

· операційні та неопераційні основні засоби.

Норматив співвідношення основного капіталу та сукупних активів (Н3) має бути не меншим 4 %.

Для контролю за станом ліквідності банку НБУ встановив такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) використовується для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань. Він визначається як відношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов’я­зань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Нормативне значення показника Н4 має бути не меншим ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) використовується для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку. Для розрахунку Н5 ураховуються вимоги і зобов’язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня включно. Н5 визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов’язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності належать:

· готівкові кошти;

· банківські метали;

· кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших банках;

· строкові депозити, розміщені в НБУ та в інших банках;

· боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, та цінні папери на продаж і на інвестиції;

· боргові цінні папери в торговельному портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

· надані кредити.

До зобов’язань належать:

· кошти до запитання;

· кредити, одержані від НБУ та інших банків;

· кошти бюджету та позабюджетних фондів України;

· строкові депозити клієнтів та інших банків;

· цінні папери власного боргу, емітовані банком;

· субординований борг банку;

· зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій;

· зобов’язання з кредитування, надані клієнтам та банкам;

· виконані гарантії та поручительства.

Нормативне значення показника Н5 має бути не меншим ніж 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) використовується для контролю за здатністю банку виконувати короткострокові зобов’язання за рахунок активів. Він визначається як відношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань. До розрахунку Н6 включають ліквідні активи та короткострокові зобов’язання з кінцевим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності включаються:

· готівкові кошти;

· банківські метали;

· кошти на коррахунках у НБУ та інших банках;

· короткострокові депозити в НБУ та інших банках;

· короткострокові кредити, які надані іншим банкам;

· боргові цінні папери органів державної влади.

До короткострокових зобов’язань входять:

· кошти до запитання;

· короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків;

· короткострокові депозити клієнтів та інших банків;

· короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком;

· зобов’язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

· зобов’язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення показника Н6 має бути не меншим 60 %.

Діяльність банку пов’язана з численними ризиками — кредитним, інвестиційним, валютним, тому НБУ встановлює певні нормативи, які обмежують концентрацію активних і пасивних операцій.

З метою обмеження кредитного ризику, який виникає через невиконання окремими контрагентами банку своїх зобов’язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7). Він визначається як відношення суми всіх вимог банку до одного контрагента за вирахуванням фактично сформованих резервів і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку стосовно контрагента включаються:

а) вимоги щодо банків-контрагентів:

· строкові депозити, розміщені в інших банках;

· стандартна, сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та за нарахованими доходами;

· дебіторська заборгованість інших банків;

· боргові цінні папери, випущені банками;

б) вимоги щодо інших клієнтів і фізичних осіб:

· заборгованість за кредитами;

· сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

· заборгованість за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, акціями;

· акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків, на суму яких зменшено регулятивний капітал);

· заборгованість за факторинговими операціями;

· дебіторська заборгованість.

До позабалансових зобов’язань, наданих банком, належать:

· гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані бан­ком;

· сумнівні гарантії та поручительства;

· зобов’язання з кредитування, надані банком.

Загальний розмір кредитного ризику, який бере на себе банк щодо будь-якого контрагента (юридичної, фізичної особи чи банку) або групи пов’язаних осіб, не може перевищувати 25 % регулятивного капіталу банку.

Для обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою споріднених (пов’язаних) контрагентів НБУ встановлено норматив «великих» кредитних ризиків (Н8). Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до одного контрагента або групи пов’язаних контрагентів та всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, перевищує 10 % регулятивного капіталу банку.

Склад вимог банку і позабалансових зобов’язань такий самий, який береться для розрахунку нормативу Н7.

Н8 визначається як відношення суми всіх «великих» кредитів до регулятивного капіталу банку. Його нормативне значення не може перевищувати восьмикратного розміру регулятивного капіталу банку. Якщо показник Н8 перевищує восьмикратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до показника адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

· у разі перевищення показника Н8 не більше ніж на 50 % вони подвоюються;

· якщо перевищення більше за 50 %, вимоги потроюються.

Певні обмеження встановлені НБУ і щодо розміру кредитного ризику на одного інсайдера (Н9) і розміру сукупного кредитного ризику щодо всіх інсайдерів (Н10). Н9 визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань інсайдера перед банком та суми всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, і статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н9 не може перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення сукупної заборгованості всіх інсайдерів перед банком та позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і статутного капіталу банку. Нормативне значення показника Н10 не може перевищувати 30 %.

Задля обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, НБУ встановлює нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11); норматив загальної суми інвестування (Н12). До розрахунку нормативів інвестування не входять цінні папери, придбані банком:

· у зв’язку з реалізацією банком права заставодержателя;

· для створення фінансової холдингової групи за умови, що емітентом придбаних банків є інший банк;

· у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

· за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) установлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Н12 визначається як відношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

Для обчислення цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками (за вирахуванням суми сформованого резерву під знецінення таких цінних паперів), і вкладень у статутні фонди інших банків та фінансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Н11 не може перевищувати 15 %.

Порядок обчислення нормативу Н12 аналогічний порядку обчислення Н11, а нормативне його значення становить 60 %.

Крім регулятивної функції, економічні нормативи виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у проведенні окремих банківських операцій у зв’язку з необхідністю дотримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської діяльності, змушує нарощувати резервні фонди та капітал.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не передбачає сплати штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити жорсткіші санкції.

Дата добавления: 2015-10-16