Світове господарство в роки Першої світової війни і перші повоєнні роки

На початку XX ст. у світовій економіці в умовах стрімкого зростання виробництва надзвичайно важливим стає питання ринків збуту і сировини. Але не всі розвинуті країни мають рівні можливості для забезпечення достатньо містких і ефективних ринків. Так, якщо США мають такий ринок (Центральна і Південна Америка), а старі колоніальні країни — Англія та Франція використовують з цією метою власні колонії, то Німеччина була практично позбавлена таких ринків, яким би вона могла диктувати свої умови.

Не менш важливою була й проблема ресурсів, сировинних баз. А тому боротьба за ресурси і сфери впливу у цей час висувається на перше місце. У цих умовах в економіках провідних країн посилюються позиції військово-промислових кіл, які цілеспрямовано проводять політику вирішення економічних проблем силовими методами. Наслідком таких двій є війна. Схема причин виникнення світової війни і чинників впливу на ступінь та форми розвитку системи державного регулювання економічних відносин країн-учасниць представлено на рисунку 10.1.

Рис. 10.1 Причини виникнення Першої світової війни і чинники впливу на ступінь та форми розвитку системи державного регулювання економічних відносин країн-учасниць

• намагання монополій різних країн здійснити перерозподіл світових сфер впливу у своїх інтересах

Таким чином, основною причиною Першої світової війни було намагання монополій різних країн, насамперед Німеччини, здійснити перерозподіл (як територіальний, так і економічний) світових сфер впливу у своїх інтересах. Німеччина ініціює будівництво залізниці Берлін — Багдад — Стамбул, успішне завершення якої дало б їй змогу досягти стратегічно важливого регіону Перської затоки, загрожуючи звідти британським інтересам в Індії та французьким — в Африці.

Крім цієї, надзвичайно важливої причини, до Першої світової війни призвела також активна мілітаризація економік провідних країн світу. Підприємців приваблювала надзвичайна прибутковість військового виробництва, його стабільність, яка забезпечується державними замовленнями. Водночас, зрозуміло, що нагромадження величезного запасу озброєння та подальше його виробництво потребує активної реалізації цієї продукції, для чого необхідною стає війна. Ця війна розпочалася 1 серпня 1914 р. і в дуже короткий термін набула характеру світової.

У війну було втягнуто понад 30 країн з півторамільярдним населенням (майже 2/3 населення землі). Надзвичайно великими були і втрати у ході війни: з 74 млн. осіб, що воювали, загинуло близько 10 млн., а понад 20 млн. було поранено та скалічено. Не менш як 10 млн. мирних жителів загинуло в цій війні від епідемій та голоду.

Війна надзвичайно прискорила розвиток тенденції до посилення ролі держави у господарському житті, створила умови для становлення й активного розвитку системи державного регулювання економіки. Запровадження жорсткої державної регламентації господарських відносин з метою мобілізації економічних ресурсів на виконання воєнно-політичних завдань в екстремальних умовах господарського потенціалу, що скорочується внаслідок зростаючих невідтворюваних втрат, було єдиною можливою умовою продовження війни. Саме тому в країнах, що воювали, запроваджувати державну монополію на хліб та інші товари: тверді ціни; продовольчу розкладку; карткову систему розподілу продовольчих і непродовольчих товарів; мережу громадського харчування; державний контроль за виробництвом і розподілом продукції; трудову повинність; регулювання зовнішньоторговельних зв’язків; визначення організаційної структури промисловості й сільськогосподарського виробництва тощо. На момент завершення війни практично в усіх країнах склалася так звана етатистська (від франц. L’etat— держава) система господарських відносин.

На ступінь і форми розвитку системи державного регулювання економічних відносин у роки Першої світової війни в країнах, що воювали, вплинули такі основні чинники: рівень соціально-економічного розвитку, особливості національного устрою і соціально-політичних відносин і, безумовно, ступінь участі тієї чи іншої країни у безпосередніх воєнних діях. Проте, слід констатувати, що в усіх країнах-учасницях війни яскраво проявився процес етатизації господарських відносин.

Найвищого ступеня цей процес досяг у Німеччині. У роки війни держава практично повністю взяла у свої руки регулюючі функції в економіці. Адже умови тривалої агресії з боку Німеччини (1914-1918 рр.) вимагали максимальної мобілізації всіх ресурсів країни — як матеріальних, так і фінансових. Зростаючий бюджетний дефіцит, обумовлений різким збільшенням воєнних видатків (лише прямі воєнні видатки становили 150 млрд.. золотих марок), призводить до нарощування грошової емісії, що супроводжується падінням купівельної спроможності марки і зростанням цін. До того ж, за роки війни надзвичайно зростає державний борг країни.

Запровадження нормованого розподілу продуктів споживання не забезпечувало потреб населення, яке страждало від голоду і нестачі найнеобхідніших товарів, що врешті-решт посилює політичну нестабільність і невдоволення основних мас населення і, нарешті, призводить до краху політичної системи як результату поразки у війні. За роки війни у Німеччині загинуло 1,8 млн. осіб, 1,5 млн. було поранено, 900 тис. померло в результаті голоду й епідемій. У країні панував економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система. У зв’язку з цим виникла необхідність розробки плану відновлення промислового потенціалу (рис. 10.2).

Рис. 10.2 Основна мета та результат реалізації плану Чарльза Г. Дауеса

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у Першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану — відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть свою заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину в Німеччину.

План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок на рік, а потім — по 2,5 млрд. марок. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, який очолював генеральний агент з репарацій. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

У зв’язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бельгією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведення звідти французьких і бельгійських військ.

План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репараційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччину. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином, американських) капіталовкладень в Німеччині склала 26-27 млрд. марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той самий період — дещо більше 10 млрд. марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р.

Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від прямих інвестицій у промисловість. Разом з тим, Англія і Франція понесли значні втрати в роки Першої світової війни. Особливо це простежується в економіці вказаних держав (рис. 10.3).

Рис. 10.3 Основні втрати економіки Англії та Франції в роки Першої світової війни

Отже, величезних втрат за роки війни зазнала й економіка Англії. Тут загинуло близько 750 тис. осіб і 1,7 млн. було поранено, а також втрачено близько третини національного багатства. Була знищена більша частина військового флоту та 40% торговельного.

Війна вимагала від економіки величезного напруження: надзвичайно зросло виробництво воєнної продукції, воєнні видатки, які в 1914 р. становили 19% національного доходу, у 1916 —- досягли 56,3%. Але в умовах посиленого розвитку тих галузей, що працювали на війну, інші перебували в занепаді: загалом випуск промислової продукції знизився на 20%. Різко погіршився стан зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу. За роки війни зовнішньоторговельний обіг скоротився більше ніж удвічі, припинився розмін банкнот на золото, фунт стерлінгів знецінився.

Загальні видатки на війну становили більше 10 млрд. фунтів стерлінгів, податки за роки війни зросли в 6 разів. Проте податки покрили менше третини воєнних видатків, решта коштів надійшла за рахунок внутрішніх і зовнішніх позик, що спричинило зростання державною боргу. Внутрішній борг Англії зріс більше ніж у 10 разів, а зовнішній — майже в 1,4 рази, з якого понад 70% припадало на США. Таким чином, Англія з кредитора перетворилася на боржника американських банків, і слідом за втратою промислової монополії починає втрачати і свою фінансову перевагу, поступаючись США.

Великих втрат зазнала від війни і Франція: 1,3 млн. осіб загинуло, 750 тис. осіб залишилися інвалідами. На території Франції протягом війни велися бойові дії, десять департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. З ладу виведено 6 тис. км залізничних і 52 тис. шосейних шляхів, зруйновано 550 тис. житлових будинків і близько 23 тис. фабрик, заводів і шахт, загинула половина торговельного флоту. Загальні збитки оцінювалися в 134 млрд. золотих фр. Фінанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника, державний борг Франції у 1920 р. становив 300 млрд. фр.

Навіть незважаючи на виконання величезних воєнних замовлень, загальний обсяг промислового виробництва за 1914-1918 рр. скоротився на 40%. Обсяг сільськогосподарського виробництва зменшився на третину через масову мобілізацію селян, конфіскацію коней на потреби війни. Більшу частину продукції сільського господарства відправляли у діючу армію. Обсяг експорту скоротився майже наполовину.

Помітно погіршилися умови життя, відчувалася гостра нестача продовольства, було запроваджено карткову систему його розподілу. Порівняно з 1913 р. ціни на продовольство і товари народного споживання зросли у 5-7 разів, податки — у 4 рази, а заробітна плата - лише у 2-2,5 рази. За ці роки відбулося різке знецінення франка, мільйони рант’є втратили свої заощадження.

Що ж до Сполучених Штатів Америки, то Перша світова війна стимулювала їх економічний розвиток (рис. 10.4). Ще до її початку США стають найбільшою індустріальною країною світу, виробляючи понад 35% світової промислової продукції. Завдяки розвинутому сільському господарству, інфраструктурі, надзвичайно сприятливим природноекономічним умовам, близькості до невичерпних ринків Південноамериканського континенту і досить вигідній віддаленості від конфліктуючої Європи США вже на початку XX ст. не лише забезпечували себе всім необхідним, а й істотно потіснили своїх конкурентів, зробивши заявку на світове лідерство.

Рис. 10.4 Напрямки підвищення рівня економіки США в період Першої світової війни

На відміну від європейських країн, воєнні дії не велися на території США, вони майже не брали участі у воєнних діях, зберігаючи нейтралітет до квітня 1917 р. У безпосередні ж воєнні дії армія США вступила лише влітку 1918 р., а тому людські втрати не перевищували 50 тис. убитими та 230 тис. пораненими.

Сполучені Штати Америки були головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства і сировини для воюючих держав, вартість американського експорту за роки війни збільшилася більше, ніж утричі. До початку 20-х років на США припадали майже половина світового видобутку вугілля, близько 3/8 світового виробництва чавуну і сталі, 2/3 світового видобутку нафти, 85% світового випуску автомобілів. Змінюється і фінансовий статус США: вони перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим центром. До кінця війни у США зосереджується половина світового золотого запасу.

Війна дала змогу США захопити основні світові ринки збуту і джерела сировини. Вона прискорила процес концентрації промислового капіталу: до початку 20-х років більше половини індустріальних робітників і більше 2/3 промислового виробництва було сконцентровано в руках найбільших монополій. Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914-1919 рр. було подальше зміцнення їхніх позицій у світовій економіці, утвердження США як наймогутнішої держави світу.

Дата добавления: 2015-10-16