Операції інвестиційних компаній та інших небанківських кредитних установ

До інвестиційних інститутів що набули значного поширення в зарубіжній практиці та розвивають діяльність у національній економіці, належать: інвестиційні компанії, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, компанії з довірчого управління майном. Серед небанківських кредитних інститутів варто, поряд із кредитними спілками та ломбардами про що йшлося у попередніх розділах, відзначити також роль лізингових та факторингових компаній.

Інвестиційна компанія — це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об’єднує індивідуальні заощадження і надає учасникам, можливість вкласти їх у цінні папери, нерухомість та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

За організаційною формою інвестиційні компанії здебільшого є акціонерними товариствами, а тому створюють інвестиційні компанії шляхом емісії та розміщення акцій. Основою пасивних операцій інвестиційних компаній є залучення коштів від реалізації власних акцій, сформований акціонерний капітал та резервний фонд компанії.

Івестиційні компанії також створюють на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum — річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і власником капіталу. Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Отже, пасивні операції інвестиційні компанії контрактного типу проводяться через акумулювання коштів від реалізації інвестиційних сертифікатів.

Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов’язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов’язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу — це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів чи акцій, що продаються інвесторам. Зазначені цінні папери інвестор не може повернути інвестиційній компанії для їх погашення, через це такі інвестиційні сертифікати і акції є неліквідними. Але відсутність ліквідності цих цінних паперів з боку інвестиційної компанії не означає їх абсолютної неліквідності. Ліквідність емітованих (випущених) закритою інвестиційною компанією цінних паперів забезпечується можливістю їх реалізації на вторинному ринку цінних паперів. Вони можуть бути об’єктом купівлі-продажу як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, що визначається становищем інвестиційної компанії і тим, чи включена вона в лістинг (список) відповідної біржі, чи ні. Інвестори, купуючи інвестиційні сертифікати чи акції закритої інвестиційної компанії, розглядають їх як довгострокове вкладення своїх коштів і інтерес вкладника зосереджується на доході, пов’язаному зі збільшенням їх вартості на вторинному ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції. Таким чином, цінні папери таких компаній мають високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас участь у них пов’язана із ризиком наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутством таких компаній. Відкриті інвестиційні компанії менш вільні у реалізації довгострокової інвестиційної стратегії, бо вони змушені підтримувати високий ступінь ліквідності випущених ними сертифікатів. Збитки і втрати, пов’язані зі зміною ринкової кон’юнктури, відкриті інвестиційні компанії перекладають на власників способом зміни ціни інвестиційних сертифікатів та акцій, які погашаються відповідно до поточної ринкової ціни цих паперів. Однак висока ліквідність цінних паперів відкритих інвестиційних компаній приваблює багатьох вкладників і перш за все дрібних.

Відкриті інвестиційні компанії з’явилися відносно недавно і набули активного поширення після Другої світової війни. У практиці країн Заходу їх часто називають взаємними фондами грошового ринку, або інвестиційними фондами.

Активні операції інвестиційних компаній специфічні і відрізняються від операцій інших небанківських кредитних установ. Основні грошові засоби виручені від реалізації власних акцій (пасивних операцій), інвестиційні компанії вкладають у акції та облігації різних компаній та корпорацій. Існує спеціалізація інвестиційних компаній залежно від напрямків їх вкладень: одні компанії концентрують свої інвестиції в звичайних акціях, другі – в привілейованих, треті – в облігаціях. Поряд з цим існує також галузева спеціалізація, при якій інвестиційні компанії розміщують акумульовані кошти цінні папери, наприклад тільки нафтогазових або енергетичних компаній і т.д..

Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу розміщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів. А так як вони є одними з основних покупців цінних паперів інших емітентів, то їх називають інституціональними інвесторами.

Основними економічними передумовами розвитку інвестиційних компаній є такі:

· зростання заощаджень населення, що дає змогу частину доходів постійно перетворювати в капітал і забезпечувати його диверсифікацію;

· підвищення рівня економічної культури населення, що дає можливість інвестору формувати власну інвестиційну стратегію з урахуванням певних закономірностей розвитку фінансового ринку;

· стабільність та ефективність законодавчого регулювання інвестиційної діяльності, що забезпечує досить високий рівень захисту інтересів інвестора;

· розвинута система страхування фінансових ризиків та ризиків інвестиційних компаній;

· прозорість ринку цінних паперів і наявність доступу до об’єктивної інформації про діяльність його агентів.

Названі вище чинники формують певну стійкість і прогнозованість поведінки дрібного інвестора в умовах фінансової невизначеності, а вона, у свою чергу, укріплює основи існування відкритих інвестиційних компаній, що характеризуються високою ліквідністю власних цінних паперів.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування та певна тенденція їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Для інвесторів колективне інвестування надає такі переваги:

· зниження ризику інвестицій, що обумовлено можливістю диверсифікації навіть невеликих за розмірами заощаджень;

· можливість вкладення невеликої грошової суми, яка залучається інвестиційними фондами або компаніями, що надає процесу інвестування досить мобільний характер;

· значно меншими (порівняно з індивідуальним інвестуванням) накладними витратами;

· широкими можливостями інвестора щодо оперативного вирішення питання подальшого використання дивідендів. Колективні форми інвестування, як правило, дають можливість або реінвестувати їх, або перетворити в дохід шляхом отримання готівкових грошей.

· кращі можливості для диверсифікації інвестиційного портфеля та зниження ризику індивідуального інвестора;

· ускладнення інвестиційної діяльності і поява нових фінансових інструментів вимагають спеціалізації щодо конкретних видів інвестування. Це протиріччя вирішується за допомогою професійних інститутів спільного інвестування.

В Україні перші інвестиційні компанії та фонди з'явились у 1994 p., і стали важливим механізмом започаткування в Україні процесу масової приватизації. Започатковано розвиток інвестиційних компаній в Україні Указом Президента "Про інвестиційні фонди та компанії". Однак перші інвестиційні фонди суттєво відрізнялись від класичних інститутів спільного інвестування, оскільки більшість із них створювалася для проведення сертифікатної приватизації, що призводило до викривлення основних цілей діяльності інститутів спільного інвестування, зменшувало їх роль у розвитку фондового ринку України.

Основна різниця між інвестиційним фондами та інвестиційними компаніями знаходилась у площині їх різних можливостей на ринку цінних паперів. Так, інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Між ними була також різниця в допустимих формах організаційної структури, в розмірах статутного фонду і т. ін.

Формування повноцінних вітчизняних ICI, які відповідають міжнародним стандартам діяльності інституційних інвесторів, розпочалося після прийняття Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" № 2299-ІП, який набрав чинності 15 березня 2001 р.

Інститути спільного інвестування об'єднують індивідуальних інвесторів і таким чином дають змогу їм одержати переваги від інвестування внаслідок концентрації фінансових ресурсів. Така діяльність суттєво впливає на розвиток фондового ринку, забезпечуючи його динамічний розвиток та високий рівень ліквідності.

Створення інвестиційного фонду - це своєрідний спосіб залучення тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб, які направляються на придбання цінних паперів, нерухомості, валютних цінностей та інших активів. Акумуляція коштів дозволяє сформувати портфель інвестицій з найбільш оптимальним співвідношенням ризик і прибутковість. Купуючи цінні папери фонду, інвестор стає учасником фонду і отримує свою частку в його активах. Дохід від інвестицій формується за рахунок зростання вартості об'єктів інвестицій фонду, а значить і паю або акції фонду. Управління портфелем цінних паперів фонду вимагає значного досвіду та професійної підготовки, а тому, це завдання виконує керуюча

Згідно з положеннями Закону України «Про інститути спільного інвестування» передбачено створення ІСІ різних видів. За окремими ознаками можна виділити певні види інститутів спільного інвестування.

Дата добавления: 2015-10-16