Гарантії та поручительства банків

Гарантії та поручительства банків— це способи забезпечення виконання зобов’язань, що застосовуються між суб’єктами правовідносин.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника відповідати за виконання ним свого зобов’язання в повному обсязі або в певній частині. Порукою може бути забезпечена лише дійсна вимога.

У разі невиконання зобов’язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Це означає, що кредитор може вимагати виконання договору як від боржника, так і від поручителя, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й боржник. Тобто він відповідає за основний борг, сплату процентів та неустойки, а також за відшкодування заподіяних збитків, якщо інші умови не передбачені договором поруки.

За боржника можуть одночасно поручитися кілька осіб-пору­чителів. У цьому разі такі поручителі між собою є солідарними боржниками перед кредитором, якщо інше не передбачено договором поруки.

Поручитель, який виконав зобов’язання за боржника, набуває всіх прав кредитора за цим зобов’язанням. Це означає передусім, що поручитель як новий кредитор у зобов’язанні зберігає право вимоги до боржника (регресні вимоги). Якщо кілька поручителів виконали зобов’язання перед кредитором, то кожен із них має право зворотної вимоги до боржника в розмірі виплаченої цим поручителем суми.

Гарантією визнається письмове зобов’язання банку, іншої фінансової установи (гаранта), що видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов’язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов’язання певну грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Виплачуючи бенефіціа­рові відповідну грошову суму, зазначену у гарантії, гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сплачених за гарантією сум, якщо інше не передбачено договором гаранта з принципалом.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, є чинною від дня її видачі та не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основ­ного зобов’язання (його припинення або недійсності) і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання.

Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передане іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Отже, гарантію слід розглядати як одностороннє зобов’язання, відповідно до якого гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Право кредитора може бути реалізоване через подання вимоги, що має відповідати умовам, передбаченим у гарантії. У вимозі або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов’язання, забезпеченого гарантією.

Одержавши вимогу кредитора, гарант повинен негайно повідо­мити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора з доданими до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі його відсутності — в розумний строк і встановити від­повідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відмовитися від задоволення вимог бенефіціара гарант має право тоді, коли вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. У такому разі гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Однак одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога кредитора підлягає задоволенню гарантом.

Що стосується обсягу відповідальності гаранта, то передбачене гарантією зобов’язання обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

У ролі гаранта може бути банк. У цьому разі говорять про бан­ківську гарантію. Видаючи гарантію, банки повинні переконатися у кредитоспроможності клієнта, оскільки видача гарантій може мати кредитний характер. Фактично банки у ряді випадків беруть на себе зобов’язання при несплаті клієнтом у строк належних платежів здійснити їх за рахунок своїх ресурсів. Якщо кредитоспроможність клієнта банку не відома або викликає сумнів, то банківська гарантія видається під відповідне забезпечення, тобто супроводжується відповідною заставою майна. Зауважимо, що розмір гарантій, які надає банк, регулюється у від­повідний спосіб Національним банком України.

Банки, котрі беруть участь у здійсненні операцій з гарантіями, утримують комісійну винагороду та відшкодування витрат з принципала або з бенефіціара відповідно до умов гарантії та на підставі договору про надання гарантії або іншого відповідного договору, у якому передбачені умови утримання комісійної винагороди та відшкодування витрат. Комісійна винагорода від резидентів утримується банками лише в національній валюті. У контр­гарантії має передбачатися відшкодування банком-контргаран­том здійснених банком-гарантом платежів за наданими ним гарантіями, відповідно до умов контргарантії.

Банківські гарантії можна класифікувати за різними ознаками. Залежно від резидентності бенефіціара гарантії поділяються на такі, що надані на користь бенефіціара-резидента, і такі, які надані на користь бенефіціара-нерезидента. За ступенем відповідальності гаранта перед бенефіціаром гарантії поділяються на відкличні та безвідкличні. Умови відкличної гарантії можуть бути в будь-який час змінені, і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара. Безвідклична гарантія — це гарантія, умови якої не можуть бути змінені, і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром.

За відображенням у бухгалтерському обліку банку розрізняють надані та отримані гарантії.

Розрізняють також умовні та безумовні гарантії. Умовна гарантія являє собою таку гарантію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі його вимоги та в разі виконання бенефіціаром відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії. Безумовна гарантія являє собою гарантію, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов’язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на першу його вимогу без надання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Залежно від наявності (відсутності) забезпечення гарантії поділяються на покриті та непокриті. Гарантії, що видаються під відповідне та прийнятне для банку-гаранта забезпечення, вважаються покритими, а без такого забезпечення — непокритими.

За складом суб’єктів гарантійної операції розрізняють прямі та непрямі гарантії. Якщо банк-гарант надає гарантію на користь бенефіціара безпосередньо, без допомоги посередників, то такі гарантії називаються прямими. Якщо у проведенні гарантійної операції беруть участь ще й посередники, то такі гарантії називаються непрямими.

За валютою, в якій надається гарантія, гарантії поділяються на такі, що надаються у національній та іноземній валютах.

У банківській практиці використовується контргарантія, тобто гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банку-гаранта або іншого банку-контргаранта. Для забезпечення контргарантії банк-контргарант може розміщати кошти грошового забезпечення на рахунку в банку-гаранті.

Банківські гарантії можуть бути спрямовані на виконання клієнтом своїх зобов’язань за торговельними та фінансовими угодами: тендерна гарантія (гарантія забезпечення пропозиції); гарантія повернення авансового платежу; гарантія повернення позики; гарантія виконання контракту; гарантія надання кредиту і виставлення акредитива; гарантія платежу; акцептування й авалювання векселів тощо. Зазначені гарантії можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа), так і за допомогою напису на векселі (акцепт, аваль).

Акцептування векселя полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього клієнтом вексель за умови, що клієнт надасть банку грошове покриття до настання строку платежу за векселем. У зовнішньоекономічних операціях акцептний кредит набуває вигляду акцептно-рамбурсного кредиту. Він ґрунтується на поєднанні акцепту та відшкодування (рамбурсування) імпортером коштів банку-акцептанта. Як правило, акцептний кредит надається банком експортера банку імпортера для забезпечення платежів імпортера за зовнішньоекономічним контрактом. При акцептно-рамбурсному кредитуванні використовуються акредитиви й переказні векселі. Клієнт-покупець компенсує здійснені платежі та витрати своєму банкові, а також сплачує проценти.

У разі авалювання банк бере на себе відповідальність за виконання зобов’язання будь-якою зобов’язаною за векселем особою — акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Аваль нерідко називають «вексельним поручительством», оскільки аваль та поручительство мають багато спільного. Оплачуючи вексель, аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зобов’язаних за векселем осіб. Аваліст набуває права вимоги, аналогічного праву регресної вимоги у звичайному поручительстві. Кількість авалей на векселі, як і кількість поручителів за договором, не обмежується. Водночас існують суттєві відмінності аваля від поручительства: поручительство може забезпечувати лише дійсну вимогу, а аваль не втрачає своєї сили у разі недійсності зобов’язання, за яке він був наданий. Договір поруки може передбачати окремі умови, за дотримання яких настає відповідальність поручителя, тоді як зобов’язання аваліста є аналогічним зобов’язанню векселедавця (платника), тобто безумовним.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:

1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові або через подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії, повинен негайно повідомити про це боржника.

Дата добавления: 2015-10-16