Економічна політика Західноукраїнської Народної Республіки

Західноукраїнська Народна Республіка була створена внаслідок визвольної революції, яка мала відновити після майже 600-літньої перерви українську державність. Повстання у Львові знайшло активну підтримку з боку українського населення міста, всієї Східної Галичини. Солдати заволоділи міською цитаделлю, військовими казармами і складами. За участю всього населення, особливо молоді, було усунено намісника, заволоділи ратушею, провінційними банками, поштою, вокзалом. Встановлення української влади проходило безкровно.

1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада проголосила створення національної держави на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії. Її назву і територію проголосив закон, ухвалений 13 листопада: Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), до складу якої входять землі, населені переважно українцями - Галичина, Буковина. Закон утверджував державну самостійність ЗУНР. Уже 1 листопада розпочалися вуличні бої у Львові, а 9 листопада було створено Уряд ЗУНР – Тимчасовий Державний Секретаріат. Було також прийнято Тимчасовий Основний Закон „Про державну самостійність”, в якому також проголошувалися демократичні права, загальне, пряме, безпосереднє, таємне і пропорційне право голосу. Установлено тимчасову адміністрацію і організацію судів і судової влади.

На початку 1919 р керівні органи ЗУНР перебралися в м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ). Були прийняті закони „Про організацію шкіл” (13 лютого), „Про мову” (15 лютого). Остання сесія УН Ради (5 березня по 15 квітня) 14 квітня прийняла закон про земельну реформу. Поміщицькі землі переходили у розпорядження земельного фонду, однак з питанням розподілу землі зволікали до закінчення війни, а самостійне захоплення землі каралося ув’язненням і штрафом 10 тис. крон.

Празька мирна конференція (12 січня 1919 р.) ухвалила основні принципи повоєнного розподілу території. 8 травня 1919 р. у Парижі було ухвалено остаточне рішення про передачу Закарпатської України Чехословаччині. 10 вересня 1919 р. Сен-Жерменський мирний договір з Австрією підтвердив це приєднання Закарпаття до Чехословаччини. А 10 червня 1920 р. Севрським мирним договором віддано всю Буковину Румунії, вона ж захопила і Бессарабію. Галичина залишилася під владою Польщі.

Отже, після розпаду Австро-Угорської імперії західноукраїнські землі були розподілені між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Ці країни значно відставали від промислово розвинених держав світу. Тому західноукраїнський регіон залишався аграрно-сировинним придатком, джерелом сировини і дешевої робочої сили для іноземних країн. Так, наприклад, уряд Польщі поділив країну на два сектори. До сектору „А” входили корінні польські землі. Саме тут зосереджувалося 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництва цегли, вапна й цукру. Західноукраїнські землі увійшли до сектору „Б”, де були відсутні будь-які стимули для економічного розвитку.

Дата добавления: 2015-10-16