Основні тенденції розвитку світової економіки. Монополія та її форми

В останню третину ХІХ ст. відбуваються великі технологічні зрушення в промисловості, які заслуговують визначення „другої промислової революції”.

В цей час були винайдені електрогенератор (Сіменс – Німеччина, Едісон – США), вирішена проблема передачі енергії на відстань, винайдена парова турбіна (Парсонс – Англія) та двигун внутрішнього згорання (Дізель, Отто, Даймлер – Німеччина), впроваджуються нові способи виробництва сталі – бесемерівський та мартенівський (Франція). Відбуваються радикальні зміни в транспорті: безрельсовий, трубопровідний, повітряний (брати Райт – США). Тільки Едісон запатентував більше 1000 винаходів. Прогрес техніки набув значення НТР. Випуск чавуну за 1870-1913 рр. зріс у 3 рази, випуск сталі – в 23 рази.

Бурхливий технічний прогрес сприяє появі абсолютно нових галузей і вдосконаленню виробництва у старих; з’являються нові засоби комунікацій – телефон, телеграф, радіо. Лише один винахід – двигун внутрішнього згорання – стимулює появу таких галузей, як автомобілебудування, літакобудування, розширює можливості суднобудування, сприяє значному збільшенню видобутку нафти, вдосконаленню процесу її переробки, створенню каучукової промисловості. На перші позиції виходять галузі важкої індустрії, виробництво засобів виробництва. Це викликає значні зміни у структурі світового народногосподарського комплексу.

Переважний розвиток галузей важкої індустрії, яка вимагає значно більших капіталів, сприяє концентрації промислового капіталу, виникненню такої форми, як акціонерний капітал. Процес концентрації капіталу призводить до створення великих промислових об’єктів, що визначило закономірність їх об’єднання у монополістичні союзи. Схема основних видів (форм) монополій наведено на рисунку 8.1.

Рис. 8.1 Основні види (форми) монополій

Картель – підприємства, що входять в це об’єднання, юридично і виробничо самостійні, лише регулюються збут продукції та обсяги виробництва (квоти).

Синдикат – характеризується єдиною постачально-збутовою політикою при збереженні виробничої самостійності.

Трест – утворюється одне підприємство з централізацією виробництва та збуту продукції.

Концерн – це диверсіфіковане об’єднання самостійних підприємств, що функціонують на принципі „системи участі”.

Монополія як форма організації виробництва й капіталу наприкінці XIX — на початку XX ст. ст. зайняла вирішальні позиції в соціально-економічному житті провідних країн світу, хоча ступінь концентрації та монополізації в окремих країнах і галузях промисловості був неоднаковий: різними були й форми монополій. Якщо США були класичною країною трестів, то в Німеччині створювалися концерни, синдикати, картелі. В Англії перші монополії утворювалися у вигляді трестів (у хімічній промисловості, у виробництві вибухових речовин) та картелів, яких було, щоправда, менше, ніж у Німеччині. В Росії найбільш поширенимибули синдикати. Майже у всіх країнах нові галузі монополізувалися значно швидше, ніж старі.

Швидкими темпами відбувається концентрація банківського капіталу, який зосереджується у невеликій кількості потужних банків. Ці банки, по суті, перетворюються на могутні фінансові центри, що здійснюють контроль над промисловістю, відбувається процес злиття банківського капіталу з промисловим.

Зростання обсягів промислового виробництва, розширення транспортної мережі (залізниці, морський транспорт) створюють сприятливі умови для розширення торгівлі та світового ринку, до якого також залучаються колонії. Усе більших розмірів набуває вивіз капіталу, що дає змогу підприємцям отримувати в 3-4 рази більше прибутку, ніж від вивозу товарів. Вивіз капіталів поступово перетворюється для підприємців ряду країн на головне джерело прибутку. Формуються світові валютний і кредитний ринки, посилюється міжнародний поділ праці, завершується утворення колоніальної системи, що закріпила за провідними країнами світу величезні колоніальні території. Напередодні першої світової війни найбільшими колоніальними державами світу були Англія, Росія і Франція.

На межі XIX-XX ст. ст. виникає і таке явище, як економічний поділ світу, тобто поділ світових ринків збуту і сировини між окремими міжнародними монополістичними союзами. На світовому ринку все більше стикаються інтереси окремих монополій, особливо в таких галузях, як електротехнічна, нафтова, морські перевезення тощо. Це підштовхувало монополії до певних угод щодо розподілу сфер впливу, ринків збуту товарів і сировинних баз з метою послабити конкурентну боротьбу між ними.

Відповідно до змін частки окремих країн у світовому промисловому виробництві змінюється і їхня частка у структурі міжнародної торгівлі. Так, частка Великобританії у світовому товарообігу в 1870 р. становила 25%, а в 1913 р. — 15,5%; Франція за обсягом зовнішнього товарообороту з другого місця, яке вона займала в 70—80-х роках XIX ст., у 1914 р. перейшла па четверте. Водночас швидко зростають обсяги зовнішнього товарообороту таких країн, як США та Німеччина, що призводить до зростання невідповідності між обсягами торгівлі деяких країн та наявністю у них ринків збуту, зокрема, колоній.

Розширення світового ринку, активна участь у ньому індустріально розвинених країн сприяли створенню міжнародного поділу праці та міжгалузевої спеціалізації. Так, Великобританія спеціалізувалася на продажу машин і устаткування; Німеччина — електроустаткування, хімічних виробів, залізничного обладнання, сільськогосподарської техніки; Франція — одягу, парфумерії, автомобілів, виробів харчової промисловості; США — нафти, електроустаткування, сільськогосподарських машин, виробів чорної металургії та сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2015-10-16