Основні положення і економічні наслідки реформи 1860–1870 рр.

Нові капіталістичні відносини, що виникають на рубежі XVIII–ХІХ ст. ст., зростаюче невдоволення селян і активізація їх боротьби наполегливо вимагали скасування кріпацтва в українських землях. У Західній Україні вирішення цього питання було прискорене буржуазною революцією 1848 р. у Західній Європі.

Скасування кріпацтва в Західній Україні, практично не полегшило становища селян. Їхні мізерні наділи не збільшилися, а землі в користуванні навіть зменшилися за рахунок сервітутів. Але скасування кріпосного права перетворило селян у власників, а отже, й у самостійну суспільну силу. Одночасно, обезземеливши селян, реформа відкрила шлях для розширення ринку робочої сили, а в результаті – до зростання товарності сільськогосподарського виробництва та початку промислового перевороту, до розвитку капіталістичних відносин у західноукраїнських землях.

У Російській імперії об’єктивні умови для ліквідації кріпосного права виникли лише в другій половині ХІХ ст. Поміщицьке господарство, засноване на позаекономічному примусі, перебувало у кризовому стані, господарства занепадали, знижувалися техніко-економічні показники, товарно-грошові відносини дедалі глибше входили в господарське життя. Що стосується промисловості, то існування кріпацтва також негативно впливало на її розвиток. Насамперед, воно звужувало ринок збуту внаслідок надзвичайно низької купівельної спроможності більшості населення країни - селян. Крім того, відчувалася об’єктивна нестача робочої сили, адже більшість населення – селяни-кріпаки – не мала права залишати своє місце проживання в пошуку заробітку в містах і на промислових підприємствах. Надзвичайно важливим чинником стає поразка Росії у Кримській війні (1853-1856 рр.), яка стала результатом військового і технічного відставання Росії від провідних країн світу. Поразка у війні і посилення феодального гніту значно посилили антикріпосницький рух. Ще в роки війни (1855-1856) в українських губерніях розгортаються масові виступи селян, які не припиняються й із завершенням війни.

19 лютого 1861 р. Олександр ІІ підписав „Положення щодо селян, які вийшли з кріпосної залежності”, котре включало 17 законодавчих актів і набрало силу закону. Одночасно цар підписав Маніфест про звільнення селян. Документи побачили світ лише 5 березня. Відповідно до Маніфесту, селяни отримали особисту свободу, певні громадянські права, але за поміщиками зберігалося право власності на землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Селяни зберігали право на користування земельними наділами із збереженням повинностей до повного викупу землі у поміщиків. Певні категорії селян, серед яких були дворові та місячники, польових наділів не отримали зовсім. Наділення селян землею відбувалося відповідно до певних правил, які різнилися для окремих регіонів і передбачали значне скорочення селянських наділів залежно від якості землі. В українських губерніях селяни втратили значну частку попередніх наділів: у полтавській та Катеринославській – до 40%, а в Харківській – 31%. На Правобережній Україні, незважаючи на деяке полегшення умов реформи, викликане польським національно-визвольним повстанням 1863 р., наділ був значно меншим, ніж до реформи, скоротився іноді більше, ніж удвічі. Землі, які поміщики „відрізали” від селянських наділів (так звані відрізки), включали не лише ріллю, а й більшість угідь – луки, випаси, водопої тощо. Ліси взагалі проголошувалися власністю поміщиків.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а отже, і в Україні, закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського життя країни. Це проявлялося, насамперед, у збереженні величезних поміщицьких володінь і обезземеленні більшості селянства, частина якого зовсім не отримала землі. Фактично це була експропріація землі в селян у процесі їхнього звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими відробітками і повинностями, викупним платежами, залишаючись, при цьому, неповноправним станом. Разом з тим скасування кріпацтва стало прогресивним кроком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не лише на селі, а й в усьому народному господарстві.

Слідом за аграрною реформою в 60-70-ті роки здійснюється низка інших реформ (рис. 9.1), насамперед, у галузі місцевого самоврядування, які були вкрай необхідними для перетворення феодальної монархії на буржуазну, для того щоб пристосувати політичний лад до нових економічних умов.

Рис. 9.1 Реформи 1860-1870 рр. та їх вплив на економічний розвиток України

Однією з найважливіших була земська реформа, відповідно до якої створювалися безстанові виборні органи місцевого самоврядування – земства. До них обиралися представники від землевласників, багатих купців і промисловців, а від селян – через виборних представників. Земства наймали земських лікарів, учителів, землевпорядників, на утримання яких установлювалися спеціальні податки з населення. У віданні земств були найрізноманітніші місцеві служби, будівництво і експлуатація доріг, пошта, народна освіта, охорона здоров’я, соціальний захист населення тощо. Реформа здійснювалася з 1864 р.

Слідом за земською реформою проводиться міська реформа, що визначає систему міського самоврядування; судова, за якою запроваджувався суд за участю присяжних засідателів і створювалася єдина система судових установ, виходячи з формальної рівності перед законом усіх соціальних груп населення.

У 1860-ті роки здійснюється реформа освіти, у містах створюються початкові народні училища, поряд з класичними гімназіями стали функціонувати реальні училища, які готували до технічних навчальних закладів, відновлювалася автономія університетів.

У 1860-1870-х роках було проведено військову реформу, необхідність якої стала очевидною після поразки у Кримській війні. Скорочується термін солдатської служби, запроваджується загальна військова повинність. Проте жодна з реформ не була доведена до логічного завершення, крім того, незавершеність перетворень ускладнювались різними контр реформами, через що наступним поколінням доводилося все починати спочатку.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий розвиток ринкового господарства. Саме реформи 1860-1870-х років відкрили широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови для затвердження їх як пануючої системи. Саме ці реформи дали можливість зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати соціальні групи, притаманні ринковій економіці. Залишки феодальних відносин, які зберігалися у сільському господарстві, ускладнювали розвиток ринкових відносин, але останні все-таки поступово завойовували позиції як у селянських, так і в поміщицьких господарствах.

Дата добавления: 2015-10-16